Фальшиві друзі перекладача

• «ФАЛЬШИВІ ДРУЗІ ПЕРЕКЛАДАЧА» ЯК ПЕРЕХІДНІ ЯВИЩА У СФЕРІ ВІДПОВІДНИКІВ ПЕРЕКЛАДУ

«Фальшиві друзі перекладача» як перехідні явища у сфері  відповідників перекладу (на матеріалі  суспільно-політичного тексту) 
Розділ 1. «фальшиві друзі перекладача» як лінгвістична проблема 
У теперішній час існує лише невелика кількість систематизованого теоретичного матеріалу щодо перекладу суспільно-політичної літератури з англійської мови на українську та навпаки. У громаді зростає інтерес до суспільно-політичної тематики у зв’язку з надзвичайно динамічним характером розвитку суспільно-політичного життя у сучасному світі, підвищенням вимог до рівня освіченості та культури населення, процесами глобалізації у світі, розвитком інформаційних технологій та ін. Оскільки суспільно-політичний переклад займає одну з центральних позицій серед тематичних розділів перекладацької діяльності, то комплексний підхід до аналізу лексичних особливостей перекладу є досить актуальним за сучасних умов.  
Під час перекладу такої літератури слід зважати на те, що тексти суспільно-політичної спрямованості поєднують у собі різні функціональні стилі та жанри. Цій літературі притаманна наявність великої кількості неологізмів та різного роду термінів. Також однією з основних причин існування лексичних труднощів перекладу є таке суб′єктивне явище, як інтерференція лексики рідної мови перекладача на мову перекладу. В процесі міжкультурного, а отже, і міжмовного, спілкування наявність лексико-семантичних лакун втілює національно-культурну своєрідність тієї або іншої мовної системи. Це, звичайно, має першорядне значення для перекладацької діяльності і безпосередньо пов'язано з таким лексичним явищем, як «фальшиві друзі перекладача». [Дубичинский, с.60] 
Перша спроба лексикографічного опису «фальшивих друзів перекладача» була в роботі Е. Мовільона 1747 року. У 1788 р. в Зальцбурзі вийшов лексикографічний нарис А. Портітора, який стосувався «фальшивіх друзів перекладача» французької та німецької мов. Поняття «фальшивих друзів» було введене Кесслером і Дероккин′ї [Maxime Kssler, Jules Derocquigny. Les faux amis ou Les piиges du vocabulaire anglais. - Paris, 1928]. Звертаючись до термінології Соссюра, Хейуорд і Мулен [Timothy Hayward, Andre Moulin. False friends invigorated // Lexeter '83 proceedings. / Під ред. Reinhard Rudolf Karl Hartmann - Tьbingen, 1984. - С. 190] визначають це поняття як два знаки (слова) в різних мовах, чиї прикмети схожі, а значення - різні. З ім'ям І.Котляревського пов'язано початок української лексикографії. До своєї “Енеїди” письменник склав “Словник малоруських слів”. Це, по суті, один з перших російсько-українських диференціальних словників, який у виданні 1809 р. містить близько тисячі українських слів з їх перекладом на російську мову. При цьому І.Котляревській звернув особливу увагу на формально схожі слова, що розрізняються в російській і українській мовах значеннями: укр. старцi - ‘нищие’, укр. кріп - ‘теплая вода’, укр. лазня ‘купол, глава на церкви’, укр. дитина - ‘ребенок’, укр. гной - ‘навоз’ та інші. [цит. за Кочерган, 1988, с.40]. 
Існує безліч дефініцій поняття «фальшивих друзів перекладача». За цих розбіжностей в значенні терміну «фальшиві друзі» лінгвісти, досліджуючи це явище, часто застосовують терміни з лексикології, наприклад, міжмовні омоніми і пароніми (у захист цієї термінології див. - Danko Sipka. Recnik srpsko-poljskih medjujezickih homonima i paronima: Slownik serbsko-polskich homonimow i paronimow. Poznan, 1999, с.12). Проте застосування цих термінів в даному випадку приводить до невірного припущення, що міжмовні «омоніми» повинні визначатися так само, як і внутрішньомовні омоніми, по ідентичності написання і звучання, як вимагає дефініція омонімії, між різними мовами бути не може. Міжмовну омонімію легко переплутати з так званою інтеромонімією, де спостерігається омонімія слів, схожих за формою і змістом, усередині декількох мов. Часто дослідники відносять фальшивих друзів перекладача до псевдоінтернаціоналізмів (З.Д. Попова, Л.І. Борисова, В.В. Акуленко, Ю.Н. Марчук та ін.). Нерідко «фальшивих друзів перекладача» називають псевдоінтернаціоналізмами. Проте така точка зору викликає заперечення, бо «псевдоінтернаціоналізми - лексеми, утворені з інтернаціональних морфем в якій-небудь певній мові і що не увійшли до інших мов, тобто лексеми на вигляд інтернаціонального характеру, які вживаються лише в одній мові, в якій створені» [Дубічинській, с. 108]. В окремих випадках (наприклад, випадках полісемії, контекстуальних вживань і т.і.) «фальшиві друзі» можуть виступати як би «справжніми друзями» перекладача. У зв'язку з тим, що найважливішою умовою інтернаціональності лексем є істотна спільність їх значень, а для «фальшивих друзів перекладача» – навпаки – відсутність схожості в семантиці, В.В.Дубічинській в своїй роботі «Лексичні паралелі» радить не змішувати ці поняття [Дубичинский, с.63]. Автор вбачає не зовсім вдалим вживання терміну «фальшиві друзі перекладача» і пропонує об'єднати дискусійні поняття «інтернаціональна лексика», «фальшиві друзі перекладача», «міжмовні омоніми» і ін., щоб уникнути різночитань і помилок, в єдиний термінологічний апарат, що описує лексичні одиниці порівнюваних мов (с.71). За Дубічинським, «лексичні паралелі» - лексеми, співпадаючі в плані виразу і схожий-несхожий в плані змісту. Проте поняття “лексичні паралелі” за своїм змістом значно ширше за поняття міжмовної омонімії і не відображає, на наш погляд, природа званого явища. Крім того, термін “лексичні паралелі” використовувався в інших роботах у вужчому значенні. Так, Е.В. Опельбаум лексичними паралелями називає лексеми споріднених мов, “які перебувають в певних генетичних відносинах в плані виразу і в плані змісту” [Опельбаум, 1979, 54]. 
Р.А. Будагов позначив вісім типів невідповідностей серед «фальшивих друзів перекладача»: довше загальне значення в одній мові - менш загальне іншої, родове значення в одному - видове іншої, однозначність - багатозначність, міжмовна стилістична нееквівалентність, живе в одній мові - архаїчне значення в іншої; лексично вільне - сковане, термін - не термін, в одній мові слово - в іншої словосполучення [Будагов, 1974, с.142-145]. 
Свою класифікацію «фальшивих друзів перекладача» пропонує К.Г.М.Готліб (він використовує термін «міжмовні аналогизмі»): по-перше, оказіональні міжмовні аналогизмі; по-друге, деривативні, які в свою чергу підрозділяються на асемантичні, часткові і відбиткові [Готліб, с.9-11]. 
В.В. Акуленко вважає, що «ведучі до помилок розбіжності в асоційованих словах пов'язані з відмінностями реалій, лексичних значень, лексичної сполучуваності і експресивно-стилістичного узгодження слів» [Акуленко, 1969, с.62].  
Відтак перекладознавці називають “фальшиві друзі перекладача” “хибними друзями перекладача”, “зрадливими друзями перекладача” і відповідно — російською “ложными друзьями переводчика” [Муравьёв В.Л.. Faux amis, или “ложные друзья” переводчика. — М., 1969; Англо-русский и русско-английский словарь ложных друзей переводчика/Сост. В.В.Акуленко, С.Ю.Комиссарчик, Р.В.Погорелова, В.Л.Юхт/Под общ.рук. В.В.Акуленко. — М., 1969; Будагов Р.А. Человек и его язык. — М., 1974; Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. — М., 1986]. Деякі уживають також терміни: «міжмовні омоніми» [Рильський М. Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу (1958)/Рильський Максим. Наша кровна справа: Статті про літературу. — К., 1959., “межъязыковые омонимы” Гросбарт З. О русских и польских словах, близких по звучанию (межъязыковые омонимы)// Материалы III Международного семинара преподавателей русского языка стран социализма. — М., 1962; Кочерган М.П. Краткий словарь русско-украинских межъязыковых омонимов// Русск. язык и лит. в средн. учебн. заведениях УССР. — 1991. — № 7], «междуязычные омонимы» [Рыльский М.Ф. Художественный перевод с одного славянского языка на другой. — М., 1958], «междуязычные аналогизмы» [Готлиб К.М. Междуязычные аналогизмы французского происхождения в немецком и русском языках: Автореф. дис. ... канд.филол.наук. — Новосибирск, 1966], «интерферонимы», «мнимые друзья переводчика», і навіть «псевдо-аналогонимы». Найбільш узагальнене визначення цього явища надає В.І. Карабан – «інтерференція мови», поділяючи її на категорії «лексичної», «граматичної». Де «лексична інтерференція мови оригіналу в перекладі – це вживання перекладачем у тексті перекладу властивих для мови перекладу слів та словосполучень, що не відповідають нормам мови перекладу» [Карабан, 2003, с.16] . 
У вітчизняній мовознавстві найбільш відомі наступні випадки опису фальшивих друзів перекладача: англо-російські і російсько-англійські [Акуленко, 1969 і Борисова, 1982], німецько-російський і російсько-німецький [Готліб, 1972], французько-російський словник для вчителів [Мурашок, 1985], М.М. Маковській запропонував англо-французько-німецько-російський словник «фальшивих друзів» [Маковській, 1971]. 
Лексичні труднощі перекладу текстів суспільно-політичного характеру є найбільш поширеними і, головним чином, пов’язані з передачею безеквівалентної лексики, назв, багатозначних слів, абревіатур, неологізмів, термінів, образної фразеології. 
Явища лексики, які зумовлюють появу «фальшивих друзів перекладача» 
По-перше, поява фальшивих друзів перекладача пов′язана із так званою «міжмовною омонімією», яку не слід плутати із полісемією, або багатозначністю. Міжмовні омоніми — це слова, словосполучення або інші мовленнєві одиниці, що однаково (дуже близько, подібно) звучать у двох мовах (які контактують), проте мають різні значення, подекуди — різні стилістичні характеристики. 
Міжмовні омоніми є у споріднених і у неспоріднених мовах. Уживання їх може призвести до певних незручностей. “Особливо “підступною” є міжмовна омонімія близькоспоріднених мов”. Коли учень в українській школі вивчає російську мову, він мимоволі сприймає російські слова на тлі рідної мови, в результаті чого можуть виникнути такі помилкові вислови, як ті, що нам навела одна вчителька: “Я загубил дневник” (замість потерял). “Тетрадь скончалась” (замість закончилась). Російське слово загубить і українське загубити, як і скончаться — скінчитись (закінчитись) — міжмовні омоніми споріднених мов. Найпоширеніший зразок впливу «фальшивих друзів перекладача» спостерігається в розумінні школярами російських шкіл України терміну з підручника української мови «дійсний спосіб» як «действительный залог», слід який переводити не інакше як «изъявительное наклонение». 
М.Грушевський звертав увагу на вивчення української мови у школах різних рівнів і всупереч тим посадовим особам, які твердили, що у судах, в інших державних установах мають користуватися російською мовою, наводив багато слів (ми б сьогодні сказали — міжмовних омонімів) з подібним звучанням, але з різними значеннями, що може ввести в оману мовців: “По-нашому питати значить розпитувати, по-російському значить чоловіка на муку, на тортури брати” [Грушевський М. Про українську мову і українську школу. — К., 1991]. 
Міжмовні омоніми часто призводять до помилок і у вживанні інших слов’янських мов. Наприклад, польське дієслово zapominac (забувати) співзвучне з російським дієсловом запоминать (запам’ятовувати). 
Запозичене із східних мов слово магазин в українській мові вживається із значеннями: 
1. крамниця; 
2. склад для зберігання чого-небудь; 
3. коробка, трубка тощо для однорідних предметів у механізмі або приладі. [Словник іншомовних слів/За ред. О.С.Мельничука. — К., 1975]. 
З такими ж значеннями воно вживається і в російській мові. В англійській мові є лексема magazine, подібна формально до попередніх, проте в англійській мові так називають журнал. Це міжмовні омоніми. 
Можна навести й інші приклади міжмовних омонімів у межах неспоріднених мов. Так, німецьке слово Оffiziant (дрібний службовець, чиновник; двірник-швейцар...) і російське официант (працівник їдальні, ресторану, що подає їжу; слуга, що обслуговує за столом) — міжмовні омоніми. [Немецко-русский и русско-немецкий словарь «ложных друзей переводчика»/Сост. К.Г.М.Готлиб. — М., 1972]. 
Міжмовні омоніми трапляються практично серед слів, що належать до різних частин мови — як самостійних, так і службових. Достатньо навести приклади на вживання прийменників «до, за, у» в українській та російській мовах, щоб переконатися в цьому. Пор.: Сделаю это за час (протягом години). — Зроблю це за годину (1) протягом години, 2) через годину) тощо. 
Наявність міжмовних омонімів може бути кваліфікована як лінгвістична універсалія. Отже, міжмовні омоніми — це проблема мовознавства, проблема методики вивчення й навчання мови й, головним чином, проблема перекладу. Оскільки переклади здійснюються у багатьох сферах життя суспільства, то міжмовні омоніми — проблема міжнародного спілкування через переклад. 
Тому, безперечно, фіксація міжмовних омонімів, їх осмислення, коментування заслуговує на увагу філологів. І не тільки філологів. 
Міжмовні омоніми можуть потрапити до групи “фальшивих друзів перекладача” у перекладах різних видів, як-от: переклад із споріднених (близьких) чи неспоріднених мов; переклад, хронологічно віддалений від часу написання оригіналу, і хронологічно рівночасний до створення оригіналу; переклад художній (віршовий, поетичний, прозовий) і переклад утилітарний (інформативно-науковий, діловий); переклад усний (у тому числі синхронний) і писемний; переклад навчальний і переклад професійний; переклад прямий і переклад опосередкований (переклад із перекладу, за підрядником); переклад індивідуальний (монопереклад) і переклад колективний; переклад повний і переклад неповний (скорочений); переклад ручний і переклад машинний тощо. 
Перекладачі повинні бути обізнані з повними і частковими омонімами, з омоформами, омографами.  
Багатозначність 
Інтерференція української мови у перекладі англійською мовою частіше за все зумовлена вибором перекладачем формального, а не смислового, відповідника. Як відомо, процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. На сьогодні в теорії перекладу прийнято вважати, що слова — неперекладні, перекладний лише цілий текст. Проблема багатозначності у мовознавстві безпосередньо пов′язана, перш за все, із машинним параклазом. 
Тому слід відрізняти "важливі" компоненти значення слова від "неважливих".  
Основні явища полісемії — метафора, метонімія і синекдоха. Метафора (перенесення значення на підставі схожості властивостей предметів і понять, що позначаються іменами іменниками) найбільш «шкідливе» явище з точки зору теорії перекладу. Найбільш поширеною вона є у науковій літературі, де не має такого значення. Перекладач повинен вибрати з-поміж інших саме адекватний відповідник науковому стилю і уникати буквального перекладу іншомовної конструкції. 
Дуже поширені труднощі у зв′язку з полісемією так званих «мілких слів», а саме: займенників, прийменників, часток, союзів тощо. Неправильне визначення того, в якому значенні вжито те чи інше багатозначне слово в оригіналі. «Прикладами такої інтерференції неправильні переклади займенників «такий» у значенні «згаданий вище» та «всі» і «кожний» завжди відповідно як such та all. Адже займенник «такий» частіше за все вказує не на подібність, а має анафоричне значення, тобто антецедент (пов′язане з ним слово або речення) у попередньому контексті, як правило у попередньому реченні, і його слід перекладати як this, а не such» [Карабан, 2003, с.17]. 
У випадку перекладу вказівного займенника «такий» із значенням «цеї» (той, що згадувався раніше) інтерференція зумовлена тим, що вказівний займенник «такий» має три значення – анафоричне, катафоричне та порівняльне, а, отже, й три головних відповідники – this (для анафоричного та катафоричного вживання) та such (для порівняльного вживання).  
