Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Октября 2013 в 23:29, реферат
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції. Назва виникла від французького слова "romantisme", яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції. Назва виникла від французького слова "romantisme", яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.
Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.
Письменники-романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення. Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.
Романтики уявляли розум ототожненням прагматизму, тому просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність. Спираючись на цю естетику та поетику романтизму, можна з впевненістю сказати, що новела Гофмана «Пісочна людина» належить до романтичної літератури.
Ернест Теодор Амадей Гофман (1776 - 1822) - німецький письменник, автор таких широко знаних у світі творів, як "Лускунчик", "Пісочний чоловік", "Золотий горщик", "Крихітка Цахес" та ін.
«Пісочна людина» входить у збірку новел «Нічні повісті». У них письменник дав волю похмурій стороні своєї невичерпної фантазії. У «Нічних оповіданнях» перевершене усе найжахливіше і моторошніше. Дияволові не написати нічого більше диявольського»,- писав Генріх Гейне. Але той же Гейне помітив, що «Гофман зі своїми химерними карикатурами завжди і незмінно тримається земної реальності». У його похмурої фантастики завжди є життєвий грунт.
В творі Гофмана велике місце займає тема ляльки, яка відтворюється нам в образі певних персонажів.
На думку Ю.М. Лотмана, щоб зрозуміти «таємницю ляльки» потрібно відмежувати уявлення «лялька як іграшка і «лялька як модель». Всім відомо, що іграшка приносить позитив, щось прекрасне, спогади про дитинство, а лялька – стимулятор, що провокує нас на творчість і вимагає гри. Але лялька може переносити у сферу гри та уяви не лише матеріальні елементи, але й елементи поведінки: їй не потрібно говорити – той, що грає, говорить і за неї, і за себе; їй не потрібно рухатися; вона може нерухомо лежати, а той, що грає, буде уявляти, що вона ходить, бігає або літає.
На мою думку, яскравим образом ляльки у новелі Гофмана «Пісочна людина» постає Олімпія - дочка професора фізики Спаланцані. Студент Натанаель закохується в красуню Олімпію, розгледівши її в телескоп, куплений у продавця барометрів, тобто він дивився крізь спотворену призму дійсності, приймаючи цю дійсність за справжню. Вражений її красою, герой буквально завмирає в спогляданні. Проте реальна Олімпія зовсім не відповідає тому образу, який постає у гарячій уяві Гофмана. Проте справжня трагедія поета, закоханого у ляльку, яку оживила його власна уява, не дає права так її назвати. Олімпія на всі його прохання відповідає лише бездумним “Ах! Ах!”. Олімпії – це мертва красота. «машина» рухливість, неприродність – все видавало в ній неживе створіння. Але найбільше відчувалась неприродність в її, «як пише Гофман», мертвому погляді, і взагалі в очах було якесь заціпеніння. Вона захоплює його у свій «неживий» світ. Причини “небачення” Натанаелем реальної Олімпії пояснюється дією містичного “мотиву очей”. Натанаель, коли заглядав їй в очі - бачив в них свою власну душу. Основним способом для нього було вираження власного «я», єдиним засобом втілення свого ставлення до навколишнього світу та його мешканців.
Іншою «лялькою» в новелі «Пісочна людина», на мою думку, постає саме головний герой, Натанаель. На відміну від Олімпії Натанаель – жива людина, але це не заважає йому мати в собі не серце, а саме живий механізм. Він був «мрачным мечтателем», його життя, як пише Гофман, складалось зі сновидінь та передчуттів. Ця людина не жила, а існувала.
Я вважаю, що живим підтвердженням справжньої людини в творі постає Клара. Як пише Гофман «Клару никак нельзя было назвать красивой, но она была наделена воображением живым и сильным, обладала женским сердцем, нежным и чувствительным, и умом весьма проницательным». Довкола люди не бачили справжню її красу, таким же ставленням на той час було й до романтиків.
Отже, на мою думку, краще бути людиною, що має живе серце, поведінка якої не є ідеальною, але є справжньою і натуральною, ніж божественною лялькою зі стальним механізмом всередині, з механізмом, якому не притаманні «людські» почуття.
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний лінгвістичний університет
Самостійна робота на тему:
Образ ляльки в літературі романтизму (на матеріалі новели Е.Т. Гофмана «Пісочна людина»)
Студентки 2 курсу
Факультету сходознавства
Групи 23-12
Заставної Наталії Юріївни
Викладач: Біляшевич Т.М.
Київ - 2013
План: