Теоретичний аспект визначення трансакційних витрат

 

 

 

 

Зміст

1.Теоретичний аспект визначення трансакційних витрат………………………2

2.Трансакційні витрати як об’єкт обліку і контролю: мікро- та макроекономічний підходи……………………………………………………….6

Список використаних джерел ……………………………………………………14

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Теоретичний аспект визначення трансакційних витрат

Визначено сутність трансакційних витрат та проаналізовано теоретичні підходи до їх класифікації.

Подальше становлення ринкових інститутів, світове визнання країни з ринковою економікою, приватизаційні процеси, проблема реприватизації, специфікації і захисту прав власності, робить проблеми прав власності та трансакційних витрат вкрай важливими та актуальними для української економіки.

У сучасних умовах, за переходу економічних систем на вищий рівень розвитку, прискорення науково-технологічного прогресу, спеціалізації та глобалізації економічного простору, активніше виявляється тенденція до зростання трансакційних витрат, рівень яких у світовій практиці нерідко сягає половини вартості кінцевої продукції. Трансакційні витрати мають вирішальне значення для розміщення ресурсів і структури економічної організації. Різноманітність трансакційних витрат обумовлюється різноманітністю контрактних відносин, форм власності, типів фірм [12].

Трансакційними називаються витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. Ця категорія була введена в економічну науку в 30-х роках Рональдом Коузом в роботі “Фірма, ринок і право” і нині набула широкого поширення. Він дає пояснення суті трансакційних витрат так: “Щоб здійснити ринкову трансакцію, необхідно визначити, з ким бажано укласти угоду, сповістити тих, з ким хочуть укласти угоду та на яких умовах, провести попередні переговори, підготувати контракт, зібрати відомості, для того, щоб переконатися у тому, що умови контракту виконуються і так далі...” [11].

З погляду неоінституціоналізму, будь-який акт обміну є не що інше, як обмін “пучками прав власності”. Ці права передаються за допомогою контракту, який фіксує, які саме правочинності і на яких умовах підлягають передачі. Чим складніше залучені в обмін блага і чим складніша структура пов'язаних з ними трансакційних витрат, тим складніший контракт. Виділяють п'ять основних форм трансакційних витрат: витрати пошуку інформації; витрати ведення переговорів і висновку контрактів; витрати вимірювання; витрати специфікації захисту прав власності; витрати опортуністичної поведінки [14].

Витрати пошуку інформації пов'язані з пошуком потенційних покупців і продавців. Неповнота наявної інформації призводить до додаткових витрат, пов'язаних з покупкою товарів за цінами вище рівноважних (або продажем нижче рівноважних), з втратами, які пов'язані з покупками товарів-субінститутів.

Витрати ведення переговорів і висновку контрактів також вимагають витрат часу і ресурсів. Витрати, пов'язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням операції, нерідко значно збільшують ціну речі, що продається [14].

Витрати вимірювання пов'язані не тільки з прямими витратами на вимірювальну техніку, але і з помилками, які неминуче виникають в цьому процесі. В цьому випадку певну економію обумовлює стандартизація продукції, що випускається, а також гарантії, що надаються фірмою (безкоштовний гарантійний ремонт, право обміну неякісної продукції на якісну). Проте повністю ліквідувати витрати вимірювання ці заходи не можуть [6].

Особливо великі витрати специфікації і захисту прав власності. У суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, нерідко зустрічаються випадки порушення прав власності. До таких витрат можна віднести витрати на зміст судових і державних органів, які знаходяться на варті правопорядку. Поведінку сторін після контракту дуже важко передбачити. Нечесні партнери можуть виконувати умови договору мінімально або навіть ухилятися від їх виконання. Таким чином, поведінка індивіда, що ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів, називається опортуністичною [6].

Трансакційні витрати виникають як до процесу обміну, так і після нього. Поглиблення розподілу праці і розвиток спеціалізації сприяє зростанню трансакційних витрат.

Значний внесок у розвиток трансакційного підходу внесли А. Алчіан і Р. Демсец. У роботі “Виробництво, інформаційні витрати і економічна організація” вони виводили суть фірми з переваг корпорації, коли, спільно використовуючи який-небудь ресурс у складі цілої “команди”, можна досягати кращих результатів, ніж діючи по-одинці. Проте виробництво єдиної “команди” ускладнює оцінку внеску кожного учасника в загальний результат. Тому виникає потреба в контролі. Агент, який за угодою з іншими учасниками бере на себе функції контролера, стає власником фірми. Розвиваючи цей підхід, У. Меклінг і М. Дженсен визначили фірму як “мережу контрактів”. Проблема фірми розуміється ними як проблема вибору оптимальної контрактної форми, що забезпечує максимальну економію на трансакційних витратах. Задача зводиться до вироблення тих контрактів, які були б краще всього пристосовані до особливостей кожної контрактної операції [13].

Грунтуючись на трактуванні фірми як "мережа контрактів" А. Алчіан і Р. Демсец побудували типологію, засновану на особливостях внутрішньофірмового розподілу прав власності.

Власник індивідуальної приватної фірми, на їх думку, володіє “пучком прав” з п'яти елементів. По-перше, він має право на залишковий дохід, тобто на дохід за вирахуванням контрактної винагороди. По-друге, він має право контролювати поведінку інших учасників “команди”. По-третє, він є центральною стороною - принципалом, з яким власники укладають контракти. По-четверте, він має право змінювати членство в “команді”, тобто має право на прийом і звільнення. І, по-п'яте, він має право продати всі перераховані повноваження.

На відміну від індивідуального власника приватної фірми, власники корпорації (акціонери) не володіють правом на зміну членства в “команді”. Право на контроль за іншими членами фірми (з боку власників) - зводиться до права контролю за вищими менеджерами, і те в основному не прямого, а через раду директорів. Таким чином, права власності акціонерів корпорацій виявляються звуженими, якщо порівнювати їх з правами індивідуального підприємця [6].

Отже, трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, в основі якого лежить не просто факт фізичної передачі благ, а обмін правами власності, пучками правочинностей перш за все.

З погляду неоінституціоналізму, не існує фіксованого пучка правочинностей і у зв’язку з цим, немає абсолютних переваг одного виду фірм перед всіма іншими; кожна форма власності має свій набір трансакційних витрат, які за певних умов можуть перетворювати її в найефективнішу [11].

 

2.Трансакційні витрати як об’єкт обліку і контролю: мікро- та макроекономічний підходи.

На сьогодні більшість країн світу знаходиться на етапі подолання наслідків економічної кризи, яка торкнулася практично всіх найважливіших складових системи національного господарства: матеріального виробництва і сфери послуг, фінансово-кредитного сектора, сфери державного управління. Поглиблення глобалізаційних та інтеграційних процесів, посилення ролі міжнародних економічних зв’язків у забезпеченні прогресивного розвитку економік окремих держав і, як наслідок, зростання взаємозалежності між економіками різних країн призвели до того, що розбалансування одного з компонентів світової господарської системи у сучасних умовах неминуче тягне за собою негативні процеси у функціонуванні решти складових цієї системи - економік інших держав.

Сучасна економічна теорія, без сумніву, суттєво допомогла пом’якшити вплив кризи на світову економіку і не допустити розгортання теоретично можливих катастрофічних наслідків. Проте, незважаючи на високий рівень розвитку, економічна наука, на жаль, все одно не змогла запобігти черговому економічному спаду. Виникає питання, чому могла мати місце подібна ситуація?

На нашу думку, однією з причин, які перешкоджають ефективному управлінню економічними процесами, є неповне врахування дії окремих факторів, які формують стан економічної системи. Вважаємо, що таким фактором, дії якого приділяється недостатньо уваги, є трансакційні витрати, а саме їх розмите відображення у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, що робить неможливою будь-яку форму контролю за їх рівнем і управління ними.

Вперше концепцію трансакційних витрат розроблено в працях Дж. Коммонса і Р. Коуза [5; 6]. Трансакційні витрати ідентифікуються ними як такі, що виникають в результаті взаємодії суб’єктів господарювання з приводу економічного обміну товарами і послугами в умовах існуючого інституційного середовища.

На сьогодні трансакційні витрати все частіше виступають як самостійний цілісний предмет досліджень: вченими визначається їх суть, обґрунтовується їх класифікація за різними ознаками з метою найбільш повного вивчення [1; 3; 4; 7]. Проте інформація про трансакційні витрати як складову витрат діяльності суб’єктів господарювання у сучасних умовах ґрунтується на приблизних даних, що, на нашу думку, безпосередньо пов’язано з обмеженим відображенням цього виду витрат у бухгалтерському обліку. Недостатньо уваги приділяється проблемам, що стосуються характеру взаємозв’язку між зовнішнім інституційним середовищем, трансакційними витратами і загальним станом економіки, впливу цього виду витрат на ефективність взаємодії економічних суб’єктів. З огляду на вищесказане, метою нашого дослідження є з’ясування впливу трансакційних витрат на функціонування економічних суб’єктів і на стан економіки загалом, а також пошук методів організації ефективного моніторингу трансакційних витрат на мікро- і макроекономічному рівні.

Об’єктом дослідження є трансакційні витрати взаємодії економічних суб’єктів у межах функціонування сучасного економічного середовища. Предметом дослідження є прояв функціонування трансакційних витрат як специфічного виду видатків у економіці та можливості забезпечення їх обліку і контролю.

Відомий економіст Олівер Уільямсон, який досліджував трансакційні витрати у контексті неоінституціональної економічної теорії, провів аналогію, визначивши їх як «економічний еквівалент тертя в механічних системах» [6; 10]. Виходячи з такого трактування і з того, що будь-яка економічна система є динамічною, можна зробити висновок, що надмірний обсяг трансакційних витрат гальмує розвиток економічної системи, заважаючи оперативно приймати рішення економічним суб’єктам для негайного і адекватного реагування на зміни зовнішньоекономічного середовища.

Принцип функціонування економічної системи, на нашу думку, певною мірою нагадує партію в більярд, коли, рухаючись, одна куля неминуче зачіпає сусідні, які, в свою чергу, також примушують інші змінювати своє положення на столі [8]. Від якості покриття столу, тобто від структури інституційної матриці суспільства як взаємопов’язаної сукупності окремих інститутів економічної системи, значною мірою залежить характер і ефективність взаємодії економічних суб’єктів (більярдних куль) і ступінь досягнення ними мети (потрапляння в лузу).

Такий підхід, як нам видається, дає змогу доповнити існуючі уявлення про причини циклічного розвитку економіки і наявності труднощів із запобіганням виникненню у ній кризових явищ. Ми припускаємо, що у періоди економічного зростання і піднесення економіки разом із збільшенням реального виробництва товарів та послуг об’єктивно зростає розмір трансакційних витрат на обслуговування цього виробництва.

Останні дослідження у сфері трансакційних витрат вказують на їхню високу частку у загальному обсязі ВВП країн (більше 50 % у розвинутих державах) [9], що підкреслює значний вплив цього виду витрат на економіку.

За відсутності чіткої системи їх моніторингу (на відміну від виробничого сектора, в якому така система існує) їх збільшення відбувається до певної межі, після якої, як ми вважаємо, надлишкові трансакційні витрати починають заважати ефективній взаємодії економічних суб’єктів, створювати труднощі зі швидким реагуванням на зміни зовнішнього середовища, що спричиняє поступове уповільнення розвитку економіки і наступний спад.

Проблему організації обліку і контролю трансакційних витрат доцільно розглянути диференційовано: з точки зору мікроекономічного і макроекономічного підходів, оскільки прояв їх впливу на стан функціонування економічної системи має свої особливості у кожному з випадків.

Так, розглядаючи мікроекономічний рівень, зокрема сферу підприємницької діяльності, бачимо, що укладання договору з контрагентом потребує здійснення витрат на організацію переговорів стосовно узгодження умов договору, на юридичні послуги, телефонний зв’язок, кореспонденцію, представницькі витрати тощо. Разом з тим часто існує необхідність страхування ризиків, пов’язаних із невиконанням умов договору, забезпечення контролю дотримання умов. Перелічені видатки є витратами діяльності суб’єктів господарювання, проте в Плані рахунків бухгалтерського обліку немає жодної статті, де вони знайшли б чітке відображення.

Інформація про витрати діяльності є параметром, обов’язковим для врахування як у процесі поточного управління господарюючим суб’єктом, так і при плануванні довгострокової стратегії розвитку. Це дозволяє здійснювати обґрунтовані та найбільш ефективні кроки у зовнішньому конкурентному середовищі. Однак, якщо не всі фактори формування витрат беруться до уваги повною мірою, то це об’єктивно призводить до зниження ефективності функціонування підприємства чи організації.

Так, відсутність достовірного, відмежованого від інших видів відображення трансакційних витрат у облікових реєстрах унеможливлює об’єктивну оцінку їх розмірів та структури, а отже, і здатність будь-якого ефективного управління ними. Таким чином, ускладнюється прийняття насправді ефективних управлінських рішень економічними суб’єктами.

Щодо макрорівня, то питання моніторингу трансакційних витрат є ще більш актуальним. Адже макроекономічний рівень сформований сукупністю економічних суб’єктів мікрорівня, діяльність яких генерує потоки трансакційних витрат у національних масштабах. Недостатність відомостей стосовно цього виду витрат, що надходять від суб’єктів мікрорівня через дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності, робить неможливим отримання достовірної інформації про їх рівень та структуру в цілому. Втрачається будь-яка можливість моніторингу трансакційних витрат як важливої складової національної економіки.