«Пісня про Роланда» як зразок народно-героїчного епосу

             Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.  Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4—5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340–397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410–428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року). Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос.

              Початок доби середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності.

            Термін “епос” означає “слово пре подвиг”. Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою; значну роль відіграють міфологічні казкові образи та ситуації; герої наділен. чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів драконів. Епоха Середньовіччя надала епічним героїчним твора’ інших рис. Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, у яких відображено волю, завзяття народу в боротьбі: злом, кривдою, соціальним та релігійним гнобленням, де прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних заступників. У середні віки носіями епічної традиції були професій-співці: жонглери — у Франції, шпільмани — в Німеччині, хуглари — в Іспанії. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв’язок із фольклором, посилюється роль історичних фактів, хоча переосмислення історії залишається характерною рисою героїчного епосу. В процесі формування феодальних відносин інтереси роду, племені поступаються чи зливаються з державними. Тема захисту роду трансформується в тему незалежності держави; епічний образ короля уособлює єдність і незалежність держави, в епосі високо ціниться вірність сюзерену. З’являється новий мотив військового протистояння іноземцям. Патріотичні мотиви, пов’язані з боротьбою проти завойовників, у період посилення “світових” релігій часто набувають релігійної форми протистояння “невірним”.  Образи героїв епосу на всіх стадіях розвитку будуються з традиційним принципом — усі вони сміливі, непохитні борці зі злом. Спочатку наділені надприродними, казковими силами потім підноситься роль особистих здібностей героя, пізніше в епічних творах з’являються спроби розкрити психологічний стан героїв, їхніх особистих стосунків. Образ героя може бути пов’язаний із історичною реальністю або обмежується вигадкою. Творці героїчного епосу хоча і спираються на історичні імена, факти, описи реально існуючих міст, не прагнуть передати достовірно матеріал, міфологують історію.

             Реальні історичні особи постають у поемі поряд з вигаданими героями, а сама вона є відображенням жорстоких звичаін тієї епохи. В головних образах героїчного епосу народ відображав свій ідеал, наділивши історичних осіб неабиякою вродою, позитивними рисами характеру. Використана для цього гіперболізація символізує “могутність самого народу”.  Героїчний епос зберігав у пам’яті народу його історію, а вчинки героїв слугували середньовічній людині зразком для поведінки. Герої наділені чаклунською силою, спілкуються з богами, духами, герой — втілення найкращих рис народного характеру він вирізнявся надзвичайною силою, хоробрістю, боровся за незалежність рідної землі та свого народу. Коли ж гинув, то за ним залишалася моральна перемога. Його образ розкривався через вчинки. Образ героя наділений богатирськими рисами і створюється за принципом узагальнення, а не індивідуалізації. Наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого народу. Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обов’язку.

            Розкриття образу відбувалося переважно у вчинках. Типовим було соціальне походження і статус героя—рівень знатності та заможності. Герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну. Він і його подвиги завжди були в центрі розповіді про минулі події. Ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів, драконів. Змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав епічного героя в декілька разів чисельністю свого війська.

             Художні засоби: різні види описів; своєрідні повтори (трикратні); розгорнутий діалог; зачини, кінцівки; усталена система художніх засобів: гіперболізація, постійні епітети, урочистий стиль, широта охоплення подій в часі, просторі, повноті зображення, розвинена сюжетність та драматизм; опис битв, поєдинків; у сюжеті переважали казкові образи та ситуації; поетика ранніх зразків такого епосу тісно пов’язана з фольклорними елементами: зверненням доказко-вихобразів та ситуацій; стійкі епітети; опис батапьних сцен; віщі сни; плачі; фантастичні елементи; відображення релігійної ідеології, своєрідний стиль (повтори, звертання,постійні епітети, метафори, символи, порівняння, вигуки).

- Епічна картина світу в  «Пісні про Роланда»: історичні події та їх художнє переосмислення у поемі; функції пейзажу; образ Франції.

             Вершина французького героїчного епосу — ” Пісня про Роланда”. Вона збереглась у кількох рукописах. Твір названо піснею, оскільки він адресований слухачам і уславлює героїчний подвиг.

