Вбивство з необережності

 

Міністерство освіти і науки

Департамент освіти і науки Київської ОДА

КВНЗ КОР «Богуславський гуманітарний коледж імені І. С. Нечуя-Левицького»

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

на тему: «Вбивство через необережність»

 

 

 

 

студента 42 групи

спеціальності «Правознавство»

денної форми навчання

Кабалика Максима Валерійовича

 

Керівник курсової роботи:

Кобилинська І. М

 

 

 

 

 

 

 

Богуслав

2015

Зміст

 

 

ВСТУП

 

Актуальність обраної теми дослідження визначається високим ступенем суспільної небезпеки аналізованого діяння, недостатнім розробленням теоретичних аспектів проблеми, а також наявністю помилок у кваліфікації вбивств через необережність та необхідністю їх усунення.

Конституція України закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід’ємне право на життя». Актуальності дослідження набуває у зв’язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Об’єктом дослідження є інститут кримінальної відповідальності за вбивство через необрежність.

Предметом дослідження є поняття та види вбивств, об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину «вбивство через необережність», особливості кваліфікації даного складу злочину.

Метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика вбивства з необережності, розроблення пропозицій по вдосконаленню інституту кримінальної відповідальності та кваліфікації такого злочину, як вбивсто через необережність.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких головних завдань:

-    визначити поняття та види вбивств за чинним законодавством;

- дати кримінально – правову характеристика вбивства через необережність;

-    визначити особливості кримінально - правової кваліфікації вбивства, вчиненого через необережність;

-  вивчити питання відмежування  вбивства через необережність від казусу та тяжких тілесних ушкоджень;

- розробити пропозиції  по вдосконаленню інституту кримінальної. відповідальності та кваліфікації  злочину «вбивство через необрережність».

Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства.

У сучасних системах вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.

Методи дослідження були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об’єкта та предмета.  Для виконання роботи використовувались такі методи:  історико-правовий метод, формально-догматичний метод, метод порівняльного правознавства використовувався для дослідження законодавчої регламентації питань відповідальності за необережне позбавлення життя в кримінальному праві  Республіки Білорусь, Російської Федерації, США та інших державах. Це дало можливість сформулювати ряд пропозицій стосовно подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України в цій сфері. 

Наука кримінального права завжди приділяла значну увагу дослідженню питань кримінально-правового захисту життя людей від злочинних посягань. Для теорії кримінального права і правозастосовної діяльності у цій сфері суттєве значення мають праці таких вчених, як М.К. Аніянц, Ю.М. Антонян, С.В. Бородін, С.В. Гончаренко, М.С. Грінберг, А.П. Гріндорф, П.С. Дагель, М.І. Загородніков, І.І. Карпець, В.Є. Квашис, О.М. Костенко, Д.П. Котов, І.П.Лановенко, Д.Н. Узнадзе, М.Д. Шаргородський та інших.

Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

Розділ 1 Поняття і види вбивств за чинним законодавством

 

Вбивство — це протиправне винне умисне або необережне насильницьке позбавлення життя іншої людини.

Поняттям «вбивство» охоплюється як суспільно небезпечне діяння — позбавлення життя, так і суспільно небезпечні наслідки — настання смерті.

За характером об'єктивної сторони злочини проти життя прийнято розподіляти на три групи:

1) вбивство (статті 115-119КК);

2) доведення до самогубства (ст. 120КК);

3) погроза вчинити вбивство (ст. 129КК).

За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115-118КК) і вбивства через необережність (ст. 119КК).

У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види:

• так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115);
• вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115КК);
• вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство  (ст. ст.116-118КК)

Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин. 

Серед усіх злочинів проти життя вбивство є найбільш небезпечним. Тому відповідальність за цей злочин глибоко диференційовано з урахуванням форми вини, обставин, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки вбивства.

Для вказівки на ознаки злочинів, які також, як і вбивство, полягають у позбавленні життя іншої людини, чинне кримінальне законодавство використовує й інші терміни: посягання на життя; людські жертви; нещасні випадки з людьми; загибель однієї чи кількох осіб; смерть.

Існують такі ознаки вбивства:

1) протиправність. За цією  ознакою вбивство відмежовується від випадків правомірного позбавлення життя іншої людини, наприклад, у стані необхідної оборони, при затриманні злочинця, в ході бойових дій при захисті батьківщини;

2) винність. Вбивство —  це винне, тобто умисне або  необережне, позбавлення життя. За цією ознакою вбивство відрізняється від невинного заподіяння смерті внаслідок казусу (випадку);

3) спрямованість проти  життя іншої людини. Ця ознака  дає можливість відокремити вбивство  від посягання на власне життя (самогубство). Невдала спроба самогубства, сприяння самогубству за чинним законодавством не є злочином;

4) застосування насильства  — фізичного або психічного  впливу на чужий організм для  позбавлення життя. Така ознака  дає змогу відрізнити вбивство  від деяких суміжних злочинів, наслідком яких також виступає заподіяння смерті іншій особі: доведення до самогубства, залишення в небезпеці.

Безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини, які виникають з приводу недоторканності життя іншої особи. Учасниками таких відносин є, з одного боку, особа, носій життя, з іншого — «всякий і кожний».

