Політична діяльність Богдана Хмельницького

 

зміст

 

Вступ………………………………………………………………………............	3
Розділ 1. мІСЦЕ ГЕТЬМАНА В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНИ .....................	5
Розділ 2. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ……..	8
2.1. Підготовка до національно-визвольної боротьби  .................................	8
2.2. Державотворчі процеси ….…..……………..............................................	10
Висновки……………………….……………..………………….........................	13
Список використаних джерел…….………………..…………………...	14

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Відомо, що реалізація назрілих у надрах суспільства тенденцій розвитку не відбувається автоматично, сама собою, а потребує напруження  і колосальних зусиль з боку їх соціальних носіїв.

 І саме в переломні  періоди історичного процесу  різко зростає потреба в державних  діячах великого масштабу, спроможних не лише відчути напрям суспільного поступу, а й згуртувати передові сили суспільства та спрямувати їх на реалізацію поставленої мети. На щастя, на арені політичного життя XVII століття з’явилася справді титанічна постать діяча, котрому, за влучним висловом відомого історика В. Липинського, вперше після занепаду княжої Русі вдалося розрубати гордіїв вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних та політичних проблем. Нею був Богдан Хмельницький.

Ця людина справила помітний вплив на шляху становлення українського суспільства, характеру соціально-економічних відносин на теренах козацької України, формування нації та розвиток її самосвідомості.

Він виявився першим і, на превеликий жаль, останнім політичним діячем України  в її історії впродовж ХІІІ-ХХ століття, який зумів об’єднати більшість станів і груп населення у боротьбі за незалежність.

Людина-легенда – ось найточніша характеристика єдиного в історії України загальнонаціонального лідера, за яким піднявся весь народ.

Життя Богдана Хмельницького, тісно переплетене з долями багатьох тисяч українців, - це шлях блискучих перемог і гірких поразок, глибоких роздумів, особистих втрат і знахідок.

 

Мета і завдання дослідження. Мета - на основі узагальнення літературних даних скласти політичний портрет Богдана Хмельницького

Для досягнення поставленої  мети вирішувалися такі завдання:

• на основі узагальнення літературних даних дослідити місце гетьмана в історичній долі України;
• з’ясувати різні напрямки політичної діяльності;
• проаналізувати державотворчі процеси;
• дослідити останні звершення гетьмана.    

Об’єкт дослідження - політичний портрет Богдана Хмельницького.

Предмет дослідження – місце, роль та діяльність Богдана Хмельницького у політичному житті України.

Методи дослідження. Аналіз наукової літератури щодо досліджуваної теми.  

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для отримання загальних даних щодо характеристики політичного портрета  Богдана Хмельницького.

Структура роботи.  Індивідуальне навчально – дослідницьке завдання складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальна  кількість сторінок  складає 14 . 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 МІСЦЕ ГЕТЬМАНА В  ІСТОРІЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНИ

 

Богдан Хмельницький замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої [2].

Розмірковуючи над причинами  невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з – поміж них була відсутність єдності серед козацтва [5].

Не можна обійти мовчанкою  і його прихильності до міцної монархічної  влади. Складається враження, що в  її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв’язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри [3].

Заслугою Хмельницького  було те, що він вчасно відчув нові тенденції  у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей  національного і соціального  характеру, що тісно перепліталися [2].

Особливо велику увагу  гетьман приділяв проблемі влади, створенню  ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649 року передав її функції старшинській раді. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади [6].

Особливо пильно Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень, очолював державну адміністрацію, не уникав роботи у сфері судочинства, організовував фінанси, очолював військо, визначав зовнішньополітичний курс уряду, вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичної постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно – патріотичних сил [2,3].

Не можна недооцінювати  ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Є підстави висловити  міркування, що після перших перемог  він мав надію залучити на свій бік окремих представників аристократії. Але українські князі й верхівка шляхти, перейшли на бік Речі Посполитої і взяли активну участь у боротьбі проти власного народу, що сходив кров’ю, виборюючи незалежність [4,5].

Геніальність гетьмана як державного діяча полягала в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально – економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва й селянства.

В жодному разі не можна  забувати, що період Хмельниччини –  це не лише час становлення незалежної держави, а й доба глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України  було знищено велике і середнє  феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову  систему господарства, ліквідовано  кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю [6].

Жорстку лінію проводив Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької  старшини. Тому частина старшини, невдоволена  цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки [5].

Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи  важливе значення релігійного чинника  у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно і землі, а й надавав  монастирям у володіння маєтки [1].

Ще один дуже важливий аспект соціальної політики Б. Хмельницького – намагання не допустити в українській державі вибуху громадянської війни. Загроза розвалу національно-патріотичного табору, що виникла після укладання Зборівського і Білоцерківського договорів, спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали, які страхали "бунтівників" смертною карою, а з другого – навіть під тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій проти повстанців [3].

Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився до міст – звільняв їх від постоїв, захищав від свавільників, збільшував міські привілеї, піклувався про міську земельну власність [4].

Постійно дбав про розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася  тенденція до скасування внутрішнього торгового мита. Універсалом від 8 травня 1654 року гетьман встановив  мито на іноземні товари. Проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ПОЛІТИЧНА ДІЯЬНІСТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

2.1. Підготовка до національно  – визвольної боротьби

 

У 1648році Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої мети рівноцінними виступають як її військові, так і політичні засоби [1,6].

Постає запитання: якою мірою Б.Хмельницький осмислював у 1648 році характер і цілі боротьби? Адже до цього часу жоден з представників тих політичних сил, котрі домінували в українському суспільстві, не спромігся сформулювати й теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави [2].

Непростим цей процес виявився і для гетьмана. Перемога української  армії  під Пилявцями, розгромлення польського загону під Жовтими Водами, а також блискавична перемога під Корсунем стали важливою віхою в кристалізації основних принципів політичної доктрини гетьмана [3].

 Ці перші перемого  засвідчили не лише полководницький  талант Богдана Хмельницького  і енергію, з якою він вів  підготовку повстання, а й те, що для Визвольної війни був готовий ґрунт : вся козацько-селянська Україна сприйняла його заклик як давно очікуваний і бажаний [1].

Жовтоводська і Корсунська перемоги Хмельницького стали поштовхом  до всенародного повстання, яке охопило  невдовзі всю Україну.

В цей час Хмельницький, як і більшість його соратників, прагнув домогтися того, щоб король Речі Посполитої став також «королем руським» і визнав козацьку Україну. Реалізацію цієї ідеї пов’язував з реформуванням державно-політичного устрою Речі Посполитої на засадах абсолютизму [5].

У  1649р. вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки було сформульовано національну державну ідею, яка передбачала створення незалежної соборної України й стала визначальною у визвольних змаганнях українців протягом наступних сторіч. І з цього часу вона вже ніколи не сходила з порядку денного політичної діяльності Б. Хмельницького [2].

Розбудова молодої держави  відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І  до того ж, умови Зборівської угоди  свідчили, що в той час Хмельницький ще туманно уявляв своє історичне  покликання і не передбачав наслідків  того руху, який очолив. Зборівська угода  зовсім не відповідала умовам свого  часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалась  з політичними й соціальними  вимогами народу, оскільки Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких ґрунтувався  тодішній політичний і громадський  лад Речі Посполитої [1].

 І тому не можна  було очікувати, що гетьман  відразу стане на бік народного  ідеалу, який цілком заперечував  ці порядки. Хмельницькому здавалося,  що досить забезпечити свободу  віри й незалежне становище  православної церкви, захистити  Україну від повернення ненависних  народові євреїв та жовнірських  постоїв, збільшити кількість  постійного козацького війська  – і всі причини невдоволення  польським пануванням зникнуть  назавжди [3,5].

Другою, ще більшою помилкою Хмельницького, яку він допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався  тільки 40000 козаками, тобто стільки  козаків отримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до кріпосницької праці  своїх поміщиків. Це була величезна  несправедливість щодо переважної більшості  населення України. Адже в козацькому повстанні, яке підняв Хмельницький і яке забезпечило йому успіх  тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як раніше, а  весь народ, впевнений у своєму визволенні [2,6].

Можна твердити, що Збаразька  битва завершила блискучий період історії  війн Хмельницького – це була вершина могутності українського народу та слави його вождя [1].

2.2. Державотворчі процеси

 

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний ґрунт [3].

 Особливо велику увагу  він приділяв проблемі влади,  створенню ефективно функціонуючого  державного механізму. Враховуючи  слабку дієвість чорної ради  як загально представницького  органу, Хмельницький з початку  1649р. передав її функції старшинській  раді [2].

Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади.

Важливу роль у цьому відіграли  розробка й прийняття в червні 1648р. «Статей про устрій Війська Запорозького». Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого конституційного акта молодої держави [5].

Спираючись на нього гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів.

Особливо пильно Б. Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й  ухваленні ними рішень, очолював державну адміністрацію, не уникав роботи у сфері судочинства, організовував фінанси, очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду [4].