Магдебурзьке право

Міністерство освіти і науки України

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут філології і соціальних комунікацій

Кафедра журналістики та видавничої справи

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

Магдебурзьке право

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентка 16 групи

Мінько Руслана Олександрівна

Викладач

Корольова

 

Магдебурзьке  право

Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду феодалів, Воно закріплювало право міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування,     регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Назва права походить  від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду, Найдавнішою серед магдебурзьких актів була грамота архієпископа Віхмана 1188 року,

Першим    містами України, які одержали Магдебурзьке     право, були Сянок — 1339 року, Львів — 1356-го, Кам'янець Подільський 1374-го, Луцьк  1432-го.

Щоб схилити на свій, бік заможну міську верхівку, в І494 році великий князь литовський Олександр Казимирович надав Києву Магдебурзьке право, На жаль, сама великокнязівська грамота, що дарувала   Магдебурзьке право, не збереглась. Однак у чолобитній урядові київських  міщан  1497 року названі війт, бургомістри, радці. В 1499 році і великий литовський князь Олександр у своїй грамоті   нагадав   киянам:

«Єсмо дали вам право немецкоє» (тобто Маґдебурзьке), Цей документ і є   першим   писемним підтвердженням побутування магдебургії в Києві.

Згідно з цим правом ремісники і купці звільнялися від влади воєводи і обирали    магістратське управління, яке поділялося на дві колегії: одна керувала зовнішніми справами та міським господарством, друга — судовими справами Першу колегію очолював війт, який обирався «до живота» (на все життя). Члени цієї колегії називалися райці або радці і обиралися в кількості 6 осіб. До другої входили 6 лавників на чолі з бурмистром. Обирали цих осіб від усіх городян. Будинок магістрату називався ратушею, він містився на Подолі, на Контрактовій площі. Магістрат мав свого зодчого, який здійснював забудову міста, і свої збройні сили, Зокрема, гордістю киян була кавалерія — «3олота корогва».

Грамоти на Магдебурзьке право визначали також і головні обов'язки міщан: брати участь в охороні міста, а в разі нападу татар — виступати на їх відсіч, Ці факти свідчать, що магістрат мав право на формування народного ополчення.

Маґдебурзьке  право сприяло   пожвавленню господарського і культурного життя міста.

У руках війта зосередилась влада над міським ремісничим населенням — «кравцями, ковалями, цирульниками, золотарями, лучниками, стрільцями, кушнірами, шевцями, в Києві живучими».

У кінці XV ст, магістрат брав участь у відбудові Києва, зруйнованого татарським ханом Манглі Гіреєм, будівництві нових оборонних споруд, реставрації будівель.

У 1514 р, кияни звернулися до короля Сигізмунда з проханням затвердити привілей 1503 року звільненням від «судів і від всякого мита тівунів київськиx». Ці вимоги були задоволені. Тож у 1514 році киянам було даровано повне Магдебурзьке право. Однак тільки в 1518 році   київський воєвода Андрій Немирович офіційно визнав за киянами право на самоуправління.

У 1564 році воєвода взяв під арешт магістратських урядників, незаконно  вимагаючи  від міста сплати 200 коп, грошей литовських за право займатися винокурінням.

У середині XVІ ст були відомі випадки, коли король призначав війта. У привілеї, даному родині А.Ф.Xодики (1644—1649), польський король Владислав ІV наказував бути йому в Києві війтом до самої смерті.

Це протистояння було закономірним явищем для тієї доби, Гіоява нового законодавства та інститутів сприяла розвитку міста, стримувала експансію     польських магнатів,   На  початку XVIІ ст. в Києві населення досягало 15 тисяч чоловік, 3 Києва через Гданськ вивозили смолу, поташ, коноплю, віск, мед, шкіри, селітру. Протягом   року   магістрат організовував в місті два ярмарки — по тижню кожний, Крім ярмарків у Києві існувала велика кількість горжків.

Київський  магістрат часто підтримував виступи міщан проти феодального гноблення. Зокрема, у вересні 1623 року великий загін киян (декілька сотень) на чолі з членами магістрату Іваном Дробишем, Данилом Залезковичем та Матвієм Мачосом напали на володіння уніатського митрополита В.Рутського.

