Педагогічне спілкування

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура  педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії  педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. Видатні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші про мудру владу педагога в спілкуванні. "Мистецтво і майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини" (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С.559).

3. Функції педагогічного  спілкування:

1) Інформаційно-комунікативні; 

2) Регуляційно-комунікативні  (регулювання поведінки);

3) Афективно-комунікативні  (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій  спілкування на різних етапах навчально-виховного  процесу.

Приклади з  практики роботи вчителів.

4. Педагогічний такт  і стиль спілкування.

Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно - негативний. Характеристика стилів.

Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя.

Вимоги  педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оцінювати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини” (Я.Корчак). "Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя" (В.Сухомлинський). Приклади культури поведінки вчителів.

Вимоги  до культури педагогічного  спілкування:

- виправдовувати  довіру держави, суспільства; 

- дотримуватися  педагогічної етики; 

- поважати людей; 

- бути готовим  до діалогу з людиною у кожній  ситуації;

- розвивати фізичну  й духовну витривалість, загальну  культуру спілкування. Правила спілкування:

1) єдність слова  і справи;

2) вимогливість  до себе та інших; 

3) зібраність  у справах, вчинках, словах;

4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;

5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

6) самоаналіз  ефективності педагогічного впливу;

7) самокритичність,  вміння виправляти власні помилки; 

8) педагогічний  оптимізм, відвага в педагогічній  творчості, мудра влада над  вихованцями. 

5. Розвиток комунікативних  здібностей:

- соціальної  перцепції (розуміння стану людини);

- мускульної  мобільності, зібраності; керування  психічним й емоційним станом;

- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна  атака, створення умов позитивного  спілкування);

- застосування  прийомів вербального впливу ( тональність,  темп, емоційність, виразність, образність);

- використання  невербальних засобів спілкування  (міміка, жести, пантоміміка);

- вміння "подати" себе в спілкуванні; 

- організації  і творчого розвитку спілкування; 

- мудрого оптимістичного  прогнозування й аналізу тощо.

6. Шляхи вдосконалення  культури спілкування: ознайомлення з психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних, ораторських здібностей, вдосконалення загальної культури. Заповіді педагогічного спілкування:

1. Відносини  з дітьми - фундамент діяльності  педагога.

2. У спілкуванні  виходити з мети, завдань виховання,  інтересів дитини.

3. Орієнтуватись  на співрозмовника.

4. Не обмежуватися  інформацією, аналізувати мотиви.

5. Усвідомлювати  психологічну атмосферу (співпереживати).

6. Самокритичність.  Не жалітися на учнів. 

7. Вміти слухати  і поважати співрозмовника.

8. Тактовність.  Взаємність у спілкуванні. 

9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні. 

10. Уникати моралізму  та негативних установок спілкування. 

11. Виключати  "голу" критику. Вчасно похвалити  чи пожурити. "Не бійтесь бути  ласкавими" (В.Сухомлинський). Частіше  посміхатись, схвалювати, заохочувати. 

12. Розвивати  комунікативну пам'ять, уяву, увагу,  загальну культуру.

Спілкування один на один виступає як діалог і характеризується певною інтенсивністю. Тут немає  часу на роздуми,тому в процесі індивідуального  спілкування можливі конфлікти,де обиджві сторони використовуючи засоби спілкування повинні намагатися знайти взаєморозцміння. Перевагою  індивідуального спілкування є  можливість зосередитись на ідеях партнера.Публічний виступ – це монолог.В процесі такого спілкування аргументація менеджера набирає диктату. Складність такого спілкування полягає в тому,що відсутній зворотній зв’язок. Спільні риси:

1. Відкритість  до спілкування – для цього  менеджер повинен вміти слухати  себе і дотримувати якості  відкритлості до спілкування. 

2. Етика критики  і самокритики: вона має три  напрями “зверху”, “знизу”,”самокритики”. 

Критика “зверху” немає перешкод,але врахуйте вік, стать,темперамент. Критика “знизу”  має перешкоди і у керівництва  формується негативне відношення до критикуючого. Сприйняття критики “  знизу” ступінь зрілості керівника. Критику слід розглядати,як могутній засіб впливу на людей, а саме: не принижуйте гідність людини,не доводьте до конфлікту,не переслідуйте за критику,не критикуйте в п’ятницю: за вихідні  слухи просуперечку поширяться,кількість  співчуваючих теж, і в понеділок  людина приходить без бажання  працювати краще,бажано критикувати  перед обідом або в кінці робочого дня ( людина має час об’єктивно оцінити свою поведінку,зрозуміти  аудиторію і допомогти).

