Українські рушники – скарби народні навіки

Українські рушники – скарби народні навіки». Комплексне заняття для дітей старшої групи.

 

Від народознавства - до свідомого патріотизму

 

Щоб виховати свідомого громадянина і патріота, треба з малечку прилучати дитину до культурно-історичних цінностей свого народу. Всі ці цінності відображує народне мистецтво, славні традиції якого продовжують талановиті митці сучасності.

 

І сьогодні, коли відбувається активне повернення до джерел народного буття, до історії народу, до традиційної обрядовості,фольклорного та етнографічного багатства які сягають у глибину століть,постало питання: з якого віку слід прилучати особистість до спадщини свого народу? Дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу.

 

Однією з форм громадянсько-патріотичного виховання в дитсадку є облаштування національних куточків,де зібрано різноманітний етнографічний, суспільно-політичний та художній матеріал для проведення відповідної освітньо-виховної роботи з дошкільниками.

 

Такий національний куточок є у нашій групі "Дзвіночки", разом з дітьми і батьками ми облаштували цей куточок предметами народного декоративно-вжиткового мистецтва.

 

Уважно придивімося - знайдемо в них багато художнього, виразного.

 

Проникливий погляд бездонних очей Тараса Шевченко торкається кожної дитячої душі. Дивляться на дітей розумні, задумливі очі Лесі Українки.

 

Декоративні тарілочки,керамічні іграшки, вишиті рушники, серветки, сорочки, які вишивали наші матері та бабусі.

 

Цей куточок став постійним місцем проведення занять з народознавства. Вже саме перебування дітей в атмосфері народних звичаїв налаштовує їх на мажорний лад, викликає позитивне почуття, бажання дізнатись про цікаві речі у бабусиній оселі.

 

Тут діти слухають казки "Кривенька качечка", "Івасик - Телесик", "Сірко", "Пан Коцький". Люблять діти і вечори розваг, це насамперед українські народні та християнські свята: Різдво, Великдень, Трійця. Знайомлю дітей з українськими письменниками, національними героями: Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний та інші. Поглиблюю знання дітей про вишиті рушники-обереги нашого дому. Навчаю описувати вишивки на рушниках, символічне значення кольорів. Розрізняти рушники за їхнім призначенням: оберіг, обрядові, родинні, утирачі, грайлики.

 

Ширше знайомлю дітей з легендами: "Легенда про пісню", "Легенда про калину" та інші. Національними символами-оберегами: вінок та рушник.

 

Граю з дітьми в українські народні рухливі ігри "Коза", "Пастух і вовк", "Хустинка", "Панас". Вивчаємо колядки, щедрівки, веснянки.

 

 Роботу з народознавства проводжу не лише на заняттях з усіх розділів програми, а й у повсякденному житті, в іграх, під час проведення спостережень, самостійної художньої діяльності.

 

Дбаю про системне подання матеріалу, від простого до складного, від окремого до загального, що сприяє повному й різнобічному його засвоєнню дітьми. Зібрала цікавий матеріал для індивідуальної роботи, це зокрема легенди, казки, дидактичні ігри "Кухар", "Комірник", "Впізнай на дотик", набір ілюстрацій.

 

Кожного дня "засіваємо" в душі дітей зернятка любові, які дають непогані паростки. Вихованці почали з більшою увагою ставитися до природи, до людей, зрозуміли що вони є невід'ємною частиною природи. У дошкільнят формується чуття родини, рідного краю, гордості за свій народ. Діти розвиваються інтелектуально, набувають стійких моральних звичок.

 

Системний підхід у роботі сприяє формуванню пізнавальних здібностей та інтересів дошкільнят, що забезпечує наступність між дошкільним закладом та школою у розв'язанні народознавчих питань.

 

 І найголовніше наше досягнення - діти формуються духовно, тобто в них виникає не лише потреба пізнавати, а й жити для інших.

