Становлення і розвиток наукового стилю української мови

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови 
Науковий стиль української мови почав розвиватися із середини ХІХ ст. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому. Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час. 
       Першою українською науковою установою справедливо вважають Львівське Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка (1893), метою якого було творити науку українською мовою, що передбачало формування національної наукової термінології. У 1907 році було створено Українське наукове товариство у Києві. Ці наукові установи видавали “Записки” та збірники матеріалів роботи різних секцій. Отже, з 90-их років ХІХ ст. науковий стиль української мови почав активне становлення. Це спочатку були гуманітарна та суспільна сфери, а згодом і технічна. На кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна і фахові термінології, що відображали рівень розвитку науки на той час: аналіз, синтез, аксіома. гіпотеза, процес, об’єкт, продуктивні сили, ґенеза, методологія, проблема, орган, опозиція, система, теорія, формула. 
        З організацією у 1921 році Інституту української наукової мови при Академії наук України почався новий період у становленні української науково-технічної термінології. Основним завданням Інституту було вироблення термінології з різних галузей знань і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак уже з 30-их років ХХ ст. термінотворча діяльність була призупинена; тоталітарний режим, що утвердився в СРСР, жорстоко обірвав ці починання. Протягом наступних десятиліть головним завданням і темою дослідження українських термінологів було максимальне наближення української й інших національних термінологій до російської.  
           Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства. 
             Після прийняття Закону “Про мови в УРСР”, за яким визнано за українською мовою визнано державний статус в Україні, зі здобуттям Україною незалежності почався процес оздоровлення наукової термінології. На сьогодні в Україні проблемами термінології цікавляться і лінгвісти, і галузеві фахівці, про що свідчить вихід великої кількості термінологічних словників із різних галузей. На сучасному етапі основними проблемами є впорядкування та унормування наявних терміносистем, чим і займаються українські термінологи.

2. Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:

-           власне-науковий;

-           науково-навчальний;

-           науково-популярний.

У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.

Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.

Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру визначених наук (природничих, точних, гуманітарних) та відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і т.д.), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти з фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології або історії.

Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні насиченості змісту.

Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.

Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до конкретного.

Ясність, як якість наукової мови, передбачає зрозумілість, доступність. За ступенем доступності наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти розрізняються за матеріалом і за способом його мовного оформлення.

Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.

Жорсткі вимоги точності, які пред'являються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Іноді такі засоби можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але і до переконливості, доказовості. Іноді подібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.

Емоційність, як і експресивність, в науковому стилі, який вимагає об'єктивного, "інтелектуального" викладу наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно-оціночного ставлення до фактів і подій, про які він доповідає. Прагнення до обмеженого використання авторського "я" - це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.

Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами (зокрема, інтернаціональними). Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.

Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання абстрактної лексики.

Лексику наукової мови складають три основні шари: загальновживані слова, загальнонаукові слова і терміни. У будь-якому науковому тексті загальновживана лексика становить основу викладу. В першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням (буття, свідомість, фіксує, температура). За допомогою загальнонаукових слів описуються явища і процеси в різних галузях науки і техніки (система, питання, значення, позначити). Однією з особливостей вживання загальнонаукових слів є їх багаторазове повторення у вузькому контексті.

Термін - це слово чи словосполучення, яке точно і однозначно називає предмет, явище чи поняття науки і розкриває його зміст. Термін несе логічну інформацію великого обсягу. У тлумачних словниках терміни супроводжуються позначкою "спеціальне".

Морфологічні риси наукового стилю:

·          переважання іменників;

·          широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

·          використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);

·          вживання іменників однини для узагальнених понять (береза, кислота);

·          вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу (виділяється, наступають).

3. Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:

-           власне-науковий;

-           науково-навчальний;

-           науково-популярний.

У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.

Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.

4.