В англійської мові є декілька відповідників українського словосполучення «той, хто» [Карабан, 2003, с.106]. 
Запозичення 
Запозичення — це іншомовний елемент (слово, морфема), а також сам процес перенесення цих елементів з чужої мови в свою. 
Якщо слова запозичуються цілком, їх називають лексичними запозиченнями. При словотворчому запозиченні з мови-джерела беруться морфеми (коріння, приставки, суфікси), які використовуються для утворення нового слова по словотворчих законах російської мови. Іноді відбувається своєрідне семантичне запозичення, калькування значення: у вже існуючого в мові слова під впливом іншомовного утворюється аналогічне переносне значення: чіпати ‘торкатися’ і ‘викликати співчуття’ — друге значення утворилося під впливом багатозначного французького слова toucher, переносне значення слова лівий ‘радикальний’ утворилося під впливом багатозначного франц. gauche ‘лівий’ і ‘радикальний, революційний’. 
Основними засобами запозичення є транскрипція і транслітерація. При транскрипції передається звукова зовнішність іншомовного слова (бізнес < business, лідер < leader; лайнер < liner), при транслитерации побуквенное написання слова в мові-джерелі передається засобами російського алфавіту (клуб < англ. club, эскалатор< англ. escalator, трамвай < англ. tramway). 
Особливим видом запозичень є кальки (фр. calque ‘копія’) — слова, утворені шляхом буквального перекладу на українську мову кожної із значущих частин іншомовного слова (коріння, суфіксів, приставок): Богородиця, православ'я, добродійність. У української мові можуть бути присутніми обидва слова: і кальковане, і власне запозичене (правопис — орфографія від греч. orthos ‘правильний’ і graphф ‘пишу’, життєпис — біографія від греч. bios ‘життя’ і graphф ‘пишу’). 
У різні історичні періоди в українську лексику потрапляли запозичення як із споріднених (наприклад, слов'янських), так і з неспоріднених мов. Серед слов'янських запозичень в української лексиці найширше представлені старослов'янізми — це запозичення із старослов'янської мови, яка не є предком російської або української, відноситься до південнослов'янської групи мов. Деякі слова запозичувалися із старослов'янського цілком або мають в своєму складі старослов'янський за походженням корінь. Часто це церковні терміни, імена абстрактних понять: священний, гріх, благословення, благодать, марновірство, чеснота. 
Старослов'янізми часто мають відтінок книжкової або належать до високої лексики (часто так буває, коли в мові існує відвічний стилістично нейтральний синонім: брег — берег, брами — ворота), проте багато старослов'янізмів стилістично нейтральні і не є книжковими: волога, головний, середовище, солодкий. Багато старослов'янських за походженням слів не усвідомлюються носіями мови як запозичення. 
Хоча старослов'янізми зовні дуже схожі на відвічні слова, багато хто з них має особливості (прикмети), які відрізняють їх від споконвічно російських слів. Ці особливості можуть торкатися звукової зовнішності слів, їх морфемної структури, стилістичних характеристик. 
Велика частина грецизмов і латинизмов входить до інтернаціонального мовного фонду наукової лексики. Інтернационалізми — слова, утворені в основному від грецького і латинського коріння, представлені в тому ж значенні і схожому фонетичному оформленні в різних, зокрема неспоріднених мовах: філологія, біологія, комунікація, диктатура, демократія, орфографія. Інтернационалізмамі є багато термінів. І зараз нові терміни часто створюються на базі латинських і старогрецьких слів і частин слів. 
У російській мові, як і в будь-якої іншомї, поява запозичень обумовлена історичними умовами, культурною, політичною, торговою, науковою, побутовою взаємодією з іншими країнами і народами. Запозичення нових слів відбувається постійно, проте в історії російської мови можна виділити періоди активізації цього процесу. 
Середина XIII – XV вік (татаро-монгольське ярмо). У цей період запозичувалися, перш за все, назви предметів побуту і деяких явищ, пов'язаних з владою кочівників (сферою управління, господарюванням, грошима): алтин, базар, черевик, сіряк, гроші (> гріш > тенге), кабала, скарбниця, ковпак, каблук, скриня, шатер і ін. 
Почало XVIII століття (реформи Петра I). У цей період в російську лексику влилася дуже велика кількість слів із західноєвропейських мов, перш за все голландського і німецького. Це були слова, пов'язані з морською справою (верф, мічман, фарватер), з військовою справою (ар'єргард, батальйон, табір, гарнізон, марш, лафет), з науковою сферою (апогей, горизонт, зеніт, ефір), з адмініструванням (інспектор, канцлер, міністр, рапорт), з сферою дворянського побуту (асамблея, бал). 
Друга половина XVIII–начало XIX століття (орієнтація на французьку культуру в середовищі російського дворянства). У цей період активно запозичувалися слова з французького, а також інших романських мов (італійського, іспанського): боа, пюре, жюрі (з французького), адажіо, лагуна, лібретто (з італійського), какао (з іспанського). 
У XIX столітті розвиток науки супроводжується появою великої кількості наукових термінів (конвергенція, презумпція, акумуляція, прогрес, регрес), зокрема калькованих (світогляд > Weltanschauung), в другій половині XIX століття з'являється велика кількість суспільно-політичних термінів (фракція, бойкот, плебісцит, президент, фемінізм). 
На рубежі XX–XXI століть основним джерелом запозичень є англійська мова (допінг, дайвинг, дайджест, пейджер, чіпси, ділер). Поява деяких з них виправдано, пов'язано з виникненням нових предметів, явищ, технологій, проте багато з сучасних англицизмов є данню моді, викликані орієнтацією на англо-американську культуру. 
В української мові також представлені запозичення з скандінавських мов (якір, оселедець, деякі імена власні), фінського (заметіль, морж), угорського (лечо) і багатьох інших. 
Запозичуючи іншомовні слова, мова їх освоює, тобто пристосовує до власних законів (фонетичним, граматичним і ін.). Освоєння запозиченого слова - це уподібнення його відвічним словам, втрата їм специфічних прикмет. Прикметами запозичень є нехарактерні для споконвічно російських слів поєднання голосних (адажіо, какао, боа), поєднання їй, ой в корені слова (дайвинг, дайджест, пейджер), -инг, -ос, -ус в результаті слова (мітинг, допінг, дайвінг, косинус, космос), -дж- (дайджест, пейджер), - початкова буква а- (адажіо), наявність ненаголошеного [о] (адажи[о], кака[о], би[о]а), вимова перед звуком [э] твердого згідного (пюре [рэ]), а не м'якого, що властиво відвічним словам (ср. на зорі [р'э]). Запозичення часто не мають або мають дуже мало похідних (адажіо, боа, пюре. жюрі, какао, дайджест), деякі з них є незмінними (адажіо, какао, боа, метро, пюре, жюрі). 
Запозичення можуть бути освоєні мовою в неоднаковому ступені. Деякі мають цілий комплекс особливостей (адажіо, боа, какао, жюрі), у інших специфічних прикмет менше (мітинг, допінг, дайвинг, дайджест, пейджер, метро). Є і добре освоєні слова, що практично не відрізняються від споконвічно росіян: щоб визначити їх запозичений характер, потрібні спеціальні знання. Як правило, це слова, що давно увійшли до російської мови. 
Деякі запозичення майже не освоєні українською мовою, є іншомовні вкраплення, передані засобами російської графіки: дежавю, комільфо, тет-а-тет, рандеву, бізнесвумен, эксченч, кіндер. Такі слова називають варваризмами. Іноді вони можуть передаватися в тексті графічними засобами мови-джерела: cito, merci, pardon. Велика частина варваризмів не входить в літературну мову, але в даний час вони (переважно англицизмы) достатньо широко поширені в мові і поповнюють жаргон. Варварізми звичайно мають точні еквіваленти в мові. 
Основна частина запозичень, що закріплюються в мові, не дублює по сенсу вже існуючі в ньому слова, а набуває нового спеціалізованого значення. Ср.: кравець — модельєр — кутюр&#8242;є, образ — імідж. 
Запозичені слова, що позначають реалії життя і побуту інших країн і народів, називаються экзотизмами. У їх тлумачення звичайно входить вказівка на приналежність до певної держави або національності: динар ‘грошова одиниця в Югославії, Іраку, Тунісі і деяких інших країнах’; сарі ‘індійський одяг з шматка матерії, що обертається навколо тіла’; духан ‘невеликий трактир на Кавказі’, плахта ‘кустарна українська тканина, смугаста або клітчаста, а також чотирикутний відріз її, що носиться у вигляді спідниці’. 
