Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Декабря 2012 в 22:54, реферат
Історична доля України склалася так, що протягом ХХ століття філософська думка, як і інші гуманітарні науки, не могли розвиватися на батьківщині. Науковці та політики, які змушенні були емігрувати за кордон, продовжували працювати тут, на чужині. І хоча із здобуттям незалежності України, їхні здобутки стали відомими і у них на батьківщині, залишається чимало невідомих і невивчених питань, зберігаються застарілі, часто невірні, погляди на їхню діяльність і творчість.
Історична доля України склалася так, що протягом ХХ століття філософська думка, як і інші гуманітарні науки, не могли розвиватися на батьківщині. Науковці та політики, які змушенні були емігрувати за кордон, продовжували працювати тут, на чужині. І хоча із здобуттям незалежності України, їхні здобутки стали відомими і у них на батьківщині, залишається чимало невідомих і невивчених питань, зберігаються застарілі, часто невірні, погляди на їхню діяльність і творчість. Дана робота мала на меті зробити узагальнений аналіз творчості тільки деяких філософів-емігрантів, адже за кордоном працювала велика кількість науковців в цій галузі. Серед філософів, які внесли вагомий вклад у розвиток української національної ідеї, слід згадати ім’я Івана Лисяка-Рудницького. Цей вчений репрезентував досить цілісну концепцію, що складалася з філософсько-політичних методологічних засад, загального погляду на тенденції історичного розвитку, яку зумовила своєрідність політичної ситуації в Україні, аналізу конкретних політичних подій, історії становлення та розвитку національної самосвідомості і тих політичних течій та поглядів окремих мислителів, що репрезентували ці течії в загальній історії розвитку української філософсько-політичної думки. Тим самим І. Лисяку-Рудницькому належить вагоме місце не лише в дослідженні історії політичних ідей України, а й у галузі філософії політики. Спробу поглибити розуміння специфіки українського національного характеру зробив В. Олексюк, який підійшов до цієї проблеми з точки зору томізму. З його точки зору, сутність української нації визначається її християнською природою, а тому найбільш адекватним виразом душі українського народу має стати християнська філософія дії, класичним втіленням якої на терені української культури є філософія Г. Сковороди. З позицій персоналістської філософії здійснює аналіз етнопсихології українського народу О. Ю. Кульчицький. Осмислюючи роль українського народу в контексті кризи, яку переживає сучасна культура, В. Кульчицький вважає, що українська нація, “пізно вступивши на арену світової історії, має кращі дані оминути помилки Заходу та оптимально завершити синтез психічних шарів і смуг. Саме це, - пише він, - може допомогти поєднати найкращі активні засади і тенденції окцидентальної духовності з азіатською споглядальністю й настановою на внутрішню “самість” людини”.
Цій же темі присвятив видану у Нью-Йорку в 1954 р. працю “загублена українська людина” Микола Шлемкевич. Підсумовуючи історико-генетичний та соціопсихологічний аналіз трагічного шляху становлення українського національного характеру, він вірить в народження Нової української людини, “нової громади духа”, яка дасть можливість вільній людині адекватно реалізувати українську вдачу у вільній і незалежній Україні. Підсумовуючи результати історичного аналізу і віддаючи данину поваги минулому, М. Шлемкевич проте, попереджає, ”що не знайдемо нашої правди, краси і щастя, вертаючися або вперто спозираючи на пройдені шляхи, хоча чомусь такі звороти називають у нас… революційністю! Тільки йдучи в перед, перетоплюючи досвід і осяги минулого в нові криштали мислі, образу, життєвої постави – отворимо двері достойної будучини”. [1:365] Ці слова можуть стати підсумком даної праці. Слід зазначити, що акцент, який роблять діячі української науки і культури, які працювали за межами України, на розробці філософії національної ідеї та інших проблем української філософії, стимулює інтенсифікацію досліджень у сфері історії філософії України на сьогоднішній день.
