Договір дарування в цивільному праві України

 «Договір дарування в цивільному праві України»

 

 

ЗМІСТ

Вступ..............................................................................................……………...................3

Розділ 1. Сутність договору дарування та його ознаки..............................................4

Розділ 2. Предмет  договору дарування.........................................................................7

Розділ 3. Співвідношення прощення боргу та договору дарування......................12

Розділ 4. Сторони договору дарування.......................................................................13

Розділ 5. Права та обов’язки  сторін за договором дарування................................21

Розділ 6. Розірвання договору  дарування…………………………………………..23

Висновки…………...……………………………………………………….…………...26

Список літератури…………………………………………………….….....................28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Цивільні  відносини, здебільшого, базуються  на основах взаємності майнового  надання. У зв’язку з цим співвідношення оплатних і безоплатних правочинів визначається пріоритетом перших. Разом з тим, безоплатні договори, зокрема договір дарування, займають важливе місце в системі цивільно-правових договорів, тому що такі дії учасників майнового обороту далеко не завжди є спрямованими на отримання майнової користі.

 Практична  реалізація норм щодо дарування  виявляє велику кількість проблемних  моментів у їх застосуванні, які  не досліджені в достатній  мірі. Досить часто договір дарування  використовується з незаконними  цілями, зокрема з метою «прикриття» інших правочинів. Тому цей вид договірного зобов’язання потребує проведення усестороннього дослідження, що і обумовило вибір теми наукової роботи.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із застосуванням норм щодо договору дарування.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу дарування.

У межах дослідження було поставлено наступні завдання:

1) виокремити  особливі ознаки договору дарування  та розкрити їх зміст (в межах  розкриття ознаки безоплатності вирішити питання про можливість встановлення в договорі дарування особистого сервітуту дарувальника);

2) дослідити  правові положення щодо предмета  договору дарування (в межах  аналізу провести дослідження  таких об’єктів, як зброя, цінні  папери, тварини, а також здійснити порівняння правової сутності державної нагороди, форм соціального забезпечення та дарунку);

3) порівняти  прощення боргу з договором  дарування;

4) проаналізувати  можливості укладення договору  дарування фізичними та юридичних  особами, державою, Автономною Республікою Крим та територіальною громадою;

5) розкрити  зміст прав та обов’язків сторін  у договорі дарування;

6) дослідити  сутність розірвання договору  дарування.

Розділ 1. Сутність договору дарування та його ознаки

Згідно ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність¹.  У системі цивільно-правових договорів дарування є окремим видом  договорів завдяки особливим ознакам, що дозволяють виділити його серед інших договорів щодо передачі  майна у власність. Серед цих ознак можемо можливо виокремити наступні:

• безоплатність;
• збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника;
• прийняття дарування.

Щодо наведених ознак  у літературі існують різні погляди. Наприклад,         І.В. Єлісеєв стверджує, що ці риси звичайно притаманні даруванню, але всі вони є похідними від безоплатного характеру дарування, тому не мають самостійного значення². Таке твердження піддає критиці В. В. Вітрянський, стверджуючи, що хоча безоплатність і є основною рисою договору дарування, але всі інші ознаки також є важливими³. Необхідно зазначити, що перераховані риси окремо є притаманними й іншим договорам, тому необхідно розглядати їх системно і невід’ємно одна від одної.

Як вже було вказано  вище, характерною особливістю договору дарування є його безоплатний  характер. Тобто, за договором дарування  виключається надання обдаровуваним дарувальникові зустрічного еквіваленту у вигляді майна або грошових коштів. Висловлювалися різноманітні точки зору з приводу того, що саме необхідно вважати зустрічним обов’язком обдаровуваного. Втім, це питання потребує однозначного вирішення, бо має важливе практичне значення, яке, насамперед, стосується можливості передбачення договором дарування умови стосовно встановлення особистого сервітуту для відчужувача (дарувальника).

З одного боку, у ч. 2 ст. 717 ЦК вказано, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Ця норма стала підставою для тверджень, що в договорі дарування недопустимо передбачати особистий сервітут для дарувальника⁴. З іншої сторони, ст. 725 ЦК надає право дарувальнику встановити в договорі обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи. Тому і постає питання, як співвідносити між собою ці дві норми. Виходить, що через покладання обов’язку щодо третьої особи договір не стає оплатним, а по відношенню до дарувальника – стає, бо за таким договором певне надання отримують обидві сторони. Нам же необхідно дізнатись, чи будь-яке надання порушує вимогу безоплатності. Для цього проаналізуємо договір дарування із встановленням особистого сервітуту з точки зору 1) наявності або відсутності обов’язків у обох сторін, тобто односторонності чи двосторонності договору; 2) поняття зустрічності покладеного обов’язку; 3) еквівалентності; 4) оплатності⁵.

