Історичні етапи розвитку держави і права.Поняття права і законодавства

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра Міського господарства

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з Управління розвитком  міст

на тему:

«Історичні етапи розвитку держави і права.Поняття права і законодавства»

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент  факультету ГІСУТ 

групи МБГ-43

Бердовська О.Р.

Прийняв: Айлікова Г.В.

 

 

 

Київ - 2013

План

Вступ.

2. Суспільна влада і соціальні норми за первіснообщинного ладу.

3. Держава і право різних суспільно-економічних формацій.

4. Перспективи історичного розвитку держави і права.

Висновки

5. Поняття системи права та її структури.

6. Поняття елементів системи права: галузь права та інститут права.

7. Поняття системи законодавства.

8. Поняття та види систематизації законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Держава в сучасному розумінні, тобто як політична організація домінуючої частини чи навіть всього населення, існувала не завжди. На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не було. Довгий час люди існували в умовах так званого первісного стада, об'єднуючись у невеликі бродячі групи, Все, що здобувалося, було спільним. Удосконалення знарядь і засобів виробництва, приборкання вогню сприяли розвитку вищої організації людського суспільства.

2. Суспільна влада і  соціальні норми за первіснообщинного  ладу.

З бігом часу щораз більше родів  переходять до осілого життя, займаючись землеробством, рибальством, скотарством. Жіноча праця поступово витісняється чоловічою. Появляється батьківський рід — патріархат. В цей час відбувається перехід від кам'яних знарядь і зброї до металевих. Батьківському роду й надалі притаманні такі риси, як кровна спорідненість, через це — заборона шлюбів всередині роду, спільна власність, свої релігійні обряди, спільне місце поховання, родове ім'я. Дуже важливим був обов'язок взаємодопомоги і тісно пов'язаний з ним звичай кровної помсти. Роди починають об'єднуватись в більші організації — племена.

Для первіснообщинного ладу характерною  є як певна організація суспільної влади, так і певні норми поведінки людей. Суттєвою рисою цієї влади є своєрідне самоуправління, тобто відсутність особливого, професійного апарату управління, спеціальної групи людей, яка тільки цим і займається. Кожен рід, плем'я мали свої збори, в яких брали участь усі дорослі члени (чоловіки й жінки) на рівноправних засадах. На цих зборах обиралися вождь, старійшини і воєначальники, вирішувались питання війни чи миру, кровної помсти, прийняття нових членів роду тощо.

При первіснообщинному ладі існували і певні норми поведінки людей, так звані соціальні норми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас були і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювалися самим колективом, передавалися з покоління у покоління (наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вождів і старійшин, звичай кровної помсти).

3. Держава і право  різних суспільно-економічних формацій.

Однією з основних причин виникнення держави став поділ первіснообщинного, соціальне однорідного суспільства  на соціальне неоднорідні групи  чи класи з різноманітними, нерідко  протилежними інтересами. Як бачимо, на перший план тут виступають соціально-економічні фактори.

Проте в утворенні кожної держави  відіграє роль цілий комплекс причин — економічних і політичних, внутрішніх і зовнішніх, бо кожен процес виникнення держав у тих чи інших народів має свої особливості.

Найдавнішими державами в історії  людства були рабовласницькі. Вони виникли в IV—III тис. до н. е. на Близькому і Середньому Сході (Єгипет, Вавілон, Мідія та ін.), потім в інших регіонах земної кулі, а у VIII—VI ст. до н. е.— в Європі (Греція, Рим). Спільними характерними їх рисами були:

створення держави і права в  інтересах вільних людей, своїх  громадян, насамперед рабовласників, оскільки тогочасне суспільство поділяється на дві основні антагоністичні категорії (класи) — вільних і рабів;

Феодальна держава і право виникають  у Європі в V—VI і наступних століттях. Рабовласницька система і засновані  на ній держави терплять кризу, розпадаються, оскільки рабство стало гальмом  соціального прогресу. Як сам феодальний спосіб виробництва, так і держава  та право були прогресивніші порівняно з рабовласницькими.

Характерними рисами держави і  права є знову ж таки закріплення соціальної нерівності, наділення феодалів (світських і духовних) залежно від їх рангів всіма правами; закріплення відносин сюзеренітету-васалітету; визнання селян, міщан людьми, але закріплення у праві їх особистої та економічної залежності від феодалів, обов'язку працювати на них, на державу і церкву; монополії феодалів на основні засоби виробництва, на політичну владу.

Буржуазна держава і право виникають  внаслідок революцій XVII—XVIII ст. Як сам  капіталістичний спосіб виробництва, так і відповідні йому держава  та право є значним поступом у  розвитку людства. Саме буржуазні ідеологи, просвітителі розробили прогресивні  теорії «суспільного договору, «природного права», «розподілу влади» та інші, які потім втілювалися у державно-правовому будівництві. Буржуазія вперше проголосила і втілила в життя лозунги формальної рівності усіх перед законом, комплекс невід'ємних прав людей, серед яких право на життя, волю, щастя, власність та ін. Проголошено суверенітет народу, його право на опір насильству.

Цього не можна було сказати про  соціалістичні країни, де на словах, в теорії все було якнайкращим, а  насправді панувала антидемократична тоталітарна комуністична система, яка нещадно душила людську індивідуальність, нищила вільне слово і думку, жорстоко розправлялась з будь-якими проявами незгоди, протесту, опору, фальшувала дійсність, винищувала підкорені нації, довела до руїни економіку. Певні позитивні моменти у цієї системи були. Це деякі високорозвинені галузі промисловості, організація (але не суть) народної освіти, охорони здоров'я тощо.

