Редагування радіопередач на радіостанції «Сокаль»

 

 

 ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………3 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕДАКТОРСЬКОЇ СПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ……………………5

  1. 1. Редагування як вид професійної діяльності……………...5

  1. 2. Основні норми редагування радіопередач……………….6

  1. 3. Особливості редагування радіопередач………………….11

Розділ 2. РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ НА РАДІОСТАНЦІЇ «СОКАЛЬ»……………………………………………………………15

  2. 1. Основні принципи і норми редагування радіопередач на                       радіостанції «Сокаль»………………………………………….15

  2. 2. Винятки, аспекти і способи подання інформації………...17

  2. 3. Редагування радіопередачі «Світ новин»…………….......19

ВИСНОВКИ……………………………………………………….…...35

Список використаної літератури……………………………..……......37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Останнім часом в Україні спостерігається суттєве збільшення кількості радіостанцій. Засоби масової інформації відіграють важливу роль в нашому житті, адже соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення не тільки формує громадську думку, але й справляє великий вплив на соціальну дійсність. Інформація, яку ми чуємо на радіостанціях, на жаль, не завжди є правдивою та компетентною, адже її частину або зовсім не редагують (і подають у первинному вигляді), або редагують не за основними правилами та нормами.

При редагуванні радіопередач обов’язково потрібно дотримуватися основних принципів редагування, бо інакше це може призвести до того, що слухачі неправильно зрозуміють повідомлення і сприймуть його зовсім не так, як це потрібно. В історії українського радіомовлення існують приклади того, як некоректно подана (або невідредагована) інформація призводила до серйозних проблем на радіостанціях (це були і судові тяганини, і звільнення штату, і навіть закриття радіостанції). Основні норми та особливості редагування радіопередач на конкретних прикладах розглянуто у цій роботі.

Актуальність досліджувальної теми зумовлена необхідністю максимізації рівня сприйняття інформації радіослухачами та надання її у відповідності до існуючих вимог та правил. Адже частина інформації, яку слухачі отримують з радіопередач, містить багато фактичних, лексичних та інших видів помилок, і через це інформація сприймається ними неправильно.

Доцільність роботи полягає в збільшенні кількості приватних радіостанцій по Україні, якість передач яких не відповідає основним нормам і правилам, через що слухачі отримають некоректну інформацію.

Об’єктом дослідження є радіопередача «Світ новин», яка виходить в ефір радіостанції «Сокаль» щодня з періодичністю одна година за інших рівних умов.

Предметом дослідження є правила та норми подання інформації в радіопередачі, яких дотримується дана радіостанція.

Метою дослідження є встановлення особливостей редагування радіопередач. Зокрема, досліджується структура конкретної радіопередачі, її загальні особливості, правила та принципи, за якими її редагують.

Для реалізації поставленої мети необхідно  вирішити наступні завдання:

1. Визначити зміст та структуру радіомовлення;

2. Розглянути теоретичні особливості організації радіомовлення;

3. Визначити передумови та форми редагування радіопередачі;

4. Розглянути редагування радіопередачі на прикладі радіопередачі «Світ новин».

Для написання роботи використовувалися  такі матеріали і джерела, як:

1. Спеціалізована література з основ загального редагування;

2. Література  з редагування в засобах масової інформації (на телебаченні та радіо);

3. Література з етики, журналістської майстерності, з основ масової комунікації;

4. Орфографічні та орфоепічні словники.

          Методи дослідження, які використовуються у цій роботі – теоретичні та практичні. Теоретичний метод дослідження полягає у вивченні матеріалів з основ загального редагування у засобах масової інформації, розкритті загальної специфіки редагування радіопередач (за допомогою відповідних установлених норм та правил редагування). Практичний метод дослідження полягає у зібранні матеріалів щодо особливостей і принципів редагування передач на одній з українських радіостанцій; порівнянні методів редагування, яких дотримується дана радіостанція, із загальноприйнятими.

