Шляхи подолання перманентних захворювань ГРВІ у дітей дошкільного віку засобами фізичного виховання

Шляхи подолання перманентних захворювань ГРВІ у дітей дошкільного  віку засобами фізичного виховання

ВОЙТЕНКО Г.О.

МОНКЕ О.С.

Резюме

В статье описаны этапы формирования имунной системы детей, стадии развития инфекций в детском организме. Даны рекомендации о том, какие средства физического воспитания необходимо использовать для поднятия иммунитета дошкольников.

Summary

This article describes the stages of the immune system in children, the stage of infection in the child's body. The recommendations on what tools to use physical education to raise the immunity of preschool children.

За даними Всесвітньої  Організації Охорони Здоров'я  діти раннього віку життя (до 3 років) переносять 6-8 респіраторних захворювань на рік. В середньому, протягом року при  нормальному функціонуванні імунної  системи, дитина може перехворіти 1-2 рази досить важкими вірусними інфекціями (грип, аденовірусна інфекція); до 4-5 інфекцій можуть протікати легко у вигляді  нежиті, покашлювання, невисокої температури. У цих випадках батькам не варто  вважати, що у дитини понижений імунітет.

Отже, часті але не тривалі  ГРВІ (гострі респіраторні вірусні  інфекції) аж ніяк не можна розглядати, як прояв імунодефіциту якого  характерні тривалі інфекції, збудниками яких є бактерії і грибки, що часто  повторюються. Відомо, що діти, відвідуючи дошкільні заклади, спочатку хворіють досить часто, оскільки можливість контакту з хворими людьми збільшується. Цей  період зазвичай триває 6-12 місяців. Причиною підвищеної захворюваності може стати  і стресова ситуація, небажання дитини знаходитися в дошкільній установі тощо. Відмічено, що діти, які не відвідують дошкільний заклад, хворіють рідше, але  як тільки вони починають ходити до школи, частота вірусних захворювань  у них різко зростає. Єдиний спосіб повноцінно захиститися від інфекційних захворювань – виробити власний імунітет, який формується при зустрічі з мікробом. Але для того, щоб знати, як зміцнювати імунітет дитини, розглянемо, як формується імунна система дитини.

Становлення і розвиток імунної  системи є основою стійкості  організму дитини, або навпаки, його схильності до різних захворювань бактерійної, вірусної, грибкової природи, а також  імунодефіцитним станам і розвитку алергії. Процес дозрівання цього глобального  природного захисту триває багато років, оскільки імунологічна пам'ять не успадковується, а отримується людиною в процесі  розвитку. У пренатальний період між  організмом матері і плоду встановлюються складні зв'язки. Синтез власних  імуноглобулінів (антитіл) плоду починається  приблизно на 10-12 тижні вагітності і представлений незначною кількістю  імуноглобулінів М-коду, яка, проте, значно збільшується ближче до пологів. На 12-тому тижні в плоду з'являються  Т-лімфоцити. Кількість лімфоцитів різко зростає в новонародженого  після 5-ої доби життя. Імунна система  новонародженого знаходиться в  стані фізіологічного пригноблення. Найважливішого біологічного значення тут набуває запобігання ризику бурхливих імунних реакцій, неминучих  при контакті новонародженого з  величезною кількістю антигенів. Новонароджені  діти і діти перших місяців життя  захищені материнськими антитілами, тобто якщо мати перехворіла або  була щеплена до вагітності, наприклад, від кору, краснухи, то вона передає  готові антитіла дитині. Власний синтез імуноглобулінів у маленької  дитини украй обмежений. Вчені зауважують, що в процесі зростання дитини існують певні «критичні» періоди  у формуванні імунної системи [6]. Перший критичний період – період новонародженості (до 28 днів життя). У цей час імунний захист дитини пригнічений. Тому немовля дуже сприйнятливе до вірусних інфекцій і дії власних умовно-патогенних мікробів, які здатні викликати захворювання в умовах зниженого імунітету. Другий критичний період – 3-6 місяці життя, обумовлений руйнуванням материнських антитіл в організмі дитини. Але на проникнення інфекції в організм дитини все ж розвивається первинна імунна відповідь, переважно за рахунок синтезу імуноглобулінів М-кодів, що не залишають імунологічної пам'яті. Проте в цей період діти схильні до дії різного роду вірусів, різноманітних ГРВІ. Також у цей час спостерігається висока захворюваність кишковими інфекціями, запальними захворюваннями органів дихання. Крім того, якщо на першому році життя дитина не отримала материнські антитіла (мати не хворіла і не була щеплена або не годувала груддю), важко і нетипово протікають дитячі інфекції (коклюш, вітряна віспа, краснуха і т. ін.). І, на жаль, надалі дитина може захворіти знову, оскільки в неї ще не розвинена імунологічна пам'ять. У цьому ж віці можуть з'являтися харчові алергії. Третій критичний період – 2-3 роки життя. У дитини значно розширюються контакти з навколишнім світом. Основною в роботі імунної системи залишається первинна імунна відповідь, хоча вже можуть утворюватися імуноглобуліни G. Система місцевого імунітету (імуноглобуліни А) зберігається незрілою. Діти все ще дуже чутливі до вірусів і бактерійних інфекцій, причому характерні повторні захворювання. Четвертий критичний період – 6-7 років. У дитини в цей період рівні імуноглобулінів G і М-коду відповідають параметрам дорослих, проте імуноглобулін А має ще низькі значення. В цей же час величина імуноглобуліну Е досягає максимального рівня. У 6-7 років можуть формуватися хронічні захворювання, наростає частота алергічних хвороб. П'ятий критичний період – підлітковий вік (12-13 років у дівчаток; 14-15 років – у хлопчиків). Період бурхливого зростання і гормональної перебудови, поєднується із зменшенням лімфоїдних органів. Після періоду спаду відбувається новий підйом частоти хронічних захворювань [8].

