Розвиток природознавства та методи в Україні на сучасному етапі

Розвиток природознавства  та методи в Україні на сучасному  етапі

1. У процесі дослідження історії розвитку методики викладання природознавства однією із найважливіших проблем є її періодизація. Вона дає змогу виявити структурні особливості науки, закономірності розвитку її цілей, завдань, методів тощо, рушійні сили, зв’язок з іншими науками і на основі цього зробити певні узагальнення. В основу періодизації покладаються якісні зміни в науці, які відділяють один період від іншого. У рамках періодів можуть виокремлюватися етапи – відрізки часу, відзначені певними подіями. 
   На сьогодні немає науково розробленої періодизації історії методики викладання біології в середній школі України. Фрагментарні відомості з цього питання можна знайти у працях Е.В. Середенко, Б.Н. Мітюкова, А.М. Охріменка, Л.Е. Логінової, І.К. Шульги. Так, Е.В. Середенко, торкаючись питання періодизації, відзначає характерні ознаки окремих періодів розвитку методики викладання біології, але самі періоди не визначає. В.М. Федорова називає такі критерії періодизації: залежність від характеру виробничих відносин, політичного устрою і суспільної ідеології; зв’язок з науками про природу, а також педагогікою і дидактикою; практика навчання природознавству як джерело теоретичного розвитку методики природознавства. Крім того, автор радить враховувати внесок учителів, методистів у розвиток методики. 
   2. Педагогічна думка України має великі глибокі історичні корені. Вона спирається на народну педагогіку. Ще не виділившись у самостійну область знання, педагогіка знайшла своє вираження практично у всіх областях древньоруської державності (ІХ ст.) починає зароджуватися і перше систематичне навчання в середовищі родової знаті. Письменність на території Київської Русі в ІІ простіших формах була відома уже в VI-VIII ст. В "Житті Святого Кирила” розповідається, що Кирил бачив в Криму у одного руского книги, написані письменниками з розвитком класового феодального суспільства Київської Русі починаються створюватися школи, в яких готують дітей знаті і духовенства для зовнішньополітичних і торгових зв’язків. Князем Володимиром Святославичем вводяться школи "книжного навчання”, що одержало дальший розвиток при Ярославі Мудрому. Він прекрасно розумів значення навчання, виховання освіти в житті держави і тому першу половину ІХ ст. Можна охарактеризувати як період "Інтенсивного насадження грамотності”. Проте слід пам’ятати, що вона носила чітко виражений класовий характер. Кожна соціальна група одержувала певний рівень знань, відповідно до ІІ стану. В 1086 році при київському Андріївському монастирі внучкою князя Ярослава Мудрого Ганною (Янкою) було відкрито перше на Русі жіноче училище. Видатним пам’ятником педагогічної думки того часу являється "Поучение детям” (1117) київського князя Володимира Мономаха. 
   В ньому говориться про роль праці в житті людини, про приклад старших у вихованні дітей, Києво-Печерський монастир був центром древньоруського літопису. Історик і письменник ХІ-ХІІ ст. Нестор пише "Повесть временных лет”, "Чтение о жизни и погублении... Бориса и Глеба” (в 80 роки). Появляється пам’ятник древньоруської культури "Слово о полку Ігоровім”. В цих творах (в розкритті характерів героїв) відобразились основні педагогічні принципи часів Київської Русі. Тяжкі часи монголо-татарських набігів на довгий час призупинили розвиток науки, культури. 
   3. Важливу роль в поширенні письменності і грамотності в XIV ст. На Україні продовжує відігравати Києво-Печерський монастир. Монахи вчили дітей читати по Часослову і Псалтирію, писати, рахувати. Але суспільство що розвивалось, вимагало більш грамотних людей. Почали відкриватись школи грамотності. Так, у 1382 році у Львові була побудована за рахунок горожан школа грамотності, в якій діти вивчали "сім вільних мистецтв”. Освіта перестає бути монополією духовенства. Виникає новий тип школи – греко-слов’яно-латинська. Перша така школа була в Острозі. Точну кількість таких шкіл визначати досить трудно. Вони поєднували в собі всі вимоги древньо-руських культурно-просвітницьких традицій. В 1444 році Владислав ІІІ за вимогою магістрату Львова дозволяє побудувати нову школу біля костела св. Духа, але все більше відкрив католицьких шкіл (панувала польсько-католицька експансія). В 1715 році створюється Ієзуїтський колегіум в Ярославі – 1-й з колегіумів. Деякі колегіуми являлись середніми навчальними закладами, що складались з 5-ти класів. В 3-х нищих викладалась граматика латинської, грецької ,польської і церковно-слов’янської мов, в 2-х вищих риторика, діалектика, частково філософія, в склад якої входили також відомості природного характеру. 
