Психолого-педагогічні вимоги щодо проведення підсумкового оцінювання студентів на практичних заняттях та під час підсумкового модульног

Психолого-педагогічні вимоги щодо проведення підсумкового оцінювання студентів на практичних заняттях та під час підсумкового модульного контролю (ПМК)

Підсумкове оцінювання студентів  здійснюється на основі трьох діагностичних  критеріїв, кожному з яких відповідають певні методи контролю.

Діагностика рівня теоретичних знань студентів може бути здійснена на основі використання таких методів контролю як: індивідуальне усне опитування, рішення типових задач, тестовий контроль, письмовий теоретичний контроль в сучасних активних та інтерактивних формах.

Діагностика рівня практичних навиків студентів здійснюється на основі індивідуального контролю практичних дій студента та тих результатів, які він отримує в процесі цих дій.

Діагностика рівня професійних вмінь майбутніх фахівців здійснюється на основі вирішення системи нетипових ситуаційних задач, що не мають програмованого характеру, і системно відображують основні професійні проблеми майбутніх фахівців в межах теми даного заняття.

Важливою умовою надійності підсумкового оцінювання студентів на практичних заняттях є те, що контроль на рівні  теоретичних знань не повинен  перевищувати 1 /3 загального обсягу матеріалу і здійснюється на підготовчому етапі заняття. При цьому 2/3 підсумкового оцінювання на заключному етані здійснюються по критеріях власне професійних: діагностика рівня набутих практичних навиків (1/З) та діагностика рівня набутих професійних вмінь (1/3).

Домінування професійних критеріїв діагностики в підсумковому оцінюванні студентів па практичних заняттях є принциповою педагогічною вимогою, ігнорування якої призводить до значної втрати якості професійної медичної освіти. На таких же засадах вибудовується і підсумковий модульний контроль, в якому роль професійних критеріїв діагностики якості зростає ще більше.

Орієнтовна схема  змісту

методичних розробок практичних занять

 

1. Актуальність теми заняття

В цьому розділі наводяться дані, що спрямовані на розвиток мотивації та пізнавального інтересу студентів до теми, що вивчається. Матеріал цього розділу повинен бути яскравим, виразним, мати змістовий та емоційний вплив на студентів.

Це можуть бути дані, що свідчать про значимість теми, її роль і місце  в подальшому навчанні і, головне, майбутній  професійній діяльності лікаря, статистичні  дані щодо поширеності певних захворювань, динаміка сучасних процесів, нові фактори  впливу на здоров’я людини, яскраві  приклади з реальної клінічної практики, нові наукові дані та нагальні проблеми тощо.

2. Навчальні цілі заняття

Питання плану теми в навчальних цілях формулюється диференційовано, відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної  характеристики фахівця з використанням  певної термінології, що є специфічною  для кожного з рівнів:

І. Ознайомчий рівень теоретичних знань

Засвоєння знань на ознайомчому  рівні передбачає, що студент лише впізнає теоретичний матеріал при  повторному сприйманні, але не повинен  його пам’ятати і самостійно відтворювати в повному обсязі. На цьому рівні  планується вивчення несуттєвого, другорядного матеріалу. Навчальні цілі на ознайомчому  рівні плануються відповідно:

• Ознайомитись з історичними аспектами, статистичними даними……;
• Мати уявлення про розвиток наукових поглядів на ….. .

ІІ. Рівень репродуктивних теоретичних знань

Теоретичні знання – це система поглядів, суджень, та умовиводів, що відображують основний зміст та логічну будову теоретичного матеріалу.

На репродуктивному рівні  планується глибоке засвоєння теоретичних  знань, що передбачає їх розуміння, запам’ятовування, повноцінне логічне відтворення  студентами, а також використання у вирішенні типових задач. Питання  змісту теми заняття, вивчення яких планується на репродуктивному рівні, в навчальних цілях формулюється так:

• Засвоїти будову, структуру, функції, принципи….;
• Знати етіологію, патогенез, клініку, методи діагностики, лікування…. .

