Особливості болонського процесу в Іспанії та Франції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут корекційної педагогіки та психології

 

 

 

 

 

Реферат

 на тему: «Особливості  болонського процесу в Іспанії  та Франції»

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки V курсу 5МПС групи

Хейлік Карини Віталіївни

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2015

Зміст

1. Вступ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Процес об'єднання Європи та його поширення на Схід супроводжується формуванням спільного освітянського та наукового простору. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья (Італія), де започатковано цю ініціативу.

Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості і для громадян країн Європи, і для громадян та дослідників інших країн.

Головна мета цього процесу — консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Болонський процес — система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Нині Болонський процес — це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтегруватися.

 

 

2. Особливості болонського процесу у Франції.

Утворення європейського простору вищої освіти – завдання амбітне, актуальне, необхідне в сучасному мінливому світі з його швидкоплинними процесами, новими орієнтирами, переоцінкою традиційних суспільних, політичних та культурних засад. Французька освітня система переживає зараз процес активного реформування. Загальновідомою і загальновизнаною є не лише велика культурна спадщина Франції, зокрема в галузі освітньої діяльності, але також її відкритість до нових віянь. Нерідко саме Франція відігравала провідну роль у суспільному, політичному та культурному розвитку Європи і світу, торуючи шлях для інших. Саме тут у 1968 р. відбулося кардинальне переосмислення традиційних освітніх принципів, що призвело до радикальної реформи всієї освітньої системи в дусі її демократизації, приведення у відповідність до потреб тогочасної Франції.

Сучасну реформу викликано нагальною потребою інтеграції та узгодження освітніх систем європейських країн в умовах єдиного економічного простору, спільного ринку праці, певного „євростандарту” в суспільному, професійному та повсякденному житті. Аналіз сучасного стану освіти у Франції свідчить про постійну увагу держави до освітянських проблем. Останнім часом Франція витрачає на освіту 103,6 млрд. євро (7 % ВВП). Держава залишається головним платником (64,5 % від загальної суми). Місцеві органи забезпечують майже 21 % фінансування. Підприємства сплачують понад 6,4 % усіх витрат. Участь батьків зменшилась до 6,4 %.

Вартість навчання збільшилась з 1975 року на 96 % для учнів початкової школи, на 76 % для учнів середньої школи, на 29 % для студентів вищої школи. Але ці підвищення не стосуються а ні студентів, а ні їхніх батьків, тому що держава всі витрати бере на себе.

Кількість абітурієнтів, які вступають до вищих навчальних закладів суттєво зросла у порівнянні з 1990 роком. Однак, кількість студентів, які отримують перший, базовий диплом про вищу освіту (2 роки навчання), становить лише 45,5 %, але 66,7 % – за три роки і 76,5 % – за п'ять років.

Своїми започаткуваннями та реформами Франція зробила вагомий внесок у розбудову загальноєвропейського наукового й освітянського простору.

Останні шість років вищі навчальні заклади Франції, університети та інститути, працювали над пошуком моделі їх функціонування, яка б найкраще інтегрувала головні цілі Болонського процесу: прийняття дворівневої системи навчання, введення європейської системи кредитів, заохочування студентів та академічного персоналу до мобільності, європейське співробітництво для забезпечення якості навчання, зміцнення зв'язків між освітою та наукою.

В юридичному контексті поняття ступеню було сформоване як сертифікований рівень освіти незалежно від галузі знань чи спеціальності. Він присвоюється дипломом за спеціальністю. У 1999 році існувало три ступеня (бакалавр, ліценціат, доктор наук); отже досить було ввести додатково систему „бакалаврат + 5 років навчання в університеті”, щоб досягти поставленої мети - ступеня „магістр”, який у 2002 одержав назву „мастéр” для внесення більшої ясності цього питання в міжнародному контексті.

З 1999 року ступінь „мастер” автоматично прирівнюється до дипломів DЕА (диплом поглибленої освіти) та DESS (диплом спеціалізованої вищої освіти), диплома інженера та з 2002 року - до диплома магістра. Він також може прирівнюватись до інших дипломів цього ж рівня, внесених до списку міністром, уповноваженим з питань вищої освіти. За згодою усіх зацікавлених сторін було 4 створено спеціальну комісію з питань оцінки освітніх надбань та дипломування управлінських кадрів, на зразок комісії з інженерних спеціальностей. Ця комісія розпочала свою роботу влітку 2002 року.

Після Сорбоннської конференції заходи, які запроваджувались у Франції, були спрямовані передусім на розвиток спільної структури європейського рівня, що в свій час одержала назву „3-5-8”, або „ЛМД”, що означає: після 3 років навчання в університеті студенти одержують ступень Ліценціату, після 5 – Мастéр, після 8 – Доктор наук.

На рівні ліценціату та враховуючи впровадження професійної орієнтації першого ступеня, передбаченої європейським планом, основним завданням є створення нового диплому: спеціалізованого ліценціату. Цей цикл - перехідний між рівнем техніка вищої кваліфікації та рівнем інженера чи управлінця (другий рівень) - передбачає як набуття початкової вищої, так і безперервної освіти; його утворено завдяки тісній співпраці між навчальними закладами та професійним середовищем.

