Проблема готовності дітей до шкільного навчання

    Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій серед науковців та широким колом громадськості. Для цього є вагомі причини. І одна з головних – та, що загальноприйнятий термін «психологічна готовність дитини до шкільного навчання» недостатньо точно передбачає суть того складного психологічного явища, яке він позначає.

    Широта  інтерпретації цього терміну  наштовхує на думку, що може існувати певний набір психологічних чинників, які самі собою, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соціальних умов та низки інших зовнішніх  обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність або неготовність до шкільного  навчання.

    Проте  кожна людина з моменту свого  народження готова до навчання, вона перебуває  у стані набуття нових знань. Школа, у свою чергу, - це лиш «навчально-виховний заклад для навчання, освіти та виховання», де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.

    Зупинимося  на основних компонентах готовності дитини до школи.

    Фізична готовність. Сьогодні діти починають навчання у школі в шість років. Але якщо дитина фізично і психічно не готова до нього, тобто її організм та психіка ще не дозріли у своєму розвитку, розпочати навчання можна і в сім років – закон цього не забороняє.

    Одним із показників фізичної готовності є  антропометричні параметри розвитку організму дитини (зріст, вага, кількість постійних зубів).

    Сьогодні  діти, і шести річки не є виключенням, стали менше рухатися. Але рухова активність – біологічна потреба  людини. Для того, щоб дитина розвивалася нормально, вона повинна рухатися не менше двох годин  протягом дня, а також, крім цього, не менше години займатися фізичними вправами (ранкова гімнастика, заняття фізкультури, спорт, гімнастика пробудження тощо). Говорячи про фізичну готовність, ми не можемо оминути таку важливу її складову як психомоторну готовність.

    Для розвитку крупної моторики слід використовувати  рухливі та спортивні ігри, фізичні  вправи, народні ігри, гімнастичні  вправи, різноманітні хореографічні  вправи  тощо.

    Для розвитку дрібної моторики дитина має: малювати; штрихувати, розмальовувати різні фігури та контури; працювати з мозаїкою, пазлами, конструкторами; збирати різні моделі; вирізувати певні форми з паперу; ліпити щось із пластиліну, глини, солоного тіста; тощо.

    Розвиваючи  механізм психомоторики, ми сприяємо розвитку його мовлення, готуємо дитину до оволодіння навичками письма.

    Психічна  зрілість. Складається з таких компонентів:

• Мотиваційна готовність;
• Інтелектуальна готовність;
• Вольова готовність;
• Моральна готовність.

    Моральна  готовність є фундаментом особистості дошкільника. У повсякденні під час спілкування з дорослими, розігрування рольових ігор з однолітками у дитини формується узагальненні знання про численні соціальні норми, які безпосередньо пов´язані з її позитивними і негативними емоційними переживаннями. 

    Сучасні умови життя не завжди спонукають батьків до того, що дитина відвідувала дошкільний заклад. Досить часто дитину готують до школи у сім´ї. це не завжди має позитивні наслідки для адаптації дитини до умов школи. Тому бажано, щоб перед школою дитина хоча б рік – два відвідувала дитячий садок, де є те соціальне середовище, яке допоможе їй навчитися встановлювати відносини з однолітками та дітьми старшого віку, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей. Дуже важливо, що у дошкільному закладі дитина набуває навичок спілкування не лише з однолітками, а й з дорослими.

    Одним з вирішальних чинників формування моральної гідності дитини є приклад  спілкування батьків з різними  людьми, я саме зі своїми батьками (бабусею, дідусем) та родичами, зі своїми друзями, з іншими дорослими та дітьми.

    Дошкільний  вік – це період, коли поведінка  дитини формується через наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки дітей – це більш ніж 80% вчинків близьких їм дорослих.

    Вольова готовність дитини до шкільного навчання є досить важливою складовою безболісного входження у нову систему відносин. Уже у дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю долати труднощі і підкорювати свої дії поставленій меті. Завдяки цьому вона починає свідомо контролювати себе, керувати власними внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поведінкою в цілому. Отже, у дошкільному віці виникає воля.

    Після оволодіння мовленням, слово стає для  дошкільників не лише засобом спілкування, а й засобом регуляції поведінки. Тому дорослим варто обмірковувати слова, які вони вживають при дітях, зважувати їх і не ставити дітям непосильних завдань, щоб потім менше їм докоряти і не відбивати бажання робити щось самостійно.

    Основними показниками вольової готовності дитини є певні сформованості довільних  психічних процесів, зокрема сприймання, пам´яті, ували. Дитина, в якої сформовано достатній для навчання рівень довільності  психічних процесів:

• Може певний час уважно розглядати той чи інший предмет;
• Запам’ятовує уривки тексту, які потрібно завчити;
• У розповідях чи малюнках цілеспрямовано відтворює те, що бачила чи чула;
• Виконує самостійно, спираючись на власні сили, нескладні для свого віку завдання, запропоновані дорослими;
• Уміє самостійно себе обслуговувати;
• Дотримуватися відповідного темпу у своїй роботі.

    Дитина, у якої сформовано вольову готовність, володіє доступними правилами поведінки. Вона правильно реагує на оцінку дорослих. Така дитина адекватно оцінує свою роботу.

    Для того, щоб успішно вчитися, дитина повинна прагнути нового шкільного  життя, «серйозних» завдань, «відповідальних» доручень. На появу таких бажань впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої змістової діяльності, більш значимої, ніж гра дошкільників. Про сформовану мотиваційну готовність можна говорити лише тоді, коли дитину захоплює власне навчання як діяльність, яка дає певний результат, важливий для самої дитини і для дорослих, які її оточують.

    У шестирічної дитини така мотивація  до навчання у школі ще несформована і потребує копіткої роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти мали позитивну інформацію про школу саме від батьків.

    Інтелектуальна  готовність до шкільного навчання пов’язана з розвитком розумових процесів – умінням узагальнювати, порівнювати предмети, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини має бути сформований певний обсяг уявлень, зокрема образних і просторових, відповідний рівень мовленнєвого розвитку та пізнавальної активності.   Важливим показником розумового розвитку є системність знань про навколишній світ.

    Інтелектуальна  готовність дитини виявляється у  рівні розвитку її пізнавальної діяльності, через володіння деякими спеціальними знаннями та навичками: умінням здійснювати звуковий аналіз слова, виконувати певні арифметичні дії тощо.                                                                                                                                                                                                                                                                                            

    Віра  дитини у  власні сили формує в ній  упевненість, а отже відкриває шлях до самостійності. Самостійна дитина –  незалежна, вона здатна брати на себе частку відповідальності. Вона не потребуватиме контролера ззовні – у неї формуватиметься внутрішній контроль.