            «Пісня про Роланда» — середньовічний героїчний епос французького народу. У творі оспівується «священна» боротьба франків проти «марновірних» мусульман.В основу «Пісні про Роланда» покладено історичний факт, занесений у літопис 778 р. літописцем Карла Великого. Карл після невдалого походу в Іспанію вирушив у зворотну путь через Піренеї. У Ронсевальській ущелині вночі на загін франків напали баски, захопили обоз і перебили майже весь ар’єргард. Серед загиблих був і бретонець Хроудланд. По мститися за своїх франкам не вдалося.

            Триста років по тому в «Пісні про Роланда» ці події змінилися так, що їх важко впізнати. Незначний похід Карла перетворився на «священну війну» за християнську віру, християни баски обернулися у народному епосі «поганими» сарацинами, а безславне побиття франків постало як героїчна битва проти об’єднаних сил усього «марновірного світу». Нікому ж невідомий Хроудланд став славним лицарем Роландом, небожем самого Карла Великого.

             У цьому «перетворенні» історичного факту криються особливості героїчного епосу як жанру, його роль і значення в культурі народу. Героїчний епос виникає на етапі усвідомлення людською спільнотою своєї єдності. Це усвідомлення відбувається з поділу світу людей на «своїх» і «чужих». В епосі кожного народу і створюється цей образ «своїх», яких наділяють найкращими рисами. Героїчне минуле — підґрунтя, на якому формується ідеал сучасного. Епос складали й виконували не для того, щоб зберегти у пам’яті точні факти, а для того, щоб розповісти про себе, свої найкращі риси.

            Боротьба проти іноземців та іновірців за батьківщину — провідна тема «Пісні про Роланда». Визначальна риса, що характеризує франків у «Пісні про Роланда»,— патріотизм. Усі вони воюють не задля власної вигоди, а заради «любої Франції», а ширше — «за весь світ християнський». А уособлює цей релігійно-патріотичний ідеал лицарство.

           Дійсність, яка постає у «Пісні про Роланда»,— велична і проста. Це християнський світ, який з усіх боків оточує світ «марновірних». Християнський світ треба захищати від них, якщо ж вони вторгаються у світ християнський — їх треба знищувати. Тому війна, яку веде Карл,— священна.

          Принцип паралелізму у будові «Пісні про Роланда» застосовується чітко і послідовно. Кожен персонаж із «християнського» світу має відповідник у світі «марновірних»: небіж Карла Роланд — небіж Марсилія Аельрот, дванадцять франкських перів — дванадцять сарацинських перів тощо. Так само, як і франки, сарацини цінують відвагу, вірність своєму правителю. Але світи «християн» і «марновірних» не тільки паралельні, вони контрастні. Світ «християнський» уособлює добро, світ «марновірних» — зло.

           Роланд постає у творі як носій найкращих рис християнського світу, а його індивідуальний характер уособлює цінності всього народу. Образу Роланда притаманні нові риси самовідчуття епічного героя, зумовлені новими історичними реаліями, які склалися в Європі після занепаду Західної Римської імперії, утворення нових держав, встановлення феодальних стосунків васала й сеньйора, сюзерена. Відданість Роланда Карлу — це відданість загальнодержавним інтересам, які й уособлює король.

         Образ Роланда послідовно розкривається у його вчинках. Роланд завжди підкорюється необхідності робити те, що вимагає від нього обов’язок лицаря, але ця покора не має нічого спільного з покорою долі. Служіння королю і «любій Франції» — це свідомий вибір і природне єство героя. Історична правда в «Пісні про Роланда» переосмислюється відповідно до завдань, які ставили собі творці середньовічного епосу: показати ідеал патріотичного служіння. Роланд і уособлює цей ідеал, тому він наділяється найкращими рисами: силою. міццю, витривалістю, а головне — відданістю королю і вітчизні.

           Змальовує автор і природу, на фоні якої відбуваються події, Середньовіччя любить яскраві барви: синє море, кораблі під червоними вітрилами, білі та жовті прапорці на списах воїнів, зелений колір трави, ковили, плодових дерев… Природа в «Пісні» співзвучна настроям героїв та характеру подій. У суворих тонах описана природа Ронсеваля, де розігрується трагедія: тут високі хребти, бездонні провалля і похмурі скелі. Жахлива картина бурі, смерчу є пророцтвом загибелі Роланда.

            У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По-перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по-друге — країні загрожувала іноземна навала, по-третє, у десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але дійсною причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Та в очах народу вчинки християн сповнені благородства, так як і їх мета.

   - Образна система  поеми. Герої-богатирі: Карл, Роланд, Олівє, Турпен, Ганелон; ворожий  табір; жіночі образи.

           Велике значення для франкского табору має образ Карла Великого. Його зовнішній вигляд, виняткове довголіття, риси переваги морального і фізичного роблять його типовою фігурою епічної оповіді. Властива йому мудрість не заважає тій пристрасті, з якою він відноситься до свого племінника Роланда (треба врахувати, що в деяких варіантах Роланд вважається сином Карла), і того свавілля, яке виявилося в його рішенні про посольство до Марсилію. Карлу особливо важкі не ті величезні втрати, які поніс ар'єргард в битві з сарацинами, а загибель дванадцяти перів і раніше всього Роланда, за смерть якого він готовий мстити сарацинам, не зважаючи на нові жертви. Його споріднена пристрасть до племінника настільки сильно, що Карл випереджає військо, щоб розшукати загиблого героя.Карла не мине сумнів і хвилинне коливання, властиві і більш рядовим воїнам. Знову схрещуються мечі і списи, тріщать панцирі і шоломи, падають з бойових коней франки і їх різноплемінні супротивники - картина битви ускладнюється нарощуванням схожих між собою епізодів.Поєдинок з Балігантом завершується перемогою Карла, перемогою франків над ворогом. Треба пригадати ще одну межу в образі Карла - черствість і відому нечуйність до людей. При поверненні в Ахен Карл зустрічає Альду, що втратила в Ронсенвальськой битві свого брата Олівьера і жениха Роланда. Важке горе дівчини не чіпає карла, і він намагається її утішити, пропонуючи їй вигідніший, на його думку, брак з своїм сином Людовиком. Карл добивається відплати по відношенню до Гвенелону з винятковою наполегливістю. В особі Тьедрі він знаходить захисника загиблого Роланда. Хоча французьке військо понесло непоправну утрату в результаті загибелі багатьох полководців, це не заважає Карлу не тільки четвертувати зрадника Гвенелона, що отримав відплату по заслугах, але і повісити всіх його родичів, хоробрих і досвідчених воїнів. Карл, як і Роланд, отримує допомогу і підтримку з боку "небесних силЭти небесні сили в кінці поеми знов закликають Карла до війни проти сарацин. ". З ними у героїв відносини, що багато в чому нагадують складні зв'язки між сюзереном і його васалами.

            Роланд володіє тією доблестю і рішучістю, які допомогли йому стати кращим полководцем війська Карла. Проте йому властиві життєві слабкості: гарячність, безрозсудна необачність і деякі хвастощі. На першому місці в поемі коштує образ Роланда. Про дитинство його нічого не мовиться, але циклічні поеми з'ясовують його відносини і споріднені зв'язки з Карлом, а також допомагають зрозуміти причину ворожості Гвенелона до свого пасинка. Тут, в самій поемі, фольклорна тема нещасної долі пасинка або падчерки не отримала розвитку через інші ідейні завдання. Епізоди, пов'язані з Роландом, відрізняються ліричним забарвленням, чому немало сприяє динамічний стиль викладу. Насмішки і прямий виклик по відношенню до Гвенелону змінялися завзятістю і упередженим розумінням військової честі в бесіді з кращим іншому - Олівьером, коли мова заходить про заклик на допомогу військ Карла. Пропозиція Олівьера затрубити в ріг Оліфант Роланд сприймає як визнання слабкості, негідної хороброго лицаря, і віддає перевагу нерівному бою з сарацинами, що загрожує загибеллю всьому арьргарду. Розбіжності між друзями знов загострюються, коли Роланд, переконавшись в безвихідності обстановки, що створилася, готовий затрубити в ріг, але цього разу вже Олівьер, що чудово оцінив безнадійність положення, вважає неприпустимим звернення до Карла, оскільки це порочить звання доблесного і мужнього воїна. Тільки втручання архієпископа Турпіна примиряє друзів, хоча правота залишається на стороні Олівьера. Суворий характер Роланда наділений привабливими рисами постійності в незнаючій меж дружбі, у вірності служіння Франції, і її государеві; цій останній межі надається особливе значення, оскільки Роланд характеризується, як ідеальний лицар, вірний васал свого сюзерена і захисник "дійсної" віри - християнства. Якщо тема дружби виразно виражена в характері Роланда, то тема любові не займає в поемі помітного місця: загроза Олівье відмовити Роланду в руці своєї сестри Альди не створює особливого конфлікту.

           Озброєння воїна, його бойовий кінь були повсякденними супутниками лицаря. Одним з найпоетичніших і гідних уваги місць в поемі слід визнати прощання Роланда з своїм мечем Дюрандалем. У рукоятку меча, пишну коштовностями і золотом, часто поміщали особливо шановані реліквії. Меч, що має форму хреста, був не тільки символом сили і влади, але і релігійним символом, що утілював марновірне уявлення про чудотворну силу хреста і увязнених в рукоятці меча реліквіях. Звернення до меча Роланда з прощальними словами нагадує оплакування (ліричний плач, эпицедию), в якому з дружньою довірчістю пригадуються основні події минулих днів, пов'язані з успіхами і славою французької зброї. Мечам, своїм постійним супутникам в лайливих справах, воїни давали прізвиська, що відображали кращі якості металу, його гарт і твердість, значення дружньої опори. Так, назва меча Роланда - "Дюрандаль" указує на його виняткову твердість, назва меча Турпіна - "Альмас" може зрозуміти як "свята сокира", назва меча Карла - "Джойоз" в перекладі означає "радісна". На пустинному полі битви, де не залишилася жодної живої душі, а лише гори трупів, Роланд перед смертю прикриває собою Дюрандаль і лягає лицем до землі сарацина, "щоб Карл сказав своїй дружині славною, “Що граф Роланд загинув, але переміг". Доля зброї - не остання турбота воїна, Роланд не допускає думки, що його меч дістанеться сарацинам. Він знаходить в собі сили для боротьби з ворожим воїном, що намагався опанувати його мечем.

             Образ середньовічного воїна Олівье сприяє з'ясуванню зовнішності. Характери двох друзів протиставляються словами самої пісні: "Мудрий Олівье, а граф Роланд безстрашний". Ця мудрість допомагає Олівье тверезо дивитися на речі, розуміти обстановку і правильно оцінювати якості своїх соратників і ворогів. Він не тільки допомагає Роланду у важкій Ронсевальськой битві, але саме йому вдається вірно зрозуміти підступний задум Гвенелона і всі його наслідки. Якості особистої хоробрості поєднуються в Олівье з великим полководницьким талантом. У нім немає показного малювання і тієї частки зарозумілості, якою володіє його друг. Він різкий і прямий в своїх думках, і в його вуста вкладений остаточний вирок безрозсудності Роланда: "Лише ви, Роланд, несчастия винуватець! Гідно той, хто мудрий, ніж той, хто скажений! Божевілля наше всіх нас погубило, - Не будемо більше Карлу ми служити!."

              Сцена, в якій смертельно поранений Олівье, не пізнавши Роланда, приймає його за ворога і важким ударом меча розтинає його шолом, відрізняється особливим драматизмом. У останні хвилини життя свого друга Роланд проникається ніжністю до нього і знаходить вираз своєму горю в голосінні над бездиханним трупом. Так, лірична форма плакавши по померлих як би порушує єдність епічної оповіді. Роланд і Олівье належать до дванадцяти кращих полководців франкских перів. Але не типові риси, які властиві їм обом, не знаходять повторення в образах решти полководців Карла. Їх хоробрість, доблесть, уміння володіти зброєю і вести бій, як на коні, так і в пішому ладу не мають виразного індивідуального приурочування. Вони більше відрізняються своїм зовнішнім виглядом, озброєнням, супротивниками, з якими їх зводить доля, чим особистими якостями, тільки їм властивими. Немон Баварський і Оджер-данець хоч і володіють деякими особливостями, проте їх образи не такий значущий, як образ архієпископа Турпена. Існує багато циклічних епопей, де Турпен займає більше місце, чим в "Пісні про Роланда". Разом із загальними військовими якостями Турпен володіє великим моральним авторитетом, і до слів його повинен прислухатися навіть такий упертий і свавільний воїн, як Роланд. У запалі битви цей служитель церкви не забуває свого сану, підтримуючи бадьорість і мужність воїнів не тільки силою меча, але і словами заклику, утіхи і обіцянки "замогильного блаженства". Він є неупередженим суддею в спорі двох друзів, йому ж перед смертю доводиться дати відпущення гріхів всім християнським воїнам.

