Основні підходи до визначення сутності юридичної особи на сучасному етапі

Основні підходи до визначення сутності юридичної особи на сучасному етапі.

 

                                                    План

Вступ

1.Підходи до визначення юридичної особи

2.Юридична особа за ЦК України: поняття та ознаки

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Вступ

Поряд з громадянами - суб'єктами цивільного права є також юридичні особи - особливі утворення, що володіють низкою специфічних ознак; цы особи утворюються і припиняються в спеціальному порядку.

Життя сучасного суспільства немислиме без об'єднання людей в групи, союзи різних видів, без з'єднання їх особистих зусиль і капіталів для досягнення тих чи інших цілей. Основною правовою формою такої колективної участі осіб в цивільному обороті і є конструкція юридичної особи.

Поява інституту юридичної особи в самому загальному вигляді обумовлена тими ж причинами, що і виникнення та еволюція права: ускладненням соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і, як наслідок, суспільної свідомості. На певному етапі суспільного розвитку правове регулювання відносин за участю одних лише фізичних осіб як єдиних суб'єктів приватного права виявилося недостатнім для економічного обороту, що стрімко розвивається [4, c. 140].

Метою роботи є дослідження підходів до визначення юридичної особи та висвітлення особливостей правового закріплення інституту юридичної особи в ЦК України та його ознак.

Дослідженням цього питання займалися Є. Васильєв, В Костін, В. Костіна, В. Борисова, І. Спасибо-Фатєєва, Л. Радченко та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Підходи до визначення юридичної особи

Термін «юридична особа» широко використовується в даний час не тільки юристами, але й представниками інших видів діяльності - економічної, політичної, різних соціальних практик. Слід зазначити, що існує проблема суб'єктності юридичної особи, а саме визначення того, що ж являє собою юридична особа. Якщо мова йде про окрему людину, то проблеми суб'єкта не виникає, оскільки людина явно має здатність мислити, прагнути до мети, діяти, що і дозволяє називати її суб'єктом. Інша справа, коли мова йде про групу керуючих або керованих суб'єктів. У цьому випадку і виникає проблема суб'єктності, яка може бути сформульована так: чи можна групи людей розглядати як носіїв особливого мислення, особливих почуттів, волі, іншими словами, як існуючих поряд з індивідами суб'єктів керуючої або керованої діяльності? Застосування до позначення таких груп людей терміну «юридична особа» є позитивною відповіддю на поставлене питання [6].

Так, вже в II-I ст. до н. е.. юристами Римської республіки обговорювалася ідея існування організацій (союзів), що володіють нероздільним, відокремленим майном (приватні корпорації: колегії), які виступають у цивільному обороті від власного імені (міські громади), існування яких в принципі не залежить від змін у складі їх учасників. Саме поняття «юридична особа» було невідоме римським юристам, і його сутність ними не досліджувалася, але ідеєю розширити коло суб'єктів приватного права за рахунок особливих організацій, спілок громадян ми, безсумнівно, зобов'язані римському праву.

У Середні віки уявлення про юридичних осіб все ще відчували сильний вплив догматів римського права. Глосатори і постглосатори обмежувалися коментуванням античних текстів, намагаючись пристосувати їх до тодішніх потреб. У цю епоху й особливо в Новий час конструкція юридичної особи отримала подальший практичний розвиток. Торговий дім Фуггерів в Німеччині, генуезький банк. св. Георгія, англійська та голландська Ост-і Вест-Індські компанії - в цих торговельних підприємствах вироблялася техніка колективного ведення великих справ, а накопичений ними досвід регулювання відносин за участю юридичних осіб зіграв згодом важливу роль у створенні цивільних і торгових кодексів XIX ст.

Бурхливий розвиток економіки середини - кінця XIX в. дав потужний імпульс розвитку вчення про юридичних осіб. З'явилися оригінальні дослідження проблем юридичних осіб таких авторів, як Савіньї, Ієрінг, Гірке, Дернбург, Саллейль та інших, переважно німецьких і французьких цивілістів, які заклали основи сучасного розуміння цього інституту.

У XX в. значення інституту юридичної особи ще більше зростає внаслідок ускладнення інфраструктури та інтернаціоналізації підприємницької діяльності, розширення державного втручання в економіку, появи нових інформаційних технологій. Відповідно різко збільшується обсяг законодавства про юридичних осіб та частково підвищується його якість. Наука цивільного права відносить до числа центральних проблеми теорії юридичної особи, вдосконалення та практичного застосування цього інституту [4, c. 140-141].

Вдосконалення такого складного і важливого соціального інституту, як юридична особа, навряд чи можливо без його серйозних наукових досліджень. Вони велися протягом всієї історії існування юридичних осіб, призвели до створення в XIX в. ряду фундаментальних теорій і активно тривають в сучасній цивілістиці.

Основна наукова проблема, що викликає найбільші дискусії, - це питання про те, хто або що є носієм властивостей юридичної особистості, тобто субстратом юридичної особи. Залежно від відповіді на питання про те, що стоїть за поняттям юридичної особи, різні теорії юридичної особи можна розділити на дві великі групи: фікційні концепції, що заперечують існування якогось реального суб'єкта із властивостями юридичної особистості, і реалістичні концепції, що визнають існування носія таких властивостей.

До першої групи теорій відносяться роботи Фрідріха Карла фон Савіньї - засновника впливової «історичної школи» права. Його концепція стала однією з перших фундаментальних теорій юридичної особи і отримала назву «теорії фікції». За поглядами Савіньї, властивостями суб'єкта права (свідомістю, волею) у дійсності володіє тільки людина. Однак законодавець у практичних цілях визнає за юридичними особами властивості людської особистості, уособлює їх. Таким чином, законодавець, вдаючись до юридичної фікції, створює вигаданого суб'єкта права, що існує лише в якості абстрактного поняття [4, c. 146-147].

Теорія фікції отримала широке поширення в Англії і США. «Корпорація - це штучне утворення, невидиме, невідчутне і існуюче лише з точки зору закону» - таке визначення корпорації було дано в рішенні по справі The Trustees of Dartmouth College v. Woodward головою Верховного суду США Д. Маршалом ще на початку XIX століття, і з такого поняття корпорації до теперішнього часу виходять практика і законодавство Англії і США. Доктрина Англії і США особливу увагу приділяла проведеного теорією фікції протиставленню юридичної особи та фізичних осіб, які його складають, прав і oбов'язків юридичної особи прав та обов'язків його членів. Визнання незалежно від членів, які його складают, існування юридичної особи стало основоположним принципом права корпорацій в Англії і США.

Рішенням палати лордів в 1897 році у справі Salomon v. Salomon & Co. Ltd. була визнана правомірність різних договірних відносин між компанією, паї якої опинилися фактично зосередженими в руках одного пайовика, і єдиним пайовиком такої компанії. Вони кваліфікувалися як відносини між двома різними суб'єктами права [5].

Теорія «персоніфікованої мети» (також іменована теорією цільового майна), запропонована Алоізом Бринцем, схожа з «теорією фікції» у тому, що заперечує існування реального суб'єкта, який володіє властивостями юридичної особи. Оскільки метою інституту юридичної особи є лише управління майном, то і юридична особа є не що інше, як сама ця персоніфікована мета.

Інший напрямок обгрунтування особливої правосуб'єктності колективних утворень характерно для теорії реальності (органічної теорії) юридичної особи, що лежить в основі різних «реалістичних» концепцій. Органічна теорія, пов'язана з ім'ям німецького юриста XIX століття Гірке, розглядала юридичну особа як реально існуючий суб'єкт права, необхідний для нормального функціонування держави, як союзну особистість. Союзна особистість, за Гірке, є визнана правопорядком діяльність людського союзу, який виступає в якості відмінного від суми об'єднаних в союзі осіб єдиного цілого, що є суб'єктом прав і обов'язків. Така особистість існує незалежно від держави як певна соціальна реальність. Подібно живому організму, союзна особистість має свою волю і діє. Воля юридичної особи розглядається як загальна воля, що відображає спільний інтерес всіх вхідних в союзну особистість членів.

По суті, Гірке виходив з тієї ж ідеалістичної позиції, що і Савіньї, конструюючи «реальну» союзну особистість за образом і подобою людини. Органічна теорія відображала умови і потреби економіки кінця XIX - початку XX століття і була використана для обгрунтування нормативно-явочного порядку виникнення юридичних осіб та їх загальної правоздатності.

Сучасні послідовники органічної теорії розглядають юридичну особу як обособлену єдність інтересів, яку правопорядок наділяє правами і обов'язками. За своєю структурою вона становить особливу єдність інтересів, при якому інтереси спілки можуть бути чітко відмежовані від інтересів окремих членів [4, c. 148].

З теорії реальності інтерпретації сутності юридичної особи випливає основоположна ознака юридичної особи - незалежність існування від складу її засновників (1), оскільки лише реально існуючий суб'єкт функціонує незалежно, самотійно по відношенню до осіб, що його створили. Як наслідок у такого утворення виникає внутрішня воля не пов'язана з волею окремих його учасників чи засновників (2), які він може реалізувати шляхом участі у цивільному обороті, виступаючи стороною в юрисдикційних, в тому числі і судових, органах (3). Участь у цивільних правовідносинах у свою чергу обумовлює самостійну відповідальність такого утворення за своїми зобов'язаннями (4), оскільки остання носить у сфері приватного права майновий характер і цим зумовлена необхідність закріплення за юридичною особою належного їй майна, відокремленого від майна її членів чи учасників [3, c. 101].

Окремо в ряду концепцій юридичних осіб стоїть «теорія інтересу» Рудольфа фон Ієрінга - засновника соціологічної школи права. Ієрінг вважав, що юридична особа як така, як природно-природний суб'єкт права в дійсності не існує. Це - не більш ніж юридичний курйоз. Оскільки право - це система захищених законом інтересів, то законодавець дає правовий захист окремим групам людей (їх колективним інтересам), дозволяючи їм виступати зовні як єдине ціле. Але це, на думку Ієрінга, не означає створення нового суб'єкта права. Таким чином, Ієрінг поєднував тезу про фіктивність самої юридичної особи із визнанням реальності груп людей, що стоять за нею, які здійснюють її права і користуються вигодами такого становища.

Зарубіжні дослідження сутності юридичної особи в XX в. в цілому не вийшли за рамки розглянутих вище концепцій.

Радянська юридична наука приділяла дуже серйозну увагу дослідженню теорії юридичної особи. У 40-50-і роки був створений цілий ряд робіт, що заклали основи сучасного розуміння цього інституту. Увага радянських цивілістів концентрувалося в той час на вивченні юридичної особи державних підприємств, однак зроблені ними висновки мають значну наукову та методологічну цінністьі сьогодні.

У рамках загальноприйнятого розуміння юридичної особи як реально існуючого явища, що володіє людським субстратом, у радянській цивілістиці виділилися три основні трактування сутності державної юридичної особи. «Теорія колективу», запропонована академіком А. В. Бенедіктовим, виходить з того, що носіями правосуб'єктності державної юридичної особи є колектив робітників та службовців підприємства, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу Подібні погляди висловлювали С.Н. Братусь, О. С. Іоффе та В. П. Грибанов.

«Теорія держави», розроблена С.І. Аскназієм, ґрунтується на положенні про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна - сама держава. Отже, людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства. Державна юридична особа - це сама держава, чинна на певній ділянці системи господарських відносин.

«Теорія директора», найбільш повно досліджена в роботах Ю. К. Толстого, виходить з того, що головна мета наділення організації правами юридичної особи - це забезпечення можливості її участі у цивільному обороті. Саме директор уповноважений діяти від імені організації у сфері цивільного обороту, тому він і є основним носієм юридичної особистості державної юридичної особи. Спільною для всіх цих концепцій є ідея про наявність людського субстрату (особи або колективу) у державній юридичній особі. Можливе, однак, і принципово інше трактування її сутності. Так, ще в 20-ті роки в СРСР отримала значчне поширення «теорія персоніфікованого (цільового) майна» . Її прихильники вважали головною функцією юридичної особи об'єднання різних майн в єдиний комплекс і управління цим майновим комплексом. Значить, відокремлене майно є реальною основою юридичної особи, його законодавець і персоніфікує, наділяючи власника майна правами юридичної особи. Особливої актуальності ця теорія набула завдяки появі в сучасному законодавстві можливості створення юридичної особи єдиним учасником. Адже людський субстрат в одночленних корпораціях не грає важливої ролі. В умовах, коли персональний склад учасників і організаційна структура кількох юридичних осіб можуть бути ідентичними, тільки майнова відокремленість дозволяє їх розрізнити. У 50-ті та наступні роки відоме поширення набула теорія, прихильники якої, обмежуючись констатацією того, що юридична особа - це соціальна реальність, в сутності відмовляються від спроб виявити її людський субстрат. Ця теорія відома в цивілістичній науці як теорія соціальної реальності юридичних осіб. Її дотримувалися, зокрема, Д. М. Генкін і Б. Б. Черепахін. Противники цієї теорії не без підстав вказували на те, що завдання цивілістики полягає в тому, щоб виявити специфічні ознаки юридичної особи як соціальної реальності, оскільки не всяка соціальна реальність є юридичною особою. А це завдання теорія соціальної реальності перед собою як раз і не ставить. Значну популярність здобули і наукові концепції таких авторів, як О. А. Красавчиков («теорія соціальних зв'язків») , А. А. Пушкін («теорія організації»). Одночасне існування безлічі таких різних наукових теорій юридичної особи пояснюється величезною складністю цього правового явища. На різних етапах розвитку економіки на перший план висувалися то одні, то інші ознаки юридичної особи в залежності від того, яка з функцій цього інституту домінувала на цьому етапі. Відповідно, розвиток наукових поглядів в цілому відображав і відображає еволюцію інституту юридичної особи [4, c. 149-151].