Зміст і характеристика державного інвестиційного кредитування

 
5.1. Зміст і характеристика  державного 
інвестиційного кредитування

          Державний інвестиційний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником — підприємства, найчастіше ті, які належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом бюджетних позичок безпосередньо міністерствам і відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об’єднаннями через банківські установи об’єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також для фінансування раніше початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.

  Сьогодні  в Україні державне кредитування будівництва та об’єктів виробничого  призначення здійснюється за рахунок  коштів Інвестиційного фонду України, сформованого за рахунок державного бюджету.

  Обсяг державного кредитування і його напрями визначаються державною політикою.

  Об’єкти будівництва, що споруджуються  за рахунок державних централізованих, а також коштів місцевих бюджетів, фінансуються виключно з рахунків фінансування капітальних вкладень. Витрати коштів із цих рахунків мають цільовий характер.

  Фінансування  капітального будівництва здійснюється через установи банків. Перелік уповноважених  банків, яким надається право на обслуговування державних бюджетних  коштів, визначається Кабінетом Міністрів України і Національним банком України.

  Кредитування  капітальних вкладень на поворотних засадах  проводиться підприємствами, об’єднаннями та організаціями  на основі довгострокових кредитних договорів  між державою (в  особі Міністерства фінансів) і міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади — позичальниками.

  Державне  кредитування капітального будівництва  здійснюється згідно з Положенням про державне кредитування будов і об’єктів виробничого призначення, затвердженим наказом Міністерства фінансів і Міністерства економіки з урахуванням змін і доповнень від 26 червня 1996 р. № 128/79.

  Фінансування  будов і об’єктів виробничого  призначення (природоохоронних об’єктів) за рахунок державних централізованих капітальних вкладень здійснюється в обсягах, визначених відповідними Переліками важливих будов виробничого призначення і природоохоронних об’єктів у складі Державної програми.

  Включення будов до Державної  програми є державною  гарантією безперервного їх фінансування протягом року.

  Формування  цих Переліків здійснюється в  такому порядку:

  а) Міністерство економіки визначає та доводить до відома державних замовників попередні обсяги державних централізованих капітальних вкладень. Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники на підставі попередніх обсягів державних централізованих капітальних вкладень визначають і подають Міністерству економіки Переліки будов і об’єктів, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Міністерство економіки уточнює обсяги капітальних вкладень з урахуванням прийнятого бюджету, розмір і джерела їх фінансування по кожній будові та об’єкту і подає зазначені вище Переліки на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми;

  б) Міністерство економіки у двотижневий термін після затвердження Державної програми повідомляє обсяги державних централізованих капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади — замовникам, центральним установам банків та у зведеному вигляді Міністерству фінансів, Головному управлінню державного казначейства та Державному комітету зі статистики;

  в) Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники  у двотижневий термін після затвердження Державної програми затверджують обсяги державних капітальних вкладень та Переліки будов і об’єктів, що не увійшли до складу Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету, визначають конкретних забудовників, які організують проведення конкурсів (тендерів) для будов, що розпочинаються, й укладають на їх підставі контракти (договори). Зазначені Переліки будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів) після затвердження погоджуються з Міністерством економіки.

  У невиробничих галузях державні централізовані капітальні вкладення розподіляються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками, виходячи із встановлених їх обсягів, для забезпечення виконання завдань щодо введення в експлуатацію об’єктів соціально-культурної сфери відповідно до показників Державної програми.

  Фінансування  витрат на придбання устаткування, яке не входить до кошторису будов та об’єктів, що споруджуються з використанням державних централізованих капітальних вкладень, здійснюється у межах річних обсягів, що виділяються міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади — замовникам за погодженням із Міністерством економіки.

  Фінансування  проектних робіт, що виконуються  за рахунок державних бюджетних  коштів, а також витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервацію (розконсервацію) об’єктів здійснюється в межах загальних  обсягів капітальних вкладень замовника.

  Порядок відкриття та оформлення кредитування державних капітальних вкладень. Кредитування державних централізованих капітальних вкладень за рахунок державного бюджету проводиться Міністерством фінансів, Головним управлінням державного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади — замовникам коштів згідно з планами фінансування.

  Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники при відкритті кредитування об’єктів будівництва за рахунок централізованих державних капітальних вкладень подають центральним установам фінансуючих банків такі документи:

• показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень по замовниках у галузевому розрізі та введення в дію невиробничих потужностей згідно з Державною програмою;
• перелік важливих будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів), передбачених Державною програмою;
• показники обсягів капітальних вкладень та Перелік будов і об’єктів, що не ввійшли поіменно до Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету;
• план фінансування;
• довідка про підсумки проведення конкурсу (тендеру) для будов, що розпочинаються;
• титул будови;
• титул перехідної будови.

  Центральні  установи фінансуючих банків доводять зазначені документи до місцевих установ банків, що здійснюють операції з кредитування капітального будівництва. Місцеві установи банків, що здійснюють операції з кредитування, перевіряють подану документацію та, у разі її відповідності встановленим вимогам, відкривають фінансування будівництва.

  Титульні  списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються із залученням коштів державного бюджету і бюджетних позичок, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками і погоджуються з Міністерством економіки. Титульні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються за рахунок місцевого бюджету, затверджуються відповідним місцевим органом виконавчої влади — замовником.

  Титульні  списки будов, які споруджуються  за рахунок коштів державних підприємств  і організацій, та титульні списки об’єктів невиробничого призначення, будівництво  яких здійснюється за рахунок державних  капітальних вкладень, а також  плани технічного переозброєння діючих підприємств, роботи по яких здійснюються за рахунок державних капітальних вкладень, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками або у встановленому ними порядку.

  Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади щоквартально подають  до Міністерства фінансів інформацію про використання державних централізованих капітальних вкладень.

  Інвестор  починає погашати кредит за рахунок  власних коштів через рік після  закінчення нормативного строку будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об’єкта кредитування. Кошти, що вивільнилися, перераховуються комерційними банками на рахунок Інвестиційного фонду України для повернення їх у державний бюджет.

  Контроль  за цільовим використанням бюджетних  позичок на фінансування капітального будівництва здійснюють Міністерство фінансів, Головне управління державного казначейства, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники і фінансуючі установи банків.

  Контроль  за додержанням строків будівництва  об’єктів, передбачених Державною програмою, здійснює Міністерство економіки та міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники. 
 
 
 
 

 
7.1. Зміст, об’єкти  та види лізингу

          У Законі України  «Про лізинг» термін «лізинг» трактується як «підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів та полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця чи придбане їм у власність за дорученням та узгодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умовою сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів». У новому проекті Закону «Про лізинг» передбачається більш чітке визначення лізингу «як строкове та платне відповідно до визначених конкретною угодою умов, користування майном (у тому числі спеціально придбаним на замовлення), що передається лізингоотримувачу особою, яка є власником цього майна (лізингодавцем)». Тобто лізинг може виступати формою строкового та платного користування майном.

  Лізингу притаманні особливі риси, що суттєво  відрізняють  
його від інших форм бізнесу. Серед них:

1. наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;
2. тип майна, що надається у лізинг, визначається лізингоотримувачем за погодженням з лізингодавцем та переважно представлений об’єктами основних фондів виробничого призначення;
3. термін лізингу майна, як правило, співвідноситься з періодом амортизації цього майна. У класичному розумінні лізинг — довгострокова операція;
4. періодичність виплат лізингових платежів установлена в договорі;
5. можливість викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю;
6. широке коло учасників;
7. забезпеченість лізингової угоди майном — об’єктом лізингу.

  Головні об’єкти лізингу — елементи активної частини основних фондів. Згідно із Законом України «Про лізинг» не можуть бути об’єктами лізингу об’єкти оренди державного майна, земельні ділянки та інші природні об’єкти.

  Залежно від характеру об’єкта лізингу  розрізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний) та лізинг нерухомого майна. Об’єктами лізингу рухомого майна є: транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, вертольоти, судна); будівельна техніка; засоби теле- та дистанційного зв’язку; верстати; засоби обчислювальної техніки; інше виробниче обладнання, механізми та прилади.

  До  об’єктів лізингу нерухомості належать будівлі та споруди виробничого призначення.

  У закордонній  практиці лізинг класифікують за основними  ознаками, серед яких: склад учасників угоди, тип майна, ступінь його окупності, умови амортизації, обсяг обслуговування, сектор ринку, характер лізингових платежів, методи фінансування лізингу тощо.

  Залежно від складу учасників угоди розрізняють  прямий лізинг, за якого власник майна (постачальник) самостійно передає об’єкт у лізинг (двостороння угода), та опосередкований лізинг, коли передача майна здійснюється через посередника. В останньому випадку має місце класична тристороння операція або при складних лізингових операціях — багатостороння операція з великою кількістю суб’єктів угоди.

  Різновидом  прямого лізингу можна вважати  зворотній лізинг (ліз-бек), за яким власник майна передає право власності на нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу та одночасно вступає з ним у відносини як користувач цього майна. Це не виключає можливості наступного викупу майна після закінчення терміну угоди та відтворення права власності на нього постачальника-користувача.