 

 

 

 

ІІІ. Рівень практичних навиків (професійний)

Формулюючи навчальні  цілі заняття на рівні практичних навиків, використовуємо терміни, що чітко вказують на сутність цього професійного новоутворення:

• Оволодіти навиками, прийомами, технікою, методикою…;
• Вміти використовувати …., проводити …, надавати …, вимірювати …, розраховувати …

Навики – це професійні дії, доведені до автоматизму шляхом повторень, вправ, тренінгу. Професійна діяльність сучасного лікаря та його професіограма передбачає оволодіння широким спектром специфічних навиків, серед яких можна виділити три групи:

Перша група навиків  – сенсомоторні, мануальні, рухові. Їх основу складають автоматизовані дії рук, що працюють під контролем та за участю органів чуття. До цієї групи відносяться більшість навиків хірургічних, стоматологічних, акушерсько-гінекологічних, маніпуляційних, користування медичним інструментарієм, тощо.

Друга група навиків  має назву перцептивних, тобто тих, що забезпечують професійне чуттєве сприймання лікаря: зорове, слухове, тактильне, тощо.

Перцептивні навики є одними з найбільш важливих, складних і генотипічно обумовлених. Формулюючи їх, ми розвиваємо у майбутнього лікаря здатність професійно бачити і розрізняти величезну кількість зорових ознак, професійно чути і тонко диференціювати слухові ознаки, професійно розрізняти тактильні відчуття, запахи, тощо. До перцептивних навиків відносяться: зовнішній огляд хворого, що передбачає здорове вирізнення особливостей стану шкіри, слизових оболонок,  склер тощо; навики диференціації звуків, пов’язаних з роботою серця, легенів в нормі та патології,  а також пальпація, перкусія, що поєднують в собі руховий та чуттєвий компоненти та інші.

Третя група навиків  має назву інтелектуальних і  включає три типи;

• навики стандартних професійних вимірювань;
• навики стандартних розрахунків;
• навики користування професійними приладами.

До цієї групи відносяться: мікроскопія, антропометрія, тонометрія, спірометрія, зняття ЕКГ, рентгенограм, акушерські вимірювання, санітарно-гігієнічні вимірювання та розрахунки, визначення доз лікарських препаратів тощо.

 

 

Основними етапами  формування практичних навиків є:

Перший  етап – усвідомлення та запам’ятовування алгоритму виконання навику.

Другий  етап – практичний тренінг у оволодінні навиком відповідно до заданого алгоритму: багаторазове виконання одних і тих же дій, маніпуляцій, процедур, вимірювань, розрахунків і т.п. відповідно до заданого алгоритму з метою формування нового умовно-рефлекторного зв’язку, стереотипу дій.

Третій  етап – досягнення стадії автоматизованого виконання навику, коли зникає свідомий покроковий контроль за процедурою його виконання. Існують суттєві індивідуальні розбіжності в темпах формування навиків, та кількості повторень, необхідних для досягнення стадії автоматизованого виконання, що обумовлено фенотипічними психофізіологічними особливостями студентів.

Четвертий етап – постійне подальше використання навиків з метою їх підкріплення та збереження в дійовому стані. Це важлива умова протидії активному процесу гальмування новоутворених навиків.

Основні критерії оцінювання практичних навиків:

• якість: точність, правильність виконання у відповідності до вимог алгоритму;
• швидкість, ступінь автоматизованості: чи володіє студент оптимальним темпом виконання  навику;
• ефективність виконання навику в ускладнених умовах.

Основний метод  формування практичних навиків:

насичений практичний тренінг: багаторазове виконання певних дій з індивідуальною кількістю повторень в індивідуальному темпі.

Основний метод  контролю практичних навиків:

Індивідуальний контроль практичних дій студентів та їх результатів.

ІV. Рівень професійних вмінь (професійний)

Формулюючи навчальні  цілі заняття та рівні професійних  вмінь, використовуємо термін «вміти» або «оволодіти вміннями», наприклад: вміти обстежувати, діагностувати, аналізувати, інтерпретувати, лікувати, надавати допомогу, здійснювати профілактику тощо.

Вміння – здатність фахівця оперувати системою теоретичних знань та практичних навиків у вирішенні ускладнених професійних задач та умов, що змінюються. Вміння – це знання і навики і дії (Г.С. Костюк).

