Управління земельними ресурсами

Варіант 14

1. Охарактеризуйте суть розмежування  повноважень органів управління  земельними ресурсами.

2. Охарактеризуйте  оцінку землі  як механізм управління земельними  ресурсами.

3. Охарактеризуйте  принципи  та підходи до проектування  організаційної системи управління  земельними ресурсами.

 

 

1. Охарактеризуйте суть розмежування повноважень органів управління земельними ресурсами.

Перша спроба розмежування управлінських  функцій зроблена в проекті нової редакції Земельною кодексу України. Зокрема, передбачено віднести до компетенції органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів України. Мінприроди, Держкомзем, Рада Міністрів Автономної республіки Крим та місцеві державні адміністрації) функції з управління землями, що перебувають у державній власності. До компетенції органів місцевою самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) віднесено функції з управління землями комунальної та приватної власності в межах їхніх утворень. Таке розмежування уповноважень органів виконавчої влади і місцевою самоврядування з управління земельними ресурсами обґрунтовуються кількома положеннями.

Так. згідно зі статтею 116 п. 5 Конституції  України Кабінет Міністрів України  здійснює управління об’єктами державної  власності відповідно до закону.

Згідно зі статтями 142 і 143 Конституції  України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування <: земля, що перебуває у власності територіальних громад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевою самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Таким чином. Конституція, окреслюючи в загальній формі сферу управління місцевого самоврядування в Україні, подальшу конкретизацію повноважень органів місцевого самоврядування в сфері землекористування віднесла на поточне законодавство, зокрема, на Земельний кодекс та Замін про місцеве самоврядування.

Використовуючи основні положення  концепції повноважень органів  виконавчої влади і місцевою самоврядування в новій редакції Земельного кодексу та, враховуючи переважаючі форми власності залежно від суспільно-виробничих функцій землі, можливий такий їх розподіл (табл. 2.4).

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.4.

Розмежування повноважень органів  управління землекористування  залежно вії форм власності

Напрями управління	Органи виконавчої влади	Органи місцевого самоврядування	Землеволо- дільці і землекористувачі
1	2	3	4
Розпорядження землями:
• державної власності	+	-	-
• комунальної власності	-	+	-
• приватної власності	-	-	+
Планування і прогнозування  земель
та рівні:
• держави	+	-	-
• територіальної громади	-	+	-
• землеволодіння або	-	-	+
землекористування
Організація здійснення
землеустрою:
• на землях державної власності	+	-	-
• на землях комунальної власності	-	+	-
• на землях власності фізичних і	-	-	+
юридичних осіб
Ведення державного земельною
кадастру на рівні:
• держави	+	-	-
• регіону	+	-	-
• району	+	-	-
• міста, селища	-	+	-
• землеволодіння.	-	-	+
землекористування
Організація контролю за
використанням і охороною земель:
• державною	+	-	-
• громадською	-	+	+

1	2	3	4
Здійснення моніторингу земель:
• державної власності	+	-	-
• комунальної власності	частково	+	-
• приватної власності	частково	частково	-
Економіко-адміністративне
регулювання земельних відносин:
• на землях державної власності	+	-	-
• на землях комунальної власності	-	+	-
• на землях приватної власності	частково	частково	-
Правове регулювання земельних
відносин:
• на землях державної власності	+	-	-
• на землях комунальної власності	частково	частково	-
• на землях приватної власності	частково	частково	-

 

Продовження таблиці 2.4.

Приитіки:

(+■) здійснення улравління: (-) відсутність управління.

 

Таким чином, з наведених важелів  управління використання та охорони  земель у 10-х повністю і 5-х частково із 25-ти напрямів здійснюють управління органи виконавчої влади; в 7-х повністю і 4-х частково - органи місцевого  самоврядування; в 5-х напрямах землеволодільці і землекористувачі самостійно здійснюють управління землекористуванням.

Необхідність прискорення розмежування повноважень з управління земельними ресурсами диктується ще й тим. що сьогодні понад 51 % земельного фонду країни передано у власність фізичним і юридичним особам (і це, в основному, землі сільськогосподарського призначення), та те, що за оцінкою експертів у державній власності залишиться не більше 15-18 % земель після формування комунальної власності.

      Структура землевпорядних та земельно-кадастрових робіт визначає склад спеціалізацію і потужність організацій і закладів, які забезпечують виробництво картографічних матеріалів, розробку схем і проектів землеустрою, нормативно- методичних розробок тощо.      Експертні оцінки показують, що стійке картографічне та інформаційне забезпечення управлінських функцій, систем заходів з районування території, землеустрою і т. п. здатний забезпечити Інститут землеустрою з іншими землевпорядними організаціями. Хоча нині їхня роль в управлінні земельними ресурсами значно занижена. Так, у рекомендаціях парламентських слухань 13 вересня 2005 р. “Про стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні" Мінстату гть ся, що практично припинено здійснення заходів щодо охорони земель, картографування земельних угідь, грунтових обстежень, ви значення територій техногенного забруднення земель; новоутворені сільсько - господарські підприємства не забезпечено належними планово-картографічними матеріалами та інформацією про стан фунтів; моніторинг земель не маг системного характер)’ та сучасного технічного забезпечення тощо. Відсутність науково обгрунтованої концепції земельної реформи та управління земельними ресурсами призвели, по суті справи, до руйнування екологічно сформованого сільськогосподарського землекористування і втрати державою функцій управління земельним фондом, особливо в частині охорони земель.

      Таким чином, можна констатувати, що сучасна система управління земельними ресурсами є недостатньо збалансованою і не забезпечує позитивний результат в досягненні високої економічної ефективності та екологічної безпеки в землекористуванні. Тому пропонується здійснити перегляд на системній основі концептуальних орієнтирів і пріоритетів розподілу функцій управління земельними ресурсами на різних рівнях і різних .ланках влади. Частина функцій управління повинна належати до компетенції центральних органів влади, частина - до компетенції органів місцевого самоврядування.

Література:

- Земельний кодекс України. Землевпорядкування.№4.2001.- с44-107

- Закон України «Про землеустрій», Офіційний вісник України. 2003.№125.-122-142.

- Закон України «Про охорону земель»:Прийнятий 19.06.2003 №962-IV Відомості Верховної Ради України.2003. №39. Ст.349

- Закон України «Про державний контроль за раціональним використанням та охороною земель»: Прийнятий 19.06.2003 №.963 IV//Відомості Верховної Ради України. -2003-№39.- Ст.350

 

 

2. Охарактеризуйте   оцінку землі як механізм управління  земельними ресурсами.

 

        У системі управління земельними ресурсами важливе місце належить грошовій оцінці землі. Це викликано тим, що в умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває плата за землю у формі земельного податку і орендної плати, яка встановлюється, власне, залежно від грошової оцінки земель. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про плату за землю", плата за землю запроваджується з метою формування коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання і охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування втрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землевпорядкування та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. 

Тому  з метою управління процесом акумулювання і витрат коштів на згадані цілі, які надходять від земельного податку, орендної плати, продажу земельних ділянок тощо, потрібно володіти матеріалами грошової оцінки земель.

Оскільки  порядок здійснення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення  та населених пунктів, який затверджений наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування  України, Мінсільгосппроду України  та Української академії аграрних наук 27.11.1995 р. № 76/230/325/150, досить детально представлений  у нормативній і довідковій літературі, то на цьому питанні зупинятися не доцільно. Але на методиці грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженій постановою Кабінету Міністрів  України 23.03.1995 р. № 213, потрібно зупинитися детальніше, оскільки вона вимагає  свого невідкладного вдосконалення.

Перерахування вартості земельних часток дозволить  виявити значний резерв площі  для виведення з економічного обігу малопродуктивних і деградованих земель, розміщення дорожньої мережі, гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень  тощо. Певна річ, це послабить напругу  в управлінні земельними ресурсами, забезпечить його високу ефективність, оскільки буде більш прозорий простір  для прийняття управлінських  рішень.

Вдосконалення грошової оцінки вимагають і землі  промисловості, транспорту, зв'язку, лісового і водного фонду, державного запасу та ін., оскільки тут також потрібно врахувати амортизаційні відрахування.

При цьому основою для визначення грошової оцінки земель при всіх відомих  вихідних даних повинен бути кадастровий  план обмежень, обтяжень щодо використання землі. Без такого картографічного  матеріалу розмір грошової оцінки землі  буде мати віртуальний характер. З  цього приводу Держкомземом України 04.08.1999 року затверджені тимчасові  методичні вказівки по складанню  кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання землі, які дозволяють отримувати достовірну графічну та аналітичну інформацію про наявність, склад, місце  розташування об'єктів з особливим  режимом використання земель і межі зон особливого режиму землекористування  навколо таких об'єктів.