   4. Велику роль в розвитку освіти на той час відіграли братства (общини міського населення). Перша братська школа була створена в 2-й половині XVI ст. (1585 р.) у м. Львові С. Зізанієм, Ю.Рогатинцем і інш. На той час на Україні їх діяло більше 30-ти. Це були навчальні заклади елементарного типу з розширеною навчальною програмою чи середніми навчальними закладами з елементами вищої школи. Вони протистояли польсько-католицькій експансії, сприяли розширенню сітки елементарних шкіл. Предмети, що викладались були в значній мірі проникнуті гуманістичними ідеями. Викладання велось на рідній мові. Перша греко-слов’янська граматика А. Елласонського "Адельфатес” видана у Львові у 1591 році, потім граматики Л. Зизанія і М. Смотрицького. Навколо братств об’єднувались прогресивно настроєні діячі. В них вчились, а потім працювали багато відомих просвітників, що відіграли важливу роль у розвитку вітчизняної педагогічної думки: Стефан і Лаврентій Зизанії, Арсеній Елласонський, Беринга, Кирило Ставровецький, Йов Борецький і інш. Вони розвивали прогресивні напрями в педагогіці, розробляли методики викладання різних предметів, ідею національної школи. Особливо відстоював ідею необхідності викладання на рідній мові І. Бешинський, він різко осуджував тих, хто намагався окатоличити український народ. Поістину історичну роль в поширенні просвітництва на Україні відіграло книгодрукування. Рік 1574 прийнято вважати роком народження книгодрукування на Україні. Львівська типографія видала в цьому році 1-ий буквар – "Буквар” І. Федорова. В 1591 році виходила граматика "Адельфатес”, в 1627 році – "Лексикон славенороський і імен тлумачення” П. Беринди. 
   5. В 1632 році була заснована Київська колегія П. Могилою. Тому в його честь потім колегія стала називатися Києво-Могилянською і під цією назвою ввійшла в історію як перший навчальний заклад України, Росії і Білорусії. В області педагогіки П.Могила відомий своєю працею "Анфологія". В передмові цього видання він видавав педагогічні рекомендації вихователям, зокрема враховувати індивідуальні властивості дитини і залежності від них визначати відповідний підхід до учня. Києво-Могилянська колегія дала освіту І. Галятовського (потім стане ректором К.-М. колегії, видасть посібник з риторики "Наука или способ Сложения Казанья”), І. Гізеля, Ф. Прокоповича і інш. В 1674 році в стінах цієї колгії створюється перший навчально історичний твір "Синопсис”, використовується як навчальний посібник з історії в школах України. 
   На відміну від Львівського університету (1661 р.), бувшого знаряддям колоніальної політики польського уряду, Києво-Могилянська колегія була фактично вогнищем освіти українського і інших слов’янських народів. 
   Києво-Могилянська академія – славетні "Київські Афіни” була вищим навчальним закладом європейського обширу. Її діяльність простяглася далеко за межі України. В академії постійно вчились спудеї (студенти) з Польщі, Сербії, Угорщини, Росії, Молдови, Чорногорії, Далмації, Хорватії, Греції і навіть Венеціанської республіки. Практикувала академія, кажучи по сучасному, і службові відрядження своїх співробітників за кордон. На той час в Росії жодної системи шкільництва ще не було. Друкарня на всю державу була лише одна в Москві, але постачала вона самі лише церковні книжки. 
   Та вітер перемін владно долав і глухі кордони Росії. У 1640 році митрополит київський Петро Могила писав цареві Михайлу Федоровичу, що і в Московії дуже потрібно завести науку, а коли б цареві було завгодно, то він обіцяв йому прислати учителів, проте цар тоді не прислухався до цього побажання. В 1698 році Петро І скаржився патріархові: "Священники у нас грамоте мало умент... Ежели бы их … в обучение послать в Киев школы…”. 
   У 1701 році на вимогу Петра І до Москви направляють шістьох викладачів Києво-Могилянської академії, а потім за указом Синоду цей "ритуал” став щорічним. Від 1701 до 1762 року на посади професорів та вихователів звідти було направлено близько 100 осіб. За цей же період Слов’яно-греко-латинська академія в Москві мала 21 ректора, з них 18 були київські вихованці. А з 25 її префектів – 23 раніше навчалися в Києво-Могилянській академії. Перші праці з граматики слов’янської мови, словники, історичні твори та інші зразки наукової літератури прийшли в Москву саме з України... 
   Одним з найбільш освідчених людей кінця XVII ст. був ректор Києво-Могилянської академії архієпископ Ф. Прокопович, він вважав, що прогрес людства залежить від освіти. Його праці: "Володимир”, "Духовний регламент”, "Первое учение отрокам” в них він вважає хорошою освітою лише ту, яка приносить користь вітчизні. 
   В 1716 році за запрошенням Петра І Ф. Прокопович переїжджає в Москву і стає віце-президетном Синоду, радником царя з питань освіти, науки і культури. В 1701 році Києво-Могилянська академія отримала статус вищого навчального закладу і стала називатися академією. 
   6. Київська академія давала не тільки високий рівень освітньої підготовки учнів, але на високому рівні була педагогічна теорія. І хоча багатьом професорам академії була властива схоластика, класова обмеженість, але в їх судження проникала і<span class="List_0020Paragrap