Вміння є визначальним інтегральним показником якості і професійної  підготовки фахівця, рівня його компетенції. Компонентом вмінь є клінічне професійне мислення, рівня його компетенції.

Відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційні характеристики структурі домінуючих вмінь лікаря можна виділити  дві групи:

Медико-біологічні вміння, які формулюються фундаментальними кафедрами науково-природничого циклу (біології, гістології, анатомії, фізіології, пат анатомії, патфізіології, біофізики, біохімії тощо) і включають широкий спектр специфічних вмінь:

• вміння досліджувати медико-біологічний об’ект;
• вміння вирізняти та диференціювати елементи його структури;
• вміти визначити ознаки елементів медико-біологічного об’єкту;
• вміти класифікувати елементи медико-біологічного об’екту; 
• вміти пояснювати структуру, функції, взаємозв’язки, механізми розвитку;
• вміти інтерпретувати медико-біологічні дані в клінічному контексті тощо.

Методом формування медико-біологічних вмінь є метод спостереження мікро, макро препаратів, обе’ктів, а також лабораторно-експериментальний дослідницький метод.

Друга група професійних  клінічних вмінь формулюється клінічними кафедрами і відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики лікаря відображує кінцевий фаховий рівень, його професійної компетенції. Базовими клінічними вміннями є:

• вміння з’ясовувати анамнестичні дані;
• вміння клінічно обстежувати хворого;
• вміння визначити необхідний обсяг лабораторної та інструментальної діагностики;
• вміння аналізувати та інтерпретувати дані клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень; 
• вміння проводити диференційну діагностику;
• вміння визначати план лікування, тактику лікаря …. ;
• вміння надавати невідкладну допомогу;
• вміння визначити план профілактичних заходів тощо.

Методом формування клінічних вмінь є активний, насичений, систематичний тренінг у вирішенні типових та нетипових ускладнених професійних задач, ситуацій, поставлених максимально наближено до реальних умов і проблем сучасної лікарської практики. Ідеальним варіантом постановки задач професійного тренінгу є курація хворих в реальних умовах сучасної клініки.

Методом контролю клінічних вмінь є вирішення системи сучасних ускладнених ситуаційних задач, що віддзеркалюють основні професійні проблеми сучасного лікаря в межах даної навчальної дисципліни.

V. Рівень творчий, продуктивний

Передбачає розвиток творчої  активності студентів, їх творчих здібностей в процесі теоретичного, лабораторного, експериментального, клінічного, медико-соціального  та інших досліджень проблемних питань дисципліни в межах аудиторної та позааудиторної наукової роботи студентів. Цей рівень вважається досягнутим, якщо під час вирішення проблем, відбувалося самостійне знаходження  студентами нових для них знань  або способів дії.

Навчальні цілі на творчому рівні формулюються відповідно:

• розвивати творчу активність (здібності) студентів в процесі або на матеріалі дослідження …. .

Критеріями, за якими  в навчальних цілях визначається рівень засвоєння матеріалу, є значимість цього матеріалу у майбутній професійній діяльності лікаря, ( що задається освітньо-кваліфікованою характеристикою), а також значимість цього матеріалу для вивчення інших тем та дисциплін.

Формулювання  навчальних цілей практичного заняття  здійснюється в термінах діяльності студента, а не викладача (ознайомитись, засвоїти, оволодіти навиками, оволодіти вміннями – це все надбання студентів). Це пов’язано з тим, що кінцевою метою зусиль викладача і студента є саме освітні надбання студентів і саме вони відображуються в навчальних цілях.

3. Цілі розвитку особистості фахівця (виховні)

Спрямовані на формування професійно-значимої підструктури особистості  майбутнього лікаря. Обирається найбільш актуальний виховний аспект, пов'язаний з темою заняття: деонтологічний, правовий, професійної відповідальності, екологічний, психологічний, психотерапевтичний, патріотичний тощо.

4. Міждисциплінарна інтеграція

Призначення цього розділу  в тому, щоб про інтегрувати  тему заняття з попередніми базисними  знаннями,навиками, вміннями, а також  з наступними дисциплінами, тема, що будуть вивчатися в подальшому. Лаконічно  між предметна інтеграція може бути представлена у такій формі: