Тарас Шевченко i Крим

Тарас Шевченко i Крим

За життя Кобзарю не довелося побувати у Криму і у Севастополі, хоч він і намагався відвідати півострів по дорозі з заслання і «подивитись, що це таке та славна Чорноморія». 13 червня 1857 року в своєму щоденнику він записує: «…я расположил было мое путешествие таким образом: через Кизляр и Ставрополь поехать в Екатеринодар прямо к Кухаренку. …я думал проехать через Крым».

Не судилося… «Высочайше не соизволили» допустити опального поета на Кубань, Крим і рідну Україну. Мусив повертатися до північної столиці маршрутом Волгою, через Астрахань і Нижній Новгород. Тож не випало поїздки на Кубань і до Криму, як і не вдалося відвідати свого старого Петербургського товариша, письменника генерал-майора Якова Кухаренка, наказного отамана Чорноморського козачого війська.

Про перше знайомство Шевченка з морем і Кримом маємо розповідь письменника-шевченкознавця, правнука рідної сестри Кобзаря Катерини Григорівни Дмитра Красицького про поїздку в дитинстві малого Тараса разом з батьком і валкою чумаків до Криму. Сам Тарас Шевченко спогадів про таку поїздку не оставив. Існують лише свідчення про поїздку з чумаками до Одеси його батька з братом Микитою. Та свої твердження родич Кобзаря писав таки на основі родинних спогадів, хоча інші дослідники таку подорож малого Тараса до Криму заперечують. Як би воно не було, проте родинні гілки роду Великого Кобзаря таки простяглися до Севастополя і Криму. Праправнучка Шевченкової сестри Катерини Тамара Красицька, дочка Дмитра Красицького, після закінчення Київського університету імені Т.Г.Шевченка більше чверті віку живе у Севастополі, тривалий час працювала начальником міського управління охорони довкілля. Активна просвітянка, вона плідно працює над пропагандою у Севастополі творчості свого великого родича, багато робить для поширення української мови в цьому украй зрусифікованому українському місті. Тож одна з гілок роду Шевченка квітне у Севастополі.

Про Крим Тарас Григорович Шевченко дізнався ще в дитинстві, в основному з розповідей чумаків, валки яких проходили Чумацьким шляхом біля його рідного села. Розповіді про кримські соляні промисли, про кримські степи і море, веселі й журливі чумацькі пісні назавжди залишилися у його пам'яті. З розповідей свого діда та з кобзарських дум вперше малий Тарас довідався і про морські походи запорожців в Чорне море, про героїчну минувшину та боротьбу з турками і татарами, про козацькі походи в Чорне море.

Пізніше, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, він ґрунтовно розширив свої знання про Крим та його історичне минуле з архівних документів Санкт-Петербурга та творів українських козацьких літописів Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки, з «Історії Русів», «Історії Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського та інших джерел. Б.Суханов-Подколзін у своїх спогадах описує, що у своїй юності, беручи у Шевченка уроки малювання після повернення того з заслання, йому доводилося чути від поета-художника багато оповідань з історії старої Малоросії, про Запорожську Січ і війни, про гетьманів та лихих січових мореходів.

Тож тема Криму знайшла своє місце у різних напрямках творчості Тараса Шевченка. В 1837 році він написав портрет небоги віце-адмірала Павла Нахімова, дочки його брата, який став однією із кращих його портретних робіт. В 1842 році молодому Тарасові Шевченку як одному з небагатьох художників, що добре знався в історичному минулому Криму і України, було замовлено ілюстрації до книги М.Полєвого «Історія князя Італійського, графа Суворова Римнікського, генералісимуса російських військ». Шевченко, багато часу працюючи у архівах, надзвичайно професійно підійшов до виконання замовлення. Серед підготовлених ним ілюстрацій є і кілька малюнків на кримські історичні теми: «Суворов у кримського хана Шагін-Гірея», «Суворов у Мусабея», «Суворов на святі в честь угоди з татарами». До теми Криму Шевченко-художник повернувся і після заслання, створивши картини «Дари в Чигирині» та «Богдан Хмельницький перед кримським ханом».(див. Додаток)

Тарас Шевченко першим серед українських художників подав зображення кримських ханів Іслам-Гірея III, Шагін-Гірея, бея Джамбуйлуцької ногайської орди Муса-бея, інших знатних і відомих татарських володарів і полководців. Працюючи над картинами, поет глибоко вивчав не лише історичне минуле а й побут і традиції кримських татар, тому вони відзначаються глибокою реальністю часу і професійністю.

Очевидно, що інтерес Шевченка до Криму і Севастополя не міг відображатися лише у його художній спадщині. І справді, підчас свого плавання по Аралу Кобзар повертається до цієї теми і у літературній творчості. Напевно, немаловажну роль тут мали і розповіді О.Бутакова про його перебування в Криму і у Севастополі, а також повідомлення про Кримську війну 1854-1855 років, які доходили до засланого поета. Чимало цікавого опальному поету розповів про Севастополь і Крим генерал-майор Карл Бюрно, військовий інженер, який побудував багато укріплень у Севастополі. З ним Шевченко познайомився у вересні 1856 року підчас інспектуванні генералом Новопетровського форту. Карл Бюрно не лише цікавився мистецтвом а й сам малював, тож прихильно поставився до засланого поета і художника і прийняв участь в облегшенні його долі.

Крим і чумацьку тему Шевченко використає і у поемі «Наймичка». Коли розпочалася Кримська війна і героїчна оборона Севастополя 1854-55 років Тарас Шевченко знаходився на засланні в Новопетровському форті де йому вдавалося отримувати скупі вісті з тієї війни. Перебуваючи у неволі і під суворим щоденним контролем, Кобзар, на відміну від більшості вільних провідних літераторів-демократів того часу, раніше них збагнув причини кровавої бійні у Криму і відкрив трагізм тих солдатів і матросів, які мужньо обороняли Севастополь та гинули у штикових атаках на оборонних редутах. Про долю одного з таких скаліченого на севастопольських редутах матроса-українця йдеться у повісті «Матрос или Прогулка с удовольствием и не без морали». На відміну, наприклад, від учасника оборони Севастополя, автора «Севастопольских рассказов» поручика Льва Толстого, який змалював виключно героїзм і самопожертву оборонців флотської фортеці, Тарас Шевченко відверто, без запозичення езопівської мови, розкриває мерзенні образи морально і духовно розкладеного самодержавства і трагедію втягнутого у воєнні дії простого народу.

Повернувшись з заслання, Тарас Шевченко активно цікавився подіями Кримської війни і був особисто знайомий з багатьма учасниками оборони Севастополя 1854-56 років, від яких отримав дуже багато відомостей про драматичний перебіг оборони і особисту драму захисників флотської твердині. Окрім Льва Толстого, з яким Шевченко познайомився у Петербурзі у березні 1859 року, Шевченко знався з учасниками оборони Севастополя князем Володимиром Голіциним, пораненим у Севастополі, навідував його хворого у Нижньому Новгороді, з мічманом флоту Кесарем Середовичем, художниками Левом Жемчужниковим і М.Осиповим, у Астрахані зустрічався з флотськими лікарями Миколою Курочкіним, Гнатом Муравським і Степаном Незабитовським та вихованцем Віденської медико-хірургічної академії, свідком загибелі віце-адмірала Корнілова Каролем Новицьким, письменником М.Бергом. Після зустрічі Незабитовський записав до щоденника Кобзаря: «Я був щасливий зустріччю з улюбленим і шанованим мною поетом». «Не знаю нічого кращого про подвиг матері, як «Наймичка» Шевченка», говорив Лев Толстой і декламував її в оригіналі.

Друзями Тараса Шевченка були драматург і поет Олександр Пальм, історик, поет і композитор Микола Маркевич та інші учасники Кримської війни, розкидані після війни по імперії. 8 квітня 1858 року Шевченко у Петербурзі познайомився з чільним керівником і героєм оборони Севастополя генерал-лейтенантом Степаном Хрульовим, вони разом підписали протест проти антисемітської витівки журналу «Иллюстрация». Отримані від учасників оборони Севастополя відомості навіяли Тараса Шевченка на думку написати поему про оборону Севастополя, про отой «жахливий четвертий бастіон». Цьому задуму Кобзаря не судилося збутися та пам'ять про нього живе у флотській столиці України.

Говорячи про зв'язок Тараса Шевченка з Кримом і Севастополем, вплив його творчості на свідомість мешканців півострова, треба відзначити, що розповсюдження «Кобзаря» в Таврійській губернії, складовою частиною якої був Крим і Севастополь, «Государь Император Высочайше соизволил… запретитъ и изъять из продажи», відповідний таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії Л.Перовського на ім’я таврійського губернатора В.Пестеля від 19.06.1847 року за № 438 було знайдено у кримському державному архіві.

Та заборонити буйне, волелюбне Шевченкове слово, наповнене передчуттям волі і свободи, в Криму не вдалося, хоч розповсюдження його проходило у більшості рукописними списками. З випуском «Кобзаря» в 1860 році, знайомство кримського читача з ним розширюється, шевченкове слово набуває значної популярності і серед особового складу Чорноморського флоту та кримськотатарського народу, окремі збірки його поезій переводяться на кримськотатарську мову.

Звістка про смерть Великого Кобзаря викликала щирий відгук і печаль і серед кримчан, його пам’яті у місцевій пресі було присвячено окремі статті. Та особливий вплив творчість Кобзаря мала на життя і пробудження національної свідомості кримського українства. Муза Шевченкового слова розривала імперську завісу «благоденствія» і над життям народів Кримського півострова.

 

Вшанування пам`ятi Тараса Шевченка

Цю дивовижну людину кримчани пам`ятають i шанують. Майже в кожному кримському мiстi встановлений пам`ятник Тарасу Шевченко.

Керч.

Пам'ятник Тарасу Шевченку відкритий до десятої річниці незалежності України, 23 серпня 2001 року. Сам бюст виконаний в 1969 році заслуженим художником України, керченським скульптором Романом Сердюком. Пам'ятник відкрито згідно договору між містами-героями Керч і Київ з ініціативи міських голів Олега Осадчого та Олександра Омельченка. Після відкриття пам'ятника цей парк став називатися парк Шевченка.

Сiмферополь.

Пам'ятник українському поету і художнику Т. Г. Шевченко встановлено в 1997 році біля входу в парк, по вулиці Севастопольській. Він був переданий в дар Сімферополю від міста Калуш Івано-Франківської області. За зовнішній вигляд, колір і своєрідні пропорції бюста і постаменту, пам'ятник у сімферопольців має прізвисько «Сірник».

 

 

Ялта.

8 грудня 2007 в Ялті відбулося  урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку. Пам'ятник розташовується в сквері імені Шевченка.Пам'ятник був виготовлений в 2005 році з ініціативи Всеукраїнського благодійного фонду « Фундація ім. Т. Шевченка » . Спонсором його створення виступила подружня пара з Торонто ( Канада ) Василь Іваницький та Наталія Бундза.Автором бронзового монумента став відомий скульптор міста Вінніпега Леонід Молоканін ( Лео Мол) , який є автором пам'ятників Кобзареві у Вашингтоні, Буенос- Айресі та Санкт -Петербурзі. Пам'ятник був виготовлений в Аргентині. На відкриття пам'ятника прибули представники Всеукраїнського благодійного фонду « Фундація ім. Т. Шевченка » , канадської діаспори , а також Секретаріату Президента України .

Євпаторія.

Пам'ятник Т.Г. Шевченко був встановлений в Євпаторії в 2003 році, в рік святкування 2500-річчя заснування Евпаторіі.Пам`ятник встановлений на перехресті вулиць Шевченка та проспекту Леніна.

Незважаючи на те, що Тарасу Шевченко так i не вдалося побувати в Криму, кримчани, як i вся Україна, завжди буде пам`ятати  цього великого письменника i художника, який внiс неоцiненний вклад у iсторiю української лiтератури, становлення держави, адже вiн був борцем за волю, поетом,  яким захоплювався український народ.

 

Додаток