ПЛАН
Вступ……………………………………………………………………2-5
Розділ1
Боротьба за владу між синами
Володимира Святославича………6-9
Розділ2
Ярослав Мудрий –полководець…………………………………….10-18
Розділ3
Розквіт Русі при Ярославі Мудрому………………………………...19-22
Висновки………………………………………………………………23-25
Список використаних джерел
та літератури………………………..26
Вступ
Історія появи на світ Ярослава
досить романтична. Його майбутній батько
Володимир, перед тим як зійтися
в рішучій битві зі старшим братом
Ярополком, вирішив заручитися
підтримкою сильного Полоцького князівства.
Тому посватався до дочки полоцького
князя Рогволода Рогнеди. Літопис
Нестора оповідає, що коли батько
запитав у неї: «Чи хочеш за
Володимира?», горда Рогнеда
відповіла: «Не хочу роззути сина рабині,
але
хочу за Ярополка!» Ось коли
Володимирові нагадали про його незаконне
походження. І він жорстоко
помстився полоцькому князеві, забивши
його, а
Рогнеду силоміць узяв у жінки.
Від того шлюбу й народився Ярослав.
Рогнеда не змогла й, певно,
не схотіла полюбити Володимира, і той
відіслав дружину від себе,
надавши їй садибу поблизу Києва, на річці
Либеді. Там і минули перші роки
життя Ярослава. Більше ніж через сто
років по смерті головних дійових
осіб цієї історії Лаврентіївський
літопис, продовжувач «Повісті
временних літ», розповів, що одного разу,
коли Володимир відвідав Рогнеду
— певно, щоб побачитися з дітьми (від
неї у Володимира було четверо
синів і дві дочки), — нелюба дружина
намагалася вдарити ножем сонного
князя. Той розлютився і зібрався було
власною рукою стратити злочинницю,
аж коли до кімнати увійшов малий
Ізяслав і не дозволив батькові
вчинити задумане. Володимир схаменувся,
збудував нове місто на Волині,
назвав його Ізяславлем і вислав туди
Рогнеду зі старшим нащадком.
Дуже рано Ярослав розпочав
політичну кар'єру. На десятому році життя,
988 р., він був відірваний
від матері й поставлений батьком намісником
у
Ростово-Суздальській землі,
в Поволжі. Неважко зрозуміти, що у Ростові
за Ярослава правив хтось із
довірених бояр Володимира. Та раптом
у
Новгороді Великому помер найстарший
син Володимира Вишеслав. І Володимир
несподівано для всіх перевів
до Новгорода не наступного за віком, отже,
й за старшинством сина Ізяслава,
а малого Ярослава. Можливо, великий
князь не схотів виводити Ізяслава
з Полоцька, не так вже й давно
приєднаного до Києва, — у тому
місті могли ще не вщухнути сепаратистські
настрої... Та в будь-якому разі
переведення юного Ярослава до другого
за
значенням міста Київської
Русі свідчило про те, що мудрий державний
діяч
Володимир побачив у малому
хлопцеві риси майбутнього правителя.
Чверть століття просидів Ярослав
на дуже відповідальному новгородському
престолі. Там він виріс і змужнів,
звідти вчинив свої перші походи проти
ворогів. На жаль, літописи промовчують
про обставини його князювання на
північній окраїні Руської
землі. В цьому немає нічого дивного, бо
і в
київському, й у новгородському
літописах, єдиних авторитетних джерелах
з
вітчизняної історії того часу,
зовсім відсутні записи про події на Русі
кінця X — перших тринадцяти
років XI ст. Але настав рік чотирнадцятий,
і
літописці розімкнули вуста.
Під 1014 р. Нестор та його новгородський
колега злагоджено повідомили:
«Коли Ярослав був (княжив. —
Авт.) у Новгороді, давав він за умовою
до
Києва дві тисячі гривен з року
в рік, а тисячу роздавав у Новгород
у в рік, а тисячу роздавав у
Новгороді
дружині. І так давали всі новгородські
посадники, а Ярослав не давав
цього в Київ батькові своєму
(тобто припинив сплату данини. — Авт.).
І
мовив Володимир: «Розчищайте
шляхи й мостіть мости», бо хотів іти війною
на Ярослава, на сина свого,
але розхорувався».
Далі події почали розвиватися
стрілко й драматично, мов у авантюрному
рицарському романі часів середньовіччя.
Під наступним, 1015 р. літописці
незворушно нотують: «Коли Володимир
збирався йти проти Ярослава, —
Ярослав послав за море, привів
варягів, тому що боявся батька свого».
Відважившись виступити проти
грізного, хай і старіючого, батька, Ярослав
тверезо зважав обставини й
сили. Він вирішив спертися не тільки на
скандинавських найманців,
а й на боярство й купецьку верхівку Новгорода
Великого, що давно вже плекали
надію на відновлення новгородських
вольностей. Хто знає, як би
далі наростав конфлікт між батьком і
сином.
