Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Октября 2014 в 00:21, контрольная работа
Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих”.
1. Передумови епохи відродження.
2. Гуманізм як ідеологія Відродження.
3. Італійське мистецтво.
4. Національні література і театр.
1. Передумови
епохи Відродження.
Епоха Відродження - період
в історії культури Західної Європи, який
почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв
в більшості європейських країн XIV-XVI ст.,
а в Іспанії та Англії тривав до початку
XVII ст. Термін “Відродження” першим почав
вживати Джорджо Вазарі - італійський
художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший
дослідник сучасного йому мистецтва, автор
книги “Життєписи найбільш знаменитих
живописців, ваятелів і зодчих”. Він хотів
підкреслити цією назвою особливий інтерес
свого часу до античності, відновлення
її традицій. Серед вчених тривають дискусії
про основні риси, сфери поширення, періодизацію
культури Відродження. Серед інших обговорюється,
зокрема, і питання про те, чи є Відродження
суто європейським явищем (можна зустріти
міркування про китайське, японське Відродження
тощо).
За своїм характером епоха Відродження
(або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний
важливий перелом в культурному розвитку:
кінець панування середньовічної культури
і початок формування культури Нового
часу. Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив
суть Відродження: “Епоха Відродження,
одна з найбільш цікавих і повноцінних
епох в історії людства, це синонім особистої
свободи, досконалості в мистецтві, краси
в житті, гармонії фізичних і духовних
якостей людини... Ренесанс був не стійкою
і спокійною, а бурхливою і суперечливою
епохою. Ренесанс - це період становлення
буржуазного суспільства, період, коли
спадають окови середньовічного укладу,
але обмежуючі умови капіталістичного
суспільства ще не встигли оформитися”.
Чому саме Італія стала батьківщиною
цієї культури? Які ж передумови її виникнення?
В Італії раніше, ніж в інших
європейських країнах, почався процес
розкладання феодальних і зародження
нових, буржуазних відносин. Для Італії
характерний ранній і дуже швидкий розвиток
міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне
положення, що зробило її головною торговою
посередницею між Сходом і Європою (виникає
безліч італійських торгових факторій,
в тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія,
Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація
капіталу дозволила перейти від торговельних
операцій до кредитних. Італія - батьківщина
банківської справи (слово “банк” походить
від італійського “банко” - лава, - малася
на увазі лава міняйл). Разом з тим починається
корінний поворот у промисловості - з'являються
мануфактури виробництво. Наприклад, у
Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі
мануфактури виробляли продукцію, вартість
якої в 3 рази перевищувала весь міський
бюджет, на деяких підприємствах працювало
до 100 чоловік.
Складалася нова соціальна
структура суспільства, ламався середньовічний
соціальний розподіл. Важливу роль відіграло
звільнення селян від кріпосної залежності
в XIII ст. Селяни, отримуючи особисту свободу,
втрачали земельний наділ. Швидко йшло
розкладання цехового ладу. Ремісники,
які розорилися, і селяни поповнювали
нову верству - найманих робітників, що
зазнавали жорстокої експлуатації (робочий
день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований
аванс господар мав право покарати на
ув'язнення).
Багата верхівка включала різноманітні
елементи суспільства. Характерна особливість
ранньої буржуазії - складна економічна
база (торгові, банківські операції, мануфактура,
земельна власність). Стара знать втратила
свій політичний вплив. В багатьох італійських
містах встановилося республіканське
правління. У той же час і економічне, і
політичне життя того часу характеризувалося
великою нестабільністю: можна було швидко
розбагатіти, але так само швидко і позбавитися
всього (загибель торгових кораблів, неплатежі
боржників, політичні перевороти і т.ін.).
Це породжувало особливу психологію, коли
гроші не накопичувалися, а витрачалися
безоглядно.
Розкіш нових багатіїв обумовлювала
попит на архітекторів, художників, поетів.
Правителі потребували секретарів, майстерних
дипломатів, юристів. Діловим людям був
необхідний штат службовців. У містах
росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах.
Таким чином з'являється інтеліґенція,
яка зіграла провідну роль у формуванні
культури Відродження. Вона, з одного боку,
безумовно, обслуговувала пануючий клас,
виражала його інтереси. Але в той же час
поповнювалася вихідцями з різних станів
суспільства, була пов'язана з традиціями
народної культури.
2. Гуманізм як ідеологія Відродження
Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, літературних, художніх, філософських творах, склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей.
Важливу роль у формуванні
ренесансного гуманізму відігра
Основною ознакою культури
Відродження, на противагу церковно-феодальній
культурі, є її світський характер. Люди
Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея «гріховності»
людини, її тіла, пристрастей і прагнень).
Систему нових поглядів визначають як
антропоцентризм («антропос» грецькою —
людина). Людина, а не божество стоїть в
центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної
культури — всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любо
Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації — общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Це мало безперечно прогресивне значення.
Однак гуманісти схилялися насамперед перед «сильними» особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. Цей світогляд приховував у собі схильність до утвердження особистого успіху, самоутвердження будь-якою ціною.
Гуманісти пішли далеко
вперед від філософських і моральних переконань
феодально-церковної культури. Новий світогляд
об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови
ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати
взаємовідносини гуманістів і церкви.
Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася
основ релігії, відкидалися лише крайнощі
(вимога аскетизму, інш.). Серед гуманістів
було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком
став Франческо Петрарка), часто церковні сановники,
в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва
надихалося біблійними сюжетами
Символом епохи Відродження, її найвищим злетом, безумовно, є мистецтво. Ніколи в історії, навіть в Стародавній Греції мистецтво не мало такого всеосяжного значення. Насамперед у мистецтві знаходив втілення новий гуманістичний світогляд.
З інших особливостей мистецтва Ренесансу можна зазначити його світський (нецерковний) характер і активне використання наукових досягнень. Саме образотворче мистецтво послужило могутнім стимулом вивчення анатомії людського тіла. Пошук шляхів передачі глибини простору в живописі привів до відкриття законів лінійної перспективи. Основоположником нарисної геометрії є великий художник А. Дюрер. Таких прикладів можна навести безліч.
В італійському мистецтві епохи Відродження прийнято виділяти такі періоди:
Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266—†1337). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Його сучасник Петрарка писав, що відчував перед витворами Джотто «захоплення, яке доходило до заціпеніння». Найбільш чудовими є фрески в капелі дель Арена в Падуї (ця капела — невелика церковна споруда для молитов однієї сім'ї або зберігання реліквій — побудована на арені античногоамфітеатру, звідки і назва). На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменита дзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру.
Флоренція була найбільшим культурним центром Італії того часу, у XV столітті тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медичі. Правління одного з них — Лоренцо Медичі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим — зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність.
Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо.
Першим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі (1377—†1446). Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції. Вже згадувалося про те, що будівництво собору почалося за півстоліття до Брунеллескі, ще Джотто спорудив дзвіницю, було закладено підмурівок основної будівлі, зведено стіни. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі змінює задум, ставить і вирішує технічно найскладніше завдання — перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом. Це була перша після середньовіччя купольна будова в Європі. Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку живопису поворотне значення мало відкриття Брунеллескі законів лінійної перспективи.
Силою, пристрасністю і реалізмом
просякнуті роботи скульптора Донателло (1386—†14
У живописі роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя — всього 27 років. Він продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю». У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатомічно правильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійної перспективи створено глибокий простір. Уперше ж Мазаччо персонажам картин надав портретних рис своїх сучасників, зокрема замовника — Філіппо Бранкаччі.
Великою своєрідністю відзначається творчість Сандро Боттічеллі (1445—†1510). Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною. Його твори («Весна», «Народження Венери») пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.
Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження(або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).
Засновником нового
етапу розвитку мистецтва став Леонардо
да Вінчі (1452—†1519), найнезвичайніша
постать в історії світової культури.
Він втілив в собі ідеал людини Відродження:
вмів все і у всьому був геніальним. У сфері
мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, х
Вже в молодості Леонардо да Вінчі прийшов до думки про нерозривний зв'язок науки і мистецтва. Анатомічні дослідження художників, які раніше стосувалися правильного зовнішнього зображення людського тіла, він розповсюдив на весь організм.
Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені ним закониоптики. Художники XVI століття оволоділи перспективою, Леонардо да Вінчі оволодів простором. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м'яка, з напівтонами, світлотінь.
Наукова продуманість, ретельний розрахунок відразу звертають на себе увагу у фресці «Тайна вечеря», виконаній на стіні трапезної домініканського монастиря поблизу Мілана. До теми, яка трактувалася багаторазово, Леонардо підійшов по-новому, зумівши передати психологічний конфлікт, відкритий вияв сильних почуттів.