Великий український Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НА ТЕМУ:

«ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕТЬМАН БОГДАН ЗИНОВІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка I курсу

Факультету германської філології

Групи Мла 03-13

Кара Оксана Юріївна

 

 

Київ 2013 
ПЛАН

 

1. Вступ
2. Біографія Гетьмана
3. Військова діяльність
4. Політична діяльність
5. Останні роки життя
6. Заключення
7. Список використаної літератури
 

1. ВСТУП

Ім’я великого сина українського народу Богдана Хмельницького завжди було для українців символом боротьби за волю, людську гідність, за соціальне і національне визволення України.

В історії України постать Богдана Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української держави, формування української нації.

І саме на народні маси, козацькі низи спирався Хмельницький у здійсненні своєї мети — визволення українського народу від поневолення, утвердження Української держави. Він говорив послам королів і царів, що народ, ним очолюваний, «є народ волелюбний і завжди готовий умерти до єдиного за свою волю». Таким був і сам Хмельницький, готовий вмерти за свій народ.

До того часу, коли на історичну арену вийшов Богдан Хмельницький, українські землі занепадали під владою магнатів і шляхти Речі Посполитої. Захоплена жадобою наживи, польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі. У колонізації України, окатоличенні українців бачила вона свій шлях до цього. Тому католицька церква, й особисто папа, іменем Христа благословляли будь-які розправи над непокірними.

Таким було життя в Україні. І не міг народ терпіти наруги, піднімався проти гнобителів.

З козацтвом народ пов'язував свою надію на краще майбутнє, на волю. Образ козака протягом століть служив взірцем і запалюючим прикладом самовідданого служіння Батьківщині, мужності й відчайдушності у її захисті. Козаки були взірцем бойової дружби, товариської вірності, воїнської честі й гідності. 

 

2. БІОГРАФІЯ ГЕТЬМАНА

Нажаль до нас дійшло мало відомостей про народження Богдана, так само як і про його батьків.

Батько Богдана – Михайло Хмельницький – був українським дрібним шляхтичем. Його походження не доведено стовідсотково, але найчастіше використовують припущення Крип’якевича, що Хмельницькі вийшли з с.Хмельник в Перемишльській землі.

Перебуваючи на Чигиринщині Михайло заснував хутір Суботів. Не зраджуючи свою православну віру він допомагав козакам обороняти цей край. Нехтуючи становими передсудами, він одружився з молодою козачкою. Цей шлюб сприяв подальшому зміцненню зв’язків з козацтвом.

На жаль достовірно не відомо ані час ні місце народження Богдана. Більшість науковців притримуються думки, що роком народження малого Хмельницького є 1595, а датою 27 грудня. Саме цю дату науковці вважають найбільш вірогідною, бо це день Теодора (Богдана) Начертаного. Ну а місцем народження найпевніше був хутір Суботів.

Час народження Богдана Хмельницького припав на період найвищого піднесення козацького повстання, очолюваного Северином Наливайком.

Відомо про  холеричний  темперамент  Богдана  Михайловича.  В  дитинстві  він  був  запальним, непокірним, гордим  і  водночас  уразливим  хлопчиком.  Можливо, від  батька  перейняв  рідкісний  дар  холодного  розуму, здатність за  будь-яких  обставин  тверезо  зважувати  ситуацію  й  знаходити найоптимальніші  рішення.  Все  це  блискуче  виявилося  згодом, у  період  його  гетьманування.

 Помітивши  в  сина  великі  здібності  до  навчання,  Михайло Хмельницький  вирішив  дати  йому  освіту.  Нам  невідомо,  в  якій українській  школі  навчався  Богдан.

Десь  у  1605-1607  рр.  Богдан продовжив навчання,  найімовірніше,  у  школі  при  якомусь  із  київських монастирів,  де  оволодів  літературною  українською  мовою, дістав  відомості  з  історичного  минулого  українських  («руських») земель,  довідався  про  гоніння  православної  віри  з  боку  католицької  та  уніатської  церков,  польських  та  ополячених  українських панів.

Задоволений  шкільними  успіхами  сина,  чигиринський  підстароста (яким тоді був Богданів батько)  вирішив  навчити  його  польської  й  латинської  мов, без  знання  яких  у  Речі  Посполитій  годі  було  й  сподіватися  на кар’єру.  Для  цього  батько  обрав  єзуїтську  колегію.  Богдан  навчався  в  цій  колегії  десь  із  1609 по  1615 р,  успішно  пройшовши  класи  граматики,  поетики  та  риторики,  опанувавши  польську  й  латинську  мови.

Що характерно,  єзуїти  не  спромоглися  виховати в  юнакові  відразу  до  православної  віри,  підкорити  його  душу та  розум,  навернути  на  католицизм,  примусити  зректися  свого народу.  Навпаки,  можна  припустити,  що  саме  в  стінах  колегії він  спочатку  інтуїтивно,  а  потім  і  свідомо  відчув  і  загострив  у собі  ворожість  до  єзуїтів.

В  час  бурхливого  становлення  козацького  стану  молодий Богдан  не  без  допомоги  батька  вступає  до  Чигиринської  сотні.

Він потрапив  на козацьку  службу  незабаром  після  повернення  зі  Львова,  приблизно  в  1617-1618  рр.,  і  з  цього  часу  назавжди  поєднав  свою долю з козацтвом.

Є згадки, що Богдан виявив себе у поході 1618 р. хоробрим і вправним воїном. І навіть у скрутну хвилину врятував королевича Владислава. З того часу і запам'ятав королевич козацького сина і приязно ставився до нього аж до своєї смерті.

У 1620 р. Богдан разом з батьком брав участь у битві під Цецорою. Після якої він потрапив у турецький полон, а батько загинув.

Доля  закинула  Богдана  до  Константинополя,  де,  за  повідомленням  турецького  літописця  Наїма  Челебі,  він  перебував  у  неволі  в  одного  із  старшин султанського  флоту.  Як згадував  потім  Богдан,  він  терпів  «два  роки  суворого  ув’язнення». Там він опанував деякі основи турецької мови, що пізніше йому не раз ставало в нагоді.

Поза  всяким  сумнівом,  суворі випробування  загартували  волю  молодого  козака,  навчили  володіти  собою, мужньо  зносити  удари  долі.  Яким  чином  йому  поталанило  вирватися  на  волю, сказати  напевне  не  можна.  За  одними  даними,  він  був  викуплений  матір’ю,  за іншими  —  козаки  обміняли  Богдана,  «вдячно  згадуючи  його  батька»,  на турецьких  бранців чи він міг втекти звідти сам.

Після цього він повернувся до служби у Чигиринському полку. Про ці часи в його житті відомо дуже небагато. Мати, після його повернення, одружується вдруге і виїжджає до Білорусії. Через  деякий  час  у  неї народжується  син,  названий  Григорієм;  ставши  дорослим,  він  із  невідомих причин  узяв  собі  прізвище  не  батька,  а  Хмельницьких. Богдан залишається єдиним господарем хутору.

Знову  ставши  козаком,  Богдан  не  міг  не  відчувати  наростання  невдоволення  козацьких  мас  політикою  правлячих  кіл  Речі Посполитої,  намаганням  магнатів  і  шляхти  звести  нанівець козацькі  права  та  вільності.  Не  міг  він  також  не  помітити зростання  самоусвідомлення  козацтвом  своїх  сил,  своєї  ролі  в житті  Польщі.  Зміцненню  таких  настроїв  величезною  мірою сприяла  знаменита  Хотинська  воєнна  кампанія  восени  1621  р.

В  червні  1625  р.  король  висунув  перед  козацькою  старшиною вимоги:  скоротити  число  реєстровців  до  4  тис.,  прогнати  із Запорожжя  всіх  виписаних  із  реєстру  козаків,  припинити

походи  проти  Туреччини  й  Криму.  У  випадку  непокори  король погрожував  зруйнувати  Січ.  Козаки  відмовилися  прийняти  цей ультиматум  та,  знаючи  про  зосередження  польської  армії  на Поділлі  (яке  засвідчувало  серйозність  наміру  уряду),  почали  у відповідь  збирати  свої  сили.  Гетьманом  обрали  популярного серед  запорожців  Марка  Жмайла  він  розгорнув  активну  підготовку  до  можливої  боротьби. 

Прагнучи  якнайшвидше  покінчити  з  козаками,  Конєцпольський  пішов  на  приступ  табору,  однак  його  вояки  потрапили  в непрохідні  болота.  Щільний  вогонь  козаків  завдавав  великих втрат  жовнірам.  Польний  гетьман  змушений  був  відступити,  а 22  жовтня  погодився  на  переговори  із  повстанцями.  В  ході  цих переговорів,  які  тривали  до  26  жовтня,  обидві  сторони  зробили взаємні  поступки.  Заможне  козацтво,  котре  групувалося  навколо  полковника  Михайла  Дорошенка,  за  домовленістю  з  Конєцпольським  усунуло  Жмайла  з  його  посади  й  обрало  гетьманом Дорошенка.  27  жовтня  козацька  старшина  й  рядові  козаки присягнули  на  вірність  умовам  укладеної  угоди,  відомої  в  історії як  Куруківської.

30-ті  роки  XVII  ст.  відіграли  важливу  роль  у  становленні політичних  поглядів  Богдана  Хмельницького.  Саме  в  цей  час він  остаточно  переконується  в  органічній  хибності  політичного устрою  Речі  Посполитої,  доходить  висновку  про  необхідність об’єднання  дій  різних  груп  козацтва  в  боротьбі  за  «вільності  й віру»,  досягнення  союзу  козаків  з  іншими  верствами  населення, в  тому  числі  зі  шляхтою  та  селянством.  Сталися  великі  зміни і  в  особистому  житті  Хмельницького:  його  дім  оживає,  сповнюється  дитячими  голосами...

В  1637  —1638  рр.  Богдан  Михайлович значно  зміцнив  свій  авторитет  серед  козацтва.  На  скликаній  у Києві  ЗО  серпня  1638  р.  раді  його  обрали  членом  посольства  до короля,  яке  мало  домагатися  пом'якшення  умов  «Ординації».

Протягом  20-40-х  років  XVII  ст.  в  Україні  невпинно  посилювався  національно-релігійний  гніт.

У  цей  час  значно  погіршилося  становище  Богдана  Хмельницького.  Справа  в  тому,  що  Чигиринщина  перейшла  у  володіння  Станіслава  Конєцпольського,  а  його  син  Олександр  став корсунським  і  чигиринським  старостою.  Прибравши  до  рук Мліївський  ключ***,  молодий  магнат  почав  претендувати  і  на Суботів,  який  нібито  належав  до  його  маетностей.  Ці  претензії не  мали  під  собою  ніяких  підстав.

Намагаючись  урятувати  Суботів, Хмельницький  улітку  1646  р.  подався  до  Варшави,  де  зустрівся з  королем.  Змісту  їхньої  розмови  ми  не  знаємо,  однак  відомо, що  12  липня  Богдан  одержав  привілей  із  підтвердженням  його прав  на  Суботів.  Та  й  це  не  зарадило  справі.

І нарешті,  десь у  березні  —квітні  1647  р.  чигиринський  підстароста  організував напад  на  Суботів,  під  час  якого,  за  словами  Богдана  Хмельницького,  «голодний  люд  снопами  розніс  зібране  протягом кількох  років  збіжжя,  якого  було  на  гумні  400  кіп.  Висіяне  на поля  зерно  все  прогїало,  бо  посіви  витолочено  худобою,  кіньми, вівцями».  Кінець  кінцем,  привласнивши  собі  хутір,  Чаплинський вигнав  звідтіля  сім’ю  колишнього  власника.

Знайшовши  на  деякий  час  притулок  у  знайомих  у  Чигирині, Хмельницький  розпочав  енергійну  боротьбу  за  повернення Суботова.  Насамперед  він  поскаржився  коронному  гетьману Миколаю  Потоцькому  на  покровителя  Чаплинського  —  Олександра  Конєцпольського.  Зваживши,  що  знущання  над  заслуженим  козаком,  представником  старшини,  який  неодноразово захищав  інтереси  козацтва  в  переговорах  з  урядом,  може  мати непередбачені  наслідки,  Потоцький  звернувся  з  листом  до Конєцпольського,  вмовляючи  його  дозволити  сотникові  «згідно з  наданням  його  королівської  милості...  назавжди  залишитися  на  своїй  убогій  батьківщині».  Не  дочекавшись  від коронного  хорунжого  позитивного  вирішення  питання,  Хмельницький  вирішив  податися  прямо  до  короля,  щоб  оскаржити позицію  Конєцпольського,  повернути  собі  хутір,  повідомити  про переслідування  козаків  з  боку  магнатів,  шляхти  та  урядовців.

За  даними  окремих  джерел,  збурити  повстання  Богдан Хмельницький  та  його  соратники  намірялися  наприкінці  жовтня — в  листопаді  1647  р.,  під  час  походу  Олександра  Конєцпольського  проти  татар.

Провал  задуму  підняти  повстання  в  намічені  строки  налякав декого  з  учасників  його  підготовки.  До  того  ж  загострилися стосунки  Хмельницького  з  Пештою,  який  заздрив  росту  авторитету  сотника  серед  козаків  і  сам  претендував  на  посаду старшого  (гетьмана)  Війська  Запорозького.  Тож  Пешта  повідомив  Конєцпольського  про  наміри  свого  суперника.

Після цього  Конєцпольський  наказав чигиринському  полковникові  Станіславові  Кричевському  «відтяти  голову»  бунтівникові.  Тоді  ж  Пешта,  очевидно,  вигнав сім’ю  Хмельницького  з  Чигирина,  промовивши:  «Вже  коли  й тепер  Хмельницький  живим  лишиться,  то  можна  повірити,  що люди  воскресають». Становище  Богдана  і  справді  здавалося  безнадійним.  За розпорядженням  Кричевського  його  перевезли  до  чигиринської в’язниці.

Вирвавшись  (очевидно,  в  середині  грудня  1647  р.)  за  допомогою  друзів  на  волю,  Хмельницький  вирішив  більше  не  спокушати  долі.

 

3 ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

Богдан Хмельницький зупинився  на о.Томаківка  (Буцький),  розташованому  в  60  км  південніше Хортиці  та  в  20 – 30 км  північніше  о.Базавлук.  І відразу ж  почав  згуртовувати  навколо  себе  козаків,  селян  і  міщан,  які втікали  сюди  від  утисків  державців,  магнатів  і  шляхти.

Чутки  про  те,  що  Хмельницький  діє  за  королівським дозволом,  невдовзі  облетіли  дніпровські  острови,  й  до  нього почали  сходитися  невдоволені  запорожці,  а  також  втікачі  з «волості».  Досить  швидко  він  налагодив  зв’язки  з  козаками  зі складу  польських  залог  на  Запорожжі.