 Імуногенетики виокремлюють внутрішні й зовнішні чинники, які визначають імунний статус організму [8]. Серед внутрішніх перш за все потрібно відзначити значення спадкового чинника. Дослідження показали, що імунологічний статус організму в цілому багато в чому залежить від мутацій у спадкових структурах статевих батьківських клітин. Позитивна мутація сприяє підвищенню захисних сил організму, робить його міцнішим і життєздатнішим. Негативні мутації інколи настільки сильні, що плід гине. Якщо ж вони не дуже виражені, то життя продовжується, але людина при цьому страждає придбаними спадковими захворюваннями і дефектами. Гени визначають всі сторони життєдіяльності людини, у тому числі і її імунний статус. Як зазначають вчені (Ірвін М., Єфроімсон В. П.,), імунна система багато в чому безпосередньо пов'язана з так званими мобільними генами. Вони дуже рухливі, розміщуються в різних ділянках хромосоми і кодують інші гени. Ці рухливі гени вважаються головними регулювальниками генетичного апарату і можуть змінити його в ту або іншу сторону. Імуногенетика включає і генетику антитіл. Встановлено, що для антитіл будь-якої специфічності є свій власний ген, який передається спадково з покоління в покоління і не виникає повторно в процесі індивідуального життя тієї чи іншої людини. Таким чином, «генетичний матеріал будь-якого імунітету має всі гени для всіх антитіл» [6, С.7]. Новонароджений несе в собі комплекс генів не лише своїх батьків, але й «віддалених предків, тобто має свій, лише йому властивий спадковий фонд або спадково зумовлену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості, серед яких, звичайно, фізичні» [6, С.7].

Отже, молодим людям, які  створюють нову родину, слід пам'ятати, що спадково передаються не лише зовнішні ознаки і багато біохімічних особливостей організму (обмін речовин, групи  крові і т. ін.), а й деякі  хвороби або схильність до хворобливих  станів. Тому кожній людині важливо  мати загальні уявлення про спадковість, знати свій родовід (стан здоров'я  родичів, їх зовнішні особливості і  таланти, тривалість життя і ін.), мати уявлення про вплив шкідливих  чинників (зокрема алкоголю і куріння) на розвиток плоду. Якщо в родинній історії є вказівка на наявність  дітей із спадковими хворобами або  пороками розвитку, необхідно відвідати  консультацію лікаря-генетика.

Як зазначають вчені (Тагдісі Д. Г., Мамедов Я. Д., Алієв С. Д.), кожен індивід відрізняється характером захисних сил, який базується на спадковості, конституціональних особливостях і багато в чому визначається своєрідністю роботи центральної нервової системи [6, С.8]. Імунна система у новонароджених і маленьких дітей розвинена недостатньо, погано розвинені і бар'єрні функції, і неспецифічні захисні реакції. У маленьких дітей слабка антитілоутворююча функція організму, підвищена чутливість до коків. Тому багато захворювань у них приймають атиповий характер і часто перебігають на тлі загальної інтоксикації.

Деякими інфекційними захворюваннями (вітрянка, кір, свинка та ін..) діти хворіють лише один раз. Чисто практичний досвід вчив людину тому, що з багатьма інфекційними і навіть неінфекційними захворюваннями організм справляється завдяки своїм  захисним силам. Дія багатьох лікарських препаратів спрямована саме на стимуляцію захисних, природних сил організму. Щоб розуміти сутність етимології, профілактики й лікування інфекційних  захворювань у дітей варто  знати стадії їх розвитку. Перша стадія інфекційних захворювань — латентний (прихований), або інкубаційний, період. Не дивлячись на наявність мікробів в організмі, хвороба не проявляє себе жодними ознаками. У цей час захисні механізми організму, перебуваючи поки що на високому рівні, перешкоджають прояву ознак хвороби. У другій стадії через ослаблення захисних сил організму ті чи інші ознаки хвороби дають про себе знати. Але хвороба не може повністю розвиватися: функції імунної системи поки що знаходяться на задовільному рівні. З сильним пригніченням імунної системи настає третя стадія — розпал хвороби [6, С.9]. Проте інфекційний процес далеко не завжди протікає за вказаною схемою. При сприятливому стані захисних сил організму хвороба може зовсім не розвиватися або її протікання закінчується одужанням на ранніх етапах. Інколи клінічних проявів взагалі немає, інфекційний процес обмежується субклінічним коротким протіканням.

Виникненню частих респіраторних  захворювань сприяє підвищене число  контактів з джерелами інфекції. Осередки хронічної інфекції рото - і носоглотки супроводжуються зниженням  ефективності місцевого імунітету  і інших чинників захисту, сприяючи підвищенню сприйнятливості до інфекційних  збудників. Сприятливість дітей  до ГРВЗ велика, особливо від 6 місяців  до 3 років. Діти старші 3 років сприйнятливі в основному до грипу. [3, с.384]

Перманентні ГРВЗ і, особливо ГРЗ з тяжким перебігом, можуть призводити до порушення фізичного і нервово-психічного розвитку дітей, сприяють зниженню функціональної активності імунітету, формуванню хронічних  запальних процесів в органах  дихання. Часті ГРЗ також можуть приводити до соціальної дезадаптації дитини через обмеженість спілкування з однолітками.

Ефективність оздоровлення дітей, які часто хворіють, багато в чому залежить від раціональної організації реабілітаційних заходів. Однією з причин, що сприяє високій  респіраторній захворюваності, вочевидь є дисфункція, незрілість системи  терморегуляції із зниженою стійкістю  до кліматичних чинників, які змінюються. У зв'язку з цим великої значущості набуває загартування, яке значно знижує рівень захворюваності. Загартувальні  процедури необхідно поєднувати з гімнастикою, масажем грудної  клітини. Дітям рекомендується проводити  двотижневі курси масажу 2-4 рази на рік.

У більшості дітей, які  часто хворіють через дисфункцію вегетативної нервової системи спостерігається  підвищена пітливість. Їм рекомендується часта (2-3 рази в добу) зміна білизни, особливо у дітей раннього віку. Рекомендується систематичне проведення так званої стопотерапії, що є масажем  стоп долонею, подушечками пальців  або пальцями, складеними в кулак (погладжування, розтирання і знову  погладжування підошов голих  стоп). У оздоровленні дітей, які  часто хворіють, важливе значення має систематичне проведення спеціальних  комплексів лікувальної фізкультури, спрямованих на забезпечення хорошого дренажу бронхів і підвищення тонусу дихальної мускулатури (особливо діафрагми).

У профілактиці грипу й  інших ГРЗ важливими є як формування несприйнятливості організму до певних інфекцій, так і стимуляція чинників захисту організму. На сьогодні лікарі продовжують пошук препаратів, що дають виражений оздоровчий ефект. Певне місце серед них відводиться  адаптогенам,вітамінам, що підсилюють опірність організму до інфекцій та активізують захисні сили дитячого організму, фітопрепаратам (елеутерокок, ехінацея, плоди шипшини, малина, смородина), які володіють імуномоделюючою дією.

