Три любові Івана Франка

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Апреля 2014 в 13:44, доклад

Краткое описание

Кохання - це сфера життя людини, яка часто не піддається логіці., а кохання великої людини - завжди легенда.
Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона мала добру освіту: володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.

Скачать в ZIP архиве (13.14 Кб) Сколько стоит заказать работу?
Вложенные файлы: 1 файл

Три любові Івана Франка.doc

— 48.50 Кб (Скачать файл)

Три любові Івана Франка 
    

 Кохання - це сфера  життя людини, яка часто не  піддається логіці., а кохання  великої людини - завжди легенда. 
     Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона мала добру освіту: володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. 
     Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.

 

Ти одна моя правдивая любов, 
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться; 
Ти найтайніший порив той, що бурить кров, 
Підносить грудь, та ба - ніколи не сповниться.

  

 

     Попри заборони зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом  десяти років листувалися. 
     Ольга теж кохала Івана та по велінню батька вийшла заміж за священника, а Франкові написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш - все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". 
     Лист Ольги звалив його з ніг, і він їй написав: "Втративши тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра могла б зв'язати свою долю з моєю".

 

 І ти лукавила  зо мною! 
Ах, ангельські слова твої 
Були лиш облиском брехні!  
І ти лукавила зо мною! 
     І нетямущому мені 
Затрули серце гризотою 
Ті ангельські слова твої!.. 
І ти лукавила зо мною! 
     І серце бідне рвесь у мні, 
Що ти - злукавила зо мною!.. 
 
                    *** 
     Я не лукавила з тобою, 
Клянуся правдою святою! 
Я чесно думала й робила, 
Та доля нас лиха слідила. 
     Ти ж думаєш, я не терпіла, 
В новії зв'язки радо бігла? 
Ти ж думаєш, я сліз не лила, 
По ночах темних не тужила? 
     Не я лукавила з тобою, 
А все лукавство в нашім строю - 
Дороги наші віддалило 
І серця наші розлучило, 
Та нашої любви не вбило.

  

 

     Він перелив свій  біль у найкращі поезії, - вона  ж на сім замків закрила  своє горе. 
     Протягом усього життя ім'я Ольги було для Франка священним:

 

 Я не тебе  люблю, о ні, 
Моя хистка лілеє, 
Не оченька твої ясні, 
Не личенько блідеє. 
     Не голос твій, що, мов дзвінок, 
Мою бентежить душу, 
І не твій хід, що кожний крок 
Відчути серцем мушу. 
     Ні, не тебе я так люблю, 
Люблю я власну мрію! 
За неї смерть собі зроблю,  
Від неї одурію.

  

 

     А Ольга до кінця життя зберігала Іванові листи. Сестрі Михайлині заповіла покласти їх у труну, під голову, як найцінніший скарб її життя. 
     Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитанність, передові й оригінальні погляди Іван Франко уперше почув від своїх польських друзів. Один із них Іванові писав: "Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись, молитись! За такою королевою можна піти на край світу, кинутись в огонь або воду... Це якийсь диявол, а не жінка! А знаєте, чим ще притягує? Величезним тактом - тримає людей на поводку - нічим не ділиться і нічого не говорить і тим доводить людину до шалу. 
     Це ангел доброти, розсудку, невинності". 
     При зустрічі на Франка Юзефа справила сильне враження. Він відразу ж палко закохався. І вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч нього, може бути його дружиною. 
     Та Юзя не відповіла взаємністю. Він страждав.

 

Жіноче серце! Чи ти лід студенний, 
Чи запашний чудовий цвіт весни? 
Чи світло місяця? Огонь страшенний, 
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності? 
     Чим б'єшся ти? Яка твоя любов? 
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш? 
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов! 
    Ти океан: маниш і потопляєш; 
Ти рай, добутий за ціну оков. 
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш. 
 
                     *** 
     Як на вулиці зустрінеш, 
То мене обходиш ти. 
Добре робиш! Спільним шляхом  
Не судилось нам іти. 
     Йди направо, я наліво 
Шлях верстатиму в тумані, 
І не здиблемось ніколи, 
Як дві краплі в океані. 
     Що мені без тебе щастя? 
Звук порожній і мана! 
Що мені без тебе горе? 
Щезла і йому ціна. 
     Наче крапля в океані, 
Розпливусь я, потону; 
Ти гуляй на сонці, пані, 
Я ж спадатиму ік дну.

  

 

     Лиш потім Іван Франко  довідався про справжню причину  відмови. Юзефа була хвора на  сухоти (туберкульоз). Йому відмовила, як і всім іншим. Франкові про свою хворобу сказала чесно і відверто. 
     Саме Фзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу.

 

 Щось горло  душить. Чи моїм очам  
Хтось видер світло?.. Хто се люто гонить 
Думки з душі, що в собі біль заперла? 
Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла! 
     І меркне світ довкола, і я сам 
Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. 
Ридать! Кричать! - та горло біль запер, 
Вона умерла! - Ні, се я умер.