Поняття життя характеризує існування людини в двох аспектах: як життєдіяльність біологічного організму людської істоти і як існування людини — члена суспільства. Тому вбивство як злочин, що посягає на життя, має місце тоді, коли припиняється біологічне існування організму, а також, коли організм продовжує функціонувати, але особа не може спілкуватися з собі подібними, бути членом суспільства. Таке положення має принципове значення для визначення моменту закінчення цього злочину для кримінально-правової оцінки деяких видів впливу на психіку людини.

Змістом відносин, які становлять безпосередній об'єкт вбивства, є недоторканність життя іншої особи, обов'язок вести себе так, щоб не заподіяти шкоди чужому життю. Недоторканним є життя кожної людини незалежно від будь-яких її демографічних, соціальних чи інших ознак.

Життя — це процес, який триває в часі, має свій початок і кінець. Встановлення їх має й кримінально-правове значення: для відмежування вбивства від суміжних посягань, а також для визначення моменту закінчення такого виду злочинів.

Визначення моменту початку життя головним чином потрібно для того, щоб відмежувати вбивство від незаконного проведення аборту(ст.134 КК). Посягання на людський організм, ще не відокремлений від тіла матері, не здатний до самостійного існування, не можна кваліфікувати як вбивство. Початком життя прийнято вважати такий етап фізіологічних родів, коли новонароджений здатний до самостійного існування.

У визначенні моменту закінчення життя, а тим самим й моменту закінчення злочинів, передбачених статтями 115-119 КК України, погляди спеціалістів у галузі кримінального права і судової медицини пройшли певну еволюцію.

До початку 60-х років це питання в літературі вирішувалося без поглибленого аналізу. Визначалося, що вбивство є закінченим з припиненням роботи серця та інших життєво важливих органів.

У наступні роки криміналісти сприйняли результати досліджень медиків, стали розрізняти так звану клінічну смерть (стан, з якого людину ще можна вивести) і біологічну смерть. Моментом закінчення вбивства почати визнавати настання біологічної смерті — безповоротні зміни в організмі потерпілого — після яких життя не поновлюється. Ці зміни проявляються, перш за все, в розпаді клітин головного мозку, який, звичайно, починається через 5—7 хвилин після припинення роботи серця і зупинки дихання. Таке визначення моменту закінчення вбивства більш точне, воно достатньо характеризує переважну більшість злочинів цієї категорії, котрі трапляються на практиці.

Отже, вбивство — це протиправне винне умисне або необережне насильницьке позбавлення життя іншої людини. За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні і вбивства через необережність; за ступенем суспільної небезпеки (тяжкості) — просте вбивсто, кваліфіковане вбивство, привілейоване вбивство; за характером об'єктивної сторони злочини проти життя прийнято розподіляти на три групи: 1) вбивство (статті 115-119КК); 2) доведення до самогубства (ст. 120КК); 3) погроза вчинити вбивство (ст. 129КК). Серед усіх злочинів проти життя вбивство є найнебезпечнішим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Кримінально-правова характеристика вбивства через необережністі

 

Відповідно до ч.1 ст. 2 КК України підставою кримінальної  відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченим  Кримінальним Кодексом України [2]. Склад злочину — це єдина, необхідна та достатня підстава притягнення до кримінальної відповідальності, тому визначення складу злочину (об’єктивних та суб’єктивних ознак) має важливе значення для правильної кваліфікації злочину та призначення справедливого і обґрунтованого покарання.

1. Об`єктивні ознаки вбивства через необережність

 

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди. Об'єкт злочину – це суспільні відносини, взяті під охорону нормами кримінального права, на які посягнув порушник.

Безпосереднім об’єктом вбивства через необережність є життя людини.

З об’єктивної сторони вбивство через необережність характеризується трьома обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю) у вигляді посяганням на життя іншої людини;

2) суспільно небезпечними наслідками у вигляді смерті людини;

3) причинним зв’язоком між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті людини, тобто вбивство через необережність містить матеріальний склад злочину. Кінцевим моментом життя людини є біологічна смерть – такий стан організму людини, при якому повністю припинилася робота серця і у зв’язку з цим відбувся остаточний розпад клітин центральної нервової системи і відновити життєві функції вже неможливо.

Вбивство через необережність може бути вчинене як у формі дії так і у формі бездіяльності. Виділяють такі найтиповіші варіанти прояву і кваліфікації діяння у разі вбивства через необережність:

а) дія (бездіяльність) винного, що призвели до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер, однак сама собою умисним злочином не є або таким не визнана (наприклад, винний відштовхує потерпілого, останній падає, від поштовху б’ється головою об гострий виступ сходів і одержує смертельну травму), за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 1 ст. 119 КК України;

б) дія (бездіяльність) винного, що призвела до заподіяння смерті потерпілому, має свідомий, цілеспрямований характер і передбачена як ознака юридичного складу іншого умисного злочину, проте цей склад не включає смерть потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження як обов’язкову чи альтернативну ознаку його об’єктивної сторони (наприклад, основний чи кваліфіковані склади хуліганства); за наявності необережної форми вини щодо заподіяння смерті потерпілому вчинене має розглядатись як сукупність злочинів і кваліфікуватися за відповідною статтею (частиною статті);