           Образ зрадника Ганелона виділяється в поемі яскраво і напористо. Типові властивості відважного воїна властиві повною мірою і вітчимові Роланда, але в його характері можна побачити риси того невірного барона, який особисті, корисливі інтереси ставить над усе і йде на пряму зраду батьківщини. Він наносить непоправну утрату Франції, керуючись спрагою помсти і егоїстичного благополуччя. Він поводиться при дворі Марсилія то мужньо і чесно, то, у зв'язку з виношеним вже раніше планом, лицемірно і злочинно. Його засудження не зустрічає поголовної підтримки; сила крові і спорідненої кругової поруки допомагає Ганелону і дозволяє йому, не дивлячись на пережиті приниження, сподіватися на благополучний результат суду. Його родичі майже досягають успіху, проте заперечення з боку Тьедрі, що захищає славне ім'я Роланда, примушують Пінабеля вступити з ним в поєдинок. Рішення долі Ганелона тепер стало залежати від результату поєдинку; поразка Пінабеля спричиняє за собою суворе покарання зрадника.

           Більшість воїнів-сарацин володіють усім переліком необхідних бойових якостей. Образи сарацин мало чим відрізняються від образів франків. Основне зіставлення, яке тут неухильно проводиться, полягає в затвердженні дійсної релігії - християнства і в приниженні помилковою (язичницькою, в розумінні епічної оповіді, релігії) - мусульманства. Їх озброєння і бойові коні не поступаються франкським, та інакше і бути не може, тому що тільки в бою з гідним супротивником можуть виявитися чудові риси франків. Не можна сказати також, що і другорядні персонажі табору сарацина повністю знівелювали, вони мають свої негативні риси. Серед ворогів Франції особливо виділяються цар сарацина Марсилій, Балігант і Аерольт. Серед них зрадник Абізм, велетень Фальзарон, що не знає собі рівних Мальпрім.

            Жіночі образи в епічній оповіді про Роланда займають скромне місце, тоді як у ряді інших поем на цей сюжет їм належить значна роль. Привабливою і жіночний характер Альди затверджує ідею вірності і відданості своєму обранцеві не у меншій мірі, чим Роланд, що несе службу у свого сюзерена в ім'я вірності і безкорисливості. Олівье згадує про Альде в передсмертну годину і вважає її гідною супутницею свого улюбленого друга. Проте подвійна втрата в Ронсенвальдськой битві жениха і брата позбавляє Альду всякого бажання жити, і у відповідь на пропозицію Карла зробити її дружиною його сина і спадкоємця Альда суворо дорікає королеві франків і вмирає на його очах. Брамімонда – другий жіночий образ, зображена виразніше, ніж Альда, і є певною мірою контрастом по відношенню до свого чоловіка. Приїзд Генелона хвилює її, як жінку, хоча повний розвиток їх відносин отримує своє віддзеркалення тільки в циклічних поемах. Їй властива мужність у вчинках і те людська гідність, яка втрачає під кінець життя поранений Марсилій. Якщо воїни сарацинів приймають християнство з примусу, то Брамімонда робить це добровільно, і хрещення її здійснюється, після закінчення походу, в Ахене, де їй дано нове ім’я – Юліани. Мотиви релігійної нетерпимості і християнства, як кращої віри, широко причинені в подіях і дійових особах «Пісні про Роланда», але немає сумніву, що саме звернення Брамімонди є головним доказом переваги християнства.

 - Епічний стиль поеми: особливості сюжетно-композиційної організації оповіді; особливості поетичної мови; роль фантастичних образів.

         Епічні поеми, головним героєм яких ставав або сам Карл Великий, або хтось з його вірних лицарів, увійшли до циклу «жест короля». Найвизначніша серед них - «Пісня про Роланда», перлина не тільки французького, а й західноєвропейського епосу. Основу епічної поеми становлять реальні факти, але факти надзвичайні, які змушують здригатися від жаху та жалю. Криваві міжусобні війни, жорстока братовбивча різанина, шаленство тріумфуючих ворогів, горе й сльози матерів, загибель доблесних і славних героїв через зраду, спустошення, смерть - усе це, на жаль, людство переживало на всіх етапах своєї історії. Для епічної поеми потрібні й могутні герої, які мають відповідати ідеалам народу, його релігійним переконанням. Поети підкреслювали в героях мужність і відвагу, фізичну силу. Водночас, хоч епосові й не властивий глибокий психологізм, його герої наділялися такими рисами, як любов до батьківщини, відданість сюзеренові, друзям, чесність і щирість. Усі епічні герої багато й часто ридають, здебільшого оплакуючи загиблих товаришів. Традиційні плачі й тужіння не суперечили їхнім лицарським доблестям, тим часом наближаючи героїв до слухачів, роблячи оспівувані переживання переконливішими. Епічним героям вірили, як вірили в реальність описуваних у поемах подій. Адже сама поема ставала примітивною формою історії, самою історією до появи істориків.

           Епічний сюжет сказання відрізняється простотою і послідовністю, незважаючи на велику кількість діючих облич. Поштовхом до виникнення розбіжностей між Роландом і Гвенелоном є їхня сварка, викликана пропозицією Роланда відправити послом Карла Великого в Саргосу його вітчима Гвенелона. Прибуття сарацинського посла Бланкандрина, що, з доручення свого батька пануючи Марсилія, повинний був брехливими запевняннями в покірності й обіцянками рясної данини домогтися згоди Карда на висновок війська з Іспанії, викликало необхідність у зустрічному посольстві. Почесне і небезпечне доручення після довгих сперечань було покладено на Гвенелона, однак пропозиція пасинка Гвенелон розцінив, як образа, що вимагає мести, і надалі всі зрадництва, аж до зрадництва і зради, були їм пущені в хід.

           Звертає на себе увагу досконала композиція, розроблена до найменших деталей. Поему побудовано за класичною схемою, причому кожна з частин цієї схеми має два етапи: зав'язка («Посольства») - посольтво Марсілія до Карла і Карла до Марсілія; кульмінація («Битви») - перша битва Роланда з маврами та їхня загибель і друга битва з з військом Марсілія та загибель усіх франків; розв'язка («Помста») - покарання всіх сарацинів і суд над Ганелоном. У поемі широко використаний принцип паралелізму - як у внутрішній структурі (наприклад, рада в Марсілія і в Карла, призначення послів, оголошення послань і т. д.), так і в підборі героїв (дванадцять перів франків і маврів, небіж Карла Роланд і небіж Марсілія Аельрот, які очолюють війська, і т. д.). Дія в поемі розвивається переважно послідовно, проте в деяких епізодах описуються події, які відбуваються одночасно. Коли Карл із військом перетинає Піренеї, Марсілій готується до нападу на Роланда; почувши звуки Оліфанта, Карл мчить на допомогу Роландові, а в цей час битва з Марсілієм уже закінчується і помирають усі герої.

            Поема містить багато повторів найрізноманітніших відтінків. Неодноразово повторювані численні описи природи («трава зелена серед луки», «і кров зросила мураву», «високі гори і похмурі скелі»), бойові епізоди («ввійшло все вістря золоте зі списом в тіло», «спис пронизав все тіло», «з коня удар могутній скинув мавра», «мечем розбив шолом він аж до носа» тощо), тужіння і плач над тілом загиблого друга, молитви і звернення до Бога звучать майже однаково. У «Пісні» дуже багато гіпербол, що значно перебільшують сили та можливості героїв, звичайні випадки перетворюються на катастрофи, незначні історичні факти - на грандіозні події. Кількамісячний похід Карла постав як семирічна війна, неймовірно збільшується кількість вояків (їх десятки й сотні тисяч!). Звуки Роландового Оліфанта чути за ЗО льє (120 км), Роланд і Олів'єр настільки могутні, що навпіл розрубують лицарів в обладунку з їхніми кіньми. До особливостей поеми слід віднести обов'язкове наведення кличок бойових коней (Тансендюр у Карла, Вельянтіф у Роланда, Ганьйон у Марсілія тощо), а також назви головної зброї лицаря - мечів, що неодноразово фігурують у тексті: Дюрандаль (Роланда), Альтеклер (Олів'єра), Джойоз (Карла), Прецьйоз (Баліганта), Альмас (Турпіна), Морглейс (Ганелона) і т. д. Вони стають справжніми друзями лицарів, до яких герої звертаються, з якими розмовляють, радяться.