Теоретична  та практична цінність роботи полягає в тому, що цю роботу можна застосовувати як опорну основу при редагуванні радіопередач на молодих, нових радіостанціях, де немає редакторів з достатнім досвідом роботи.

Обсяг та структура роботи. Робота викладена на 38 сторінках, складається зі вступу, двох розділів (теоретичного та практичного), висновків. Включає в себе також список використаної літератури.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕДАКТОРСЬКОЇ СПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ РАДІОПЕРЕДАЧ

 

1. Редагування як вид професійної діяльності

Редагування — це вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до друку  різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

Редагування — це складова редакційно-видавничого  процесу, який передбачає послідовне виконання  редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведения його у відповідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами.

Останнє визначення цілком коректно і ненав'язливо може спонукати до розстановки давноочікуваних акцентів у цілком надуманих дискусіях щодо так званої революції в теорії і практиці редагування, що сталася буцімто останнім часом. Основним об'єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відеочастини, які виступають рівноправними об'єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди об'єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання, коли перевіряють дотримання, наприклад, поліграфічних норм [6, с. 78].

У видавничому  процесі вказані об'єкти редагування (авторський оригінал, видавничий оригінал, конструкція видання та проект видання) традиційно фіксують на папері. Проте останнім часом внаслідок широкого використання у видавничій справі комп'ютерів автори дедалі частіше подають авторські оригінали не тільки на паперових, а паралельно і на комп'ютерних (наприклад, дискетах) чи тільки на комп'ютерних носіях інформації. В цьому випадку перегляд таких оригіналів здійснюють на екрані дисплея.

Визначення предмета редагування в наукових дослідженнях є тим питанням, яке викликало й викликає найбільше суперечок. Тому варто викласти ту концепцію, з якою погоджується більшість дослідників, а тоді подати критичний аналіз інших точок зору.

Отже, як вважає більшість дослідників і як зафіксовано в енциклопедичних виданнях, предметом редагування є приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними нормами. Можна назвати таке розуміння предмета редагування нормативною концепцією. На перший погляд, таке означення може здатися вузьким і спрощеним. Навіть більше, воно дійсно може бути таким, якщо використовувати лише обмежену кількість простих однозначних норм (наприклад, тільки норми орфографії, пунктуації та стандартів).

Проте підхід до норм може бути й діаметрально протилежним, а саме: під нормами  можна вбачати й потужну множину як простих, так і складних норм, установлених усіма тими науками, з якими взаємодіє редагування. Будемо називати таку множину нормативною базою редагування .

Треба також зазначити, що й деякі інші означення редагування цілком вкладаються в зафіксовану вище концепцію.

Так, як вже зазначалося вище, існує  низка означень редагування, де вказують, що редагування — це перевірка (перегляд, іншими словами аналіз, контроль) і виправлення повідомлень під час їх готування до публікування. Як бачимо, в цих означеннях використовують поняття аналізу. Зробити такий аналіз можна лише за умови, коли порівнюють те, що є в повідомленні, з тим, що мало би бути в ньому в ідеалі [7, с. 46].

Очевидно, що при цьому мусять використовувати  якісь критерії: взірці, шаблони, параметри і т. п., — які є нічим іншим як нормами. Отже, неявна присутність у цих означеннях поняття норми вказує на те, що вони повністю узгоджуються з нормативною концепцією редагування.

 

       1.2. Основні норми редагування радіопередач

Проте, безсумнівно, актуальними  є й галузеві норми редагування  радіопередач. Розглянемо їх детальніше.

Розглядаючи норми редагування, будемо виходити з того, що радіопередачі підготовані в цифровій формі й для їх виправлення використовують звукові редактори.

Порівняно з письмовими повідомленнями редагування радіопередач має свої особливості:

1. Доводиться враховувати  особливості усної мови, а отже, при потребі використовувати належні фонетичні знаки.

2. Доводиться контролювати  тривалість повідомлень. 

3. Доводиться враховувати  тембри голосів дикторів чи  інших мовців.