 

Сподіваюся і вірю що з них виростуть справжні патріоти, які люблять свою Україну і пишаються нею, а я як вихователь старшої групи докладу всі зусилля, для того, щоб мої вихованці стали справжніми нащадками свого народу.

 

Комплексне заняття з народознавства «Українські рушники – скарби народні навіки» я розробила спираючись на велику кількість зібраного мною матеріалу, та досвід роботи.

 

 Українські рушники - скарби народні навіки

 Комплексне заняття для дітей старшої групи

 

Програмовий зміст:

Ознайомити дітей з різними видами вишивки; закріпити знання про використання рушників у побуті; вчити описувати узори та малюнки на рушниках, застосовувати різні прийоми для розмалювання паперових рушників.

Розвивати творчі здібності.

Виховувати естетичні почуття та формувати естетичний смак, позитивно ставитись до національних традицій, звичаїв культури України.

 

 Попередня робота: ознайомити дітей з українськими вишитими рушниками.

 

 Матеріал: склеєні вподовж два аркуші, фарби, пензлі.

 

 Хід заняття

 

 В національнім куточку прибрано: рушники на стінах, картини, одяг, стоїть стіл вкритий вишитою скатертиною. На столі керамічний посуд. Лунає пісня "Пісня про рушник" муз. Майбороди П. сл. Малишко А.

 

 Вихователь: Добрий день, мої любі малята. Щиро вітаю вас у нашій світлиці. Ви мабуть, звернули увагу на чудові вишивки на сорочках, рушниках. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник - невід’ємна частина нашого побуту.

У народі говорили: "Хата без рушників - як родина без дітей."

 

Вишитий рушник можна порівняти хіба що з піснею. За давнім українським звичаєм у хатах збиралися майстрині, де вони ткали, вишивали, а під час роботи співали пісні.

 

 До групи заходять вихователі і співають пісню "Вишиванка".

 

 Вихователь: Вишиті рушники створюють затишок, зміцнюють родину. У народі казали: "Де сяє вишиття, там злагода і добре життя".

 

Подивіться як палахкотять багатством кольорів рушники в нашій світлиці.

 

А які ви, діти бачите кольори на рушниках?

 

(Відповіді дітей).

 

Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний - це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний - колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний Одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду, яким користувалися в побуті ще й після весілля.

 

На найдавніших вишивках є геометричні узори - лінії, кола, хрести, ромби, які символізували сонце, зорі, землю, воду.

 

А де ще вам траплялись такі узори?

 

(Діти - на писанках).

 

- Так, це надзвичайно дивні узори. Вони походять ще від язичницьких часів. У пізніші часи на рушниках зазвичай вишивали рослини: калину, троянду, ромашку, волошку, мак, барвінок, колоски пшениці. А доповнювали рослинні орнаменти зображення птахів. На українських рушниках часто можна побачити качок, лебедів, півнів.

 

А зараз послухайте віршик про рушничок.

 

Дитина розповідає:

 

Біле поле полотняне,

 рівне ткане, чисто пране,

 А по ньому голка ходить,

 за собою нитку водить.

 

Покрутнеться так і сяк -

 розцвіте червоний мак.

 Зазирне і там і тут -

 василечки зацвітуть.

 

Вихователь: Довгий прямокутний шмат тканини, завжди у наших предків -українців означав дорогу, шлях який веде людину. Рушники використовували у різних життєвих ситуаціях. У багатьох піснях оспівано сюжет коли мати дає синові в дорогу рушник. Це не просто рушник - це оберіг, на якому вишитий певний орнамент. Його символіка має сприяти безпечній дорозі, щасливому поверненню додому. От і сьогодні наші діти простелять свої рушники на щастя для кожного з нас.

 

 Виконують танок з рушниками.

 

Вихователь: Велика наша Україна, і рушники в різних її куточках вишивають по-різному. На Прикарпатті рушники вишивають червоним і чорним хрестом. Ось так (показую рушник).