Крім  цього, економічну основу визначення грошової оцінки сільськогосподарських земель повинні складати матеріали обмеженого використання земель, встановлених на основі поділу земель за технологічними групами, за критерієм крутизни схилів. Нагадаємо, що таких технологічних  груп є три: перша - від 0 до 3°; друга - від 3 до 7° і третя - більше 7°.

Якщо  на землях першої технологічної групи  можна вирощувати без обмежень всі  поширені в регіоні культури, то на землях другої категорії - переважно  зернові та багаторічні трави. На землях третьої технологічної групи  дозволяється вирощувати переважно  багаторічні трави. Очевидно, що і  грошова оцінка земель повинна бути диференційованою в бік її зменшення  із збільшенням крутизни схилів.

Органи  управління земельними ресурсами повинні  мати на увазі, що функціональне призначення  грошової оцінки знаходить своє відображення насамперед для диференційованого  підходу при розрахунках ставок земельного податку, встановлення державного мита та інших зборів при здійсненні актів цивільного обігу земельних  ділянок. Така оцінка є орієнтиром для  встановлення орендної плати за землю. Грошова оцінка виступає як обмежувач мінімально реєстрованої ринкової ціни. Навіть нотаріальні контори не мають права завіряти договір купівлі-продажу, якщо в ньому вказується ціна, нижча рівня грошової оцінки конкретної оціночної ділянки або зони.

Однак щодо грошової оцінки земель нині існують  досить гарячі дискусії. Суть цих дискусій зводиться до того, що сільськогосподарські землі мають дуже малу ціну порівняно, наприклад, із землями населених  пунктів.

Адже  в основу визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення  покладено рентний доход, який створюється  при виробництві зернових культур  і визначається за даними економічної  оцінки земель, проведеної у 1988 році.

Відповідно до порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення в основу беруться середньорічні  дані про урожайність зернових, ціни реалізації зерна та витрати на вирощування  зерна за 1986-1990 роки та коефіцієнт норми  рентабельності, який використовувався при проведенні економічної оцінки земель у 1988 році. Як бачимо, багато років  уже пройшло. Змінилися за цей  час форми власності і господарювання на землі, економіка змінила своє обличчя та ін.

Власне, результати грошової оцінки були створені не для визначення ринкової вартості землі. Поза увагою залишилися такі чинники  формування вартості землі, як конкретні  обставини угоди з приватизації, попит та пропозиція на земельні ділянки  певної категорії в тому чи іншому регіоні, умови інвестування тощо. Тому грошова оцінка земель лише в окремих  випадках може співпадати із сумою  грошей, за які можна придбати право  власності на земельну ділянку.

   З цього погляду потреба вдосконалення грошової оцінки земель сумніву не викликає. Тільки реальна грошова оцінка земель може знайти застосування в системі управління земельними ресурсами.

 

Література:

- Третяк  А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. –К.: Преса України.1998. -145 с.

- Третяк  А.М. Історія земельних відносин і землеустрою . Навчальний  посібник . – К.: ТОВ ЦЗРУ,2002.- 280 с.

- Дорош О.С.  Управління земельними ресурсами на регіональному рівні .К.: ТОВ ЦЗРУ, 2005.

 

 

3. Охарактеризуйте  принципи  та підходи до проектування  організаційної системи управління  земельними ресурсами.

          З поняттям “суб'єкт управління” тісно пов'язане поняття “організаційна система управління". Визначити її модель означає встановити склад підрозділів суб'єкта управління та їх взаємозв’язок у процесі функціонування цілісної системи. Роль організаційної системи управління особливо важлива при вдосконаленні діючої, тобто при реорганізації існуючих організаційних управлінських систем.

     Удосконалення організаційної форми управління здійснюється з урахуванням об’єктивних закономірностей її розвитку - відповідності рівня організації управління рівню розвитку організаційно-економічної системи, забезпечення оптимального співвідношення управлінських структур та інших заходів щодо вдосконалення системи, які мають бути адекватними перетворенням, що здійснюються в економіці країни .