Нова система навчання передбачає впровадження семестрів і кредитів. Період навчання рахується не кількістю років, а кількістю семестрів, які в свою чергу поділені на Одиниці Навчання, так звані заняття, що об`єднуються у блоки, або модулі. Курс навчання для отримання ступеня ліценціата триває 6 семестрів, магістра – 4 семестри після ліценціата., а також ще 6 семестрів для отримання ступеня доктора наук. Кожен семестр дорівнює 30 кредитам. Таким чином, 180 кредитів необхідні для ступеня ліценціата, 300 – для майстра, 480 – для ступеня доктора наук. Кожен отриманий кредит капіталізується, тобто отриман на все життя, може переводитися з одного університета до іншого, з однієї спеціальності на іншу, з однієї країни до іншої, згідно з Європейською Системою Переводу Кредитів, що сприяє європейській мобільності. Така система отримання кредитів полегшує тимчасову перерву у навчанні. Вона дозволяє тим, хто покинув 5 навчання, але бажає його продовжити, відновити курс у будь-який момент на тому ж самому місці, де він був зупинений.

Згідно зі статистичними показниками після впровадження реформи ЛМД лише невелика частина вищих учбових закладів Франції (18 %) вирішила докорінно змінити програму навчання, а саме Бордо 1, Шамбері, Ліон 2, Ліон 3, Сент-Ет´єн, Тулуза 3, Ліль 2 та Гренобль 1. Що стосується інших – вони надали перевагу частковій реалізації реформи в деяких галузях: Бордо 2 – гуманітарні і соціальні науки; Діжон – адміністраційно-правове управління, технології, природничі науки, здоров`я та фізична діяльність; Ліон 1 – Гуманітарні науки і технології; Тулуза 1 – суспільна і економічна адміністрація, економіка.

З часом цей новий диплом мав значний успіх: до початку занять у 2002 році було відкрито 600 таких циклів, а на теперішній час майже половина університетів Франції вже приєдналася до нової системи навчання згідно з реформою ЛМД. Це дозволило навчати за новими кваліфікаціями, посилити професійне спрямування та зняти обмеження діяльності університетських технічних інститутів та інших підрозділів в рамках навчальних закладів, що стало можливим завдяки встановленню партнерських зв'язків між університетами – вищими школами, університетами – ліцеями.

Крім реформування суто освітянської галузі, у Франції було вирішено поглибити формування європейського освітньо-наукового простору згідно з глобальним підходом: • що поширюється на всі форми французької системи вищої освіти, яке б міністерство не відповідало за неї; • що включає початкову вищу освіту та безперервну освіту протягом усього життя, академічну освіту та професійну освіту, очну та дистанційну форми, традиційні форми викладання та викладання за допомогою комп'ютерних технологій тощо; 6 • що зміцнює, з одного боку, автономію навчальних закладів, їх новаторство, введення інновацій, а, з іншого боку, - сучасні методи національного оцінювання; • що започатковує нову ситуацію, за якої б нові правові рамки не замінювали б старі (які не відміняються), а надавали б навчальним закладам можливість вибору. У цьому контексті було опубліковано чотири законодавчі акти широкого міжміністерського значення.

– Декрет, що визначає принципи європейського освітньо-наукового простору; він впроваджує систему кредитів та наголошує на створенні системи освітніх пропозицій, організованої в гнучкі навчальні цикли освіти; він надає кожному міністру можливість застосовувати ці загальні принципи відповідно до секторів освіти, що знаходяться в його компетенції.

– Декрет, що модернізує в цілому державний сектор, приводить у відповідність юридичні поняття ступеню, звання та державного диплому, визначаючи, зокрема, як державний будь-який диплом, виданий під контролем держави; він встановлює загальний принцип державного періодичного оцінювання (контролю); і останнє, він доручає міністру з питань вищої освіти забезпечити єдність французької освітньої системи.

– Нарешті, два інших декрети стосуються узагальненого врахування у навчанні попередніх здобутків студентів, що пов'язані з їх навчанням за кордоном, або є результатом їх професійної діяльності; вони визначають таким чином умови зарахування, яке дозволяє оптимізувати етапи навчання та сформулювати і загальні засади початкового та безперервного навчання.

Отож що стосується університетів (але це виходить і за їх межі), то ці принципи були розроблені для навчання у ліценціаті, магістратурі і докторантурі. Цю систему доповнено встановленням стипендій для мобільності студентів і основними правовими положеннями, що сприятимуть міжнародній ініціативі закладів.

Слід зазначити, що реформа ЛМД сприяє мобільності студентів на території Європи, визнанню нових дипломів на міжнародному ринку праці, полегшенню відновлення навчання. Вона дозволяє студентам приділяти більшу увагу самостійній роботі, планувати власний розклад навчання, поєднувати роботу, студентське та сімейне життя.