Швидше за все, київське військо
таки рушило б на Новгород. І важко
сказати, чи зуміли б Ярославові
ратники встояти проти випробуваних у
боях з печенігами дружинників
Володимира та його ближніх бояр. Та доля
вирішила інакше. Коли військо
з Києва ось-ось мало вирушити на Новгород,
Володимир раптово помер. Сталося
це влітку 1015 р.
Несподівана для всіх кончина
великого князя спричинилася до нечуваного
раніше на Русі спалаху кривавої
боротьби між його нащадками. Щоправда,
якийсь ще час Ярослав не відав
про смерть батька і продовжував
готуватися до відсічі київському
війську. А найняті ним у Скандинавії
варяги безчинствували в місті,
що призвело до трагедії. Ось як, про це
розповідає Нестор: «Новгородці
повстали й перебили варягів... І
розгнівався Ярослав, і пішов
до села Ракомо, сів там у дворі й послав
до
новгородців мовити: «Мені вже
тих (варягів. — Авт.) не воскресити». І
призвав до себе кращих мужів,
котрі перебили варягів, і, обманувши їх,
перебив їх також».
Становище Ярослава було вкрай
тяжким: залишився без кращих варязьких
воїнів і став ворогом своїх
підданих — новгородців. Тієї самої ночі
він
одержав сумну звістку про смерть
батька у Києві, схаменувся й, зібравши
міське віче, почав просити
у новгородців вибачення. Новгородці виявили
благородство й мужність, мовивши
йому так: «Хоча, княже, й посічені
брати наші, можемо за тебе боротися!»
— і дали Ярославу військо.
Зловісна історія боротьби
Ярослава з братами за київський престол
досі
ховає в собі чимало таємниць.
Причина цього криється в самому характері
повідомлень джерел. Наші літописці,
замість переповідання реальних подій
1015—1019 рр. на Русі, вмістили
церковну легенду, створену наприкінці
XI
ст., про страшне вбивство Бориса
й Гліба їхнім братом Святополком,
прозваним за те Окаянним (від
біблійного братовбивці Каїна). Здолавши
Святополка, Ярослав відновив
справедливість і законним шляхом здобув
собі престол.
1. Боротьба за владу
між синами Володимира Святославича
Претензії Ярослава
Володимировича на великокнязівський
стіл.Із літопису довідуємося, що
спершу Ярослав отримав у володіння від
батька Ростов.Незабаром Володимир надав
йому більш престижний уділ – Новгород.
Сталося це, свідчить літопис, після смерті
новгородського князя, старшого Володимирового
сина, Вишеслава.Князювання у Новгороді
було затьмарене ускладненням стосунків
із батьком. Літописець розповідав, що
через небажання Ярослава виплачувати
Києвові щорічну данину між батьком і
сином ледь не дійшло до війни. Власне,
Володимир лаштував дружину до походу
на Новгород, але несподівано розхворівся
й помер. Смерть Володимира
Великого зруйнувала усталений у державі
лад, чотири роки країну лихоманило, розгорілися
міжкнязівські усобиці за владу в Києві,
під час яких наклали головою четверо
з Володимирових синів, а переможцем судилося
стати Ярославові.Усю вину за криваву
усобицю між Володимировичами руські
писемні пам’ятки покладають на Святополка
– старшого з живих на той момент синів
Володимира. Саме Святополк по смерті батька 1015 р. утвердився
у Києві. Першими жертвами підступного
задуму стали наймолодші Володимировичі
– Борис та Гліб. Трохи згодом їхню долю
розділив ще й Святослав.
Безневинно пролита кров поквапила
Ярослава до дії. Діставши у Новгороді
звістку про батькову смерть та беззаконня
Святополка, він наказав дружинникам лаштуватися
до походу.
Перше збройне протистояння
Ярослава зі Святополком відбулося, як
припускають дослідники, на
початку зими 1015 р. під Любечем.
Жорстока битва закінчилася цілковитою
поразкою війська Святополка.
Переможений князь відступив
із поля бою, тож Ярослав безперешкодно
увійшов до Києва.
Після поразки 1015 р. Святополк
утік до Польщі, під прихисток короля Болеслава
Хороброго, який доводився йому тестем.
Святополк переконав Болеслава повести
військо у руську землю. Похід стався у
1018 р.
Цього разу битва між Ярославом
і Святополком відбулася на Бузі, поблизу
міста Волинь.
Перемогу здобули воїни Болеслава
Хороброго, Ярослав залишив Київ і повернувся
до Новгорода.
Тим часом, 4 серпня 1018 р. до столиці
Русі увійшло військо Болеслава і Святополка.
Літопис повідомляє, що поводилися
вони надзвичайно брутально, почуваючись
завойовниками.
Це не сподобалося киянам. Мешканці
міста повстали.
Болеслав, прихопивши багато
пограбованого майна й чимало полонених,
поквапився залишити Київ.
Святополк, втративши останню
прихильність киян, перед загрозою нового
походу Ярослава, утік із міста до печенігів.
Ярослав належно скористався
гірким досвідом поразки й зібрав для
вирішальної битви зі Святославом «численні
вої».
У 1019 р. на річці Альті Ярослав
розтрощив військо Святополка, змусивши
братовбивця ганебно тікати – десь на
чужині назавжди загубився його слід.
Загиблих братів Бориса та Гліба
невдовзі було прилучено до лику святих:
їм судилося стати першими святими, канонізованими
руською церквою. І саме так пошановуємо
їх і ми. Святополк був осуджений за братовбивство
як старозавітний Каїн – історія й досі
пам’ятає про нього як про Святополка
Окаянного. А Ярослав Мудрий зажив слави
справедливого володаря, який поклав край
усобицям і першим почав вшановувати жертв
братовбивчої війни, віднайшовши їхні
останки й поховавши з почестями у Вишгороді. Утвердження
Ярослава Володимировича у Києві
Під роком 1019 літописець занотував: «Сів
Ярослав у Києві, обтер піт з дружиною
своєю, показавши перемогу й труд великий».
Невдовзі після утвердження
у Києві Ярослав змушений був залишити
столицю та податися у північні землі,
щоб покласти край зазіханням на Новгород
полоцького князя, Ярославового небожа,
Брячислава.
Тільки-но той конфлікт було
залагоджено, як набрав сили новий – із
тмутараканським князем Мстиславом, який
1023 р. несподівано повів свою дружину на
Київ. Мстислав доводився Ярославові молодшим
братом.
У попередніх усобицях він,
за свідченням літописця, участі не брав.
Що ж до його претензій на Київ, то вони
набули несподіваного розвитку.
Річ у тім, що Мстислав виграв
битву з Ярославом, проте від Києва відмовився,
віддаючи належне старшому братові.
Року 1026 брати уклали між собою
мирну угоду, згідно з якою поділили руські
землі по Дніпру: правобережні землі з
Києвом належали Ярославові, а лівобережжя
із Черніговом – Мстиславові. Такий порядок
володарювання проіснував 10 років – до
смерті Мстислава.
Тож лише від 1036 р. Ярослав став єдиновладним
володарем Київської Русі. Ярослав
повернув під свою владу червенські
міста, відвойовані під час князівських
усобиць Болеславом Хоробрим;
ходив також на північ, на узбережжя
Балтійського моря, де в Чудській землі
заклав місто Юр’єв.
не полишав будівництва, розпочатого
батьком, на північному кордоні Русі.
остаточно здолав печенігів.
Звістку про останню, переможну
для Ярослава, битву проти печенігів, що
сталася під мурами Києва, вміщено під
1036 р., одначе сучасні історики відносять
її до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав
закласти на місті битви величний храм
– Софію Київську.
Розбудова Києва
Про Київ часів Ярослава Мудрого
казали, що він був окрасою Русі й суперником
самого Константинополя.
Площа «міста Ярослава» порівняно
із дитинцем за Володимира зросла у сім
разів. Іще вищими та потужнішими стали
мури й вал.
Окрасою Києва були – парадний
в’їзд до міста – із надбрамною церквою
Благовіщення, Софійський собор, храм святого
Георгія, споруджений на честь небесного
покровителя київського князя [церковне
ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква
святої Ірини.
Справжньою перлиною давньоруської
архітектури, найвеличнішою спорудою
Києва часів Ярослава Мудрого став собор
святої Софії.
Це була велика, увінчана 13-ма
банями кам’яна церква, оточена з трьох
боків двома рядами відкритих галерей.
Зі заходу до собору було прибудовано
дві башти із широкими гвинтовими сходами
на церковні хори.
Та ще більше, ніж зовнішня грандіозність,
приголомшувало внутрішнє оздоблення
храму. Найбільш вражали настінні зображення
– фрески тамозаїки, з-поміж яких багато
було присвячено засновникові храму –
князеві Ярославу Мудрому.
Київська Софія символізувала
поєднання божественного начала й державної
влади. Собор одночасно був головним, митрополичим
храмом Русі і місцем здійснення найурочистіших
державних церемоній – сходження на великокнязівський
стіл, прийняття чужоземних послів тощо.
2. Ярослав Мудрий – полководець
Чверть століття просидів
Ярослав на дуже відповідальному новгородському
престолі.Там він виріс і змужнів, звідти вчинив
свої перші походи проти ворогів. На жаль,
літописи промовчують про обставини його
князювання на північній окраїні Руської
землі. В цьому немає нічого дивного, бо
і в київському, й у новгородському літописах,
єдиних авторитетних джерелах з вітчизняної
історії того часу, зовсім відсутні записи
про події на Русі кінця X - перших тринадцяти
років XI ст. Але настав рік чотирнадцятий,
і літописці розімкнули вуста.