4. Доводиться мати  справу з шумами (випадковими  чи спеціально утвореними) та шумовими ефектами.

5. Доводиться оцифровувати  звук і використовувати для  редагування звукові редактори. 

6. Доводиться мати  справу з генеруванням повідомлень  мовцями безпосередньо в прямому  ефірі, у процесі якого вони  можуть допускати помилки, які виправити в прямому ефірі вже нема змоги.

Сила звуку під час  запису передачі, виміряна в децибелах, повинна бути достатньою для якісного запису передачі та можливого майбутнього  її опрацювання за допомогою типових  звукових ефектів, що їх мають звукові редактори.

Винятки:

      1. Окремі розважальні передачі.

2. Надзвичайні оголошення, наприклад Міністерства надзвичайних ситуацій.

У радіоповідомленнях співвідношення "шум" — "голос" (диктора або учасника передачі) повинно бути таким, аби розуміння тексту не викликало ні затримок, ні сумнівів у варіантах розуміння.

Винятки:

1. Передача записів  голосів, зафіксованих технічними  пристроями на початку ХХ ст. і реконструйованих сучасними  засобами (передача фонограм з  архівних фонотек).

2. Створення спеціальних звукових ефектів (наприклад, коли голос на фоні шумів поволі стихає, створюючи враження віддалення; при цьому самі шуми можуть, навпаки, зростати).

При надто великій  зашумленості радіопередачі редактор повинен вимагати в автора (журналіста):

• повторного запису радіопередачі, але вже зі значно нижчим рівнем шумів, якщо це в принципі можливо;
• за допомогою спеціальних функцій звукового редактора очистити запис від шумів.

Швидкість читання тексту дикторами, виміряна у кількості  слів за хвилину, повинна в середньому для передач, які передбачають лише читання тексту (наприклад, новин), становити 140 … 150 слів/хв.

Винятки:

1. Для малопідготованих  слухачів (дітей) швидкість повинна  бути нижчою ніж середнє значення  на 20…30 %.

2. Для деяких інформаційних передач, розрахованих на високопідготованих слухачів, швидкість може бути вищою ніж середнє значення на 20…30 %.

Редактор повинен брати  участь у конкурсах з відбору  голосів дикторів.

Під час проведення конкурсів  для відбору дикторів доречно  використовувати класичні методи експертних оцінок.

Дикторів для передач  редактор повинен вибирати з наявних  на радіостанції або запрошувати  з інших професійних організацій (радіостанцій, театральних чи кінематографічних  організацій тощо).

Під час редагування  сценаріїв та програм передач редактор повинен:

1. Дати перелік дикторів чи акторів, які братимуть участь у передачі;

2. Закріпити за дикторами чи акторами ролі або дійових осіб.

Якщо передача передбачає можливість підроблення голосу дикторів чи акторів під певних дійових осіб, тоді редактор повинен зазначити це на початку сценарію для кожної дійової особи окремо, вказавши особливості кожного голосу.

Приклад. Підроблення  голосів для дитячих передач, у яких "говорять" звірі, деревця, квіточки тощо. Під час складання програм радіопередач редактор повинен контролювати, щоби постійні передачі вели одні й ті ж диктори. Необхідність цього полягає, звичайно ж, у тому, що реципієнти звикають до голосу ведучого своєї передачі й реагують часто саме на нього. Це підвищує ефективність повідомлень, що є, як відомо, основною метою функціонування засобів масової інформації.

Відсутність фонетичного  розмічування тексту повідомлення може викликати труднощі в диктора  у прямому ефірі й призвести  до появи фонетичних помилок. Крім того, такі фонетичні помилки іноді можуть спотворювати зміст самого повідомлення тощо. Тому ще до передачі повідомлення в ефір редактор радіо повинен належним чином його відредагувати (підготувати для озвучення). Для всіх часто вживаних слів знаком наголосу слід позначити правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, крім наголошення, — ще й вимову знаками транскрибування, використовуючи для цього існуючу нормативну літературу.