Майстер Педагогічної майстерності В. Н. Каразін

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Майстер Педагогічної майстерності В. Н. Каразін»

 

 

 

 

 

робота

студентки 1 курсу

природничого факульнету

ХНПУ ім. Г.С.Сковороди

Золочевської Катерини Андріївни

 

 

 

 

 

Харків 2013

План

1. Вступ
2. Біографія В. Н. Каразіна
3. Родина Каразіних
4. Науково-громадська діяльність В. Н. Каразіна
5. Створення першого в Харкові університету
6. Останній рік життя В. Н. Каразіна
7. Пам’ять про Каразіна
8. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Три пути у человека, чтобы разумно поступать:

первый, самый благородный, - размышление, второй, самый лёгкий, - подражание, третий, самый горький, - опыт.

Конфуцій

Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Педагогічна майстерність - вияв високого рівня педагогічної діяльності.

          Грунтується вона на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані. 
           Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

 

 

 

 

 

Блаженний вже стократно, якщо випадок дав можливість зробити бодай найменше добро люб'язній моїй Україні. 

В. Каразін

 

В історії міста Харкова та Слобожанщини особливе місце належить Василю Назаровичу Каразіну – видатному громадському діячу, просвітителю, енциклопедично освіченій людині, вченому і винахіднику, журналісту, засновнику першого університету на українських землях.

 

 

         Народився Василь Назарович Каразін 30 січня (10 лютого) 1773 року в селі Кручик Богодухівського повіту (нині Харківської області) у селянській хаті в родині поміщика.

Батько, офіцер російської армії, походив з грецького роду Караджі, мати — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька родини переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з незвичною особою — Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомства Василь Назарович проніс через усе життя. Світогляд В. Н. Каразіна формувався під впливом творів Г. С. Сковороди та кращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років. У січні 1791 р. Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було багато вільного часу, отож він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі — на той час найкращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув грунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами. Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатися точними науками». Він оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з дівчиною-кріпачкою. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїжджаючи за межі повіту.

 Переконаний «західник», В. Н. Каразін мріяв назавжди виїхати  за кордон, щоб «серед просвіченого  суспільства… живити свою мораль». Але покинути межі Російської імперії без спеціального дозволу царя було неможливо. Спроба втекти без дотримання законних документів закінчилася невдачею. 3 серпня 1798 р. В. Н. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили й запроторили на гаупвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора Павла з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. З листа Каразіна до імператора : " Я волав позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною ".

Сміливість вчинку дворянина і щире пояснення своїх намірів спонукало Павла І до несподіваного рішення: Каразін отримав посаду в державній скарбниці (а міг би потрапити в заслання чи у в'язницю). Нова служба потребувала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах і педагог використовує цю обставину для збирання матеріалів з історії Росії

Василь Назарович був нащадком стародавнього дворянського роду, який мав свій герб ще з 1627 року. Засновником роду вважається Григорій Караджи (прадід Василя Назаровича) — архієпископом міста Софії. Дід Каразіна, Олександр Григорович, переїхав до Росії за часів Імператора Петра І. Саме тоді його прізвище було записано з російським закінченням (Каразін).

Батько Василя — Назар Олександрович Каразін — успадкував професію від свого батька — також став військовослужбовцем. Пішовши у відставку в 1770 році, Назар Каразін отримав «в вечное пользование» села Кручик і Основинці на Харківщині. Вже в Україні він одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною (майбутньою матір'ю Василя Назаровича).

Дитячі роки Василь провів в колі рідної сім'ї, слухаючи розповіді батька про війни, в яких той брав участь, про життя своїх предків — сербів, які вели боротьбу з Туреччиною за своє національне визволення.

Каразін мав можливість бачити життя звичайного українського маєтку. Із селянського середовища він виніс утопічне переконання, що поміщик відповідає перед богом і імператором за селян, якими керує. Це свідоцтво досить прогресивних поглядів Каразіна, яких не мала більшість оточення вченого.

За широту наукових інтересів, практичну діяльність у багатьох галузях шанувальники і сучасники назвали Каразіна "українським Ломоносовим". Навіть неповний перелік питань, якими цікавився Каразін, підтверджує це порівняння.

У родовому маєтку Кручик у нього була хімічна лабораторія і метеорологічна станція (1-я в Харківській губернії), де він особисто вів спостереження протягом кількох десятків років. Найбільш видатні його праці - статті з метеорології. Тут же було і дослідне поле, на якому сіялись різні іноземні сорти хліба, проводилися досліди унавожіванія, вводилися нові сільськогосподарські споруди і застосовувалися винайдені ним знаряддя. Він навчився виготовляти цемент, лікарські препарати, вніс пропозиції в шовківництво, спроектував систему безпечного парового опалення, майже таку саму, за яку три роки потому в Берліні Кіпферлінг одержав авторське свідоцтво. Каразін був першим науковим публіцистом в Україні, автором понад 60 друкованих праць із різних галузей наук. Надзвичайно активна діяльність створила Каразіну великий авторитет у науковому світі. Там же була й велика бібліотека, народна школа, заснована ним сільська дума, що надавала самоврядування його кріпакам: ці останні отримали від нього, за оброк, успадкове володіння землі, а для врегулювання їхніх відносин до священика створено було їм особливе становище, в силу якого священнослужителі забезпечувалися утриманням і не повинні були брати із селян ніякої плати за треби. Бажаючи поширення нових сільськогосподарських прийомів, він заснував особливе «філотехнічне суспільство», район діяльності якого був дуже значний (існувало з 1811 по 1818 року) і в яке він вклав масу власних коштів та енергії.

