Розвиток світової культури першої половини ХХ ст

Харківська спеціалізована школа I-III ступенів

Харківської міської ради Харківської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р Е Ф Е Р А Т

 

з Всесвітньої історії

на тему: «Розвиток світової культури  першої половини ХХ ст.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                             

                                                                        Виконав: учень 10-А класу

                                                                                               

 

 

2013-2014 навчальний рік

 

 

 

 

П Л А Н

 

 

1. Вдосконалення системи освіти.
2.   Найважливіші досягнення науки. Технічний прогрес.
3. Основні напрями в розвитку світової літератури.
4. Основні ідеї та напрями у розвитку мистецтва в першій половині XX cт.
5. Живопис.
6. Театр і музика.
7. Кіно.
8. Спорт.

    Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Вдосконалення системи освіти

      Загальна і спеціальна освіта ставала потребою розвитку суспільства, неодмінною умовою його прогресу і вдосконалення. Істотно мінялися структура і зміст освіти в різних країнах. Значно більше уваги стали приділяти вивченню математики, фізики, хімії на всіх стадіях навчання, зважаючи на потреби виробництва; освіта дедалі більше почала набувати прикладного характеру.

      У Великій Британії ще 1902 р. було видано закон, що зобов’язував місцеві органи освіти створювати державні граматичні школи. У 1918 р. термін обов’язкової початкової освіти було подовжено до 14 років, тобто діти від 5 до 14 років обов’язково повинні були навчатися в школах. Університетська освіта у Великій Британії перебувала на вищому світовому рівні, а її центри - Лондонський, Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький університети - були своєрідною Меккою для кращих наукових сил світу і вабили талановиту молодь багатьох країн

Європи, Америки, Азії.

       Передові позиції США у виробництві, нових технологіях, зростання великого фабричного виробництва, конвейєрна систему його організації з технікою , що безперервно ускладнювалася, зумовили швидке зростання освіти в країні. Якщо 1910 р. в середній школі (9 - 12 класи) навчалося 15,4 % молоді віком 14 -17 років, то 1920 р. - вже 32,3 % , а 1930 р. - 51,4 % .

      Ще 1918 р. закони про обов’язкову початкову освіту було прийнято в усіх штатах. Тому неграмотність знизилася з 7,7 % 1910 р. до 4,3 % у 1930 p. У школах США встановили досить низький мінімум обов’язкових знань, зате істотно розширювалася програма необов’язкових предметів, що давало простір для творчості як педагогам, так і самим учням. Приблизно з 20-х pp. в американській школі здійснювалася диференціація навчання між тими, хто має «академічні здібності», й тими, хто «практично мислить». До шкільної програми вводилися курси, що готували до професії, ведення хатнього господарства.

        Високого рівня досягла освіта у Франції. Ще наприкінці XIX ст. було прийнято закони, що передбачали обов’язкове навчання дітей обох статей від 6 до 13 років. На початку XX ст. встановлено нову структуру середньої школи, що формально зрівнювала класичне й реальне відділення у праві отримання подальшої освіти.

       Центрами освіти і зосередження кращих наукових сил Німеччини стали Гейдельберзький, Кельнський, Лейпцизький та Фрайбурзький університети. У ті роки освіта і наука в Німеччині мали суто прикладне спрямування та були, насамперед, підпорядковані військовим потребам рейху.

 

2. Найважливіші досягнення науки. Технічний прогрес.

 

       Величезний вплив на розвиток суспільства на початку XX ст. зробили досягнення науки й техніки. У цей час були зроблені найбільші наукові відкриття, які привели до перегляду колишніх уявлень про навколишній світ і були названі революцією в природознавстві. Провідну роль у науці відігравали країни Західної Європи, у першу чергу Англія, Німеччина й Франція.

       У перші десятиріччя XX ст. великих успіхів було досягнуто в математиці. Значне місце в працях математиків тих років посіло інтенсивне дослідження самих основ математики, зокрема детальне розроблення математичної логіки, яка перетворювалася на одну з провідних математичних наук. Значного розвитку в перші десятиліття XX ст. набула хімія . Поштовхом до цього стала Перша світова війна, коли терміново знадобилося створювати отруйні гази та протигази, збільшувати випуск вибухових речовин, шукати штучні замінники багатьох природних продуктів, які стали недоступними через блокади, особливо для Німеччини. У повоєнний час було розроблено й створено штучні матеріали, які знайшли широке застосування як у багатьох галузях економіки, так і в побуті людей.

