Сутність, зміст та відмінні ознаки політичної (державної) влади

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

 

 

 

 

Реферативна робота

на тему:

«Сутність, зміст та відмінні ознаки політичної (державної) влади»

 

 

 

 

                                                                     Виконавець: Пустовалова Ксенія

                                                                     студентка 4 курсу спеціальності 

                                                                         «Мова та література (англійська)»

                                                                                                                   

 

 

МАРІУПОЛЬ – 2012

ЗМІСТ

       ВСТУП………………………………………………………………..3

1. Сутність і функції політичної влади……………………………...4
2. Структура політичної влади………………………………………7
3. Відмінні ознаки політичної влади…………………………….....11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..12

        СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Влада в загально-соціологічному понятті припускає здібність окремого індивіда або групи людей за допомогою різних засобів та методів затверджувати у сфері соціальних відношень власну волю. Без власних відносин неможливе функціонування суспільства в цілому, а також його елементів, їх організація та взаємодія.

Політична влада є одна з відмін влади. На відміну від моральної, сімейної влади політична влада має не особисто – безпосередній, а суспільно - опосередкований характер. Для політичної влади має значення не стільки інтереси приватної особи, скільки загальні інтереси усіх груп та соціальних прошарків суспільства. Існує немало визначень поняття “політична влада” як у вітчизняній та і у зарубіжній літературі. У найбільш вузькому вигляді політичну владу можна відзначити як реальну здібність індивіда, групи людей до виявлення своєї волі у політиці на основі свідомого політичного інтересу. Політичною владою являються усякі основи на підкорення влади однієї групи по відношенню до іншої групи людей, якщо ця взаємодія має політичний характер. У основі політичної влади лежить нерівність політична, а також політичних статусів. Право приймати відповідальне політичне рішення людина одержує якраз завдяки своєму особистому статуту у ієрархічній структурі суспільства, коли стає членом уряду, депутатом парламенту, лідером партії і т.п. Політична нерівність створює передумови для управління суспільством. Адже для координації життя соціума необхідний своєрідний управлінський центр “мозговий штаб”, а також переборення центробіжних сил, особистого та групового егоїзму. Ось чому історія суспільств – це історія не ліквідації політичної нерівності, а пошук і створювання ефективних засобів його організації.

 

 

1. Сутність і функції політичної влади

   Становлення суспільної  влади зумовлено об’єктивними потребами розвитку суспільства, необхідністю зберігати його цілісність і якомога повніше задовольняти суспільні інтереси.

   Виникнення інститутів  управління й регулювання суспільних  відносин стало політико-правовим  актом, який регламентував відмінність  (різноманітність) інтересів у  суспільстві та фіксував політичне  відчуження громадян від безпосереднього  здійснення владних повноважень.

   Ускладнення змісту, структури і функцій політичної  влади сприяло перетворенню політичного  відчуження на норму політичного  життя.

   Із формуванням  держави суспільна влада набуває  свого вищого якісного стану  з інфраструктурою, що розвивається  відповідно до існуючих політичних  реалій.

   Тривалий історичний  період у розвитку цивілізації  держава була монопольним суб´єктом політичної влади, і це призводило до абсолютизації влади і до зловживання нею, служило перешкодою повноцінному, ефективному розвиткові суспільства. На розв´язанні цієї проблеми зосереджували свої зусилля визначні мислителі, державні й політичні діячі. У 18 ст. французький філософ Ш. Монтеск´є розробив концепцію поділу влади, сутність якої полягає в необхідності функціонального розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, створення умов для їхнього повноцінного функціонування. Такі самі думки висловлював і український мислитель, гетьман П. Орлик у своєму проекті Конституції України, який вважається одним із найкращих зразків перших політичних документів такого роду.

   Дальший розвиток  людства з інтенсивними процесами  демократизації всіх сфер суспільного  життя сприяв розширенню спектра  учасників політичної влади, зокрема  таких, як політичні партії, громадські  об´єднання та рухи, групи тощо. Відтак і політична влада стала уособленням не лише держави та її інституцій, а й нових суб’єктів політики.

   Отже, поняття "політична  влада" об´ємніше за змістом, ніж поняття "державна влада", оскільки носіями політичної влади є не лише держава, а й інші учасники політичного життя суспільства, які беруть участь у реалізації владних відносин. Відповідно і політична влада набуває таких форм, як державна, партійна, влада громадських організацій, інформаційна влада та ін.

   Політична влада  — це здатність і можливість  здійснювати визначальний вплив  на політичну діяльність і  політичну поведінку людей та  їхніх об´єднань за допомогою політичних засобів (права, авторитету, волі, правомочного використання примусу тощо).

   За багатовікову  історію розвитку людської цивілізації  відбулися значні зміни в реалізації  влади: від архаїчних форм насилля  та підпорядкування до сучасних  демократичних форм здійснення  її, що спрямовані на досягнення  консенсусу, самоврядування, підпорядкування  законам.

   У сучасній політології  домінує трактування політичної  влади як взаємодії суспільних  інтересів, асоціативної діяльності  різних соціальних груп (страт), які  у своєму протиборстві прагнуть  до організованого примусу як  до основи здійснення своєї  політики.

   Матеріалізація політичної  влади, набуття нею ролі визначального  чинника суспільного життя відбувається  завдяки інституціалізації (формуванню та функціонуванню відповідних інституцій влади). Становлення і розвиток політичних інституцій, у свою чергу, є показником рівня цивілізованості суспільства.

   Основними характерними  ознаками політичної влади є:

   - легальність використання  сили;

   - верховенство, обов´язковість її рішень для всіх громадян;

   - публічність, тобто  всезагальність, та безособовість, що є виявом усезагальної волі;

   - моноцентричність та ієрархічність центрів приймання рішень;

   - багатоманітність  ресурсів і методів здійснення  влади (від насильства, примусу,  карання до заохочення й переконання,  від контролю й управління  до суперництва й співробітництва);

   - легальність влади  як виправдання застосування  сили та обмеження свободи,  коли громадяни визначають правомірність  існуючого політичного порядку.

   Соціальна роль  політичної влади найповніше  розкривається через її функції,  що включають у себе:

   - формування політичної  системи і політичних відносин  суспільства;

   - управління справами  суспільства і держави на різних  рівнях;

   - керівництво органами  влади, політичними і неполітичними  процесами;

   - контроль політичних  та інших відносин і в кінцевому  підсумку створення певного, характерного  для того чи того суспільства  типу правління, політичного режиму  і державного устрою (монархічного, республіканського), відкритого або  закритого, відокремленого від  держави (автократичного) суспільства,  притаманної даній державі політичної  системи, відповідних їй політичних  відносин та інших політичних  характеристик.

 

 

 

2. Структура політичної влади

       У сучасному  світі, що прагне до політичного  звільнення від усіх форм традиційного  гніту, значно загострилася проблема  влади, в якій багато хто  вбачає одну з основних причин  тривалого політично нерівного  становища різних соціальних  підструктур суспільства. Тенденція  гуманізації суспільних відносин  аж ніяк не зменшила впливу  «владного синдрому» на суспільну  свідомість. Людство нібито страждає  від народженого ним же монстра  й усе ж постійно звертається  до нього, витрачаючи величезні  суми, надаючи йому пільги, які  здебільшого матеріально й духовно  ставлять носіїв влади в привілейоване  становище. І це ж надане  суспільством привілейоване становище  є предметом постійної критики  (здорової й нездорової) тим же  суспільством.

 Боротьба за владу  історично супроводжує політичне  життя людства, служить полем  найгостріших битв у всіх сферах  суспільного життя: в політиці, економіці, культурі й на всіх  рівнях соціальної організації.  В політичній історії людства  немає явища, яке б принесло  йому стільки проблем, скільки  спричинила боротьба за владу,  за політичне й духовне панування.

Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування  об'єкту, джерела і ресурси влади. Влада може здійснитися тільки через  взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта.Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.

 Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати  його сила, краса, багатство, авторитет.  Нарешті, влада може породжуватися  традицією (влада батьків над  дітьми, влада старійшин) і законом,  який надає суб'єкту влади право  вимагати і використовувати різноманітні  ресурси.

Специфічним джерелом влади  виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Наприклад, жерці в  Стародавньому Єгипті використовували  знання про сонячні затемнення для  зміцнення своєї влади. В минулому такою владою володіли шамани і чаклуни, сьогодні - вчені, викладачі, політики, професіонали.

Влада не може бути без підпорядкування  об'єкта.

Здатність до підпорядкування  залежить від кількох факторів:

1. Засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана:
2. Страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ;
3. Звичкою виконувати накази;
4. Апатією;
5. Переконанням у необхідності підпорядкування;
6. Зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;
7. Відчуттям обов'язку;
8. Авторитетом суб'єкта влади.

     Влада, побудована  на інтересі і переконанні,  є найбільш стабільною, тому що  передбачає добровільне виконання  розпоряджень, що робить лишнім  застосування негативних санкцій.  Однією з найбільш прийнятних  для влади мотивацій підпорядкування  є авторитет суб'єкта влади.  Якщо влада, заснована на страху  і примусі, породжує бажання  об'єкта "піти" з поля влади. 

 Для того, щоб вплинути  на  думку громадян, влада може  використовувати різні способи  ( ресурси).  В залежності від  мети  використання вони можуть  бути відкритими і закритими.

У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

1. Силовий примус - втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього - тортури, концтабори), смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо;
2. Закон - традиція, звичай;
3. Стимулювання - створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об'єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

          Прихований вплив передбачає  використання методів переконання,  тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять  про три способи володарювання:  панування, вплив і стимулювання.

Існують і інші класифікації ресурсів. Наприклад, ресурси поділяються  залежно від сфер життєдіяльності.

     Економічні  ресурси - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва  і споживання, гроші, родючі землі,  продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси - соціальні  і демографічні структури, соціальна  інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо.

     Культурно-інформаційні  ресурси - знання й інформація, а також засоби їх отримання  і поширення: інститути науки  і освіти, ЗМІ тощо. Через ці  інститути контролюється формування  суспільної думки. Особливо великий  вплив на політичне життя мають  ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той  і володіє ресурсами переконання  і навіювання.

      Адміністративно-правові  ресурси - система управління, сукупність  владних установ. 

      Силові  ресурси - це зброя і апарат  фізичного примусу (армія, поліція,  внутрішні війська, спецслужби, суд  і прокуратура з їх матеріальними  атрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами).