Особливості романів О. Дюма (гостра сюжетність, майстерність оповіді, життєрадісність і енергія героїв, риси мелодрами)

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В Г Короленка

 

Кафедра світової літератури

 

 

Особливості романів О. Дюма (гостра сюжетність, майстерність  оповіді, життєрадісність і енергія героїв, риси мелодрами)

(«Три  мушкетера»)

 

 

 

 

 

 

Підготувала :

студентка групи У-31

факультету філології та журналістики

Товкач Вікторія Едуардівна

 

 

 

 

 

 

Полтава 2014

Олександр Дюма-батько (так його називають на відміну від сина, теж письменника Олександра Дюма) народився 1802 р. в містечку Віллер-Котре, недалеко від Парижа. Батько його, генерал, за свої республіканські переконання при Наполеоні потрапив у немилість і змушений був піти у відставку. 1803 р. він помер, лишивши родину без засобів до існування.

Кілька років майбутній письменник навчався в місцевій школі, а потім поступив на службу — писарем до нотаріуса. В 1822 р. Дюма приїхав у Париж. Друзі батька допомогли йому влаштуватися на скромну посаду в канцелярію герцога Орлеанського. Він сумлінно працює, на дозвіллі читає твори Вільяма Шекспіра, Мольєра, Йоганна Ґете, Фрідріха Шиллера, Вальтера Скотта.

Літературний шлях Дюма розпочав у 1825 р. невеличкою збіркою оповідань «Сучасні новели», пересічною за змістом і стилем. У 30-х роках письменник приєднується до романтичного напряму в літературі і стає активним учасником салону Віктора Гюго — «штаб-квартири романтизму», де збиралися палкі його прихильники: Альфред де Віньї, Шарль Огюстен Сент-Бев, Еміль Дешан, Альфред де Мюссе та ін.

1829 року  Дюма пише одну з найкращих  своїх драм — «Дуель за часів  Рішельє», яку згодом називає «Маріон Делорм». П'єсу взялися поставити у театрі Французької Комедії, але незабаром цензура заборонила її, мотивуючи свою заборону тим, що у ній нібито паплюжиться образ короля Людовіка XIII, — а, отже, й династія Бурбонів. У своїх драмах Дюма розробляє національно-історичну тематику, порушує проблеми, які знайдуть втілення згодом, коли він створюватиме величезний цикл історико-пригодницьких романів.

З початком Липневої революції Дюма стає на бік опозиції, що протестувала проти режиму Луї-Філіппа. 1832 р. він бере участь у походах генерала Ламарка, які спричинилися до республіканського повстання 5 — 6-го липня. Монархія жорстоко розправилася з повстанцями, тому письменникові довелося на певний час виїхати з Парижа у Швейцарію.

У 30-х роках Дюма задумав створити серію романів, у яких хотів змалювати величезний період французької історії — від часів панування Карла VII (1422–1461) до середини XIX ст. У першому романі серії — «Ізабеллі Баварській» — письменник відобразив факти й події далекого минулого, історичним тлом якого було прагнення Англії захопити французькі землі та встановити на них свою владу. Антианглійська спрямованість цього твору незаперечна. У наступному романі — «Асканіо» (1840) — змальовано двір французького короля Франциска І. Головний герой твору — славнозвісний італійський скульптор доби Відродження Бенвенуто Челліні.

У 40-х роках Дюма видає свої найвідоміші історико-пригодницькі романи: трилогію про мушкетерів («Три мушкетери», 1844; «Двадцять років потому», 1845; «Віконт де Бражелон, або Десять років потому», 1848–1850), «Граф Монте-Крісто» (1844–1845), «Королева Марго» (1846), «Шевальє де Мезон-Руж» (1846), «Графиня де Монсоро» (1846), «Дві Діани» (1846), «Сорок п'ять» (1848). У 50-х роках письменник відходить від романтичних позицій і створює низку пересічних історичних романів («Ісаак Лакедем», «Анж Піту», «Графиня де Шаркі», «Паризькі могікани» тощо). Трохи раніше, у 1847 p., Дюма заснував «Історичний театр», де були поставлені інсценізації романів «Королева Марґо», «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто». Театр проіснував два роки і був закритий у зв'язку з революційними подіями.

Багато своїх творів Дюма створив у співавторстві з маловідомими або й зовсім невідомими літераторами. Серед них Огюст Маке: трилогія про мушкетерів, «Жіноча війна», «Граф Монте-Крісто», «Шевальє де Мезон-Руж», «Кольє королеви», «Чорний тюльпан»; Поль Меріс: «Асканіо», «Аморі», «Дві Діани»; Поль Бокаж: «Тисяча і один привид», «Паризькі могікани», «Сальватор»; Поль Лакруа: «Жінка з оксамиткою на шиї» та ін. Саме праця із співавторами дала можливість письменнику створити таку кількість творів. Обов'язками співавторів були вибір сюжету твору, інколи розробка того чи іншого образу або ситуації, частіше — підбір необхідних історичних документів і розставлення пунктуаційних знаків, які Дюма майже ніколи не ставив, щоби пришвидшити написання твору. Але головну роботу — перетворення попередніх несміливих начерків у справжній літературний твір — завжди виконував Дюма. Все, що виходило з-під його пера, мало особливий дух, особливу атмосферу, яку Достоєвський називав «дюмівським інтересом».

Користуючись класифікацією, що ділить романи Дюма на авантюрно-романтичні, авантюрно-історичні і власне історичні, потрібно зауважити, що більшість своїх власне історичних творів він створив без допомоги співавторів. Це «Ізабелла Баварська» «Капітан Рішар», «Соратники Ієгу», історичні хроніки — «Наполеон», «Генріх IV» та ін., що вказує на особливе ставлення до них самого автора.

Високо обдарований оповідач, що володів палкою уявою, блискучий майстер у побудові сюжету і діалогу, О. Дюма, як пише про нього А. Моруа, «не був ні ерудитом, ні дослідником. Він любив історію, але не поважав її». «Що таке історія? говорив він. Це цвях, на який я вішаю свої романи».

«Три мушкетери» (1844), «Двадцять років поспіль» (1845), «Граф Монте-Крісто» (1846), як і багато інших романів Дюма («Графиня Монсоро», «Намисто королеви»), являють собою вільний, але яскравий, захоплюючий виклад різних історичних подій. Але, по суті справи, історичний роман Дюма знайомить нас з романтичними героями. Події в романі Дюма розвиваються з волі випадку, часто з волі людей, непричетних до двору і забутих історією, мушкетерів, гарненьких камеристок королеви...

Створюючи «Трьох мушкетерів», як і ряд інших романів, О. Дюма і його молодий помічник, викладач історії Огюст Маці, використовували «Мемуари пана ДАртаньяна, капітан-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів», дуже мало переймаючись їх сумнівною репутацією. Відомості, отримані з «Мемуарів ДАртаньяна», пізніше були доповнені справжніми «Мемуарами мадам де Лафайєт», що наштовхнули Дюма і Маці на думку написати роман «Віконт де Бражелон». Так поступово зростало число захоплюючих творів, по яких увесь світ знайомився з французькою історією, хоча ця історія була далеко не в усьому вірна, але й не в усьому фальшива. Дюма вмів із драматизмом, що захоплює, переказати ті чи інші події, зовсім перетворивши «сирий» мемуарний матеріал, вдихнувши в нього кипучу енергію, ожививши його діалогом і подробицями.

Як відзначає А. Моруа, секрет успіху Дюма полягав у тому, що він ввів в оповідання другорядні персонажі, пояснюючи вчинками цих героїв багато великих історичних подій. У цьому, до речі, проявився демократизм нової французької літератури. Адже за Атосом, Портосом, Арамісом і ДАртаньяном можна побачити цілу юрбу народних героїв, що виступають також у романах і повістях Жорж Санд, В. Гюго, П. Меріме...

«...Ці вигадані герої присутні у вирішальні моменти справжньої історії», пише А. Моруа. Атос ховається під ешафотом під час страти Карла I Стюарта і чує його останні слова. Атос і ДАртаньян удвох відновлюють Карла II на англійському троні. Араміс намагається підмінити Людовика XIV його братом-близнюком, що згодом стане Залізною Маскою. ДАртаньян і його друзі змушують примиритися французьких вельмож із двором, диктують мир Ганні Австрійській і Мазарині і т.д.

Романтик Дюма вражає нас тим же, чим і Гюго, своїм вмінням створити «ідеальні характери», польотом фантазії. Але в я об'єктивності варто визнати, що в романах О. Дюма менше історизму, ніж у В. Гюго і Вальтера Скотта, немає художньої багатогранності і глибини, властивої цим письменникам. Для того щоб малювати історичні картини, Дюма досить було двох фарб чорної і білої, у той час як контрасти Гюго таять у собі справді мальовничу гаму тонів, з якої виникають фігури Квазімодо і Есмеральди.

Д'Артаньян, головний герой роману «Три мушкетери», — особа історична. Основне джерело цього твору — книжка Куртиля де Сандра «Мемуари пана Д'Артаньяна, капітан-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів, у яких ідеться про чимало приватних і таємних речей, що сталися за Людовіка Великого» (видана в Голландії 1701 p.).

Дюма вважав, що імена мушкетерів — Атос, Портос та Араміс — вигадані, що Сандр приховав за ними добре відомих осіб. Проте ці три герої існували насправді. Атос народився у провінції Беарн. Про його життя збереглося небагато відомостей. Він був чудовим фехтувальником. Помер 1643 р. — певно, його вбили на дуелі, оскільки тіло було знайдене біля ринку Пре-о-Клер — улюбленого місця дуелянтів. Портоса звали Ісааком де Порто; він походив зі знатного роду, відомого й у XIX ст.; служив у загоні королівських мушкетерів. Араміс — справжнє його ім'я Араміц — якийсь час жив у долині Баритон; він теж був мушкетером.

У «Трьох мушкетерах» органічно втілені творчі принципи письменника, стильові особливості історико-пригодницького роману, які він започаткував і розвинув. У романі відображено історичні події за Людовіка ХНІ (1610–1643). Історія для Дюма — це лише сукупність фактів і подій, на підставі яких можна створити цікавий динамічний сюжет. Письменник не зважає на складні явища політичного та соціального характеру, лишає поза увагою життя народу, сповнене повстань і заколотів. Усе це отримує в романі довільне тлумачення.

Письменник зосереджує увагу на приватному житті героїв. Вони — справжні персонажі авантюрного роману. Таку трагічну подію в історії Франції, як облогу міста Ла-Рошель, Дюма пояснює ревнощами кардинала Рішельє до герцога Бекінгема. Романіст зводить до випадкового епізоду криваві події облоги, полестивши і Рішельє, і запеклому ворогові Франції — Бекінґему.

Дюма не прагнув бути мислителем і розв'язувати історичні проблеми минулого й сучасного. Головне для нього — стрімкий розвиток дії, незвичайні пригоди героїв, майстерно побудована інтрига, несподіваний поворот сюжету. Письменник у своєрідній формі відроджує традицію пригодницького роману XVII–XVIII ст. Використовуючи ефектний спосіб побудови любовної інтриги, йому вдається досягти драматизму та напруги сюжетної лінії. Інтрига ускладнюється ще й тим, що герой і героїня належать до різних прошарків та ворогуючих партій

Роман «Три мушкетери» — безперечно, найпопулярніший твір Дюма серед серії романів на історичну тематику. Його композиція обумовлена жанром «фейлетонного» роману, який вимагав від автора не тільки завершеності розділів, а й їхнього органічного зв'язку. Фінал кожного розділу у письменника — зав'язка епізоду, з якого починається наступний розділ. Енергійна, доступна, позбавлена архаїзмів мова відповідає стрімкому потоку подій, епізодів і випадків, змальованих у романі.

Трилогія про мушкетерів охоплює великий період історії Франції — від 1625 р. до того часу, коли Людовік XIV почав у 70-х роках війну проти Голландії, щоб завоювати чужі землі та зміцнити свою економічну та політичну силу в Європі. Змалювавши долі героїв і вдосталь потішивши читача їхніми незвичайними пригодами, письменник закінчує розповідь картиною бою голландців із французами. У цьому бою Д'Артаньян гине, за кілька хвилин до смерті отримавши звання маршала Франції.

Помер письменник у містечку Пуї 6 грудня 1870 р.