         Нарешті, кілька слів про віршування поеми. Вона написана десятискладовими рядками з цезурою в середині. У перекладі вірш передається п'ятистопним (зрідка, коли кількість складів сягає дванадцяти, шестистопним) ямбом з необов'язковою римою. Вірш поеми належить до ранньої стадії старофранцузького римування, тому для співзвучності потрібний був лише асонансний збіг голосних, «неточна» рима. Проте й вона трапляється в окремих тирадах досить рідко (наприклад, безжальний-нагальна, пане-стану,нутро-чоло, пару-вдарив, мене-рве, збирав-лежав, колін-Турпін, мабуть-путь і т. д.). Отже, найадекватніший оригіналові розмір сучасних перекладів поеми - розмір, що наближається до білого п'ятистопного ямба. Поема містить 291 строфу з різною кількістю рядків - від 5 до 35 (найчастіше - 7 - 17), їхня загальна кількість - 4002.

          У розділі «Сновидіння Карла» автор через систему фантастичних образів і нереальних подій готує читача до майбутніх трагедій. Стомлений важким переходом Карл ліг спочивати. Уві сні він бачить Сізерську браму, ущелину в Північних Піренеях, себе і графа - Ганелона. Король тримає ясеневий спис, аж граф Ганелон «цей раптом спис хапає, Об землю вдарив, та з такою злістю, Що лиш уламки полетіли в небо». Алегоричний зміст цієї частини віщого сну розкриває справжній перебіг подій. Гострий спис у руках короля — це вірний лицар Роланд, який залишиться в ущелині із військом, але зрадливий граф Ганелон зламає той спис; Роланд загине, а його душа злетить у небо. Після цього сну Карл бачить інше видіння. Він уже у Франції, молиться в каплиці, як раптом на нього нападає ведмідь, «зубами рве його правицю , Й прокушує до кості плоть живую», а з Арденських гір «барс страшенний на груди кинувся, оскаженілий».

           Вєдмідь, барс — видіння, які провіщають королю Карлу нові битви із сильними, жорстокими ворогами, Що не знають жалю. Але раптом «З палацу вибігає хірт проворний». Він кидається на ведмедя, відгризає йому вухо і «На смерть жорстоко б'ється з барсом хижим // І франки гомонять: "Жахлива битва!"» Собака — це друг, який здатний ціною власного життя захистити короля. Роланд, небіж короля, не знав страху. Він, як хірт, кинувся битися з ведмедем, хижим барсом, що загрожували королю.

           Уві сні король Карл передбачив усі події. Єдине, що йому не розкрилося, — це закінчення битви. Але Карл спав міцно, не прокинувся, а ранком забув сон чи не надав йому значення. Дві битви витримав Роланд, у другій маври знищили військо славного лицаря, убили Роланда, але чи перемогли — невідомо. Карл повернувся і помстився підступним іновірцям. Усі події у творі розгорталися так, як їх побачив у віщому сні король Карл.

2. Роман Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».

- Роман Франсуа Рабле  «Гаргантюа і Пантагрюель», його  джерела, історія створення.

Використана література:

1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.
2. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К.,
3. Василь Щурат. Передмова. // Пісня про Роланда. Львів, 1988.
4. Песнь про Роланда – пісня піснею.// Під. ред. М.В. Кирєєвой: М.: Освіта, 1997.
5. Прістлі Джордж. Поетика Пісні про Роланда // Художні стилі, 1992.
6. Евсей А.Е. // Епічні твори. – Л.: Магміф, 1998
7. Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003.

8.      Пащенко В. Титан Відродження.// Ф.Рабле Гаргантюа і Пантагрюель. – К., Веселка, 1990.