Міста України на прикінці XVI-першій половині XVII cт

Міністерство освіти і науки України

Іллічівський державний гуманітарний університет

Кафедра історії України

 

 

КУРСОВА РОБОТА

«Міста України на прикінці XVI-першій половині XVII cт.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента 3 курсу 32 гр

Історичного факультету

Іванова Сергія

Науковий керівник

Мельник Р.М.

Робота захищена

____________

(оцінка)

____________

(дата)

 

 

План:

 

Вступ

Розділ I Соціально-економічний розвиток міст.

1. Магдебурзьке право.
2. Економічне становище міст.

Розділ ІІ Культурно-релігійне  життя міст.

2.1Церковне та культурне життя .

2.2Освіта та друкарство.

Висновки.

Список використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми: Інтерес до розвитку міст спонукає багатьох дослідників досліджувати розвиток міст на Україні так як все це вело до не безпосереднього розвитку і самої України. Так у ХVІ- ХVІІ столітті Україна була розірвана між двома державами- Речь Посполита та Російсією. Сам розвиток  цих міст   у состав цих держав впливав на економіку цих держав і для цього держави не рідко її підтримували, але при цьому обмежували їх у правах. Мета  цієї курсової роботи полягає у систематизації, закріпленні та розширенні теоретичних знань, а також у науковому обґрунтуванні результатів дослідження.

Ця тема цікава тим, що вона дає  можливість зрозуміти у якій ситуації знаходилися українські міста в ХVІ- ХVІІ столітті і що саме впливало на їх розвиток у подальшому.

Географічні рамки: Лівобережна та Правобережна частина України.

Хронологічні рамки: охоплюють періоди з ХVІ по ХVІІ століття

Мета і завдання: метою роботи є дослідження розвитку міст України як економічного так і культурно-освітнього. Досягнення мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

• Простеження розвиток економіки міст України у ХVІ- ХVІІ столітті
• Простеження розвиток культурно-релійне життя міст України у ХVІ- ХVІІ століття
• Проаналізувати всі зміни що відбулися в містах України під пануванням іноземних держав
• Визначитися з джерельною базою

 

Методи дослідження: Під час написання роботи було використано принцип наукового пізнання: об’єктивності, єдності історичного та логічного, комплексного підходу до висвітлення проблеми.Були використанні джерелознавчий, порівняльний метод, а також системного аналізу й синтезу. 

 

Аналіз історіографії: Історіографія цієї теми потребує глибокого вивчення розвитку міст цього періоді .В роботі було використано книжки та Інтернет ресурси, які краще за всього розкривають суть цієї теми. Всі матеріали є сучасними і розкривають нову сторони у розвитку міст.

 Ґрунтовні дослідження у плані культурі та релігії висвітлює С.Кагамлик «Світло духовності і культури (з історії Києво-печерської лаври ХVII -Х VIIІ ст)».У книжці Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. описується  процес становлення мануфактурного виробництва в містах України та торгівельні можливості міст України. Цікаві дані про становлення Магдебурзького права на Україні можно вистежити у дослідженнях Владимирський - Буданов В. Німецьке право в Польщі і Литві які аналізують появу Магдебурзького права на Україні і виділять її особливості становлення на Україні.

Процес становлення, а також  її проблеми добре описанні в праці Гошко Т. « Проблеми надання магдебурзького права містам України (історіографія питання)» Порівнюючи становлення німецького права в Європі він описує цей процес на Україні.

Процес розвитку освіти в містах описані Ісаєвич Я.Д. «Братства та їх роль в розвитку української культури 16-17 ст.»У якій він описує Братств у становлення освіти та з яким проблемами зустрілися вони. Також ця робота розповідає про відомих діячів цієї організації і який внесок вони внесли для розповсюдження освіти в містах.

З іншої сторони дає  змогу поглянути на культурний розвиток Інтернет стаття Аніти Пасса (  Культура України в XVI – першій половині XVII ст.// http://narodna.pravda.com.ua/history/4ae769e1b782e/) ,що дозволяє чітко візначити культурні особливості та проблему становлення української культури в містах.

Утиски православної церкви глибоко розкриті у статтях Берестейська унія 1596 р.(// http://studentbooks.com.ua/content/view/431/49/1/4/) та у дослідженнях Флоря Б.Н., Турилов А.А. «Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI - первой половине XVII вв. Часть II.»В цих дослідженнях описанні методи встановлення  пануванням над православної церкви і методи боротьби проти Берестейської унії.

Практичне значення: Підсумки цієї роботи можуть бути використані в процесі дослідження розвитку міст, процес становлення Магдебурзького права його суть. Також робота може бути використана з навчальною метою, як додаткова література.

Структура курсової роботи: відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків , списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I Соціально-економічний розвиток міст.

1.1Магдебурзьке  право.

