Рецидив злочину

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Рецидив злочину як вид множинності злочинів……………………5

1.1 Поняття рецидиву……………………………………………………………..5

1.2 Ознаки та види рецидиву злочину………………………………………….12

РОЗДІЛ 2. Правові наслідки рецидиву злочинів………………………………14

РОЗДІЛ 3. Боротьба з рецидивною злочинністю……………………………...18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...22

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Досить часто трапляються випадки, коли одна особа вчиняє протиправні  винні діяння умисно щодо одного об'єкту злочину не однозначно, крім того кваліфікація цього діяння підпадає під одну і  ту ж статтю чи однорідні статті. Тобто, має місце повторне правопорушення (повторність діяння). Такі випадки є досить частими у практиці кримінально-правової науки, особливо це стосується злочинів у сфері власності.

Характерною особливістю цього  виду множинності злочинів є часові рамки, згідно яких винні діяння повинні  не накладатися одне на одне. Це означає, що злочини, які утворюють повторність, повинні бути віддалені один від  одного певним, хоч би незначним, проміжком  часу. Проміжок часу між злочинами  може бути нетривалим, однак завжди таким, щоб була можливість відрізнити один злочин від іншого.

Об'єктом дослідження роботи є кримінальне законодавство України. Існують випадки, коли особа - злочинець здійснює новий злочин, не до кінця відбувши покарання за раніше вчинений злочин, тобто має не погашену судимість.

Згідно тверджень юристів- криміналістів  рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула  покарання і до закінчення строку судимості або до її зняття знову  вчинила умисний злочин, так і  тоді, коли після засудження за нього  і до повного відбування покарання  знову вчинила умисний злочин.

Взагалі ж, питання повторності  та рецидиву злочинів досить актуальні на сьогоднішній день і вимагають більш детального вивчення. До проблем, що стосуються саме цих кримінально-правових інститутів, звертаються нині більшість провідних науковців кримінального права.

Предмет дослідження рецидив злочинів та його види. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену ст. 32 КК України, є самостійним  злочином. Специфіка повторності  як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють  тотожні або, у разі особливої  вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. рецидив  кримінальний злочин відповідальність

Від повторності слід відрізняти продовжуваний  злочин. Проте, вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних  злочинів, передбачених однією статтею  КК, слід розглядати як повторність  злочинів.

Мета даної роботи передбачає виконання таких завдань: визначити теоретичні засади дослідження рецедивної злочинності, здійснити характеристику рецедивної злочинності, дослідити можливості попередження рецедивної злочинності.

Рецидивом злочинів визначається вчинення нового умисного злочину особою, яка  має судимість за умисний злочин

Виходячи з цього визначення, рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула  покарання і до закінчення строку судимості або до її зняття знову  вчинила умисний злочин, так і  тоді, коли після засудження за нього  і до повного відбування покарання  знову вчинила умисний злочин. Рецидив злочинів матиме місце також  у тому випадку, коли особа, будучи засудженою за вчинений злочин, була звільнена  судом від покарання або його відбування і під час перебігу строків судимості вчинила новий  умисний злочин.

Повторність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні  покарання, при вирішенні питання  щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у  випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

 

 

РОЗДІЛ 1. Рецидив злочину як вид множинності злочинів

1.1 Поняття рецидиву

Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК) [2]. Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) рецидив має місце там, де  особою вчинено два або більше  самостійних і тільки умисних  злочини;

2) при рецидиві кожен з вчинених  злочинів утворює собою одиничний  злочин (різні його види);

3) злочини, що створюють рецидив,  обов'язково віддалені один від  одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (так званий  рецидив, віддалений у часі). Проте,  рецидив має і свою, тільки  йому властиву ознаку, що відрізняє  його від фактичної повторності.  Такою ознакою є судимість;

4) факт судимості створюється  обвинувальним вироком суду, що  вступив в законну силу із  призначенням винному певного  покарання. Протягом строку покарання,  а в ряді випадків і протягом  певного проміжку часу після  відбуття покарання, існує судимість  як певний правовий стан. Вчинення  особою нового умисного злочину  протягом строку судимості, тобто  протягом строку покарання або  протягом певного строку після  його відбуття і створює рецидив  злочинів. Вчинення нового злочину  протягом строку судимості має  у теорії назву легального  рецидиву. У КК закріплене саме  поняття легального рецидиву, тобто  такого рецидиву, що відповідно  до прямих вказівок закону  утворюється наявністю судимості  за раніше вчинений умисний злочин [3].

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому  законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує:

1) вказівкою на попередню судимість  (наприклад, ч. 3 ст. 296);

2) вказівкою на повторність злочину  (наприклад, ч. 2 ст. 185).

Іноді в літературі вживають поняття  фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану  із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює  рецидив з повторністю, тоді як рецидив  більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний  рецидив вирізняється з усіх видів  множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

Види рецидиву злочинів. У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних  і необережних злочинів, рецидив  однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю  судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак  далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється  на такі два види:

1) загальний рецидив

2) спеціальний рецидив [4, с. 30].

Загальний рецидив - це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або  безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість  за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи  судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство  тощо. Загальний рецидив не впливає  на кваліфікацію злочину, але розглядається  за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує  покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або  однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають  тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній  і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи  судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш  небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється  антисоціальна спрямованість особи  на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний  рецидив передбачений в окремих  статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний [5].

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж  засуджується, крадіжку і хуліганство і т.д.

Складний, або багаторазовий, рецидив - це рецидив злочинів, при якому  особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання  і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний  рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно  складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку - сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності  виділяють пенітенціарний рецидив  і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має  місце там, де особа, яка була засуджена  до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий  злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному  рецидиву при вирішенні питання  про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві - не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше  двох третин призначеного строку покарання  до особи, що раніше відбувала покарання  у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107) [2].

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів - це рецидив, при якому  особа, маючи судимість за один з  таких злочинів, знову вчиняє, незалежно  від їх послідовності, новий такий  же злочин. Такий рецидив впливає  на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена  за розбій, і знову, до погашення  судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання  в межах до 25 років позбавлення  волі.

Кваліфікація рецидиву злочинів. Рецидив  злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка  обтяжує покарання.

Рецидив злочинів - найнебезпечніший вид множинності злочинів. "Рецидивом  злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має  судимість за умисний злочин" (ст. 34 КК) [2].

Виходячи з цього визначення рецидив злочинів має місце як тоді, коли особа вчинила злочин, була засуджена за нього, відбула  покарання і до закінчення строку судимості або до її зняття знову  вчинила умисний злочин, так і  тоді, коли після засудження за нього  і до повного відбування покарання  знов вчинила умисний злочин. Рецидив  злочинів матиме місце також у  тому випадку, коли особа, будучи засудженою за вчинений злочин, була звільнена  судом від покарання або його відбування і підчас перебігу Строків  судимості вчинила новий умисний  злочин.

У теорії кримінального права висловлювались точки зору про можливість визнання рецидивом випадків вчинення нового злочину після вчинення особою необережного злочину.

Після прийняття КК України 2001 р. цій  суперечці було покладено край, оскільки ст. 34 КК чітко визначила рецидив  виключно в ситуації вчинення умисних  злочинів.

Радянське кримінальне право рецидив  злочинів цікавив з двох точок  зору: власне для визначення кола діянь, які є особливо небезпечними в  зв'язку з їх вчиненням особами, які  раніше були засуджені за вчинення злочинів (загальний і спеціальний  рецидив); для визначення кола злочинів, кількість і послідовність вчинення яких давала підстави визнання особи  особливо небезпечним рецидивістом (особливо небезпечний рецидив) [6].