4. Перспективи історичного  розвитку держави і права.

Ще за існування соціалістичної системи на Заході з'явилась так звана теорія конвергенції (лат. convergo — наближаюсь, сходжусь). її прихильники (Дж. Голбрейт, Я. Тінберген, Р. Арон та ін.) говорили про необхідність зближення, а в майбутньому — злиття двох домінуючих у світі систем — капіталістичної та соціалістичної, створення якоїсь середньої, з використанням кращих, позитивних рис обох систем. На сьогодні ця теорія втратила свою актуальність.

Якими ж насправді можуть бути перспективи  історичного розвитку держави і  права? Держава як політична організація, апарат управління і право Як регулятор суспільних відносин існуватимуть ще довго. Доти, доки буде в них потреба. У людському середовищі поки що існує багато різних проблем, суперечностей, які без державно-правового регулювання вирішити неможливо. Серед них одними з найсерйозніших є загроза збройних конфліктів, міжнаціональних і расових суперечностей, невирішені соціальні проблеми, особливо у слаборозвинених країнах та ін.

У майбутньому, якщо б уявити, що всі  болючі питання будуть вирішені, підстави для конфліктів ліквідовані, необхідність в існуванні держави і права у сучасному їх вигляді відпаде.

Висновок.

У ХХ ст. держава як інститут політичної системи еволюціонує до правової держави. Правова держава – це така держава, що однаковою мірою  захищає кожного члена громадянського суспільства незалежно від рівня  його достатку та наявність власності, національної та расової належності, статі та віросповідання.

5. Поняття системи  права та її структури

Система права  — це комплекс взаємопов'язаних і  взаємодіючих чинних юридичних норм певної держави, що характеризується єдністю, узгодженістю, а також поділом  на галузі та інститути.

• Система права характеризується такими ознаками:
• це цілісна єдність чинних правових норм певної держави;
• ці норми права розподілені за галузями й інститутами, відповідно до предмету і методу правового регулювання;
• об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.

Отже, основними елементами системи права є правові (юридичні) норми, інститути права, галузі права.

Отже, структура системи  права — це об'єктивно зумовлена  внутрішня організація права  певної держави, яка полягає в  єдності й погодженості всіх юридичних  норм держави та в їхньому розподілі  за галузями та інститутами права.

Таким чином, поняття системи  права, на відміну від правової системи, охоплює не сукупність всіх правових (юридичних) явищ у їхній взаємодії, а тільки внутрішню будову права  як системи правових норм.

Системність, як ознака права, означає сукупність норм, які взаємообумовлюють, взаємодоповнюють і взаємозалежать одна від одної.

вверх

6. Поняття елементів системи  права: галузь права та інститут права..

Критеріями розподілу  норм права за галузями є предмет  та метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, які регулюються  цими юридичними нормами.

Метод правового регулювання — це специфічний  спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших  юридичних засобів. Він обумовлюється: 1) характером зв'язків суб'єктів між собою (відносини рівності чи підлеглості); 2) способом правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання); 3) юридичними наслідками (заохочення, юридична відповідальність). Кожній галузі права притаманний певний метод правового регулювання, зумовлений природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права — це система юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання. Або, іншими словами, це об'єктивно відособлена усередині системи права сукупність взаємопов'язаних між собою правових норм, об'єднаних спільністю предмету і методу правового регулювання.

Основні галузі системи права  України такі: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право. Деякі вчені  виділяють також кооперативне, сільськогосподарське, соціальнозабезпечувальне, адміністративно-процесуальне.

Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Або, іншими словами, інститут права — це об'єктивно відособлена в межах однієї або кількох галузей права сукупність взаємопов'язаних юридичних норм, які об'єднані спільністю регулювання конкретного виду суспільних відносин. Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права, та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права.

7. Поняття системи законодавства.

Поняття системи права  характеризує зміст об'єктивного  юридичного права. Його форма характеризується поняттям системи законодавства. Система законодавства — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. Або, простіше, система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Тобто, система права і  система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу. Право і законодавство тісно  взаємопов'язані, але не тотожні  правові явища. Відмінність між  системою права і системою законодавства  полягає, перш за все, у тому, що первинним  елементом системи права є  правова норма, а системи законодавства  — нормативно-правовий припис. Друге  — те, що система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. І останнє — те, що система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру. Відміннності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені, головним чином, тим, що основою творення системи законодавства є не тільки система права, але й система здійснення державного керівництва в цілому.

8. Поняття та види систематизації  законодавства.

Наявність значної кількості  нормативно-правових актів, які складають  систему законодавства, розбіжність  у часі їхнього прийняття та суб'єктах, що приймають їх, обумовлюють необхідність діяльності з їхнього впорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто  систематизації.

Систематизація  законодавства — це діяльність з  впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного  правового регулювання.

Систематизація спрямована на: 1) досягнення внутрішньої єдності  юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин; 2) впорядкування  правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію.

• Здійснення систематизації законодавства має на меті:
• встановлення і усунення дефектів законодавства;
• підвищення ефективності законодавства та поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів;
• забезпечення зручності користування законодавчим масивом, полегшення відшукування юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;
• сприяння вивченню та дослідженню законодавства.