 

На Слобожанщині рушник також вишивають гладдю та хрестом, тільки орнамент широкий і складний, (показую).

 

Український рушник! Скільки зворушливих спогадів та образів з родинного життя пов'язано з рушниками. Багато цікавого змогли б розповісти нам про ті звичаї і традиції, де їм призначалася головна роль.

 

А ми сьогодні спробуємо намалювати рушники. Кожен із вас придумає власний узор. І ці невеличкі твори стануть окрасою ваших осель.

 

 Діти сідають за столи малювати.

Після малювання діти розповідають про рушники.

 

Перша дитина: Ось такий  рушник висить завжди в кімнаті на видному місці. Витканий чи вишитий, він призначається для гостей. Господиня на знак поваги до гостя подавала йому рушник на плече. І називався він плечовий.

 

 Діти розігрують сценку.

 

До групи заходить гість (хлопчик) і звертається до господині (дівчинка).

 

Гість: - Доброго дня господине! Доброго здоров'я, на день, на місяць, на рік, і на весь ваш вік!

 

Господиня:-І ви будьте здорові  на доброму слові. Проходьте гостю  дорогий. (подає рушник на плече і  приспівує):

 

Вода в відеречку - гостечку, вмийся,

 Рушник на кілочку - гостечку, втрися.

 

Друга дитина: А цей рушник - утирач, утиральник.

 

Він висить біля мисника і  слугує для витирання посуду (показую).

 

На ньому різноманітні смужечки. Червона - побажання сонця і тепла; коричнева - щаслива дорога; зелена - зустріч із добрими людьми; синя та жовта - символи здоров'я та успіху.

 

Третя дитина: в Україні  існував звичай: на весні, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушники з хлібом-сілью, щоб був гарний врожай (показую). Називався цей рушник обрядовим.

 

Четверта дитина: А цей  рушник - стирок. Без нього не обходиться жодний чисто вимитий посуд(показую).

 

П’ята дитина: Ось такі рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.

 

Шоста дитина: цей рушник прикрашає ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво  і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім'я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль(показую).

 

Вихователь: Вечорами у вихідні  дні чи на свято сходилися хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушниками, співали пісень, танцювали.

 

- Давайте і ми з вами  під цими чудовими оберегами затанцюємо.

 

 Діти виконують народний  український танець.

 

Вихователь: Колись в Україні  не було такої дівчини, яка не вміла б ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, тільки-но дівчинка підростала, вона мала готувати собі посог. Довгими осінніми та зимовим вечорами вишивали рушники, сорочки, хустинки. Вишивали такі малюнки, щоб не були схожі на інші. За їхньою якістю оцінювали дівчину як майбутню господиню. Рушники берегли, їх передавали як обереги з покоління у покоління. Дивовижні орнаменти рушників які ви сьогодні бачите створили руки наших бабусь -народних майстринь.

 

Сьома дитина: З прадавніх часів до нас дійшов звичай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю, (підносимо на рушнику каравай із сіллю).

 

Вихователь: Поки ми з вами відпочивали та роздивлялися різні рушники, ваші малюнки вже підсохли. Давайте влаштуємо виставку з цих рушників.

 

Хто хоче розповісти про свою роботу? (розповідають за бажанням).

 

Чудові у вас вийшли рушники, але час закінчувати заняття.

 

 Лунає українська народна  музика.

 

Вихователь: Ось закінчилося  наше заняття. Ви чи мало дізналися про рушник у народних звичаях та традиціях, ознайомилися з обрядовою скарбницею українського народу. Наше життя - це біле полотно, на якому доля мережить свій візерунок. Тож нехай на полотні нашого життя переплітаються радісні, червоні, жовті, зелені, блакитні кольори і вічними будуть символи здоров'я, достатку, щастя та злагоди.

 

Автор: Третьякова Галина Петрівна,

 вихователь, Комунальний  дошкільний

 навчальний заклад (ясла  – садок) №13"Рябинушка"

 Родаківської селищної ради (Україна).