Карнавалізація кохання в комедії В.Шекспіра «Сон літньої ночі»

Міністерство освіти та науки  України 
Київський національний лінгвістичний університет 
Кафедра теорії та історії світової літератури

 

 

 

 

 

Самостійна робота на тему: 
Карнавалізація кохання в комедії В.Шекспіра «Сон літньої ночі»

 

 

 

 

 

 

 

Студентки факультету романської філології 
відділення французької мови 
Сапченко Олени 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

Перед тим як почати аналізувати  п᾽єсу «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра з огляду на визначення особливостей реалізації карнавальної природи кохання в контексті англійського Ренесансу,спочатку треба зазначити, що саме собою являє прийом карнавалізації.

Емоційне життя середньовічного  простолюдина тяжіло немовби до двох полюсів - християнської літургії (вона живила чуттєвий світ людини піднесеними, релігійними мотивами) і карнавальної, сміхової стихії. Як зазначає М.М. Бахтін «Карнавальні, як узагалі всі обрядово-видовищні форми, організовані на підставі сміху, начебто будували по той бік усього офіційного другий світ і друге життя. Насамперед - це свята карнавального типу на майданах: багатоденні, зі складними дійствами й походами на майданах і вулицях. Важливе в них те, що карнавал - не видовище, у ньому живуть усі, бо за своєю природою він всенародний. Поки карнавал триває, для жодної людини немає іншого життя, крім карнавального; від нього нікуди не подінешся, бо карнавал не знає кордонів. Протягом карнавалу живуть за законами карнавальної свободи (як в античному Римі під час сатурналій): це тимчасовий вихід за межі звичайного життя, коли дозволено дуже багато з того, що звичайно заборонено або осуджується, коли відміняються всі ієрархічні відносини, привілеї, норми, панує особлива форма вільного фамільярного контакту між людьми, відокремленими у звичайному житті нездоланними бар’єрами цивільного, майнового, службового, сімейного і вікового стану, коли треба неухильно виконувати етикет і дотримуватися пристойності.

Тепер конкретно розглянемо особливості карнавалізації кохання в п᾽єсі. На мою думку тема кохання є провідною в комедії. Ліричні герої «Сну літньої ночі» - однопланові, змальовані з незначною індивідуалізацією: Гермія маленька й смаглява, Гелена висока й білява, Деметрій рішучий та різкий у судженнях, а Лізандр має м'яку й ліричну вдачу. Кохання це мана, кохання-безумство, любовне шаленство ламає дружбу Гелени та Гермії, змушує забути про клятви вірності Деметрія та Лізандра. Власне, не Оберон чи Пак, а всесильне кохання збиває на манівці, штовхає молодих героїв на сміливі або й нерозважні вчинки. Саме необдумані вчинки, боже вільність кохання героїв, їх нестриманість та розум затуманений коханням робить з них таких собі блазнів, які живуть у своєму світі. Про цьому дуже ясно говорить у комедії мудрий Тезей. Коли людина керується тільки почуттям, він нерідко помиляється. Почуття оманні, і людина, піддавшись уяві, може помилитися у своїх прихильностях. Так, Деметрію здається спочатку, що він любить Гермию, а потім його почуття переноситься на Гелену, і він переконується в тім, що перший потяг було помилковим. Також в цьому проявляється двійництво у творі. Весь сюжет комедії проникнутий тонкою іронією з якою Шекспір дивиться на дивні примхи людського серця. Але цим самим В.Шекспір намагається привернути увагу до важливості проявів почуттів, до того,що кожна людина моє право на кохання. Саме  визнання права людини на радість і щастя на землі  було найбільшим надбанням епохи Ренесансу . Людина отримала право на гідність, право на самовираження, але це не зробило її егоїстичною та самовпевненою. Саме на це, на мою думку, розкриває прийом карнавалізації кохання в творі.

Визначальною особливістю  жанру Шекспірової комедії є  поєднання в ній у нерозривну цілість фантастичного і реального, серйозного і смішного. Сюжети комедій  розгортаються, як правило, у двох органічно  злитих планах - романтичному, високому і реальному, побутовому. Витончена  думка, облагороджені культурою  почуття і пристрасті поєднані з  веселим простонародним гумором  і побутовими мотивами.

У цій комедії виділяється  кілька сюжетних мотивів, запозичених  з різних джерел: з “Порівняльних життєписів” Плутарха взято Тезея та Іпполіту, з “Метаморфоз” Овідія - Пірама та Фісбу, лісові духи підказані фольклором. Все це, перетворене на диво багатою уявою драматурга; і створює поетичний світ комедії, в якому сплелися умовність і правдоподібність, романтика і життєва проза, лірика і блазнівство. Саме в цьому проявляється використання В.Шекспіром античних кодів у творі.

Також треба зазначити  про присутність у творі трікстера. Трікстер - в міфології, фольклорі і релігії - божество, дух, людина або тварина, яка вчиняє протиправні дії або, у всякому разі, не підкоряється загальним правилам поведінки. Як правило, трікстер здійснює дійство не по "злому наміру" спротиву, а ставить завданням суть ігрового процесу ситуації і життя. Не сама гра життя, але процес важливий для трікстера. В п᾽єсі трікстером виступає Пек. Пек - бісеня, пов’язане з нечистою силою. Його імя зустрічається в книзі Р. Скотта про таємниці відьом (“Discovery of Witchcraft”, 1584). Пустотливий і безтурботний Пек без кінця помиляється і надзвичайно заплутує всю любовну історію.

Пек .Я той веселий каверзник нічний.

За блазня в Оберона я служу.

Більш насиченим твір робить прийом п᾽єса в п᾽єсі. П'єса про «Пірама й Фізбу» - це художній документ великої ваги, який доніс до майбутніх поколінь, хай у стилізованому вигляді, народну комедію тих часів. За допомогою цього прийому автор показує що могло статися з героями, що їхнє кохання може привести до смерті.

Карнавал не знає розмежування на виконавців та глядачів. Його не спостерігають, – у ньому живуть, і живуть усі, тому що за своєю ідеєю він  всенародний. У карнавалі саме життя  грає, а гра на певний час стає самим життям. В цьому специфічна природа карнавалу, особливий рід  його буття. Тому в межах карнавалу  людина підкоряється лише єдиному закону – закону карнавальної свободи. “Сон літньої ночі” - одна з найбільш життєрадісних гуманістичних комедій. Її ренесансний зміст полягає у ствердженні торжества природного людського почуття і нездоланної сили кохання.

 

Література

 

 Наукові праці:

1. М.М.Бахтин. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М., 1965.

2. К.Г.Юнг. Психология образа трикстера//К.Г.Юнг. Душа и миф. Шесть архетипов.-К.-М., 1997.

3. Матвійчук В. Мистецтво доби Відродження (Данте і Шекспір) // Зарубіжна література. – 2003. - № 38. – С. 12 – 14.

4. Шекспир У. Полное собрание сочинений: В 8 т. / Пер. М.Донского.- М.: Искусство, 1960. – 211 с.

5. Шекспир в мировой литературе: Сборник статей. – М.-Л.: Худ. литература, 1984. – 383 с.