Перекладачу часто доводиться зіткатися із новими словами, яких немає в мові перекладу. запозичування іншомовних конструкцій, що сприяє поширенню російського канцеляриту у термінології, неточності перекладу з англомовних джерел (за Оксфордським словником терміни офіційна мова і державна мова - синоніми), про негативну роль мови-посередника, якої переважно є російська, бо через неї ми нерідко отримуємо спотворені терміни типу хакер, замість гекер тощо. Для того щоб уникнути неадекватного перекладу з одного боку, і затемнення змісту тексту, з іншого, треба дотримуватися правил: транслітерації, транскрибування, калькування тощо. 
Фразеологія 
Мова в широкому розумінні ідіоматична. Слова, з'єднуючись один з одним, утворюють словосполучення. Одні з них вільні, вони утворюються нами в мові у міру потреби. Кожне слово в їх зберігає самостійне значення і виконує функцію окремого члена пропозиції. Наприклад, читати цікаву книгу, йти по вулиці пішки. Але є словосполучення, які називаються скованими, зв'язаними, або ф Часто у різних мовах доводиться зустрічати синонімічні фразеологічні одиниці. Але зміст перекладу є досягнення тієї ж комунікативної мети. Тому треба звернути увагу на конотації і на семантико-стилістичні особливості фразеологізмів у мовах різної структури. 
Так, Н.Ю.Пятніцькая за допомогою методу компонентного аналізу описує семантико-стилістичні особливості фразеологічних одиниць (далі-ФО), фразеологізмів, в різноструктурних мовах. В результаті такого дослідження виявляється, що близько половини ФО мов різних структур еквівалентна один одному. Найяскравіше еквівалентність, фразеологізму, виражена в групах ФО, що позначають психофізичну діяльність людину, якість і час. З цього автор робить висновки, що таке велика кількість повних еквівалентів фразеологізмів, що виражають мовний прояв психофізичних процес сов, пояснюється «інтенациональним характером переважної їх більшості.» [Пятницкая, с.13]. 
Вагомою підгрупою серед запозичених фразеологізмів є запозичення із старослов'янської мови. Важливим джерелом в цьому процесі була Біблія: блудний син, внести свій внесок, «всякої тварі по парі», «заборонений плід», «камінь спотикання», «корінь зла», «манна небесна», «нести свій хрест» і багато інших. Сотні біблєїзмов збагатили не тільки російський, але і 
інші мови: альфа і омега (рус.), альфа i амега (біл.), alfa un omega 
(латиш.), про alfa e про omega (порт.), alfa а omega (слов.) і т.і. 
Інтернаціональний характер носять і фразеологізми, пов'язані з античною 
міфологією (перш за все грецької), історією, літературою, а також що належать окремим авторам: авгиеви стайні, ваги Феміди, геростратова слава, канути в лету, колесо фортуни, олімпійський спокій, перейти Рубікон, танталови муки, яблуко розбрату і др.; хлопчик для биття (М. Твен), білява бестія, переоцінка цінностей (Ф. Ніцше). 
Запозичення, фразеологізмів, можуть бути представлені у вигляді калік 
напівкалік і варварізмов. 
Більшість запозичених фразеологізмів є дослівною, точніше 
послівним, покомпонентним перекладом іншомовних оборотів (кальками): 
«повернемося до наших баранів» (revenons a'nos moutons), «бути не в своїй тарілці» (франц.), «цвях програми» (франц.), «синя панчоха» (англ. blue stocking) «останній з могікан», «темна конячка», «витік мізків» (англ.) і т.і. 
У напівкальок лише частина фразеологізмів калькована, інша ж 
запозичена без перекладу, тобто транслітерірована. 
Варварізми звичайно наголошуються в книжковому стилі: лат. omnia mea mecum porto буквально «все моє ношу з собою»: мається на увазі невелика 
необтяжлива власність, уживається для підкреслення бідності, малої спроможності, в значенні презирливого відношення до зайвої власності, до комфорту в побуті і т.п., указує на духовне надбання людини, його нематеріальне багатство. 
Обороти, фразеологізмів, широко використовуються в різних стилях мови. 
У художній літературі, в публіцистиці, в розмовній мові вживання фразеологізмів пов'язане з їх виразними можливостями. Образність, експресія, характерна для значної частини фразеологізмів оборотів, допомагають уникнути шаблонності, сухості, безликості в мовному 
спілкуванні. При цьому фразеологізми книжкового характеру володіють «підвищеними» експресивно-стилістичним забарвленням, їх вживання додає мови урочистість, поетичність, книжкова. 
Для фразеологізмів розмовно-побутового плану характерна «понижена» 
експресивно-стилістичне забарвлення, що дозволяє виразити іронію 
фамільярність, презирство і т.п. Необхідно враховувати особливо понижений 
характер оборотів, фразеологізмів, що знаходяться на периферії літературного мови, просторічних фразеологізмів (з жиру скаженіти, раз плюнути) і грубо-просторічних (ні шкіри, ні пики, показати кузькину матір 
метати ікру). Ці специфічні властивості оборотів, фразеологізмів, особливо 
яскраво видно при порівнянні із загальновживаними лексичними синонімами. 
Порівняйте: загинути - скласти голову - зламати собі шию, одурювати - 
вводити в оману - водити за ніс. 
У всіх стилях мови широко використовуються і міжстильові фразеологізми обороти з «нульовим» забарвленням, такі, як з дня на день, таємне голосування, збожеволіти. 
Паронімія 
«Пароніми - це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, відношувані до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одному роду (і вигляду, якщо це дієслова і їх форми) - і що позначають різні поняття» [Вишнякова, с. 5]. 
Розгляд міжмовних паронімів в двочленних угрупуваннях, що складаються з однієї лексичної одиниці російської мови і однієї лексичної одиниці німецької мови, є більш прийнятним, оскільки змішення подібної лексики під впливом міжмовної інтерференції відбувається, як правило, на рівні однієї лексичної одиниці, а не двох: із-за співзвучності слова мови, що вивчається, з схожою лексичною одиницею рідної мови, із-за загальної логіко-понятійної співвіднесеної. Більшість міжмовних паронімів - слова полісемантичні. Наявність одного або декількох загальних значень схожих по звучанню слів двох мов приводить до механічного перенесення і інших значень слова рідної мови на іноземне, у якого цих значень фактично немає. Так, наприклад, що вивчає німецьку мову неправильно переносить на німецьке слово die Garderobe значення «шафа для одягу» з російської мови, а вивчаюча російська мова додає російському слову гардероб значення «Убиральня актора, вішалка для верхнього одягу», яке має німецьке слово, оскільки говорять на цих мовах знають два загальні значення даних слів: «роздягальня і весь носильний одяг однієї людини» [Потанина, с.75-76].  
Проблема відповідників перекладу 
На сьогодні існує багато проблем, пов&#8242;язаних із проблемою відповідності перекладу. В цієї роботі ми зупинимось лише на базових принципах теорії перекладу. По-перше, слід розрізняти переклад і інтерпретацію тексту. Так, Я.І.Рецкер дає таке визначення: «Переклад - це точне відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і стилю. Цим переклад відрізняється від переказу, в якому можна передавати зміст іноземного оригіналу, опускаючи другорядні деталі і не піклуючись про відтворення стилю. Єдність змісту і стилю відтворюється в перекладі на іншій мовній основі і вже тому буде новою єдністю, властивою мові перекладу» [Рецкер, с.7]. Далі автор уточнює: «Інша справа буквальний переклад, що завжди приводить або до спотворення думки оригіналу, або до порушення норм російської мови. Буквальний переклад заснований або па зовнішній схожості англійського слова з російським (етимологічний буквалізм), або на використанні при перекладі основного або найбільш поширеного значення англійського слова без урахування значення всього вислову в цілому (буквалізм семантичний)»(с.8).  