 

Магдебурзьке право- це міське право в Україні XIV ст.- першої половини XIX ст.. Воно закріпляло міське право за феодалізму , за яким міста звільнялися від управління і суду феодала.Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі , опіки,спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. У 15-17 ст. Магдебурзьке право дістала більшість міст України.

Конкретна дата введення Магдебурзького права на Україні  не відомо, але вважається,що воно було прийнято з грамотою великого князя литовського Олександра у 1494.Хоча  у самій грамоті не вживається термін «Магдебурзьке право» через п’ять років Олександр  у зверненні сказав: «Есмо дали вам право немсцкое». Українські міста одержували магдебурзьке право від литовських князів, польських королів, російських царів, а також українських гетьманов. Першим це право на Україні одержали міста: Санок (1339р.), що був у Галицько-Волинському князівстві; Львів (1356р.); Київ (протягом 1494-1497р.); Станіслав (1663р.), нині Івано-Франківськ. Пізніше магдебурзьке право одержало більшість міст України: Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Козелец, Лубни, Полтава, Чернігів й ін.

 Фактичне застосування  магдебурзького права в Україні  припинилося після поширення  в ній в 1783 р. "Установи для керування губернією Всеросійської імперії" 1775 р. і створення загальноросійської судової системи. Указом 1831 р. Микола І скасував магдебургсоке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р. у містах Західної України, які після першого розділу Польщі в 1772 р. відійшли до Австрії, застосування магдебурзького права було припинено в 1786 р. Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, цехових корпорацій, норми цивільного і кримінального права, судоустрій та провадження справ у судах . В містах України другої половини ХVП-ХVIII ст., які отримали привілеї на магдебурзьке право, найвищим органом самоврядування був магістрат. До його складу входили дві урядові колегії — лава та рада, посади в яких займали вибрані в місті урядники. Найвищим із них вважалася рада, яка складалася із радників (райців, радців) на чолі з бурмистром. Рада відала міським майном та торгівлею, слідкувала за підтримкою громадського порядку та розглядала громадянські позови міщан. Інша урядова колегія — лава була в містах України фактично суто судовим органом. Очолював її, як правило, обраний міщанами війт, а до її складу входило до 12 присяжних засідателів (лавників). До компетенції лави відносився розгляд основної маси кримінальних судових справ. В українських містах Правобережжя та Західної України XVI-XVII ст., які входили до складу Королівства Польського, згідно тогочасної правової свідомості так визначалися повноваження органів міського самоврядування: "бурмистр і рада мають раз на тиждень або і більше, в разі потреби, сходитися в ратуші, радити про добро громади (міста) і запобігати шкоді, лагодити розсуджувати різні суперечки, вживати заходів, щоб їжа і напої в місті не були занадто дорогі... Рада повинна попереджати сварки в місті, боронити від кривд сиріт і вдів, не дозволяти і викорінювати шкідливі і безчесні ігри (карти, кості тощо). Кожного року рада мас складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими і визначнішими з громади (міста)". Засідання органів самоврядування (ратуш і магістратів) мали відбуватися щоденно, за винятком «праздничных и торжественных дней». Хоча в окремих випадках урядники мусили засідати «й в воскресные, праздничные й високо торжественные дни, для отправления самонужнейших и времени нетерпящих дел». А для того, щоб постійно тримати руку на пульсі міського життя, «градские урядники» були зобов'язані «между себе определять в судебную избу дневальных по очереди переменно.»

На західноукраїнських землях головним представником держави  на виборах міського самоврядування ради вважався староста, який, щоправда, мав лише повноваження спостерігача. До початку засідання він перебував у спеціально йому відведеній в ратуші кімнаті. Городян же скликали на вибори дзвонами на ратуші. Після молитви староста і рада засідали в спеціальній залі, куди згодом входили війти з лавниками, які вносили й клали перед радою берло, печатку, скриньку, акти, складаючи таким чином свої повноваження. Так же поступали дозорні воріт (які клали перед радою ключі від міської брами), цехмістри кожного цеху і братства, наглядачі шпиталів і костелів, війти передмість. Бурмистр виголошував слова подяки кожному із вказаних урядовців. Потім представники міста, рада мужів, лавники і війт, якщо останній не належав до ради міста, виходили до іншої зали. А представники ради і бурмистр виносили на розгляд три кандидатури, з-поміж яких староста обирав королівського бурмистра. Тоді представники лави та ради мужів знову поверталися до зали радників і з інших двох кандидатів обирали міського бурмистра, а третій кандидат займав посаду бурмистра панів радних. Сформована таким чином рада складала присягу перед королівським представником і вважалася легітимною владою в місті, яка в свою чергу оголошувала перевибори війта чи до обирала лавників, приводячи новообраних теж до присяги. В цей же час оголошувались перевибори і цехових урядовців — цехмістрів та керівництва іноетнічних громад (у Львові, приміром, вірменської старшини).

