Образи та символи у кінофільмі Івана Миколайчука «Вавилон ХХ»

Образи та символи  у кінофільмі Івана Миколайчука        «Вавилон ХХ»

Феномен Івана Миколайчука  часто пов’язують із ідентифікацією українського кіно. Справді, національний характер його фільмів – особливий, затребуваний часом, що чудово простежується  у кінофільмі «Вавилон ХХ».

Увесь сюжет та композиційні складові є історичною основою, яка напрочуд поетично розповідає нам про розривання України між кардинально різними народними рухами, зокрема про перші кроки колективізації в українському селі. Та це не є надзвичайно важливим у кінофільмі, адже режисер навмисне акцентує на поетичності образів фільму.

Починається «Вавилон ХХ» дуже символічно: спочатку жінка із дитиною, несучи великий  сніп соломи, йде і зітхає, а потім  бики тягнуть віз. Хіба не є це ознакою  виснаженості простого люду, самої землі рідної? І, розвиваючи цю тему, у наступному кадрі бачимо чи не найважливіший образ усього фільму – філософ Фабіян, який cogito ergo sum, хоча деколи не проти й пошукати in vino veritas. Він також виснажений, хоч не фізично, але думкою. На вході до селища, на дереві висять таблички : «Верхній» і «Нижній» Вавилон, стрілки до яких направлені у протилежні сторони. Це, відповідно до біблійної легенди, вже завчасно розмежовує два, так би мовити, угрупування, а в даному випадку – табори: комуністичний рух і куркульство. Фабіян, спостерігаючи за життям народу, коментує його дії, але двосторонність вживання назви селища говорить не лишень про локальність проблематики а й про світ загалом, адже Вавилон – це щось досконале, ідеальне, але суперечливе, недосяжне.

Далі ми бачимо матроса Клима, який підриває невелику споруду – символ царизму, але надалі помітимо, що він поплатився за це своєю рукою. Клим беззаперечно вірить в марксистьсько-леніністську теорію, керуючи створеною комуною. Режисер знайомить нас із сільською звабницею, красунею Мальвою, яка втілила образ тогочасної України: з усіма, але ні з ким, кожному віддаючи свою любов. Її хворий на сухоти чоловік символізує помираючий царизм. Два брати-бобилі, Данько та Лук’ян, тиняються без діла, шукаючи усе нових любовних пригод. Їхні образи знову звертаються до Біблії, а саме історія про Каїна і Авеля. Цікаво побачити смерть матері братів, а потім одразу напис на дверях «Корова була з биком 21 травня 1921 року». Постійне приземлення високих почуттів супроводжує увесь фільм. Саркастично зображуються інфантильні стосунки Даринки та Лук’яна. Сусід братів, Явтушок, не помічає постійних зрад дружини, заглядається на життя інших мешканців селища. Місцеві куркулі готуються до нападу на комуну, оскільки та робила спроби унормувати економічний та соціальний рівень життя вавилонян.

Цікавою є персонаж Раїси Недашківської  – бліда мудра жінка, яка кілька разів з’являється у фільмі у  напружених моментах, спостерігаючи  за нещастями або запобігаючи ним. Можливо, вона є тією смертю, яка так трагічно показана у фільмі.

Хотілося б зупинитись на образі Фабіяна. В компанії свого друга  цапа він виступає совістю мешканців  Вавилону, душею українців. Усе свідчить про його пошуки істини: і окуляри, котрі він постійно губить-знаходить, і глобус, перевернутий догори ногами, і різні роботи (викопування могил, збивання трун). Саме він постійно підтримував Мальву, хай вона навіть не захотіла відданості з ним.

Стосунки Мальви і поета з  комуни Володі символізують красномовність, позитивність ідеї, яка надалі може виявитись кардинально протилежною. А вагітність персонажу красуні Любові Поліщук – не що інше, як зародження комунізму на теренах України.

Фінальна сцена – це апогей емоцій. Нерішучість, образи, ревнощі, приреченість… Вбивство. Але кого? Хто помер? Вагітна Мальва чи Фабіян? Це лишень формальність. Метафоричність полягає у виношеній дитині – майбутньому більшовизмі, який усе ж вижив.

Кінофільм «Вавилон ХХ» став режисерським дебютом Івана Миколайчука. Й  не дарма. Він сповнений образності, символіки, яку ще довго відшукуватимуть у мальовничих кадрах.

Ярослава Друца, Ж-11