І. В. Жолтовський. Життя та творчість

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Ю. Кондратюка

Кафедра архітектури житлових і громадських будівель

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему:

 

«І. В. Жолтовський. Життя та творчість»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи 201-АБ

Чуркіна Г. А.

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2010

Зміст

 

1. Вступ…………………………………………………………………………….3
2. Навчання та початок практичної діяльності зодчого………………………...4
3. Нові архітектурні форми і прийоми Жолтовського………………………….5
4. Післяреволюційна діяльність архітектора……………………………………7
5. Післявоєнні роки……………………………………………………………...10
6. Література……………………………………………………………………...11
7. Додатки………………………………………………………………………...12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Мабуть, жодна творча особистість в історії радянської архітектури не привертала такої пильної уваги, не викликала настільки протилежних думок, лютих суперечок і суперечливих оцінок, як особистість Жолтовского. Його називали класиком і епігоном, новатором і наслідувачем, у нього бажали вчитися й потім намагалися забути все те, що він вселяв. Його теоретичні погляди розвивали, спростовували, у них бачили відкриття й говорили про їхню несамостійність. У той же час і супротивники Жолтовского, і його прихильники, архітектори самих різних творчих орієнтацій та пристрастей, одностайно визнавали в Жолтовскому високий професіоналізм і відданість справі. Усього сказаного досить, щоб переконатися в неординарності фігури майстра, якого не один десяток зодчих називають учителем. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчання та початок практичної діяльності зодчого

 

Іван Жолтовский народився в 1867 році в м. Пінську (Білорусія) у польській, католицькій родині. В 1887 році вступив в Академію мистецтв у Петербурзі й в 1898 році за дипломний проект "Народний будинок", що включає в себе їдальню, театр і бібліотеку, одержав звання архітектора-художника. Настільки довге перебування в Академії -11 років - пояснюється тим, що Жолтовский переривав навчання для практичної проектної й будівельної роботи, спочатку в якості помічника архітектора, а потім і для самостійної творчої діяльності. Необхідно відмітити, що подібний тимчасовий

"відхід у практику" був  досить розповсюдженим явищем, і  не тільки в одній Академії. Згодом Іван Владиславович неодноразово  підкреслював навіть переваги  такого методу виховання зодчого  й у своїй концепції виховання майстра постарався ввести це неодмінною умовою, що певною мірою й знайшло місце в системі нашої архітектурної освіти, але тільки в межах відведеного ВУЗам часу.

Таким чином, ще не закінчивши Академії, він пройшов усі щаблі практичної роботи архітектора, досягши самостійності, про що наочно свідчить спроектований ним і побудований будинок Офіцерських зборів армії й флоту в Ленінграді на розі Ливарного проспекту й Кірочної вулиці.

Починаючи з 1900 року, І. В. Жолтовский працює в Москві викладачем Строгановского училища, поєднуючи цю роботу з інтенсивною творчою діяльністю в області архітектури й монументального мистецтва. 
Однією з етапних робіт цього часу, що визначили певною мірою характер його творчих прагнень, були проект і будівля будинку  Товариства кінських перегонів в Москві. За умовами конкурсу проект будинку мав бути розроблений в готичному стилі. І. В. Жолтовский, одержавши перше місце на конкурсі на свій ризик розробив другий проект, поклавши в основу композиційні прийоми російської класики, але трактовані вільно і своєрідно. Саме за цим проектом й було здійснено під керівництвом автора будівництво будинку.

Нові архітектурні форми і прийоми Жолтовського

 

І. В. Жолтовский починає великі подорожі по країні, вивчає народне зодчество, давньоруську архітектуру, творчість блискучих майстрів ампіру й класицизму. Багато малює, обмірює, порівнює. "Я бачив, - говорив згодом Іван Владиславович, - що у творах, що виникали в те саме час і належали великим майстрам, що працювали водному стилі, існує якась різниця. Одні приносять радість, задоволеня, інші, часто більш досконалі по виконанню, залишають нас байдужими. Це, зрештою , мене впевнило в думці, що є принципи, є закони краси, є, мабуть, метод, яким користувалися античні майстри й майстра Ренесансу і який лежить в основі їх творчості".

І ось протягом усього свого творчого життя І. В. Жолтовский невпинно працює над розгадкою проблеми класичного вмистецтві. 
Його теорія складалася поступово й розроблялася у процесі нагромадження власного практичного досвіду. Він багато проектує й будує. До революції він зводить ряд заможних особняків, заміських вілл для московських багатіїв, промислових будинків, будинків для робітників, вирішуючи творчі завдання за своїм розсудом, завжди експериментуючи й перевіряючи свої здогади. Так він споруджує в Москві для промисловця Тарасова особняк на Спиридоновке, для якого свідомо використовує тему палаццо Тьєне у Віченці (XVI в.) – роботи Паладіо й трансформує її в іншомупропорційному ключі, бажаючи перевірити ефект зміни художнього образа залежно від зміни його гармонізації.

В інтер'єрах особняка на Спірідоновці, у співпраціі з художниками І. Нивінским і Е. Лансере, він проявляє віртуозну майстерність в інтерпретації ренесансних форм, глибоко проникнувши в композиційний метод їх побудови. А. Власов, - І.В. Жолтовский вказує на можливість побудувати художньо закономірну споруду двома основними способами: поступово полегшуючи маси у вищих частинах композиції або, навпаки, навантажуючи їх. Жолтовский доводить перевагу першого способу побудови, оскільки він дозволяє створити образ більш легкого будинку, що володіє "динамікою росту".

Багаторазові поїздки в Італію, в Англію, вивчення російської архітектури, ретельний аналіз здобутків народної архітектури та знаменитих ансамблів, таких, як площа Сан- Марко у Венеції, соборна площа в Пьєнці, Кремлівський ансамбль у Москві й ін., зпівставлення добутків античної грецької архітектури з архітектурою Давнього Риму - усе це, супроводжуване незліченними замальовками й обмірюваннями, дозволило І. В. Жолтовскому поступово виробити свою концепцію класики. Він встановлює, що в основі розвитку архітектури лежать дві принципово різні лінії: одна - антична лінія, що досяглася вершини в століття Перикла й характерна для рабовласницької демократії грецьких міст- держав (V-IV вв. до н.е. ), і інша, яку він назвав барочною, - характерна для імператорського Рима (I-II вв. н.е. ) і, особливо , для періоду контрреформації (XVI-XVII вв.), зачинателем якої в архітектурі був Мікеланджело. Жолтовский при цьому сформулював і основи творчого методу тієї й іншої лінії розвитку архітектури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Післяреволюційна діяльність архітектора

 

До часу Великої Жовтневої соціалістичної революції І. В. Жолтовский уже був відомий у широких колах архітекторів не тільки як принциповий і талановитий майстер, але і як знавець класики. Його педагогічний авторитет також високо цінувався. З перших кроків Радянської влади І. В. Жолтовский приймає активну участь у здійсненні крупних проектних і будівельних робіт. Він разом з А. В. Щусевим очолює роботу зі складання першого плану Москви. 

У  1922-1923 роках він проводить велику роботу із проектування й будівництва першої Всеросійської сільськогосподарської виставки в Москві. Він здійснює роботи з перебудови будівлі Держбанку, бере участь у конкурсі на проект Палацу Рад (1931-1933),  будує житлові будинки, будинки культури, адміністративні й промислові будинки. Значну роботу проводить І. В.Жолтовский у післявоєнний період відновлення й розвитку народного господарства, Беручи участь у розробці типових проектів для масового будівництва, багато уваги приділив зодчий проблемі архітектури індустріальних великопанельних будинків, висунувши ряд прогресивних ідей.

З найбільш значних робіт Жолтовского, здійснених у цей період, необхідно вказати на два великі житлові будинуи в Москві: один у районі Смоленської площі, іншої - на Ленінському проспекті. За будівництво останнього, І. В.Жолтовскому була присуджена Державна премія.

Відкриття, зроблені Іваном Владиславовичем, не мали для нього значення нерушимих норм. Він завжди був проти цього й постійно підкреслював необхідність вільної творчості, виявлення своєї творчої індивідуальності, що опирається на логічні підстави творчого методу. Всебічно розроблене їм вчення про змістовність пропорцій, про архітектурний масштаб, про художній образ розглядалося Іваном Владиславовичем тільки як принцип, як методрозв'язку конкретного завдання в реальних обставинах місця, часу, технічних і економічних можливостей будівництва. Він любив жартома повторювати, що в золотому перетині можна нарізати й ковбасу, але що вона від цього не буде смачніше, підкреслюючи цим, що вчення про пропорції не ціль, а тільки засіб у побудові того художнього образа, який замислив архітектор. 
І. В. Жолтовский був винятково талановитим педагогом, вихователем молодих архітекторів, але його педагогічний метод не мав нічого спільного із професорським читанням яких-небудь заздалегідь підготовлених курсів. Він не любив виступати з лекціями, а якщо іноді й робив це, то лекція перетворювалася в живу бесіду зі слухачами. Він постійно повторював, що пізнання нескінченне, що потрібно увесь час вчитися, спостерігаючи природу та твори великих художників. "Виховуючи архітекторів, - писали його учні.- постійно вселяє їм думку про те, що архітектура - це не паперова формотворчість, а мистецтво будувати. Він вимагає від своїх учнів глибокого проникнення в усі деталі будівельної справи.".

Слово    "природа"  мало  у нього  широке   збиральне значення - це і людина,   і   суспільство,   і реальні умови будівництва, і пейзаж. Змусити   Івана    Владиславовича    выступити в газеті або журналі було надзвичайно важко. А коли щось з'являлося у друку, він перший   був   невдоволений   написаним. І справді,   його   самобутній афористичний стиль, присутність іронії і любов до жарту, приклади, неповторні по точності і свободі малюнки - усе це втрачається в сухому переказі. Але все таки залишилося немало висловлювань І. В. Жолтовского, і надрукованих, і таких, що зберігаються в приватних записах, які, поза сумнівом,  представляють велику педагогічну цінність, бо не можна виховати архітектора без живого творчого досягнення класики та її методу.

Положення І. В. Жолтовского про об'ективні естетичних якостях будівельних матеріалів, про естетичне значення якості самого будівництва, про будівництво як найважливіший етап творчої роботи архітектора, його розуміння  класики як методу, а не стилю, його вчення про зв'язок архітектури з природою в широкому значенні цього слова, вчення про тектоніку як пластичне вираження роботи конструктивної основи будівлі,  глибоке досягнення принципів архітектурного масштабу, як одного з найважливіших засобів композиції і художньої виразності, його ствердження, що саме наш народ через Візантію є спадкоємцем античного генія, його увага до питань зручності і економіки - усе це має велику цінність як вклад великого майстра і мислителя в теорію радянської архітектури.

Звичайно, зпівставляючи теорію І. В. Жолтовского та її творчі результати, ми не повинні випускати з уваги відому обмеженість цієї теорії, визначену часом і тими внутрішніми протиріччями в самій теорії, які не могли не виникнути, оскільки вона увесь час удосконалювалася і   розвивалася, залишаючи в собі відбитки тверджень, в наслідку вже здоланих. Так, при уважному аналізі його положення про правдивість тектонічної форми ми помітимо, що ця правдивість і логіка розумілася ним через призму Ренесансу, тобто як логіку розгортання форми в образотворчому плані, часто незалежно від дійсної природи конструкції. Обмеженість з цього боку теорії Жолтовского полягає також і в тому, що в його уявленні усі конструктивні системи вже були відомі древнім (стіна, каркас, арка, купол, зведення). Тут він  випускає з уваги, що, якщо узяти навіть сучасну цегляну стіну, то вона вже нічого спільного з стіною Ренесансу або Риму не має, оскільки стіна стала тонкою, легкою і тиск в ній розподіляється не як в суцільному тілі, а внаслідок частоти отворів, по простінках, що природа сучасного каркаса зовсім не та, що в спорудженнях Ренесансу або Древньої Греції, оскільки древні не знали жорстких статично невизначних рамних конструкцій, несумісних з тектонічними принципами простих стійково-балочних систем, що сучасні залізобетонні зведення-оболонки і куполи мають абсолютно іншу природу, ніж кам'яні і цегляні своди, куполи і арки древніх. Але віднесені до сучасного стану тихніки, до сучасних соціальних завдань думки І. В. Жолтовского для розуму допитливого дадуть велику їжу для роздумів і сприятимуть становленню творчого методу.

Робота І. В. Жолтовского високо цінувалась в СРСР. У 1937 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки, він був включений до складу дійсних членів Академії архітектури СРСР.

 

 

 

 

Післявоєнні роки

 

У 1945 році, після закінчення Великої Вітчизняної війни, постановою Уряду була створена архітектурна майстерня-школа академіка архітектури І. В. Жолтовского. Серед робіт майстерні цього періоду можна назвати прибудову залу прийомів і конференц-залу до особняка МЗС на Спиридоновці , планування і забудову Центральної площі в Калузі, району Перовий в Москві, проект генерального плану і забудови міста Сочі, плани забудови підмосковних селищ Залізничного і Крюкова. У післявоєнні роки були завершені початі до війни житлові будинки на Смоленській пощі і Ленінському проспекті, будувався житловий будинок на Ярославському шосе.

 У кінці 40-х років майстерня-школа  Жолтовского, на тлі загального  наступу на мистецтво, початого  із статей А. А. ознес в журналах «Зірка» і «Ленінград», була звинувачена в космополітизмі. З майстерні були вигнані М. Барщ і Г. А. Захаров. Але на початку 1950 року, коли І. Жолтовскому була присуджена Сталінська премія за житловий будинок на Ленінському проспекті (1949), гоніння школи Жолтовского припинилися.