  

 

     Могилу Юзефи Дзвонковської  віднайшли зовсім недавно на  кладовищі міста Івано-Франковська. Плита з пісковику понадтріскувалась  і поросла мохом. На ній написані  дати народження і смерті - 1862-1892. Усього 30 років життя. 
     Уже тридцятирічним Іван Франко у Києві зустрів Ольгу Хоружинську. Вона закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, володіла французькою, німецькою, англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Він їй також сподобався енергією, розмахом думок, розумом.  
     Ця освічена жінка стала йому вірною дружиною, народила трьох синів і доньку, писала статті, допомогала у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. 
     Та Іван Франко у листі до друга писав: 
     - З теперішньою моєю жінкою одружився без любоі, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, освіченою. Но то дарма. Судженої і на коні не об'їдеш. 
     Одна із найромантичніших історій із життя уже одруженого Івана Франка - це його кохання до Целіни Журавської - дівчини з голівкою грецької богині. Він побачив її за прозаїчних обставин, за касовим віконцем пошти міста Львова. Він знов і знов приходив до пошти, щоб побачити її. 
     Але гордовита красуня не покохала "русина" з рудим волоссям. 
     Благоговійно схиляючи голову перед своїм ідеалом Іван Франко писав:

 

 Раз зійшлися  ми случайно, 
Говорили кілька хвиль - 
Говорили так звичайно, 
Мов краяни, що нечайно 
Здиблються з-за трьохсот миль. 
     Я питав про щось такеє, 
Що й не варт було питать, 
Говорив щось про ідеї - 
Та зовсім не те, не теє, 
Що хотілося сказать. 
     Ти кивнула головою, 
В сінях скрилася як стій; 
Я ж мов одурілий стою 
Шлю в погоню погляд свій. 
     Чує серце, що програна 
Ставка вже не верне знов... 
Щось щемить в душі, мов рана: 
Се блідая, горем п'яна, 
Безнадійная любов. 
 
               *** 
     За що, красавице, я так тебе люблю, 
Що серце треплеться в грудях несамовито, 
Коли проходиш ти повз мене гордовито? 
За що я тужу так, і мучусь, і терплю? 
 
               *** 
     Я не кляв тебе, о зоре, 
Хоч як сильно жаль мій ріс; 
Насміх твій і власне горе 
Я терпливо переніс. 
     Як сміючись ти вбивала 
Чистую любов мою, 
Чи ти знала, що вбиваєш 
Все, чим в світі я жию? 
     Чи ти знала, що руйнуєш 
Щастя власного підклад, 
Те, чого життя так мало 
Звикло всякому давать? 
     Чи ти знала, що небавом, 
От мов раз махнуть пером, 
Ти не раз заплачеш гірко 
За потоптаним добром? 
 
                   *** 
     Як на вулиці зустрінеш, 
То мене обходиш ти. 
Добре робиш! Спільним шляхом 
Не судилось нам іти. 
     Йди направо, я наліво 
Шлях верстатиму в тумані, 
І не здиблемось ніколи, 
Як дві краплі в океані. 
     Що мені без тебе щастя? 
Звук порожній і мана! 
Що мені без тебе горе? 
Щезла і йому ціна. 
     Наче крапля в океані, 
Розпливусь Я, потону; 
Ти гуляй на сонці, пані, 
Я ж спадатиму ік дну. 
 
                    *** 
     Чого являєшся мені 
У сні? 
В житті ти мною згордувала, 
Моє ти серце надірвала, 
Із нього визвала одні 
Оті ридання голосні - 
Пісні. 
     В житті мене ти й знать не знаєш, 
Ідеш по вулиці - минаєш, 
Вклонюся - навіть не зирнеш 
І головою не кивнеш, 
     Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, 
Як я люблю тебе без тями, 
Як мучусь довгими ночами 
І як літа вже за літами 
Свій біль, свій жаль, свої пісні 
У серці здавлюю на дні. 
     О ні! 
Являйся, зіронько, мені 
Хоч в сні!

  

 

     Однак є факт, який  цю жінку підносить. Коли самітній  письменник помирав від важкої хвороби (дружина на той час була у божевільні) Целіна прийшла у його помешкання і доглядала за ним. 
     Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмутовська. Ці жінки принесли се рцю Івана Франка щастя і горе, радість і муку.

 

Тричі мені являлася любов. 
Одна несміла, як лілея біла, 
З зітхання й мрій уткана...  
Вона була невинна, як дитина, 
Пахуча, як розцвілий свіжо гай! 
     Явилась друга - гордая княгиня, 
Бліда, мов місяць, тиха та сумна, 
Мене рукою зимною вона 
Відсунула і шепнула таємно: 
"Мені не жить, тож най умру одна!" 
І мовчки щезла там, де вічно темно. 
     Явилась третя - женщина чи звір? 
Глядиш на неї - і очам приємно, 
Впивається її красою зір. 
     За саме серце вхопила мене, 
І смокче кров, і геть спокій жене. 
Минали дні, я думав: наситилась, 
Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма! 
Вона мене й на хвилю не пустилась.

  

 

 

 


Информация о работе Три любові Івана Франка