Під час Визвольної війни українського народу Київ став об'єднавчим центром     української нації, ареною жорстокої політичної боротьби.

У серпні 1648 року київський бургомістр Кирило Мехеденко очолив загін міщан та козаків, які розгромили   польський загін, а гроші, 30 тисяч золотих, захоплені в них, відвезли в Київ для передачі Війську Запорозькому, У грудні 1б48 року кияни вигнали призначеного   королем   війта А.Xодику, який підтримав гюльських завойовників. Новий війт Кирило Мехеденко, а після його смерті Богдан Сомкович, організували   допомогу повсталим. Навесні 1649 року, коли на Україні розпочалася     активна підготовка до відсічі агресору, київські ремісники виготовляли      порох, зброю, військове спорядження для армії Богдана Xмельницького, Київський магістрат брав безпосередню участь у формуванні і спорядженні 17 сотень (1792 козаків) Київського полку.

Враховуючи важливе стратегічне значення Києва, Богдан Хмельницький, а також царський    уряд    зберегли місцеві особливості адміністративного    устрою міста, В «Статгях» Богдана Хмельницького, затверджених царем та Боярською думою в 1654 році, визначались привілеї Києва: підтверджувалось     Магдебурзьке право на суд і самоуправління. Міщанам надавалось право торгувати в межах України без сплати мита. Міська адміністрація мала право збирати податки з продажу пива, , меду, вина, горілки, харчових продуктів, з перевозу через Дніпро і використовувати ці гроші на потреби міста,

Чотири грамоти від 16 липня 1654 року визначали   особливий   статус міста і його управління:

перша    затверджувала Богдана  Сомковича війтом, друга звільняла місто на 10 років від окремих податків, четверта визначала права та привілеї бурмистрів, райців, урядників, а також розміри платні із ратушних прибутків.

Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесел і торгівлі у Києві в другій половині XVII століття. В місті нари платні із ратушних прибутків.

Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесел і торгівлі у Києві в Другій половині XVII століття. В місті налічувалось  684  двори міщан, з них 209 ремісників і 30 купців, 33 ремісничі і промислові спеціальності, ІІ цехових об'єднань.

Київ у XVІІІ ст. складався з 3х частин, по суті, з трьох окремих міст: Подолу, Верхнього міста і Печерська. Кожна з них мала свою адміністрацію і управління, яке координувалося генералу-бернаторською    владою, Подолом управляв виборний    міщанський магістрат на основі Магдебурзького       права. Верхнім містом — в основному, влада Києво-Софійського та Михайлівського монастирів і частково військова адміністрація, розміщеної тут частини гарнізону Печерськом управляв з 1711 року генерал-губернатор   через канцелярію і частково влада Києво-Печерського   монастиря,   По адміністрації гетьманського управління в Глухові та управління Київського полку, який перебував у Козельці.

Самоуправління Подолу проіснувало понад 300 років. Магістрат провадив свою діяльність на основі наданих     привілеїв польськими королями, царями   і  всеросійськими імператорами.  Згідно  з цими привілеями, він складався з 2х колегій, до яких входило 12 виборних осіб. Перша колегія керувала адміністрацією Подолу і вела міське господарство. Вона відала  ремонтом  укріплень, магістратською артилерією і міщанським озброєним корпусом, затверджувала цехові статути, збирала податки з торгівлі й цехові внески, утримувала пожежну команду, музикантів, організованих у цех з музичною школою при ньому, підтримувала зв'язок з  гетьманською владою в Глухові, полковим і сотенним управлінням у Козельці, генерал-губернатором і вищою владою в Петербурзі. Головою колегії був війт, якого обирали, а з середини XVІIІ ст, призначав російський уряд, Війт займав цю посаду все життя. Членами колегії були 5 райців, що займалися різними галузями господарства і управління.

Друга колегія, судова, складалася з бурмистра і 5-ти членів — лавників (Суддів). Вона відала цивільними позовами і кримінальними     справами, мала  право  виносити смертельні вироки.

Поступово міське самоврядування стало привілеєм групи заможних родин, які тримали у своїх руках посади війта, бурмистрів та райців, використовуючи ці, посади у власних інтересах Весь тягар податків вони переміщанства. Все це посилювало боротьбу між панівною   верхівкою   і міськими  низами.  Нерідко широкі кола міщан не підтримували магістрат. На околицях Подолу діяли повстанські загони. Відоме повстання бідноти на Подолі в 1748 році, яке міська влада з великими зусиллями придушила з допомогою війська.