Отже із вищесказаного можна зробити висновок, що в розвиток філософської культури України мислителями діаспори було зроблено чималий внесок. Одним із тих мислителів, хто працював в цій царині, був І. Лисяк-Рудницький. Його увага була зосереджена в основному на аналізі таких проблем як особливості української нації та місце України в історичному та геополітичному контексті; основні течії української політичної думки та політичні мислителі України. І. Лисяк-Рудницький відносив українців до європейської спільноти народів, а Україну - до східноєвропейських країн. Брак традицій в державній організації та високій культурі був підставою для такого висновку. “Модерна нація”, тобто така, що має власну еліту, об'єднана політичне та територіальне, стала формуватися, на думку Л. Рудницького в Україні лише, починаючи з 1917-1920 рр. Серед основних течій української суспільно-політичної думки І. Лисяком-Рудницьким було виділено наступні: ліберальну, консервативну, націоналістичну та націонал-комуністичну.
Дмитро Чижевський належить до видатних українських істориків філософії. Дуже грунтовно дослідив німецьку екзистенціальну філософію, добре знав інші західно-європейські філософські школи та напрями. Саме Д. Чижевський пильно проаналізував розвиток філософської думки України. Результатом цієї роботи стали праці “Філософія Сковороди”, “Нариси з історії філософії на Україні”. Мислитель стверджував, що національне філософування має свої особливості, свою “архітектоніку”. Що стосується філософської думки в Україні, то її розвиток суттєво відрізняється від розвитку західноєвропейського філософування. Національна ментальність українців виробила і своєрідний тип філософування - “філософію серця”, тобто своєрідну етичну філософію. Д. Чижевський, зазначаючи, що українська філософія є дуже молодою і несталою, оцінив філософську систему європейського типу.
Д. Чижевський вказував на те, що українська філософія переживала на собі впливи західно-європейського середньовічного містицизму, німецького ідеалізму, неоплатонізму. І поряд з цими впливами, вітчизняній філософії не характерні впливи ідей матеріалізму, раціоналізму, загальна гносеологічна спрямованість філософії. Мислитель застосував до вивчення української філософської думки оригінальну методологію. Вона поєднувала в собі риси “духовно-історичного” дослідження, методу “шукання впливів”, “культурно-історичного” аналізу та стилістичного підходу. В цьому плані Д. Чижевський виступив як новатор.
Загалом, його творчість поклала початок ґрунтовному дослідженню філософської думки України. Цінність його дослідження зростає ще більше з огляду на те, що подібна діяльність в умовах соціалістичної української дійсності була тоді неможливою.
Аналізуючи питання внеску мислителів діаспори у розвиток філософії України, не можна обминути було такого філософа як Шлсмкевич. Він є мислителем яскраво вираженого екзистенціального плану. В той час, коли в особі німецького фашизму було заявлено, що народ - все, а особистість ніщо, М. Шлемкевич звертається до індивідуального, окрсмішного “я”. В роботі “Загублена українська людина” М. Шлемкевич фіксує зв'язок етно-національного відчуження із глобальним відчуженням людини від власної сутності. Відчужившись в результаті радянсько-більшовицької агресії та другої світової війни від рідного, національного, українська людина відчула свою загубленість в світі, народ наш став “своєрідною спільнотою болю”, українська душа опустилась у стан “горя і болю” [1]. Руйнація національних засад буття загострює драматизм людського існування до критичної межі - ця ідея пронизує творчість мислителя Для людяного і людського життя кожній людині необхідне рідне, національне - воно складе опору, засаду для утвердження індивідуального “я” у величезному і немилосердному світі.
Серед найяскравіших імен мислителів діаспори імена В. Яніва, Б. Цимбалістого, О. Кульчицького, Є. Маланюка та ін. Вони досліджували українську ментальність, проблему національного відчуження, комплекс “меншвартості”, українську психіку у умовах інокультурного середовища тощо. Ця тематика в радянській Україні предметом дослідження стати не могла, а тому їх творчість складає для нас нині, безперечно, велику цінність.