Київське товариство «Просвіта» у контексті організації народної бібліотечної справи

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Факультет культури і мистецтв

 

 

 

   

                                                                       Кафедра бібліотекознавства і  бібліографії 

 

 

 

Київське товариство «Просвіта» у контексті організації народної бібліотечної справи

 

 

 

                                                                                Реферат

                                         виконала студентка

    II-го курсу

групи КМБ-21

Барабаш Світлана

 

 

Львів 2012

 "Наші просвітні Товариства понесуть хвилі розумного життя, світло науки і мистецтва в найдальші закутки Вкраїни, поширять і зроблять популярними надбання культури нашої української і світової"

                                                                                        Б. Грінченко

 

"Просвіта" − культурно-освітні громадські організації на Україні, що існували з 2-ї половини 19 ст.— до кінця 30-х рр. 20 ст.

Одним з таких середовищ  була і київська "Просвіта" – новий зародок тенденцій розвитку просвітництва і служіння народові,  зокрема у сфері видавничої політики  і бібліотечної справи .

Відтак вона була найчисленнішою і найавторитетнішою серед надніпрянських «Просвіт», яку очолював надзвичайно енергійний Б. Грінченко.

Діяло це утворення за зразком  галицької «Просвіти» і при її активній і моральній і матеріальній підтримці.

Одним з перших кроків товариства як і всіх решти по території України  була розробка інструкції по організації  бібліотек-читалень у селах Київської  губернії. Однак реалізувати ці плани  не дозволила царська адміністрація, яка заборонила товариству відкрити власні публічну бібліотеку і книгарню навіть у Києві. Все ж для членів товариства дозвіл на створення бібліотеки було отримано.

Книгозбірня київської "Просвіти" є унікальним явищем в історії  вітчизняної бібліотечної справи ХХ ст. Вона була фактично першою і водночас найбільшою не лише у Києві, а й взагалі на теренах царської Росії універсальною бібліотекою української літератури, до того ж добре вкомплектованою. На початок 1910 р. в ній налічувалося понад 6500 закаталогізованих книжок. Складалася переважно з дарованих книжок і часописів (так, зокрема, К. Паньківський, відомий діяч львівської «Просвіти»  надіслав у дар 1500 томів). Фактично їх було ще більше (8000-9000), оскільки чимало дрібних книжечок були оправлені у вигляді конволютів, але обліковувалися як один том. “Просвітяни” ставили за мету зібрати у своїй бібліотеці всі видання, видруковані у світі українською мовою та книжки про Україну, що вийшли в інших країнах, тобто укомлектувати максимально повний фонд  україніки. Водночас поряд з україномовними книжками, які становили орієнтовно 60-70 відсотків від загального обсягу книгозбірні, в ній містилися й видання російською, польською, болгарською, німецькою, англійською, французькою, румунською, італійською, сербсько-хорватською,  білоруською, іспанською, чеською, єврейською, латинською, старо- і новогрецькою мовами.  Реакційним, низькопробним,  чорносотенним, відверто шовіністичним виданням доступ до бібліотеки “Просвіти” перепинявся.

Займалася книгозбірнею спеціальна бібліотечна комісія, найбільш активно  працювали у ній Леся Українка, її рідна сестра О. Косач-Кривинюк, відома письменниця Л. Яновська і, особливо, Б. Грінченко. Зокрема, як згадує громадський діяч з Харкова Д. Пісочинець, «цього року(1906) Грінченко редактував «Нову Громаду» й налагоджував роботу Київської «Просвіти», що тільки но була дозволена. Між іншим, він упорядкував бібліотеку «Просвіти», розбирав і систематизував книжки, складав покажчик і становив книжки на полицях. За цією роботою впорядкування бібліотеки я застав його влітку в Києві».

За  кількістю і добором  фондів,  масштабами своєї діяльності книгозбірня київської “Просвіти” набагато перевищувала обсяги праці, здійснюваної бібліотеками товариств “Просвіта”  в Одесі, Кам`янці-Подільському, Чернігові, Ніжині, Катеринославі, Мануйлівці та інших містах і селах Наддніпрянської  України.

Укомплектована виключно завдяки пожертвам десятків добродійників-патріотів, багато з яких є видатними діячами світової літератури, культури, науки, бібліотека київської "Просвіти" в умовах постійної  протидії антиукраїнських сил з честю виконувала свою просвітницьку місію. В стінах книгозбірні формувалася національно свідома генерація державних, політичних,  військових діячів, час найвищого злету яких припав на часи української революції 1917-1920 рр. (С.Петлюра, Д.Дорошенко, М.Шаповал, В.Винниченко, С.Тимошенко та ін.).

Водночас через постійні утиски і перепони з боку владних  структур по-справжньому розгорнути свою роботу бібліотеці не вдалося. Її читацький загал складався передусім  з невеликого прошарку національної інтелігенції, намагання ж залучити до читання селянство і робітництво, створити широку мережу бібліотек-філій  і читалень для них у селах  і на робітничих околицях Києва, як і деякі інші далекоглядні плани, залишилися нереалізованими.

Активна діяльність київської  «Просвіти» , врешті, призвела до того, що в квітні 1910 р. її першою на Надніпрянщині  заборонили. Бібліотеку товариства було передано «Київському громадському клубу» і подальша її доля невідома; найвірогідніше вона була розпорошена  і загинула.

Отже, книгозбірню київської "Просвіти" слід оцінювати і як унікальний плід зусиль невеликого гуртка національно свідомої інтелігенції, яка y скрутних умовах за короткий час зуміла створити переконливий наочний доказ високого рівня української національної культури, науки, літератури у вигляді великої книжкової колекції україніки, що налічувала кілька тисяч видань, що побачили світ в багатьох країнах світу і тим самим розвінчати усталену в тогочасному суспільстві думку про меншовартісність, вторинність, "хуторянський" характер духовних здобутків українського народу. Усвідомлюючи, що зібрана українською спільнотою книжкова колекція стала національним скарбом, “просвітяни” після заборони товариства доклали багато зусиль для збереження своєї книгозбірні до кращих часів і сім років переховували її в одній з легальних інституцій Києва – “Російському громадському зібранні”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Енциклопедія Українознавства : слов. частина : у 10 т. Т.6 / голов. ред. В. Кубійович. – Мюнхен ; Нью-Йорк : Молоде життя, 1955-1984.

 

2. Зворський С. Л. Видавнича та бібліотечна діяльність київського товариства "Просвіта" (1906–1920 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.08. "Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство" / С. Л. Зворський. – Київ, 2000. – С. 18.

 

3. Зворський С. Л. Товариства "Просвіта" і бібліотечна справа / С. Л. Зворський // Державні бібліотеки: сучасні проблеми і перспективи : зб. наук. пр. – К., 1993. – C. 75-82.