У найбільш загальному виді умови адекватності в перекладі, при яких текст на одній мові визнається еквівалентним тексту на іншій мові зводяться до трьох головних вимог: 
1. Початковий текст (ІТ) і перекладений текст (ПТ) повинні володіти (відносно) рівними комунікативно-функціональними властивостями («поводитися» відносно однаковим чином в сферах відповідно носіїв ІЯ і носите лей ПЯ); 
2. В міру, допустиму в рамках першої умови, ІТ і ПТ повинні тат максимально аналогічні один одному в семантико-структурному відношенні; 
3. При всіх компенсуючих відхиленнях між ІТ і ПТ не повинні виникати семантико-структурні розбіжності, не допустиме в перекладі [Латышев, Семенов, с.57]. 
В процесі перекладу перекладач долає у міру возожності всі складові «лінгвоетнічного бар'єру»: розбіжність систем і норам ІЯ і ПЯ, узусів, що діють в колективах носіїв, їх пресупозіций, бо тільки це забезпечує досягнення специфічної мети перекладу - максимально можливої коммунікативно-функциональної еквівалентності ІТ і ПТ. Максимально можлива комунікативно-функціональна еквівалентність відрізняє переклад від інших видів мовного посередництва від реферату, переказу, скороченого перекладу, які на відміну від перекладу не претендують на те, щоб стать повноправним комунікативно-функціональним аналогом оригіналу» [Латышев, 1986, с.93]. 
В.Н.Комісаров приводить такий приклад: «Англійське прислів'я A rolling stone gathers no moss описує ситуацію, легко передавану в російському перекладі, наприклад: «Катящийся камень мха не собирает» (або: «мхом не обростает»). Проте з цієї ситуації Рецептор перекладу не зможе витягнути ту мету комунікації, яка міститься в оригіналі. Для нього сама ситуація не указує достатньо чітко, як слід до неї відноситися, «добре» це або «погано», що немає «моху». В той же час для англійського Рецептора ясно, що в цій ситуації «мох» втілює багатство, добро і що його відсутність - явище негативне. Таким чином, ситуація, що описується англійським прислів'ям, має на увазі висновок, що слід не бродити по світлу, а сидіти удома і копити добро. Еквівалентним перекладом буде російська фраза, що має ту ж емотівную установку і максимально відтворююча стилістичну (поетичну) функцію оригіналу (форму прислів'я). Оскільки опис тієї ж ситуації не забезпечує необхідного результату, доводиться використовувати повідомлення, що описує іншу ситуацію. Спроба задовольнити вказаним вимогам дає зразковий переклад: «Кому на місці не сидиться, той добра не наживе» [Комисаров, 1990, с.4]. 
Щоб перевести розмовну фразу I am very glad tо hear you say so, зберігаючи згадану єдність, потрібно пам'ятати, що і російська фраза повинна бути так само природна і розмовна. Зрозуміло, для цього важливо враховувати відмінності в оформленні пропозицій цього типа по законах граматики англійської і російської мов. Але, навіть замінивши другий інфінітив додатковою пропозицією, ми все ж таки не одержимо прийнятного перекладу. Я дуже задоволений чути, що ви так говорите - погана складаючи в копи англійського оригінала. По-перше, по-російськи не можна поєднувати слова доволен слышать. Доведеться сказати рад слышать. Але і ця заміна не врятує перекладача. По-друге, і це найголовніше, одне з дієслів пропозиції в російському перекладі, звичайно, зайвий. По-російськи доведеться сказати: Я рад это слышать (від вас)[Рецкер, с.5] 
Щоб уникнути небажаного єфекту, перекладачу треба бути знайомим із лінгво-країнознавчої специфікою миви тектсу, на яку перекладається текст. 
Заради адекватного перекладу перекладач повинен жертвувати граматичною конструкцією ІМ.  
Взагалі, існують такі засоби перекладацьких трансформацій.  
Зупинимося на деяких з них. Одна з класифікацій перекладацьких трансформацій, запропонована Л.С. Бархударовим. Він розрізняє наступні види трансформацій: 
-метатези; 
-заміни; 
-додавання; 
-опущення. 
Із самого початку слід підкреслити, що такого роду ділення є значною мірою приблизним і умовним. Ці чотири типу елементарних перекладацьких трансформацій на практиці «в чистому вигляді» зустрічаються рідко, звичайно вони поєднуються один з одним, приймаючи характер складних, комплексних трансформацій. З цими обмовками ми приступаємо до розгляду виділених Л.С. Бархударовим чотирьох типів трансформацій, здійснюваних в процесі перекладу. 
Перестановка як вид перекладацької трансформації, як вважає Л.С. Бархударов, - це зміна розташування мовних елементів в тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. Елементами, що можуть піддаватися перестановці, є слова, словосполучення, частини складної пропозиції і самостійні пропозиції в ладі тексту. Відомо, що слово «порядок» в англійській і російській мовах не однаковий. Наприклад: / A suburban train / was derailed / near London / last night/. 
1 належний 2 присудок 3 обставина місця 4 обставина часу 
Порядок проходження компонентів російської пропозиції «прямо протилежний» порядку проходження компонентів початкової англійської пропозиції. 
Учора увечері / поблизу Лондона / зійшов з рейок / приміський потяг. 
4 3 2 1 
Явище це досить часте при перекладі. У англійському тексті додаткова пропозиція передує головному, в російському ж перекладі – навпаки, головне передує додатковому.  
The silver saucer clattered when he replaced the pitcher.- Він швидко поставив глек, навіть срібна підставка дзвякнула. 
Другий вид перекладацьких трансформацій, який виділяє Бархударов, - заміни. Це найбільш поширений і багатообразний вид перекладацьких трансформацій. В процесі перекладу заміні можуть піддаватися форми слів, частини мови, члени речення. Тобто існують граматичні і лексичні заміни. Заміна частин речи- найпоширеніший приклад перекладацьких трансформацій. ( Спочатку він висів в кімнаті діда, але скоро дід вигнав його до нас на горище, тому що шпак навчився дратувати дідуся.- At first the bird hung in my grandfather`s room, but soon he outlawed it to our attic, because in began to imitate him. Існує також заміна віддієслівного іменника на дієслово в особистій формі, заміна прикметника на прислівник і т.д. 
При заміні членів речення слова і групи слів в тексті перекладу уживаються в інших синтаксичних функціях, чим їх відповідності в тексті оригіналу, - інакше кажучи, відбувається перебудова синтаксичної схеми побудови пропозиції. Найзвичайніший приклад такого роду синтаксичної перестройки- заміна англійської пасивної конструкції російської активної, при якій англійському підмету в російській пропозиції відповідає доповнення; підметом в російській пропозиції стає слово, відповідне англійському доповненню з by; форма пасивного стану англійського дієслова замінюється формою дійсної застави російського дієслова. He was met by his sister/- Його зустріла сестра. 
Л.С. Бархударов також виділяє лексичні заміни (конкретизація, генералізує). Конкретизація - це заміна слова або словосполучення мови оригіналу з ширшим референциальним значенням словом або словосполученням мови перекладу з вужчим значенням. ( He told me to come right over, if I felt like it.- Велів хоч зараз приходити, якщо треба ). 
Генералізация- явище, зворотне конкретизації - заміна одиниці мови оригіналу, що має вужче значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням. Ось декілька прикладів тієї, що генералізує: (He comes over and visits me practically every weekend.-Он часто до мене їздить, майже кожного тижня. This newspaper makes а featureof sports.- У цій газеті спорту відводиться видне місце. 
Існують також комплексні лексико - граматичні заміни. Антонімічний переклад, суть якого полягає в трансформації ствердної конструкції в негативну або навпаки, негативної в ствердну, супроводжуваною заміною одного із слів пропозиції мови оригіналу, що переводиться, на його антонім в мову перекладу.(I`m not kidding.-Я вам серйозно говорю. She wasn`t looking too happy.-Вид у неї був досить нещасний. 
Наступний вид перекладацьких трансформацій - додавання. Причиною, що викликає необхідність додавань в тексті перекладу є те, що можна назвати «формальною невираженістю» семантичних компонентів словосполучення в мові оригіналу.(2:198) (So what? I said. Cold as hell.-Ну так що ж?- питаю я крижаним голосом. 
Наступний вид перекладацьких трансформацій, який виділяє Л.С.Бархударов -опущение. Це явище, прямо протилежне додаванню. При перекладі опущенню піддаються частіше за все слово, що є семантично надмірними, тобто що виражають значення, які можуть бути витягнуті з тексту і без їх допомоги (So I paid my check and all. I left the bar and went out where the telephone were.-Я розплатився і пішов до автоматів.) Така класифікація перекладацьких трансформацій, запропонована Л.С.Бархударовым. 