Будинок   магістрату — ратуша — містився на Подолі, на «торговій» площі, недалеко від Успенського собору. Спочатку це була одноповерхова дерев'яна споруда, вона згоріла під час пожежі 1718 року Новий кам'яний будинок ратуші подільські міщани збудували в 1737 році. На головному        фасаді височила кругла вежа з годинником, яку прикрашав герб міста з зображенням архангела Михаїла. Цей будинок простояв до 1811 року, коли велика пожежа на Подолі знищила його.

Протягом тривалого часу точилася боротьба між магістратом і козачою громадою в Києві, У 1766 році в місті налічувалося 114 козаків, з них 13   чоловік   козацької старшини. Громада прагнула збільшити число своїх членів, записуючи в козаки міщан, особливо тих, які одружилися з козачками. Магістрат, захищаючи свої права і привілеї, не погоджувався з цим і опротестував перехід міщан до козацтва перед гетьманом і губернаторською владою.

У 1751  1762 роках гетьман   К.Розумовськии порушував питання в Петербурзі про підпорядкування  магістрату  гетьманській владі. Відряджені магістратом до столиці війт і бургомистр добились Указу сенату від 22 берез «быть Киевскому магистрату при своїх привилегиях попрежнему, а гетману в ведомство не отдавать». Розумовський наполягав на своїх претензіях. Це викликало нові поїздки до Петербурга магістратських представників, які домоглися 26 жовтня 1760 року нового Указу сенату «о ведании киевских мещан судом и управлением по магдебургским правам в магистрате, о бытии оному магистрату под аппеляциями правительствующего Сената и об охранении от обид, как магистрата, так и мещан киевскому губернатору». Цей Указ був стверджений Катериною ІІ.

1708 року було утворено Київську  губернію. До неї приписали міста  Київ, Ніжин, Переяслав, Чернігів, у  яких розташувалися військові  загони. На чолі губернії стояв генерал-губернатор. Компетенція його обмежувалася лише справами військового керівництва, оборони державних кордонів та наглядом за зовнішньою торгівлею. 3 1722 року управління Україною і Києвом зосередилось у Мало російській колегії.

На початку XІX ст. царський уряд, прагнучи залучити на свій бік заможні верстви населення, надав українським дворянам і заможним міщанам певні станові привілеї В 1798 році було відновлено право на органи самоврядування, яке в 1802 році підтвердив Олександр І. 3 цієї нагоди за проектом архітектора А.І.Меленського в 1802 1800 роках гетьман К.Розумовськии порушував питання в Петербурзі про підпорядкування  магістрату  гетьманській владі. Відряджені магістратом до столиці війт і бургомістр добились Указу сенату від 22 березня

Магдебурзького    права мали   цехові   майстри, купці, бо вони тримали у своїх руках всю адміністративну, господарську та судову владу. На чолі магістрату стояв війт, якого обирали на цю посаду на все життя. Інші керівні посади займали найбагатіші жителі міста. Діяльність війта й магістрату була безконтрольною.

У цехах, яких у 1820 році   налічувалось   у Києві 16, обирали керівників — цеxмістрів. Вони разом з магістратом управляли життям міста.

Магістрат   мав  свій бюджет, що складався з прибутків   від   винного відкупу, процентів на капітал, який магістрат надавав купцям та міщанам у кредит, податків з різних торгових закладів, з дніпровських перевозів і підлеглих магістрату підприємств.

У   першій   чверті XІX ст. в Україні сталися серйозні політичні події. У 1825 році відбувся виступ декабристів, а в 1830— 1831 роках — польське повстання. Поряд з іншими заходами,  спрямованими на зміцнення позицій царизму на Правобережній Україні, було скасовано Магдебурзьке   право   в 1834 році. Всі судові й адміністративні функції з управління  перейшли  до міської думи, на чолі якої став «градський голова». Першими градськими головами були купці Дехтярьов, а потім Єлисеєв. У

1840 році Микола І ліквідував  і Литовський статут. Замість  нього в Києві почали   діяти   загально російські закони.