Він був почесним і дійсним членом семи наукових товариств країни, зокрема, відомого своїм вільнодумством Вільного товариства російської словесності, деякий час був навіть його віце-президентом. У Харкові Каразін керував, створеним ним філотехнічним товариством, яке ставило за мету поширення досягнень передової науки і техніки.

Основним засобом для докорінних перетворень у країні Каразін вважав освіту народу і розвивав бурхливу діяльність з розробки проекту організації освіти в країні. Про відкриття  у Харкові університету зізнався: "Ця думка захоплює всю мою душу".  Каразін закликав земляків почати збір добровільних пожертвувань для будівництва вищого навчального закладу

Восени 1795 року В. Каразін залишив військову справу, яка не давала йому можливості займатися науковою та громадською діяльністю. У 1802 році Василь Назарович займає провідну посаду у щойно створеному Міністерстві народної освіти та починає реалізовувати ідеї щодо заснування університету в Харкові. Ним було проведено велику роботу з підготовки громадської думки, збору коштів, необхідних для відкриття університету. Василь Назарович наполягав відкрити бібліотеку, де були б книжки з усіх галузей діяльності майбутнього університету – з історії,  математики, фізики, медицини, теології, військової справи. 24 січня 1803 року уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет у Харкові. А вже у червні 1804 року Василя Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства та позбавили права втручатися у справи університету. Також  його звільнили зі служби в Міністерстві народної освіти. Вже без участі Василя Назаровича, зусиллями професора Івана Рижського та Іллі Тимківського 17 січня 1805 року було відкрито Харківського університет. На торжестві його не було... Грубо і несправедливо відсторонений від участі у відкритті університету, та Каразін не опустив рук, хоча й був морально пригнічений.

У жовтні 1842 року 69-літній Каразін приїхав у Миколаїв до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням М. П. Лазарєва. Адмірал зацікавився життям та діяльністю вченого і звернувся до його сина з пропозицією скласти біографію батька.

По дорозі з Миколаєва до Криму, куди Василь Каразін поїхав для проведення своїх досліджень, учений захворів і через тяжкий стан повернувся до Миколаєва.

 

Установча грамота імператора Олександра І про заснування Харківського імперського університету у 1804 році.

 

4 (16) листопада 1842 року в  Миколаєві, в будинку генерала  Кумані Василь Каразін помер. Похований на міському кладовищі в каплиці. На обеліску склепу викарбувані деякі факти його видатної біографії:

«Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, ... запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у м. Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних.»

У Харкові та Кручику Василю Назаровичу Каразіну встановлено пам'ятники.

 

 

 

 

 

 

 

До створення пам'ятника у 1905 р. в Харкові мав відношення архітектор Бекетов Олексій Миколайович, бронзову постать В.Н. Каразіна виконав скульптор Андреотті І.І. За переказами, збори грошей на монумент Каразіну тривали 20 років. Але неспокій і зміни ставлення були характерні як до живого, так і до «бронзового Каразіна». Ливарна майстерня виготовила його влітку 1904 року. Це був перший монумент з фігурою у повний зріст в Харкові.

Монумент розмістили на виході з університетського саду в середині вулиці Сумської. За часів СРСР у лютому 1934 р. монумент зняли і перенесли на Університетську вулицю. А спорожніле місце зайняв радянський монумент Тарасу Шевченко, ніби поетові неможливо було відшукати інше місце. Через три роки ( у 1937 ) прийнято рішення взагалі зняти монумент Каразіну та перевезти на Харківський тракторний завод на переплавку у метал. Адже у Василя Каразіна не було «революційних заслуг». Здається, про монумент забули і він простояв у дворику заводу 20 років. У 1958 році про скульптуру роботи Андреотті І.І. згадали і встановили неподалік від сучасної споруди університету. У серпні 2004 року ( на 100-річні роковини пам'ятки ) монумент в черговий раз перенесли на майданчик перед головним корпусом університету.

А в цілому життя та діяльність В. Н. Каразіна – неорана нива для досліджень, адже він був надзвичайно яскравою особистістю, в житті якої було безліч і помилок, і досягнень, і злетів, і падінь.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Каразін_Василь_Назарович
2. http://www.univer.kharkov.ua
3. http://www.people.su
4. http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/foundator_of_kharkiv_university/ (Педагогічний музей України)
5. http://korolenko.kharkov.com/karazin.htm (« український Ломоносов » В.Н. Каразін, життєпис)