Сутність бюджетного дефіциту та причини його виникнення

 

 

Вступ

На сьогоднішній день питання фінансування бюджетних дефіцитів набувають надзвичайної ваги, адже розбалансованість бюджету негативно впливає на всі сфери суспільного добробуту та сприяє поглибленню фінансової нестабільності, а в умовах глобалізації економічного розвитку та інтернаціоналізації світових господарських зв’язків бюджетні дефіцити є чинником підвищення ризику економічної діяльності, несуть потенційний ризик монетизації та дефолту.

Питання збалансування державного та місцевих бюджетів розглядаються в працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Серед вітчизняних дослідників слід виділити: Ю. Бескид, В. Зайчикова, Ф. Ярошенко, Н. Кравчук та ін. Однак, беручи до уваги складність та неоднозначність такого економічного явища як дефіцит бюджету, далеко не всі питання є вирішеними та потребують свого подальшого розгляду.

Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оцінки наслідків впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні процеси у суспільстві. Тому, розглядаючи соціально-економічні наслідки існування бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфери, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкретних ситуацій. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути позитивними, негативними або взагалі наслідків може не бути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність бюджетного  дефіциту та причини його виникнення

Відповідно до Бюджетного кодексу України [1] дефіцит бюджету - це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів з бюджету).

В Україні до причин виникнення дефіциту державного бюджету можна віднести:

• домінуюча політика державного патерналізму;
• неефективна структура народного господарства;
• непослідовність реформ фінансової системи;
• падіння доходів в умовах кризового стану економіки;
• зменшення приросту національного доходу;
• надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям (енергетика, вугільна промисловість та інші);
• зростання внутрішнього і зовнішнього боргу;
• надзвичайні події, що потребують використання великих коштів, а звичайних ресурсів для цього не вистачає;
• нецільове та неефективне використання бюджетних коштів;
• застосування тіньових схем в економіці тощо [2, c. 62].

Дефіцит бюджету означає перевищення видатків над доходами, характеризує його незбалансованість і виникає на основі дії різних чинників — як об'єктивних, так і суб'єктивних. Загальновідомий чинник дефіциту бюджету — не що інше, як неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, не збалансування економіки, а в цілому зниження ефективності господарювання.

Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахування фінансових можливостей. Причому витрати провадяться незважаючи на їх доцільність й ефективність. Наприклад, зростання витрат на утримання невиробничої сфери без урахування фінансових можливостей призводить до перевитрат видаткової частини бюджету.

Третім чинником дефіциту бюджету, і найвагомішим, є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, не виважена податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

За своїй природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, який визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з іншою - законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну.

Змістом регулювання бюджетного дефіциту якраз і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно пристосуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни.

Оволодіння цією політикою дозволяє суспільству в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятну величину дефіциту бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всього позитивного сальдо бюджетів федерального уряду за вирахуванням всього дефіциту, яке мало місце в країні.

При цьому розрізнюють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший звичайно виступає у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і коштах, отриманих від розміщення облігацій державної позики, неоплачених пенсій, посібників і т.д.[6, c. 24-26].

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, т. е. нестачі бюджетних коштів в порівнянні з потребою в них для фінансування усього необхідного об'єму державних витрат. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями. Вона мала місце і в домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований.

 

2. Джерела фінансування  дефіциту бюджету

Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу [1] джерелами фінансування бюджету є:

1. Кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень, тобто операцій, пов’язаних з отриманням державою (місцевим органом влади) позик на умовах повернення, платності та строковості для фінансування державного (місцевого) бюджету, наслідком яких є формування державного або місцевого боргу.

2. Кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації) – щодо державного бюджету; кошти від відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 р. №2163-XII, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. До надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації, належать надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо [8].

3. Повернення бюджетних коштів  з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів;

4. Вільний залишок бюджетних  коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом, за яким залишок бюджетних коштів загального фонду використовується для фінансування дефіциту бюджету, якщо його обсяг на кінець попереднього бюджетного періоду перевищив обсяг оборотного залишку коштів відповідного бюджету.

Державні запозичення є найпоширенішим методом покриття бюджетного дефіциту в сучасних умовах. Вони реалізуються у вигляді випуску державних цінних паперів та отримання позик шляхом укладання кредитних угод. За територіальним розміщенням державні запозичення можуть бути внутрішніми (коли кошти залучаються від вітчизняних юридичних та фізичних осіб) та зовнішніми (коли кошти залучаються від зарубіжних юридичних та фізичних осіб, від урядів інших країн та від міжнародних фінансово-кредитних організацій). За термінами надання державні позики можуть поділятися на короткострокові (надаються на термін до одного року), середньострокові (від 1 до 10 років) та довгострокові (від 10 років).

З огляду на стан економіки та її нагальні проблеми наша держава найбільше зацікавлена в отриманні довгострокових низькопроцентних кредитів. Що стосується вибору місця розміщення, то необхідно враховувати, що в результаті, наприклад, зовнішніх запозичень надходження коштів спричиняє зростання загального обсягу фінансових ресурсів країни, а це дає змогу збільшити сумарний попит держави на товари й послуги вітчизняного виробництва або оплатити імпорт. Збільшення припливу іноземної валюти сприяє зміцненню національної грошової одиниці. Вигоду від надання кредитів (у вигляді плати за обслуговування) мають при цьому іноземці, до яких по закінченні терміну кредиту повертаються кошти. Що ж до внутрішніх запозичень, то вони уможливлюють перерозподіл наявних у країні ресурсів між секторами економіки. Однак це не супроводжується зростанням загального попиту. Надмірний розвиток ринку внутрішніх запозичень зумовлює скорочення інвестицій у виробництво. Вигоду від надання кредитів мають національні агенти, а капітал після використання залишається в країні [3, c. 120 – 121].

В Україні, впродовж останніх років спостерігається зростання обсягу фінансування дефіциту державного бюджету. Так, у 2011 році обсяг загального фінансування дефіциту державного бюджету майже в 3,8 разів більший за обсяг фінансування у 2008 році. Основний обсяг у фінансуванні дефіциту державного бюджету займає фінансування за борговими операціями (у 2011 році близько 76,5 млрд. грн.), в структурі якого переважають внутрішні запозичення (близько 66 % сукупних запозичень у 2011 році було здійснено на внутрішньому ринку) над зовнішніми (див. табл. 1).

Таблиця 1

Планові показники фінансування державного бюджету України

протягом 2008-2011 рр.

 

Показники	Роки
	2008	2009	2010	2011
Загальне фінансування	15148,5	18500,3	31000,0	57745,4
1.Фінансування за борговими операціями	4977,3	9969,5	61296,6	76462,2
1.1 Запозичення:	11627,9	15874,0	88744,4	100258,4
- внутрішні запозичення,%	32,94	48,99	78,81	66,02
- зовнішні запозичення,%	67,06	51,01	21,19	33,98
1.2 Погашення:	-6650,6	-5904,5	-27447,7	-23796,2
- внутрішні зобов’язання,%	37,58	61,22	52,89	71,70
- зовнішні зобов’язання,%	62,42	38,78	47,11	28,30
2. Надходження від приватизації  державного майна	10020,4	8602,2	8501,2	10000,0
3. Фінансування за активними операціями	150,8	-71,4	-38797,8	-28716,8

 

• Джерело: складено автором на основі законів України «Про Державний бюджет» на 2008-2010 роки [7 – 10].

 

Переважання внутрішніх запозичень над зовнішніми в деякій мірі пояснюється наявністю валютних ризиків, що супроводжують запозичення в іноземних валютах на зовнішніх ринках. Окрім цього, витрати центрального банку пов’язані з обмеженням пропозиції надлишкової грошової маси в економіці, що утворюється у зв’язку з фінансуванням дефіциту бюджету за рахунок іноземних запозичень, та витрати, пов’язані з поповненням валютних резервів, підвищують загальну вартість запозичень в іноземних валютах. Також, зростають відсоткові ризики та ризики рефінансування державного боргу, пов’язані з поточною кризою ліквідності на світових фінансових ринках, наслідки впливу яких ставлять під загрозу виконання державою своїх зобов’язань й функцій, та економічну незалежність держави [11].

Загалом, накопичення іноземної заборгованості може призвести до ускладнення її обслуговування, які перетворюються на боргові кризи та дефолти. Зовнішній борг є інструментом політичного впливу на країну-боржника, отже, створюється загроза національної безпеки. Високий рівень заборгованості держави може збільшувати ризик відпливу капіталу з країни — раптове зниження попиту на активи країни на світових фінансових ринках, оскільки світова практика свідчить про схильність урядів країн відмовлятися від своїх зобов'язань Крім того, значна іноземна власність на боргові зобов'язання країни може зменшити її політичну роль у світових справах. При обслуговуванні боргу виникає велика проблема щодо забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобов'язань. Прострочена та сумнівна заборгованості негативно впливають на взаємовідносини з іноземними партнерами та обмежують доступ до зовнішніх джерел фінансування, у тому числі країни в цілому [5, c. 438].

З огляду на це, необхідним є подальший розвиток внутрішнього ринку державних запозичень, що стане першим кроком до ефективного управління державним боргом з урахуванням світового досвіду. Тому, для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних запозичень необхідно:

1) поліпшити пропозицію державних  цінних паперів шляхом регулярного  розміщення широкого спектра  облігацій внутрішньої державної  позики за строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік;

2) підвищити  ліквідність державних цінних  паперів шляхом: розроблення нормативно-правових  актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов'язань як інструмента управління ліквідністю; та розширення кола інвесторів, особливо залученню інституціональних інвесторів;