Важливими є вимоги до моральних  та ділових якостей претендентів на уряди в міському самоврядуванні. Зокрема, в "Правах, за якими судиться малоросійський народ", наказувалось вибирати в міські уряди людей «из мещан знатньїх, постояньїх, совестних, разсудних, добронравных и где могут быть учених, і законнорожденных, в правах искусных, не молодших от 25, а не старейших от 70 лет». Що стосується «знатности» урядників, то під останньою розумілося вибирати «не излишне богатых... и не весьма скудных... но средних й нелакомых», а також «не лихваров, не прелюбодеев, не иноверных, не иностранных, но тубильцов, со всем достойних й ни в чем не подозрительных». В культурі міського самоврядування чимала роль надавалася усталенню певних норм моралі і поведінки, характерних для діяльності урядників міста. Суттєвий вплив як на загальну культуру міського самоврядування, так і на його структурні елементи справляли іноетнічні громади: євреїв., вірменів, греків, караїмів, татар. Останні часто створювали в містах України свої органи самоврядування і виходили таким чином із загального підпорядкування міському магістрату. Особливо значний вплив на західноукраїнських та правобережних землях мали поляки, які, створивши свої магістрати, вели постійну боротьбу за підпорядкування органів самоуправління інших громад (в тому числі й української) своєму впливові.

Суттєвий вплив на характер міського самоврядування (магістратський чи ратушний), його структуру та повноту повноважень, справляли як верховні правителі  Польщі, так і їхні представники на місцях (воєводи, старости, державці). А із початком Національно-визвольної війни середини XVII ст. особливо помітно на міське самоврядування починає впливати гетьманська влада а також полковники та сотники, які розмістили свої канцелярії в багатьох містах Лівобережжя, хоча, незважаючи на новостворений полково-сотенний поділ, гетьманська влада України не пішла на руйнування традиційного міського самоврядування. У багатьох містах магістрати продовжували користуватися магдебурзьким правом (в Києві, Ніжині, Глухові, Чернігові, Коропі, Мені, Новгород-Сіверському, Стародубі, Козельці, Почепі, Погарі, Полтаві, Березні, Гадячі, Переяславі та ін.), хоча були і такі міста, які на кінець XVII та протягом XVIII ст. втрачали своє значення і переходили від магістратської до ратушної моделі самоврядування (Борзна, Городище, Гоголів, Кролевець, Лубни, Миргород та інші).

У міру подальшої залежності Лівобережної України російському  уряду, останній не лише все більше підпорядковував собі міське самоврядування, але й вдавався до зміни його традиційних  історичних форм. Із запровадженням на початку XVIII ст. губернського правління відбулося перепорядкування ряду українських міст. У 1708 р. губернським містом став Київ, а до, складу Київської губернії увійшли міста Чернігів, Ніжин, Переяслав.

Після возз'єднання України з  Росією Магдебурзьке право залишилося тільки у деяких, так би мовити, привілейованих містах. Скасування Магдебурзьке права в Україні пов'язується зі створенням нової судової системи і запровадженням "Установлення про губернії" (1781 p.). До 1786 p. воно існувало у Львові, доки не було скасовано австрійським урядом.

Підсумовуючи значення Магдебурзького права на Україні  можна стверджувати, що завдяки йому сформувались правові норми, що існують, сьогодні й стали політичними  категоріями та частиною громадського самоврядування - права на захист власності, недоторканість майна, права мати ратушу як місце для зборів громадян, почесну раду міста, посади бургомістрів, та статут міста.

 

 

1.2 Економічне  становище  міст.

 

На економічний розвиток України XVI— першої половини XVII ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво підірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарство житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкриттям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Найбільші можливості для розвитку товарного господарства мали магнати. Щоб поширити фільваркову систему й збільшити продуктивність панських господарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на так звані волоки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок відводилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділялися три смуги на різних полях; передбачалося ведення трипільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щорічно грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину про­дуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишалися також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші повинності.За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідовувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. Запровадження панщини зв'язувало ініціативу та підприємливість працівника, вело до занепаду селянського господарства. В той же час використання праці залежного селянина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподарським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільваркового господарства. Помірна панщина й фільварок перетворили Україну в другій половині XVI ст. на годувальницю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували переважно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлібами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тваринництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних корів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й інших магнатів та шляхти.Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 поташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Ручна праця при виготовленні заліза почала витіснятися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провадилося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожному панському господарстві на берегах річок чи потоків стояли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.Найважливішою рисою промислів XVI—першої половини XVII ст. стало зародження в середині них мануфактурного способу виробництва — попередника великої машинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її розподілом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкладання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узяте знаменувало перші кроки генезису капіталізму на українських землях.