Становлення і розвиток законодавства про соціальне забезпечення населення в незалежній Україні

Становлення і  розвиток законодавства про соціальне забезпечення населення в незалежній Україні

Розпад СРСР, спад виробництва, перехід до ринкових відносин, інфляція, безробіття гостро поставили питання про захист наявних соціальних гарантій. Саме в цей час з'явився термін соціальний захист населення. Держава вживала заходи щодо збереження наявного життєвого рівня громадян, інфраструктури сфери соціального забезпечення. Одночасно оновлювалося соціальне законодавство, здійснювався перехід від підзаконного регулювання суспільних відносин до законодавчого. Закони приймалися не лише щодо забезпечення пенсіями, а й щодо надання допомог, соціальних послуг, пільг і компенсацій. За короткий термін було прийнято багато нормативно-правових актів різної юридичної сили у сфері соціального забезпечення України.

Соціальний захист населення

І. Разом з незалежністю Україна отримала всі проблеми Чорнобильської катастрофи, які їй доводиться самотужки вирішувати. Нагальною стала проблема створення надійної системи захисту людей від цього екологічного лиха. 28 лютого 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Структура Закону:

I. Загальні положення.

Статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Єдина система реєстрації та медичного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

IV. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Загальні компенсації та пільги.

V. Захист дітей, потерпілих  від Чорнобильської катастрофи.

VI. Захист населення, яке  потерпіло від Чорнобильської катастрофи.

VII. Особливості регулювання  праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

VIII. Пенсії і компенсації  особам, віднесеним до категорії  1, 2,3,4.

IX. Громадські об'єднання  осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

X. Заключні положення.

У новій редакції цей Закон прийнятий Верховною Радою України 19 грудня 1991 р. і зі змінами та доповненнями діє і тепер. Він передбачає комплекс організаційно-правових заходів із соціального захисту всіх осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.

II. З метою забезпечення соціального захисту населен

ня у зв'язку з реформуванням  роздрібних цін Рада Міністрів УРСР прийняла 28 березня 1991р. спеціальну Постанову за №72, якою було затверджено перелік продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, у зв'язку з підвищенням державних роздрібних цін, на які проводяться компенсаційні виплати населенню, та визначено основні принципи компенсації цих витрат. Постанова передбачала порядок і мінімально гарантовані розміри підвищення доходів таким категоріям населення: працюючим громадянам; сім'ям з дітьми; учнівській молоді; пенсіонерам, інвалідам і членам сімей, які втратили годувальника; безробітним; окремим категоріям громадян (працівникам органів внутрішніх справ, в'язням). Одночасно пропонувалося заінтересованим відомствам підвищити грошові норми витрат на харчування, придбання м'якого інвентарю та обмундирування, предметів комунально-побутового й господарського призначення і на навчальну мету в лікарнях, поліклініках, дитячих дошкільних закладах, школах, дитячих будинках та інтернатах, будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів. Пізніше уряд неодноразово приймав постанови, спрямовані на захист населення від інфляційних процесів у державі.

III. Першим нормативним  актом, який визначив основи  соціальної захищеності інвалідів і закріплював рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах суспільства та створював необхідні

умови, які б забезпечували  можливість вести відповідний спосіб життя згідно з індивідуальними  здібностями й інтересами, був  Закон УРСР від 21 березня 1991 р. "Про  основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР". Зразком для його прийняття послужив Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. № 69 "Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в СРСР".

Законом України від 13 липня 2000 р. № 1926-ІИ цей Закон було доповнено  статтями 14-1—14-3, які стосувалися  порядку оформлення дозволів підприємствам і організаціям громадських організацій інвалідів на право користування пільгами, створення і діяльності міжвідомчої Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів та її органів на місцях.

IV. У преамбулі Закону  УРСР від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ  "Про реабілітацію жертв політичних  репресій на Україні" дано  політичну оцінку певним подіям, які привели до масових репресій, і підкреслювалося, що реабілітація жертв політичних репресій має охоплювати весь період після 1917 р. до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватися на осіб, необгрунтовано засуджених за цей час судами УРСР або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включно з позбавленням життя чи волі, переселенням у примусовому порядку, висланням і засланням за межі республіки, позбавленням громадянства, примусовим поміщенням до лікувальних закладів, позбавленням чи обмеженням інших громадських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. У преамбулі зазначалось, що цим Законом ліквідовуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян УРСР, поновлюються їхні права, встановлюється компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим. Він складався з 9 статей.

Для реабілітованих осіб, які  відбували покарання у вигляді  позбавлення волі або примусового  поміщення в лікувальні заклади, встановлювалась компенсація в розмірі 140 крб. за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 12 тис. крб. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачувалося до 3000 крб., а решта належних грошей — протягом наступних 5 років (ст. 5).

Реабілітованим час утримування  під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікування зараховувався в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії. Ст. б передбачала й інші пільги реабілітованим особам.

Приймались нормативні акти щодо соціального захисту військовослужбовців, ветеранів війни та праці. Основними серед них були: Закон України від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХИ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхній сімей", Закон України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту", Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3 721-XII "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", Закон України від 24 березня 1998 р. "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їхній соціальний захист". Приймалися правові акти, що стосувалися соціального захисту окремих категорій держслужбовців та осіб, прирівняних до них, а також щодо осіб, хворих на певні захворювання.

VI. 4 лютого 1995 р. Кабінет  Міністрів України видав Постанову № 89 "Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг", щоб частково компенсувати оплату за житлово-комунальні послуги (користування житлом, водою, тепло- та газопостачання і водовідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) в умовах підвищення цін. Ця Постанова реалізовувалася через Програму житлових субсидій. З 1 травня 1995 р. в країні почали функціонувати служби житлових субсидій. Пізніше з цього питання приймалися відповідні урядові рішення з метою вдосконалення порядку надання цих субсидій.

Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. /Сташків Б.І.  — К.: Знання, 2005. — 405 с. — (Вища освіта XXI століття).