Одним із важливих засобів  покращення стану здоров’я дітей  дошкільного віку є доцільно організований  процес фізичного виховання. У навчально-виховному  процесі ДНЗ виокремлюють наступні види здоровʼязберігаючих технологій: медико-профілактичні; фізкультурно-оздоровчі; соціально-психологічної допомоги; здоровʼязбереження педагогів дошкільної освіти; валеологічної освіти батьків.

Вочевидь, дошкільні заклади мають планувати роботу з фізичного виховання. Зміст роботи з фізичного виховання будується на основі діагностики, яку проводять педагогічні працівники за участю медичних працівників. Результати записують у карту розвитку дитини, і використовують фахівцями при плануванні роботи з дітьми. Результати роботи обговорюються на медико-педагогічних нарадах і відбиваються в зошитах здоров'я, оформлених в кожній групі.

Зменшення питомої ваги рухів  в режимі дня негативно позначається на формуванні всіх систем дитячого організму  і, поза сумнівом, знижує його захисні  сили. Отже, значну роль у вихованні  здорової дитини відіграє оптимізація  її рухового режиму. Організованою  формою в означеному процесі є  фізкультурне заняття. Е.С. Вільчковський  вважає, що саме на заняттях з фізичного  виховання найбільш повно вирішуються  оздоровчі, освітні та виховні завдання: зміцнення здоров'я дітей, загартування їх організму, формування вмінь та навичок в основних рухах. Під час проведення занять інструктор з фізичного виховання може використовувати як традиційні, так і нетрадиційні форми занять: сюжетні, тренувальні, контрольні, комплексні, ігри-естафети, ігри на спортивних тренажерах і т. ін.

На сьогодні багато педагогів  використовують свої власні авторські  методики, базовою основою для  яких став "Театр фізичного розвитку і оздоровлення дітей дошкільного  і молодшого шкільного віку" М.М.Єфименка [2]. Процес навчання на заняттях носить диференційований, варіативний  характер. Використовується принцип  чергування активної діяльності з вправами на врегулювання дихання, релаксацію. За словами Е.С. Вільчковського, «фізкультурно-оздоровчі  заходи в режимі дня є обов'язковими і необхідними для дітей дошкільного  віку. Вони мають мету – сприяти  зміцненню здоров'я, підвищенню розумової  працездатності дітей, активізації  рухового режиму у дошкільному закладі». Загартування, на думку вченого, є  «основним засобом підвищення опірності  організму дитини до коливань температури  зовнішнього середовища, отже, до респіраторних  захворювань» [1, С.393]. Поєднання загартування з виконанням фізичних вправ та участю дітей в рухливих іграх є особливо корисним у зміцненні їх здоров'я та профілактиці респіраторних захворювань [1, С.360].

Ефективність загартування давно доведена практикою. Відомий  педіатр, академік Г.М. Сперанський  писав: «Загартування корисне всім дітям. Проте способи й методи загартування повинні бути для різних дітей різні. Одну дитину відразу  ж привчають до порівняно низьких  температур, для іншої перехід  від теплого до прохолодного має  бути поступовим, майже непомітним. В однієї загартування стає єдиним засобом зміцнення здоров'я, в  іншої воно поєднується з лікуванням. Але в усіх без винятку –  з правильним режимом дня, зміцненням нервової системи, від якої в значній  мірі залежить те, як організм дитини реагує на зміну зовнішнього середовища» [5].

В дослідженні А.О.Горюнової  пропонується для проведення загартувальних процедур розподіляти дітей на три  групи:

1. здорові діти, з якими можна проводити повний комплекс загартувальних процедур.
2. діти, які перенесли хвороби, і їм на деякий час загартувальні процедури проводити не потрібно.
3. діти з підвищеною температурою тіла при будь-якій етимології, які мають гострі та хронічні запальні захворювання, декомпенсовані та субкомпенсовані пороки серця, з хронічними захворюваннями нирок [1].

З дітьми, які часто хворіють на ГРЗ загартувальні процедури  проводять з деякими обмеженнями: зменшують тривалість процедур, дуже повільно знижують температуру повітря  та води. При проведенні загартувальних процедур обов’язковим є лікарський контроль з боку медичної сестри.