3. Визначення  і дотримання часу зустрічі .В  понеділок проходить адаптація  до наступного тижня,тому цей  день кращий для перенесення  зустрічі а не для проведення. В п’ятницю не починати нових  справ. 

4. Вміло використовувати  владу і тип темпераменту.

5. У виступі  підкреслити позитивні моменти  колективу,або працівника після  похвали лише слухати критику. 

6. Враховуйте  емоційний стан співбесідника  і аудиторії. 

2. Правила 

1. Щиро цікавитися  іншими людьми ( докладаючи зусиль , часу і енергію для завоювання  друзів)

2. Посміхайтесь. Існує формула ( настрій-ПП)

3. Пам’ятайте,що  ім’я людини самий солодкий  і важливий для неї звук.

4. Будьте хорошим  слухачеим ( стимулюйте,заохочуйте  інших піклуватись про себе ) явний  скандаліст і критик пом’якшується  в присутності терпеливого слухача  і мовчить в період його  гніву. 

5. Як зацікавити  людей? 

6. Як завоювати  симпатію людей? : 1. Завжди запевняйте  своєму співбесіднику значимість  його особистості. 2. Давайте іншим  те,що хотілиби отримати від  інших. 3. Вчитися в кожної людини.

Десять правил вміння слухати.

1. Перестаньте  говорити.

2. Допомагайте  співрозмовнику відкритися до  спілкування. 

3. Продемонструйте,що  ви готові слухати. 

4. Усуньте роздратовуючі  моменти,не стукайте по столу,не  перекладацте папери,не малюйте. 

5. Співпереживайте  співрозмовнику.

6. Будьте терпеливі:  не економте час,не перебивайте,не  крокуйте до дверей.

7. Стримуйте  емоційний характер і роздратованість  - надає словам емоційний зміст. 

8. Не допускайте  спорів і суперечок ( пермога  в спорі це поразка).

9. Задавайте  питання ,які стимулюють співрозмовника  і свідчать про те,що ви його  слухали. 

10. Перестаньте  говорити.Щоб слухати необхідні  обидва вуха: перше спиймає зміст,друге  чуттєво відображує його.

Дев’ять правил дотримування яких дозволяє впливати на людей не викликаючи в них почуття  образи:

1. Починайте  з похвали і визнаннея гідності  співбесідника. 

2. Вкахзуйте  на помилки не прямо ,а опосередковано.

3. Спочатку говоріть  про власні помилки,а потім  критикуйте співбесідника. 

4. Задавайте  співбесіднику питання замість  наказів. 

5. Давайте люджям  можливість спасти свій престиж. 

6. Не скупіться  на похвалу,виражайте подяку за  конкретний успіх. 

7. Створюйте  людям хорошу репутацію,яку вони  будуть намагатися виправдати.

8. Заохочуйте,створюйте  враження,що помилка,яку ви хочете  бачити виправленою легко виправима. 

9. Досягайте  вхаєморозуміння,спонукайте лбдей  до бажання працювати краще. 

3. Ораторське  мистецтво виступаючого забезпечено  мовою, яка виконує три функції: 

1. суб’єкту комунікації 

2. риторика (зміст)  повідомлень 

3. об’єкту комунікації  (отримувач) 

Мова як відбитки пальців свідчить про два фактори:

1. ступінь самоствердження 

2. впевненості  в собі 

Критерієм ефективності мови є певні вирази. Так фраза  з 10-13 слів сприймається найкраще, з 18-25 задовільно, більше 25 слів не сприймається. Змістовне навантаження несуть не тільки слова, але і тональність, гучність, модуляція і темп вимови. Публічний  виступ забезпечується такими елементами:

1. пояснення:  передбачає чітке пояснення проблеми  на базі теорії семантики 

2. розуміння:  обгрунтування причинно наслідкових  зв’язків проблеми 

3. інструментальний  аспект:передбачає використання  теорії соціально психологічних  наук, щодо зменшення суперечок  і стресів 

Риторика вимагає  побудови дослідів з трьох частин:

1. початок (вступ) 

2. кульмінація 

3. завершення 

Логіка виступу  забезпечується так званими логічними  мостами, тобто переходу від одної  думки до іншої за допомогою таких  методів:

1. роздуми, від  загально закономірних до часткових 

2. зворотній,  від часткових до загальних  факторів 

3. концентричний  метод – вступ побудований  навколо одного центру питань  і ситуаційного підходу в менеджменті 

4. ступеневий  – це послідовне розкриття  проблеми починаючи від більш  простої до більш складної