Твори Вишенського

Творчість

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

У своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських— «наближається до кращих взірців барокового стилю».

«Послання до єпископів» І. Вишенського написане після Брестської унії і звернене до тих представників вищого духовенства, які зрадили православну віру, стали ворогами українського народу, бо проголосили унію. У «Посланні до єпископів» І. Вишенський звинувачує і критикує єпископів за те, що вони присвоювали собі церковні доходи, вели недостойне їх чину життя. Єпископи, архімандрити мали численні мастки, кріпаків, які на них працювали, тобто їх життя нічим не відрізнялося від панів світських.

Критикуючи діяльність вищого духовенства, Вишенський стверджує про порушення ними шести церковних заповідей. Єпископи не тільки не нагодували, не напоїли, не упокоїли мандрівників, не зодягли голих і не допомогли хворим, а й навпаки, самі грабують бідних підданих, накладаючи на них непосильні податки. А духовні владики багатіють. Тому І. Вишенський висміяв і затаврував кріпосників у церковному вбрані. Сатира полеміста образна і вагома, з дотриманням народного гумору, його викривальної сили. І. Вишенський нагадує єпископам, ким і чим вони були раніше та ким і чим вони стали, здобувши духовний сан, ставши на службу до папи римського й польського короля. Отже, в своєму «Посланні до єпископів» письменник змалював широку сатиричну картину життя світських панів і духовенства Речі Посполитої кінця XVI — початку XVII століття, рішуче виступав на захист людської гідності православного селянина. Сатира І. Вишенського спрямована проти хабарництва вищого духовенства, торгівлі церковними посадами, порушення основних заповідей. Письменник виступав проти зла і неправди тих далеких часів.

Іван Вишенський радикально виступив проти Берестейської унії... Він написав прекрасний полемічний твір «Послання до єпископів», у якому висловив свої міркування щодо тих єпископів, які брали участь в укладанні унії. Важливо, що полеміст засуджує єпископів не тільки за ці дії, але й за сам спосіб їхнього життя, за їхнє моральне змізерніння, лицемірство та пиху. Тож залишимо питання позитивного чи негативного впливу Берестейської унії на становище України, бо навряд чи можна його розв'язки і в межах історичного трактату, не кажучи вже про шкільний твір, і звернемося до тих міркувань Івана Вишенського, які не викликають жодних сумнівів, бо стосуються суто людського, морально-етичного боку життя.

Так, Іван Вишенський засуджує єпископство за духовну зраду людей, ідеалів християнства. Він зображує несправедливу, проте, на жаль, реальну антитезу: єпископство, верхівка, і селяни, прості люди. Іван Вишенський не може без болю і обурення говорити про становище звичайних людей, які майже голодують, намагаючись дотягнути до наступного врожаю, тоді як панство розкошує. Хіба забули єпископи, які мали б бути проводирями звичайних людей, носіями моральних цінностей релігії, що Ісус заповідав допомагати вбогим та бідним, ділити з ними свої статки, тим більше, що матеріально тогочасне єпископство, за словами Івана Вишенського, не потерпало? На жаль, вони мали «нестатки» духовні: полеміст із болем наголошує, що люди, які виконують таку важливу роль у суспільстві, нехтують основними засадами чесного життя. Єпископи зневажливо ставляться до людей, до «мужиків», не розуміючи, що коли вже й порівнювати людей, то тільки за їхніми душевними чеснотами, за чистотою серця, за благородством, щирістю та добротою. Тогочасне єпископство мало, чого повчитися у звичайних селян, які навіть в біді та нестатках залишалися людьми в найвищому розумінні цього прекрасного і благородного слова!   *

Іван Вишенський використовує у своїх творах красиву багату мову, що допомагає йому краще донести всі свої ідеї та міркування. Твори Івана Вишенського — довершений зразок давньої української літератури, повчальний зміст цих творів не втратив своєї актуальності і донині, адже справжні моральні цінності не зникають з плином часу.

з'ясовується суспільно-етичний ідеал І. Вишенського. Ним є «голяк» Ісус, тобі чесність, добро, справедливість і безкорисливість. Цей їдеал у всій повноті можуть осягнути лише окремі праведники, доходячи до стадії монаха-аскета. Та до цього ж еталона мають прагнути й інші православні, щоб спорудити гармонійне суспільство рівності і братерства. Тобто в основі світогляду письменника лежить антропоцентризм, і людська особистість, та й суспільство майбутнього трактується з позицій раннього християнства. Така постановка питання про людину як особистість, а не раба Божого, не бидла безсловесного єднає Вишенського з мислителями Відродження.