В.Н.Комісаров класифікує перекладацькі трансформації на лексичні і граматичні трансформації. Основні типи лексичних трансформацій включають наступні перекладацькі прийоми : перекладацьке транськрібірованіє і транслітерацию.(Kleptocracy-клептократия(злодійська еліта ); Dorset(`do:sit) -Дорсет; boss-бос);  
Калькування - це спосіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складених частей- морфем або слів їх лексичними відповідностями в мові перекладу.( green revolution- зелена революція, mass cultureкак «масова культура». В.Н. Коміссаров виділяє також лексико-семантичні заміни. Основними видами подібних замін є конкретизація, генералізує і смисловий розвиток значення початкової одиниці.(10:173) ( He was at the ceremony.- Він був присутній на церемонії. He always made you say everything twice.- Він завжди перепитував. - прийом смислового розвитку.) 
До найбільш поширених граматичних трансформацій належать: розчленовування пропозиції, об'єднання пропозицій, граматичні заміни( форми слова, частини мови або члени речення.) (We got under way with а mere breath of wind, and for many days stood along the eastern cost of Java, without any other incident to beguile the monotony of our course than the occasional meeting with some of the small grabs of the Archipelago to which we were bound.-Мы покинули порт при ледве помітному вітерці і протягом довгих днів йшли уздовж східного берега Ява. Одноманітність нашого плавання лише зрідка порушувалася зустріччю з невеликими каботажними суднами з тих островів, куди ми тримали свій шлях.(Це приклад розчленовування пропозиції.) (That was а long time ago. It seemed like fifty years ago.- Це було давно – здавалося, що пройшли років п'ятдесят.) Це приклад об'єднання пропозицій. 
Одним з прийомів, які допомагають перекладачу, є трансформації. Перекладацькі трансформації (заміни) відбуваються унаслідок неповної спільності або відмінності англійської і російської мов. Спільність між граматичними властивостями російської і англійської мов задається їх загальною приналежністю до індоєвропейської сім'ї і виявляється в наявності загальних граматичних значень, категорій і функцій, наприклад: категорій числа у іменників, категорій ступенів порівняння у прикметників, категорії часу у дієслова, функціональної значущості порядку слів і т.п. 
В той же час відмінність принципів граматичної будови, що виражається в приналежності цих мов до різних граматичних груп, відображається в істотних відмінностях між граматичними властивостями, наприклад, в існуванні несхожих граматичних категорій: артиклі в англійській мові, дієприслівник в російській мові; полнозначноє узгодження в російській мові, фіксований порядок слів в англійській мові; і т.д. 
При цьому не слід забувати, що як відмінність, так і схожість між граматичними формами, їх функціями і значеннями може бути повною і неповною. Повна схожість, як правило, зустрічається порівняно рідко, так само як і повна відмінність, що не компенсується. 
Оскільки текст є інструментом в процесі міжкультурної комунікації, він виявляється елементом, що належить одночасно двом системам - початковій культурі і культурі реципієнта. Текст не тільки впливає на реципієнта, але і сам піддається дії іншої культури. Стосовно процесу перекладу текст-оригінал є для реципієнта фрагментом деякої чужої лінгвокультурной спільності, яку він сприймає за допомогою текстів-перекладів.  
При аналізі цих двох видів текстів - оригіналу і перекладу - доцільно використовувати поняття лакуни, яке ми інтерпретуємо таким чином: «лакуна - це деякий фрагмент тексту, в якому є щось незрозуміле, дивне, помилкове (щось, що можна оцінити за шкалами «непонятно/понятно», «непривычно/привычно», «незнакомо/знакомо», «ошибочно/верно»). Лакуни сигналізують про стан деякого мислимого світу, який представлений в тексті зредукований (неповно) « (Сорокин, Марковіна, 1988, с. 77). Виділяються часткові, повні і компенсовані лакуни.  
Часткової лакуна вважається в тому випадку, якщо кількість сем, що становить деякий фрагмент оригіналу, перевищує кількість сем в перекладі даного фрагмента.  
Повної лакуна вважається в тому випадку, якщо деякий набір сем, що входять в структуру оригінального тексту, повністю відсутній в тексті на ПЯ і нічим не компенсується.  
Компенсованими вважаються такі лакуни, в яких кількість сем фрагмента оригіналу перевищує кількість сем, що входять в переклад даного фрагмента, причому втрата частини набору сем оригіналу супроводжується появою деякого кількість нових сем, що не містяться в початковому тексті.  
Особливий інтерес представляє проблема пошуку засобів, що допомагають інокультурному реципієнту в реконструкції чужої культури. Заповнення лакун - це процес розкриття сенсу деякого поняття або фрагмента тексту, що належить незнайомій реципієнту культурі. Заповнення лакун може бути різної глибини, що залежить від характеру елімініруємой лакуни, від типу тексту, в якому лакуна існує, а також від особових особливостей реципієнта, якому текст адресований.  
Сорокин Ю. А. і Марковіна І. Ю. виділяють декілька способів заповнення лакун:  
переклад національно-специфічного елементу іншої культури, що зберігається в тексті;  
включення в текст на мові реципієнта більш менш докладних коментарів з приводу елементу чужої культури. Заповнення при цьому може бути різної глибини, що обумовлюється, з одного боку, завданнями, що стоять перед автором, з іншою - культурологічними розбіжностями між описуваною культурою і культурою реципієнта. Пояснення і коментар можуть бути найзагальнішими, такими, що не дають чіткого уявлення про специфічний елемент незнайомої культури. Глибшим видом заповнення лакун є коментар з описом зовнішнього вигляду, способу функціонування, сфери застосування або значущості для носіїв описуваної культури того або іншого її елементу.  
Особливо слід сказати про заповнення лакун за допомогою приміток різного характеру і об'єму. Примітки в художньому перевідному тексті або даються по ходу оповідання у виносках, або поміщаються в кінці книги і вибірково пояснюють важкі для розуміння національно-специфічні елементи тексту;  
компенсація. Суть даного способу елімінірованія лакун полягає в наступному: для зняття національно-специфічних бар'єрів в ситуації контакту двох культур, тобто для полегшення розуміння того або іншого фрагмента чужої культури, в текст в тій або іншій формі вводиться специфічний елемент культури реципієнта. Таким чином, в тексті деякої культури з'являються елементи іншої культури - схожі або близькі до елементів початкової культури, але не співпадаючі з ними. При цьому, як правило, полегшується розуміння тексту інокультурним реципієнтом, але певною мірою втрачається національна специфіка початкової культури (Сорокин, Марковіна, 1988, с. 80-83).  
Інтерес сучасної лінгвістики до ролі людського чинника в мові, необхідність поглибленого дослідження способів віддзеркалення емоційного аспекту міжмовної комунікації в перекладі, розробка мовної картини емоційного світу людини зумовили теоретичне і практичне вивчення емотівной функції мови. У зв'язку з цим в самостійну проблему можна виділити емотівную характеристику лакуни, що відображає національно-культурну специфіку мови.  
Безліч слів в будь-якій мові «оточена емоційними асоціаціями» (Томашева, 1995, с. 56). Е. М. Верещагин і В. Г. Костомаров називають такі асоціації коннотатівнимі. У разі їх неспівпадання можна говорити про наявність в тексті перекладу емотівной асоціативної лакуни. І. В. Томашева визначає емотівную лакуну як «відсутність в системі мови перекладу емотівного адеквата мови оригіналу» [Томашева, 1995, с. 57]. Элімінірованіє таких лакун необхідно розглядати як окрему проблему в загальномовознавчому плані, оскільки національно-специфічні елементи мови заслуговують особливої уваги з погляду можливості адекватної передачі емотівной інформації, що міститься в них.  
Весь комплекс проблем тієї, що переводиться лакун, і емотівних зокрема, полягає в тому, наскільки великі смислові, естетичні і прагматичні втрати, що відбуваються при перекладі, і як вони компенсуються.  
Підводячи підсумок вищесказаному, необхідно відзначити, що збереження національної своєрідності оригіналу припускає функціонально вірне сприйняття і передачу цілого поєднання елементів. Як такі елементи виступають, перш за все, реалії національної культури, як денотатівниє, так і коннотатівниє, виражені як прозивної, так і ономастічеськой лексикою.  