        Одним з авторів хімічної зброї став хім ік Ф. Габер, який керував у роки Першої світової війни хімічним відділом у військовому міністерстві Німеччини. Ніяких моральних принципів він не дотримувався. На звинувачення у впровадженні нової страшної зброї масового знищення Габер цинічно відповідав, що гази, авіація й підводні човни стали новітніми досягненнями людства у військовій справі. З метою захисту від хімічної зброї було винайдено декілька видів протигазів, один з яких

створив російський вчений М. Зелінський 1916 р.

       Учені-біологи продовжували вивчення процесів спадковості. Одні з них, зокрема датський біолог В. Йогансен, який розробив генну теорію, вивчили генотип і фенотип організмів. Інші, особливо американський біолог Т. Морган, який розпочав систематичні експерименти з плодовою мухою (дрозофілою), розробили основні уявлення хромосомної теорії спадковості.

       У галузі фізіології та психології теж було досягнуто значних успіхів. Російський вчений І.Павлов запровадив систематичне експериментальне вивчення вищої нервової діяльності й створив теорію умовних рефлексів, яка підтвердила уявлення про цілісність організму тварини.

       Мікробіологи продовжували розроблення вірусної теорії. Так, англійський біолог Ф. Творт у 1915 р. зробив відкриття, що бактерії мають вірусні хвороби, які призводять до загибелі їхніх колоній. Канадський бактеріолог Ф. Дерель в 1917 р. назвав віруси, що знищують бактерії, бактеріофагами, а його британський колега А. Флемінг відкрив лізоцин - антибактеріальний фермент, що виробляється людським організмом. На базі цих відкриттів було розроблено нові ліки - антибіотики.

        З ’явилися нові напрямки у вивченні природи, виникли нові науки, такі як хімічна фізика, біофізика, біохімія, геофізика й геохімія.

        Найвизначніші відкриття першої половини XX ст. (зокрема, відкриття К. Ландштайнером класифікації груп крові) було відзначено Нобелівськими преміями. Ці премії заснував у 1901 р. шведський інженер-хімік А.Нобель. Вони присуджуються щорічно за видатні праці з фізики, хімії, фізіології та медицини, економіки (з 1969 p.), за літературні твори, за діяльність зі зміцнення миру.

       Премії з фізики, хімії, економіки присуджує Шведська королівська академія наук, з фізіології та медицини - Королівський карельський інститут, з літератури - Шведська академія, премії миру - комітет Норвезького парламенту.

 

 

Технічний прогрес.

       Від кінця X IX ст. розвивалася тенденція перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Якщо до початку XX ст. значна частина технічних винаходів була справою рук талановитих самоуків, то надалі більша частка відкриттів, що становили інтерес для виробництва, ставала результатом використання наукового знання. Революційний переворот у природознавстві відкривав гігантські можливості розвитку продуктивних сил. Вражаючими були досягнення в машинобудуванні, авіації. Ще на початку століття автомобіль був дуже дорогим і досить повільним видом транспорту. Однак автомобілі ставали дедалі дешевшими, швидкими, легкими й доступними покупцям, оскільки в їхньому виробництві почали використовувати більш легкі метали і пластмаси. Лідером автомобільної промисловості були США. Основне виробництво легкових автомобілів зосереджувалося на заводах «великої трійки» - «Дженерал моторе», «Форд», «Крайслер».

         У Франції центрами виробництва легкових автомобілів стали фірми «Рено», «Пежо-Сітроен», «Крайслер-Франс» .

        На початку 20-х pp. XX ст. поряд з радіотелеграфним зв ’язком виникло радіомовлення. Для вивчення законів поширення радіохвиль чимало зробили Б.О . Введенський, О.Н. Щукін, А. Зоммерфельд та інші вчені. Успішно розвивалися в ті роки радіолокація та радіонавігація. Радіоелектронні засоби дозволяли визначати розташування віддалених предметів, їхню швидкість і в деяких випадках розпізнавати об’єкт. Зростала суспільна значимість радіомовлення, що транслювало

як інформаційні, так і розважальні програми. У 1926 р. вперше було встановлено трансатлантичний телефонний зв ’язок між Лондоном і Нью-Йорком, заснований на використанні радіотехніки.

        Першу систему телемовлення було продемонстровано у 20-ті pp. в Англії Д. Лодж і Бердтом. Телевізійна картинка являла собою чергування рухомих чорних та білих смуг. Так і експерименти вперше було проведено у 1925-1926 pp. з використанням лампових підсилювачів.

          У 1928 р. було здійснено перші кроки до появи кольорового телебачення. У 1931-1932 pp. створено іоноскоп - першу передавальну телевізійну трубку з накопиченням електричних зарядів. Цей винахід належав росіянину В.К . Зворикіну, який працював у США.

          Істотні зміни сталися на транспорті, що посідав дедалі важливіше місце у повсякденному житті людей. Після Першої світової війни авіація перетворилася на перший різновид транспорту, спочатку для перевезення пошти, потім - пасажирів.

        Електрика, що до Першої світової війни вважалася розкішшю в побуті, в 20-ті pp. стала звичайним атрибутом житла мешканців міста. Водночас у будинках з’явилися й нові побутові прилади: пилососи, праски, пральні машини тощо. Будувалися перші електростанції, у тому числі й гідроелектричні (ГЕС). Найбільшою з побудованих була ГЕС Боулдер на р.Колорадо у США - її гребля сягала заввишки 222 метри. Характерною рисою пейзажу стали металеві щогли ліній електропередач. Електричні машини витіснили парові з промисловості.

 

3. Основні напрями в розвитку світової літератури.

 

        У 20-ті pp. новим явищем у літературі стала поява письменників «утраченого покоління» - американця Ернеста Хемінгуея, англійця Річарда Олдінгтона, німця Еріха-Марії Ремарка, - покоління, чиє становлення як митців припало на роки війни.

Термін «утрачене покоління», що його вперше вжила американська письменниця Г. Стайн, став означати напрям в літературі, який відображав протест проти нелюдської бійні Першої світової війни, настрої песимізму й зневіри у соціальній дійсності та способі життя.

        Зародження фашизму і загроза нової світової війни не могли не позначитися

на літературному процесі 20-30-х pp. письменники-прозаїки, поети, публіцисти,  глибше за інших розуміли, яку небезпеку криє в собі фашизм, які згубні наслідки несе людству. Світове визнання завоював антифашистський філософський роман у Німеччині – трилогія «Йосиф та його брати» Т. Манна та «Іудейська війна» Л. Фейхтвангера.

         У зв ’язку з посиленням реакції актуального значення набула антивоєнна тематика в Німеччині. Вона була репрезентована романом Е.-М.Ремарка «На Західному фронті без змін », книгами Л . Ренна, А . Цвейга. Героїчну сторінку вписали до історії німецької літератури твори поетів – учасників руху Опору, наприклад «Моабітські сонети» А . Гаусгофера, знайдені після розстрілу автора. Посилення антифашистських настроїв в Італії знайшло вияв у творчості Ч. Навезе, А. Моравіа, який написав сатиричний роман «Маскарад». У роки руху опору італійська прогресивна література набула антифашистського духу, віри в людину з народу.

       Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю

А . Барбюса. Ідейним ватажком міжнародного антифашистського фронту був письменник Р. Роллан, під керівництвом якого організовувалися конгреси миролюбних сил. Одним з найулюбленіших французьких письменників у міжвоєнний період став А. де Сент-Екзюпері, а його притча-казка «Маленький принц» належить до найкращих літературних творів.

      Несприйняттю війни, її викриттю як антилюдського явища присвячено

творчість англійського письменника Річарда Олдінгтона, який добровольцем

брав участь у боях на фронтах Першої світової війни.

До гурту найбільших письменників увійшов Луї Арагон, який опублікував у ті роки перші три книги епопеї «Реальний світ» і низку критичних творів. Прогресивні художні принципи розвивали у своїй творчості й багато інших, більш молодих літераторів: англієць Д ж . Олдрідж , французи Л . Муссінак, Т. Ремі, А. Філіпп, американці С. Фітцджеральд, В . Фолкнер, Е . Сінклер, драматурги Ю. О’Ніл та Т.Уайдлер.

         У 20-ті pp. виокремилася й велика група письменників, котрі намагалися, як і авангардисти в образотворчому мистецтві, виявити нові уявлення громадської свідомості, змінюючи не лише зміст, а й саму форму літературних творів. Цю течію в літературі назвали модернізмом.

        Найвпливовішими його представниками стали: француз Марсель Пруст,

австрієць Франц Кафка та ірландець Джеймс Джойс.

        Література також повинна була реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. У 20-30-х pp. пригодницькі книги в дусі Ж. Берна, Л . Буссенара чи Р . Стівенсона заступив детектив.