Семіотика як наука про знаки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

НПУ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ  ФІЛОЛОГІЇ

ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ ІМЕНІ АНДРІЯ МАЛИШКА

Кафедра української мови

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

зі вступу до літературознавства

на тему: «Семіотика як наука про знаки»

 

 

 

 

 

Студентки 102 уа групи

Ізатової Вікторії Абдуллівни

Науковий керівник:

Векуа Наталія Володимирівна

 

 

 

 

 

Київ 2013

Зміст

1. Вступ

2. Семіотика як наука про знаки 
3. Мовні знаки. Мова як знакова система. 
4. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки. 
5. Виміри знакового процесу.

6. Висновки

7. Література 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Спілкування між людьми відбувається за допомогою різноманітних знаків. Наприкінці XIX століття видатний американський логік Чарльз Пірс запропонував називати загальну науку про знаки семіотикою (від грецьк. sema- знак). Знаком вважався будь-який об'єктивно зафіксований замісник реально існуючого або предмету, створеного нашою уявою.

У залежності від рівня схожості з предметом, що слугує прообразом для знаку, Пірс запропонував розрізнювати три типи знаків: іконічні знаки, знаки-індекси та знаки-символи.

 Іконічні знаки мають найвищий рівень схожості з предметом думки. Сама ж схожість може бути зовншньою, і тоді знаки будуть відтворювати загальний вигляд предметів, і внутрішньою - заснованою на співвідношеннях частин та цілого у відтворюваному предметі або на підставі співвідношення елементів змісту.

Знаки-індекси (показчики) також поділяються на типи. По-перше, це дійсні індекси, які виникають внаслідок реального існування предметов: сліди від ніг, від куль, відбитки пальців тощо. По-друге, це конвенційні, тобто умовні індекси, які створюються самими людьми для полегшення комунікації: дорожні знаки, межі, кордони, технічні показчики на кшталт кольорових сигналів світлофорів і т. ін.

Знаки-символи є найбільш цікавими для логіки, бо знаходяться на найбільшій відстані від безпосереднього сприйняття предметів, і на найближчій - до абстрактної думки.  

Загальний процес знаковоіі  діяльності називається семіозисом. Згідно з Ч. Пірсом, семіозис полягає насамперед у тому, щоб надати значень світові об'єктивних речей та відношень між людьми.

 

 

 

 

 

 

 

                                  2. Семіотика як наука про знаки 
  Семіóтика, або семіолóгія (від грец. такий, що має ознаки) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві, природі або в самій людині. Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.

Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософЧарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.

Виділяються три розділи  семіотики:

• синтактика (або синтаксис, від грец. syntaxis — побудова, порядок) — вивчає закономірності побудови знакових систем безвідносно до їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним;
• семантика (від грец. semantikos — те, що позначає) — вивчає символізм знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки тасимвольні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху).
• прагматика (давньогрец. pragmatos — дія) — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.

У сучасній науці виділяють  декілька напрямів семіотичних досліджень.

Перший напрямок — біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих.

Другий напрямок — етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот; друга течія — на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот; третя течія — на історію філософії та літератури.

Третій напрямок — лінгвосеміотика — орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:

• функціонують паралельно з мовою (наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);
• компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);
• видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).

В останні роки у зв'язку із бурхливим розвитком мови і  появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмування тощо) розширився і об'єкт лінгвосеміотики.

Четвертий напрямок — абстрактна семіотика — вивчає лише найзагальніші властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення. В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.

 

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      3. Мова як знакова система. Мовні знаки. 
 Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами.  
 Мова — це найдосконаліша знакова система, яка служить засобом вираження і передачі думок, знань та інформації, засобом спілкування між людьми. Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків. З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення. 
 Основні соціальні функції мовних знаків:

• пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову);
• інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління;
• комунікативна, тобто функція спілкування;
• культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

      Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані). 
 Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами. У природній мові розрізняють алфавіт і граматику. 
 Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення. Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою. 
 Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень). 
 Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень. 
 Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови. 
 До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 4. Структура знакового процесу. Структура значення знака.Типові логічні помилки 
 Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом. Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:

• знаковий засіб (те, що виступає знаком);
• значення (те, на що вказує знак);
• інтерпретатор (той, хто сприймає знак);
• інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).

 
  Розглянемо для прикладу таку ситуацію: викладач читає лекцію зі вступу до мовознавства студентам філологічного факультету. 
З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації: 
знаковий засіб — текст лекції; 
значення — зміст лекції; 
інтерпретатор — студенти, присутні на лекції; 
інтерпретанта — поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо). 
 Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення. Розрізняють два основних типи значення знака: 
-предметне значення; 
-смислове значення. 
 Предметне значення (денотат) знака — це предмет, що позначається цим знаком. Смислове значення (смисл) знака — це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння.  
На перший погляд здається, що визначити предметне і смислове значення різноманітних мовних висловів зовсім не важко. Однак насправді це не так. Дуже багато непорозумінь і навіть конфліктів виникає між людьми саме тому, що вони чітко не визначилися зі структурою значення мовних висловів, які вони застосовують. 
Така ситуація обумовлена тим, що у процесах мислення і спілкування люди застосовують мовні вислови (знаки), які є: 
багатозначними; 
неточними; 
неясними.

  Багатозначність — це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки. 
 Неточний мовний вислів — це вислів, предметне значення якого не можна чітко визначити. Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити. 
 Неясний мовний вислів — це вислів, смислове значення якого неможливо чітко визначити.

 

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            5. Виміри знакового процесу 
 Відношення між компонентам знакового процесу фіксують три його виміри:

1. Синтаксичний - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу; 
2. Семантичний - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням в структурі знакового процесу; 
3. Прагматичний - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу. 
 Семантика (гр. - той, що позначає) — це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах — відношення мовних виразів (слів, імен) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів. 
 Семантичний трикутник Г.Фреге – трикутник, який виражає знакову природу слова. Вершини його становлять матеріальна форма вираження, значення та предмет позамовної дійсності.

      

Значення словесного знака  становить складну проблему. Складність пояснюється тим, що на відміну від  матеріальної форми вираження і  предмета позамовної дійсності значення формується і зберігається у свідомості носіїв мови, тобто становить ідеальну сутність. Значення словесного знака  – це відношення між відповідним  матеріальним вираженням знака і  мисленнєвим відображенням у  свідомості людей предметів і  явищ дійсності.

Предмет позамовної дійсності  і матеріальна форма вираження  перебувають в опосередкованому зв’язку, оскільки не існує жодного зв’язку між предметом позамовної дійсності і конкретною послідовністю фонем, а також використання різних формативів у різних мовах для називання одного і того ж предмета, до того ж якби між предметом позамовної дійсності і нормативами існував безпосередній зв’язок, то неможливою була б зміна значень слова.

 

 

 

 

 

 

 

                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           

 

 

 

 

 

 

                                 6. Висновок

Спілкування між людьми відбувається за допомогою різноманітних знаків. Наприкінці XIX століття Чарльз Пірс запропонував називати загальну науку про знаки семіотикою.

Семіóтика — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві, природі або в самій людині.

Виділяються три розділи  семіотики:

• синтактика — вивчає закономірності побудови знакових систем;
• семантика — вивчає символізм знаків;
• прагматика — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.