 
При зіставленні мов і культур виділяються елементи співпадаючі і неспівпадаючі. Будучи компонентом культури, мова в цілому відноситься до елементів неспівпадаючим. Чим самобитнєє порівнювані мови, чим менше в їх історії було культурних контактів, тим менше у них точок зіткнення, тим більше різняться вони в цілому і поелементно. До неспівпадаючих елементів відноситься перш за все предмети, що позначаються безеквівалентной лексикою (БЭЛ).  
БЭЛ порівняно легке пізнається при зіставленні мов, бо в ній найнаочніше виявляється специфіка розчленовування дійсності даною мовою і специфіка його культури.  
Термін «безеквівалентная лексика» зустрічається у багатьох авторів (Р. В. Чернов, Я. І. Рецкер, В. Н. Комісарів, А. Д. Швейцер, Е. М. Верещагин і В. Р. Костомаров, Л.С. Бархударов, С. Влахов і С. Флорін і ін.), яке, проте, трактують його по-різному: як синонім поняття «реалія», дещо ширше або дещо вужче. Так, А. Д. Швейцер відносить до категорії БЭЛ «лексичні одиниці, що служать для позначення культурних реалій, що не мають точних відповідностей в іншій культурі» (1988, с. 108). У. Н. Коміссаров називає безеквівалентнимі «одиниці початкової мови, які не мають регулярних відповідностей в мові перекладу» (1990, с. 147). Болгарські лінгвісти С. Влахов і С. Флорін дають свою дефініцію, яка помітно звужує межі БЭЛ: «БЭЛ - лексичні одиниці, які не мають перекладацьких еквівалентів в ПЯ» (1986, с. 51).  
С. Влахов і С. Флорін пропонують також чіткіше відмежувати БЭЛ від реалій. На їх думку, найбільш широким за своїм змістом є поняття БЭЛ. Реалії ж входять в рамки БЭЛ як самостійний круг слів. Частково покривають круг реалій, але, разом з тим, частково виходять за межі БЭЛ терміни, вигуку і звуконаслідування, екзотізми, абревіатури, звернення, відступи від літературної норми; з реаліями стикаються імена власні (з безліччю обмовок). Все в тих же межах БЭЛ значне місце займають слова, які можна назвати власне безеквівалентной лексикою або БЭЛ у вузькому сенсі слова - одиниці, що не мають по тих або іншим причинам лексичних відповідностей в ПЯ (Влахов, Флорін, 1986, с. 51-52).  
Багато з авторів, що говорять про реалії, дають приблизні, неповні визначення, відзначаючи лише ті або інші ознаки, освітлюючи ту або іншу сторону цього поняття. Л. Н. Собольов терміном «реалія» позначає «побутові і специфічно національні слова і обороти, що не мають еквівалентів в побуті, а отже, і в мовах інших країн» і «. слова з національного побуту, яких немає в інших мовах, тому що немає цих предметів і явищ в інших країнах» (Собольов, 1955, с. 290). Вл. Россельс бачить в реаліях «іншомовні слова, які позначають поняття, предмети, явища., що не існують в ужитку того народу, мовою якого твір перекладається» (1955, с. 169); таким чином, він розглядає реалії з погляду ПЯ.  
Деякі автори, приймаючи реалію як «реалію-предмет», не тлумачать особливо «реалію-слово». А. В. Федоров говорить про «слова, що позначають національно-специфічні реалії» (1983, с. 146). Я. І. Рецкер під «безеквівалентной» лексикою має на увазі «перш за все позначення реалій, характерних для країни ІЯ і чужих іншій мові і іншій дійсності» (1974, с. 58). У тому ж ключі тлумачить реалії А. Д. Швейцер (1973, с. 250). Дуже стислу дефініцію реалій дає Л.С. Бархударов: «слова, що позначають предмети, поняття і ситуації, що не існують в практичному досвіді людей, що говорять на іншій мові» (1975, с. 95).  
Таким чином, в лінгвострановеденії і інших філологічних науках існує двояке розуміння реалії: 1) як предмету, поняття, явища, характерного для історії, культури, побуту, устрою того або іншого народу, країни і що не зустрічаються у інших народів; 2) як слова, що позначає такий предмет, поняття, явище, а також словосполучення (звичайно - фразеологізм, прислів'я, приказка, прісловіє), що включає такі слова.  
С. Влаховим і С. Флоріним пропонується якнайповніше, на наш погляд, визначення реалії як особливої категорії засобів виразу: реалії - «слова (і словосполучення), що називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального і історичного розвитку) одного народу і чужі іншому; будучи носіями національного і/або історичного колориту, вони, як правило, не мають точних відповідностей (еквівалентів) в інших мовах, а, отже, не піддаються перекладу «на загальній підставі», вимагаючи особливого підходу» (1986, с. 55).  
Денотатівниє реалії, які можна вважати елементарними одиницями порівняльного лінгвострановеденія, найнаочніше демонструють національну своєрідність культур. Значну ж трудність в порівняльному лінгвострановеденії представляє виділення слів з національно-культурними коннотациямі. Найзвичайніші слова, співпадаючі в своєму наочному значенні, можуть володіти додатковими значеннями, обумовленими національно-культурними чинниками. Вони пов'язані з фольклором і іншими культурними традиціями народу - носія мови.  
Для лінгвострановеденія інтерес представляють саме ці додаткові смислові відтінки, що є результатом національного «відененія світу» або культурно-історичного розвитку певної нації. Виходячи з національного характеру асоціацій, що зв'язаних з певними предметами реальної дійсності і не мають аналогічних асоціацій в культурі, що зіставляється, виникає необхідність включення в число реалій і коннотатівних слів.  
Коннотатівниє реалії - це слова, що позначають предмети, нічим що не відрізняються від аналогічних предметів культур, що зіставляються, але що одержали в даній культурі і мові особливі додаткові значення, засновані на культурно-історичних асоціаціях, властивих тільки даній культурі [Томахин, 1988, с. 220-221].  
Слід особливо підкреслити, що в порівнянні з іншими словами мови відмінною рисою реалії є характер її наочного змісту, тобто тісний зв'язок предмету, що позначається реалією, поняття, явища з народом (країною), з одного боку, і історичним відрізком часу - з іншою. Таким чином, реалії властивий відповідний національний (місцевий) або історичний колорит.  
У реаліях найнаочніше виявляється близькість між мовою і культурою: поява нових реалій в матеріальному і духовному житті суспільства веде до виникнення реалій в мові, причому час появи нових реалій можна встановити досить точно, оскільки лексика чутливо реагує на всі зміни суспільного життя. Серед реалій завжди можна виділити реалії-неологізми, історізми, архаїзми. Звідси витікає, що реаліям властивий і часовий колорит.  
При відповіді на питання, які слова слід вважати реаліями, необхідно враховувати, що оскільки національна культура знаходить свій вираз не тільки в прозивній, але і ономастічеськой лексиці, то в число реалій слід включити і ономастічеськую лексику, що володіє яскраво вираженими національно-культурними асоціаціями.  
Отже, до реалій в лінгвострановеденії відносять, по-перше, ономастічеськіє реалії: 1) топоніми - географічні назви, що особливо мають культурно-історичні асоціації; 2) антропоніми - імена історичних осіб, громадських діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва, популярних персонажів художньої літератури і фольклору; 3) назви творів літератури і мистецтва; історичні факти і події в житті країни; назви державних і суспільних установ і багато інших; по-друге, реалії, що позначаються апеллятівной лексикою: 1) географічні терміни, що позначають особливості природно-географічного середовища, флори і фауни; 2) деякі слова (зокрема загальновідомі терміни), що відносяться до державного пристрою, суспільно-політичного життя країни, юриспруденції, військової справи, мистецтва, системи освіти, побуту, звичаїв, традицій та інші [Томахин, 1988, с. 8].  
Реаліями вважаються слова - носії знань, виступаючих тільки у вигляді фонових в масовій буденній свідомості носіїв мови, тому до реалій не можна відносити всякі енциклопедичні знання. Майже в кожному художньому творі можна зустріти вислови і цитати, запозичені з інших творів. Розуміння значення самої цитати не представляє особливої трудності, але її сенс і сенс всього вислову не може зрозуміти, якщо невідомий контекст, з якого вона узята. Таким чином, реаліями вважають також цитати, крилаті слова і вирази, які відносяться до реалій афористичного рівня (Томахин, 1988, с. 10).  
Підводячи підсумок всьому вищевикладеному, відзначимо, що реалії є компонентом фонових знань, необхідних для розуміння іншомовного тексту. Недостатнє знання історії країни, найважливіших історичних подій, її найбільших політичних і історичних діячів приводить до нерозуміння порівнянь, історичних посилань і т.д. і зрештою до мовної некомпетенції. Сама специфіка реалій така, що «вони часто знаходяться поза фондом знань носіїв іншої культури і іншої мови» (Швейцер, 1988, с. 153). В зв'язку з цим особливий інтерес представляє проблема передачі іншомовних реалій засобами ПЯ.  
Переклад грає величезну роль в культурному розвитку людства. Завдяки перекладу люди однієї країни знайомляться з життям інших народів за допомогою художніх творів. Тому завдання перекладача - цілісно і точно передати засобами іншої мови зміст оригіналу, зберігаючи його національну своєрідність.  
Дослідження питання, пов'язаного з передачею своєрідності оригіналу в перекладі, зводиться, головним чином, до розкриття способів передачі слів, що позначають реалії національного життя. Переклад реалій - частина великої проблеми передачі національної і історичної своєрідності, яка сходить до самого зародження теорії перекладу як самостійної дисципліни. Причому, як відзначають С. Влахов і С. Флорін, «поняття «переклад реалій» двічі умовно: реалія, як правило, неперекладна (у словарному порядку), і, знову-таки, як правило, вона передається (у контексті) не шляхом перекладу. Основних труднощів передачі реалій при перекладі дві: 1) відсутність в ПЯ відповідності (еквівалента, аналога) через відсутність у носіїв цієї мови того, що позначається. об'єкту (референта) і 2) необхідність разом з наочним значенням (семантикою) реалії передати колорит (коннотацию) - її національне і історичне забарвлення» (Влахов, Флорін, 1986, с. 79-80). Навіть тоді, коли у реалії є словарний еквівалент в мові і він зафіксований в словниках, перекладач далеко не завжди може бути упевнений в тому, що цей «еквівалент входить в рецептивний словник кінцевого одержувача» [Швейцер, 1988, с. 153].  
Загальновідомо, що розбіжність значень залежить від ступеня розбіжності культур. Питанню про необхідність обліку розбіжностей культур початкової і перевідної мови в теорії перекладу приділялася значна увага (Я. І. Рецкер, А. Д. Швейцер, Р. В. Шатков і ін.). У багатьох роботах, зокрема, у Р. В. Чернова, Р. В. Шаткова, А. У. Федорова, С. Влахова і С. Флоріна, Р. Д. Томахина і ін. розглядається питання про передачу реалій і пропонуються різні способи.  
Р. В. Шатков висуває наступні дві групи способів: 1) способи запозичення; 2) способи опису. До способів запозичення відносяться: бесподстановочноє запозичення; підстановлювальне запозичення (транслітерация); частково підстановлювальне заїмоствованіє; підстановлювальне запозичення (калька). До способів опису відносяться: а) створення на своїй мові смислового еквівалента у вигляді складного слова або словосполучення; б) розкриття значення перевідного слова за допомогою аналогів, еквівалентних приватним значенням лексики, що переводиться (Шатков, 1952).  
До перекладу БЭЛ мають пряме відношення деякі способи перекладу, пропоновані Я. І. Рецкером (1950): 1) знаходження еквівалента; 2) передача слів шляхом використання аналога; 3) адекватні заміни. До останніх відносяться: конкретизація недиференційованих і абстрактних понять; прийом логічного розвитку понять; антонімічний переклад; компенсація.  
А. В. Федоров виділяє чотири основні випадки перекладу «назв реалій»: 1) транслітерация/транскрипція (повна або часткова); 2) створення нового слова або складного слова для позначення відповідного предмету на основі елементів і морфологічних відносин, що вже реально існують в мові; 3) використання слова, що позначає щось близьке (хоч і не тотожне) по функції до іншомовної реалії, інакше - що уподібнює переклад, що уточнюється в умовах контексту, а що іноді граничить з приблизним позначенням; 4) так званий гипонімічеській спосіб або узагальнено-приблизний переклад, при якому слова початкової мови, що позначають видове поняття, передаються словами перевідної мови, що називають поняття родове (Федоров, 1983).  
Розробляючи прийоми передачі реалій, С. Влахов і С. Флорін (1986) зводять їх в основному до двох: транскрипції і перекладу (у широкому сенсі слова). Транскрипція припускає введення в текст перекладу за допомогою графічних засобів ПЯ відповідної реалії з фонетичним наближенням, що максимально допускається цими засобами, до її оригінальної фонетичної форми. Якщо ж транскрипція по тих або іншим причинам неможлива або небажана, то автори приводять прийоми передачі реалій, що найбільш вживаються: 1) введення неологізму; 2) заміна реалії реалією; 3) приблизний переклад; 4) контекстний переклад.  
У нашому дослідженні ми грунтувалися на класифікації Р. Д. Томахина (1988, с. 31), який виділяє наступні основні способи передачі іншомовних реалій: 1) транслітерация (передача на рівні графем) і транскрипція (передача на рівні фонем); 2) калькірування; 3) опис або роз'яснювальний переклад; 4) наближений (приблизний) переклад (за допомогою «аналога»); 5) трансформаційний (контекстуальний) переклад. Зупинимося дещо докладніше на даних способах.  
Транскрипція і транслітерация найчастіше застосовуються в тих випадках, коли йдеться про імена власних, назвах державних установ, учбових закладів і т.п. Серйозним недоліком цього способу є те, що цей прийом приводить до появи в тексті перекладу незвичних і малозрозумілих слів.  
Калькірування - буквальний (дослівний) переклад слова або словосполучення - широко використовується для передачі реалій на іншу мову. Асиміляція кальки - явище надзвичайно складне, що підлягає розгляду в діахронічеськом плані і обумовлене не тільки внутрішньоязиковими, але і цілим рядом культурних і соціальних чинників. Калька може набути відомого поширення в мові, але залишатися при цьому «екзотизмом», бо відповідний їй денотат чужорідний для даної культури.  
Описовий або роз'яснювальний переклад має ту перевагу, що він виключає неповне розуміння, властиве транслітерациі (транскрипції) і калькіруванню, але недолік його в тому, що реалія переводиться не аналогічною по структурі одиницею іншої мови, а просторовим описом. Ймовірно, вирішальним чинником при виборі між описовим перевідним варіантом іноземної реалії або її транслітерацией повинен бути чинник доцільності збереження коннотациі: збереження коннотациі важливо при описі референта, специфічного для даної країни, а використання транслітерациі може бути виправдано необхідністю збереження місцевого колориту.  
Перекладацький «аналог» створюється «шляхом підшукування найближчої по значенню одиниці ПЯ для безеквівалентной одиниці ІЯ» [Комісарів, 1990, с. 149]. Як і в інших випадках, близькість значень еквівалентних одиниць в оригіналі і перекладі тут далеко не повна, і подібний переклад застосовний лише в певному контексті.  
Трансформаційний переклад полягає в передачі реалії за допомогою однієї з лексичних перекладацьких (міжмовних) трансформацій, що включають такі перекладацькі прийоми як конкретизація, генералізація та ін.  
Таким чином, ми стисло охарактеризували основні проблеми перекладу тексту. На жаль, єдиного універсального методу у сучасному парекладознавстві поки що немає. Ми приймаємо як робочі основні визначення, бо всі вони мають свою цінність і сприяють основній цілі – передачі адекватного змісту тексту як лінгвокультурной інформативної одиниці. 
 
Список літератури 
Абашина : Абашина В.Н., Вороновская И.В. Произведения Януша Корчака в переводах (сопоставительный анализ)//Stosunki kulturowo-literackie polsko-wschodnioslowianskie. — Pzesz&#243;w, 1955. 
Вакуленко, А. И. Даниленко. – Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1992. – С. 25 – 29. 
Виноградов : Виноградов В.С. Перевод. Общие и лексические вопросы. М., 2004.  
Вишнякова : Вишнякова О.В. Паронимы современного русского языка / Под. ред. Д.Э. Ро