Щодо наявності або  відсутності у обдаровуваного обов’язків знову ж таки відсутня єдина позиція. Наприклад І. В Єлісеєв вказує, що договір дарування може передбачати  зустрічні обов’язки обдаровуваного, і це не позбавляє його ознаки безоплатності. Лише наявність зустрічного зобов’язання у строгому варіанті цього виразу робить дарування недійсним⁶. В той же час зовсім протилежна точка зору висловлюється іншими російськими вченими⁷. Вона зовсім не відповідає підходу українського законодавця, який вважає, що разом з дарунком до обдаровуваного можуть перейти певні обов’язки, встановлені договором дарування⁸.

Отже, будемо виходити з  того, що встановлення обов’язку обдаровуваного на користь третьої особи не порушує  ознаки безоплатності. А тому й встановлення обов’язку на користь дарувальника не порушить безоплатності, якщо тільки воно не буде зустрічним. Відповідно до ч. 1 ст. 538 ЦК зустрічність обов’язку означає обумовленість одного обов’язку іншим. Але ж чи виникнення права дарувальника обумовлено обов’язком обдаровуваного? Очевидно, що ні, бо обдаровуваний нічого не повинен передати дарувальникові для того, щоб у нього виникло право сервітуту. Що стосується еквівалентності, то її також в цьому випадку немає, бо встановлення сервітуту дарувальника зовсім не є заміною одного блага на інше і дії обдаровуваного не рівносильні діям дарувальника. Такий  висновок можливий хоча б внаслідок співставлення прав, які набувають сторони договору дарування із встановленням особистого сервітуту. Дійсно, одна сторона набуває право власності, котрого позбавляється дарувальник, який, у свою чергу, набуває сервітут, що є за обсягом вузьким речовим правом порівняно з правом власності. Еквівалентність тісно пов’язана із ознакою оплатності, яка означає передання одним одному майна або майнових прав. У нашому випадку не можна стверджувати, що обдаровуваний щось передає взамін, а дарувальник щось отримує. Отже, при встановленні особистого сервітуту довічного проживання дарувальника не порушується ознака безоплатності, і цей обов’язок не є зустрічним. Тому укладення договору дарування зі встановленням особистого сервітуту дарувальника є можливим.

Наступною ознакою є  збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника. Як зазначав Г.Ф. Шершеневич, дарування  має бути спрямованим до збільшення майна обдаровуваного, що є безпосередньою метою договору дарування. Тому немає дарування там, де боржник надає кредитору на забезпечення його вимог заставу, тому що такими діями  він не збільшує майна кредитора, а тільки забезпечує його права⁹. Збільшення майна обдаровуваного здійснюється за рахунок передання йому майна або майнового права, що є предметами договору дарування.  Важко уявити собі дарування за відсутності збільшення майна обдаровуваного. При цьому необхідно підкреслити той факт, що категорія «збільшення майна» охоплює випадки дарування не лише речей, а й майнових прав. З таких обставин наочного збільшення майна обдаровуваного немає. Разом з тим  ст. 190 ЦК прямо передбачає майнові права поряд з іншими речами матеріального світу майном. Тому передання майнового права завжди свідчить про збільшення майнової маси обдаровуваного.

Виявлення згоди обдаровуваного на прийняття дарування є однією з обов’язкових і важливих ознак  дарування. Приватні правовідносини засновані на принципі свободи договору, тому ніхто не повинен стати обдаровуваним проти його волі. Тобто пропозиції дарувальника подарувати має відповідати згода обдаровуваного на прийняття дарунку. Без отримання згоди обдаровуваного договір дарування не буде укладеним, а одностороннє волевиявлення дарувальника або його обіцянка не матимуть зобов’язальної сили¹⁰.

 

Розділ 2. Предмет  договору дарування

Згідно ст. 718 ЦК предметом  договору дарування можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні  папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в нього в майбутньому. Враховуючи обмеженість дослідження варто розглянути ті об’єкти цивільного обороту, щодо яких у законодавстві встановлений особливий правовий режим, і як наслідок спеціальні правила відносно їх дарування.

2.1. Зброя як  предмет дарування. За ч. 2 ст. 178 ЦК об’єкти цивільних прав, що є обмежено оборотоздатними, встановлюються законом. Проте на сьогодні такі види об’єктів передбачені Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»¹¹. Окрім цього, відсутній і спеціальний закон щодо зброї. Придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної та холодної зброї здійснюється після отримання дозволу органів внутрішніх справ у порядку, передбаченому спеціальною інструкцією¹².  Перед тим, як прийняти у дарунок обмежену в обороті зброю обдаровуваний має отримати дозвіл на її придбання, зберігання і носіння. З першого погляду такий порядок виглядає нелогічно, бо обдаровуваний повинен отримати дозвіл на зброю і лише потім він стане суб’єктом права власності на неї. Насправді ж цей порядок необхідний, бо зброя є обмеженим в обороті об’єктом цивільних прав, тому обмеженим є коло осіб, що можуть бути її власниками. Необхідно також вказати, що не будь-яка зброя може бути подарована, навіть з отриманням дозволу на неї обдаровуваним. Це стосується іменної вогнепальної зброї. Згідно Указу президента України «Про заснування відзнаки Президента України «Іменна вогнепальна зброя» передача зброї, що є відзнакою «Іменна вогнепальна зброя», іншим особам або відчуження її забороняється¹³.

Законодавством передбачається, що державні нагороди повинні зберігатися  у нагородженої особи. Після її смерті державні нагороди можуть залишитися у сім’ї нагородженого померлого або за згодою спадкоємців можуть бути передані на зберігання до музею¹⁴. Отже, державні нагороди не можуть бути відчужені чи передані іншим особам, крім випадку правонаступництва у випадку смерті нагородженої особи, коли нагорода залишається у сім’ї цієї особи. З огляду на це, постає питання про співвідношення подарунку і державної нагороди. Нагороджена особа володіє і користується своєю нагородою, але не має права її відчужувати. Право власності на цю нагороду у неї існує у певному усіченому вигляді. Тому державна нагорода не може бути предметом договору дарування.

Сутність подарунку  тісно взаємопов’язана з природою договору дарування, з його ознаками. Дарунок є майном, яке дарувальник безоплатно передає або зобов’язується передати обдаровуваному у власність за його згоди з метою збільшити його майно за рахунок зменшення свого. Внаслідок чого досить складно уявити собі, щоб майно, яке суб’єкти публічного права безоплатно передають у власність іншим особам, дійсно буде дарунком. Хоча, наприклад, у Розпорядженні Президента України «Про серію подарункових видань «Книга від Президента України» вказується, що «Книга від Президента України» є серією подарункових раритетних видань¹⁵. З цим важко погодитись через те, що: а) вручення цих книг не є договором, а напевне, що одностороннім правочином, оскільки не потребує отримання згоди особи, якій вручається книга; б) внаслідок того, що отримання згоди не є потрібним, сторони цих правовідносин не набувають прав та обов’язків, встановлених щодо договору дарування (права покладення обов’язку щодо третьої особи, права відмови від передання дарунку, права на прийняття дарунку і вимоги його передання тощо).

2.2. Тварини  як предмет дарування. Особливості договору дарування тварин встановлені у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Дарування тварин допускається після попереднього погодження з майбутнім власником. Якщо дарується дика тварина з числа видів,  що  занесені  до Червоної книги України або підлягають охороні відповідно до чинних міжнародних  договорів  України,  інша  дика  тварина,   дарувальник тварини зобов’язаний також надати обдаровуваному документ, що засвідчує законність набуття такої тварини у власність (ст. 13)¹⁶.

2.3. Акції як  предмет дарування. Законом України «Про акціонерні товариства» встановлено два типи акціонерних товариств: публічні та приватні. Акціонери   публічного   акціонерного  товариства  можуть відчужувати належні їм  акції без згоди інших акціонерів  та товариства (ст. 7 Закону)¹⁷. Для акціонерів приватних акціонерних товариств може бути встановлено статутом товариства спеціальні правила відчуження у вигляді переважного права купівлі акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Причому слід вказати, що законодавець непослідовно здійснив регулювання переважного права купівлі акцій, адже у ст. 7 допускається його встановлення, у свою чергу ст. 13 передбачається, що статут повинен містити відомості про наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації. Встановлення переважного права купівлі стосується тільки випадків відчуження у вигляді купівлі-продажу. У формі дарування акціонери приватних акціонерних товариств можуть відчужувати належні їм акції без  згоди  інших  акціонерів  та товариства. Але на практиці можуть існувати ситуації, коли договір дарування є удаваним і прикриває договір купівлі-продажу. В такому разі, необхідно застосовувати переважне право інших акціонерів цього товариства на придбання акцій.