Запезпечення емоційного комфорту дитини під час спілкування у сім’ї

ЗАПЕЗПЕЧЕННЯ  ЕМОЦІЙНОГО КОМФОРТУ ДИТИНИ ПІД ЧАС СПІЛКУВАННЯ У СІМ’Ї

Резюме. У статті представлено теоретичне дослідження ролі емоційного комфорту в процесі комунікації між батьками та дітьми, пропонуються методичні засоби, аналізуються конкретні ресурси здійснення психологічної допомоги сім’ї в практиці психологічного консультування з метою оптимізації внутрісімейної взаємодії.

Ключові слова: сімейна комунікація, емоційний комфорт взаємодії, психологічне консультування.

Постановка проблеми. Поняття комунікації охоплює великий пласт психологічних напрацювань як теоретичного, так і суто практичного спрямування. Значне місце належитьі різним аспектам комунікації в умовах сім’ї, стосунків подружжя, виховання дітей тощо Особливе місце останнім часом стало приділятися цим процесам у рамках психологічного консультування населення.

Метою дослідження виступило науково-теоретичне обгрунтування ролі емоційного комфорту в сімейній комунікації та визначення рекомендацій щодо оптимізації взаємодії  між батьками та дітьми у рамкахпсихологічного консультування.

Основні результати теоретичного аналізу  проблеми. Комунікація – (від лат. – роблю спільним, зв’язую, спілкуюсь) визначається як смисловий аспект соціальної взаємодії. Важливе значення надається розумінню дитячого смислу і змісту, які закладаються дорослим в текст свого звертання, повідомлення. В психології відомо, що для будь-якої людини той зміст, що намагаються до неї донести, має потенційну множинність смислів (П. Рікер, У. Еко). У зв’язку з цим, інформація трансформується у свідомості індивіда, проходить через суб’єктивну сферу смислів, що досить часто призводить до вбачання у повідомленні того змісту, якого немає безпосередньо у тексті, що стає причиною непорозуміння і конфліктів між тими, хто спілкується.

За визначенням Дж. Келлі, комунікацію можна розглядати як процес відтворення символічного елементу [2, 182]. Людина рідко може опиратися на прості словесні формулювання при передачі точного особистого смислу конструкторів. Задача психолога полягає в тому, щоб скласти відповідний словник конструкторів для спілкування з клієнтом, щоб зрозуміти, якими саме смислами живе людина, чого прагне взагалі, чого очікує від звертання до психолога. Після цього модна означити певні лінії перетину, схожості поглядів на різні ситуації, події, явища, шукаючи можливостей для взаєморозуміння і прийняття людьми одне одним. У цьому нам ставала в пригоді методика репертуарних граток Дж. Келлі.

Значима соціальна взаємодія (а  сім’я і стосунки між її членами визнаються значимими для тих, хто звертається по допомогу), вимагає від людини розуміння того, яким чином сприймається реальність іншою людиною, іншим членом чи членами сім’ї. Згідно з поглядами Дж. Келлі, використовуючи спільні чи схожі системи конструкторів, люди сприймають і усвідомлюють реальність більшою чи меншою мірою однаково. Психолог маж спрямовувати свої зусилля на допомогу їм у нелегкому процесі освоєння нових конструкторів, або перетворення вже наявних конструкторів на більш відкриті для нового досвіду.

Цінності, які є універсалізмами сміслів, спрощують для людини задачу пошуку сенсу життя, оскільки в більш менш типових ситуаціях «вона звільняється від прийняття рішень. Але, на жаль, їй доводиться розплачуватись за це полегшення, тому що може статися так... що дві цінності можуть суперечити одна одній. А протиріччя цінностей відбиваються в душі людини у формі ціннісних конфліктів...» (В. Франкл).

Завданням психолога є виявити  у людей, що звернулися на консультацію (дитини, підлітка чи юнака і батьків, подружжя) ті смислові утворення, які покладені в основу життєвого задуму, навчити членів сім’ї спілкуватися між собою, бути гнучким відносно будь-яких змін щодо життєвих орієнтирів, шукати нових смислів для себе та приймати  іпідтримувати пошуки інших членів сім’ї. Вміння віднайти смисл в кожній конкретній ситуації – це гарантія для набування в майбутньому більш ефективного «відкритого досвіду» у життєтворчому процесі. Якщо розглядати членів сім’ї як комунікаторів,які здійснюють соціальний вплив один на одного, то важливою умовою такої взаємодії є повага до права людини на вибір власної ціннісної орієнтації, лінії поведінки, самовияву. Для того, щоб навчити дитину знаходити смисли, у сім’ї належить створювати атмосферу безумовного прийняття усіх членів сім’ї, довіри до себе, власної думки і відкритості власному досвіду.

Будь-який практикуючий психолог впізнає  як добре знану ситуацію, коли батьки, звертаючись на консультацію, формулюють свій запит такими словами: «Зробіть з ним вже щось, бо я не справляюсь. Порадьте, що мені з ним робити. Попрацюйте з ним, щоб якось він змінився...» Саме тут постає проблема смислів і їх не співпадання дорослих та дітей у сім’ї. Та, перш за все, в таких звертаннях яскраво проглядається домінуючий, на жаль, у вихованні та навчанні суб’єкт-об’єкт підхід до процесів спілкування, коли дитина сприймається лише як об’єкт маніпуляцій, позбавлений власної індивідуальності, свободи вибору і самовираження, який лід підігнати під певний батьківський «стандарт». Але та чи інша поведінка дитини, що може турбувати батьків, не є навичкою, яку дорослі певним чином підкріплюють, чи відкидають, а є проявом особистісного ставлення. Психолог має сприяти розумінню батьками того, що всі прояви дитини є результатом її внутрішньої активності «і має для неї певний смисл,який не завжди може бути очевидним, але саме стосунки... визначають її поведінку, формують її особистість» [7, 18].

Прийняття іншої людини не має залежати від того чи «нормативна» її поведінка  з чиєїь точки зору, чи ні. «Людина  завжди вілбна прийняти чи відкинути цінності, які пропонуються їй... моральними і етичними традиціями інормами. Вони мають пройти перевірку совістю людини – якщо тільки вона не відмовляється підкорятися своїй совісті і не заглушає її голосу», - вважає В. Франкл [6, 297]. Звичайно, психолог не повинен нав’язувати цінності людині, вона має бути спрямованадо свого власного сумління. Але в компетенції психолога допомогти особистості розширити і поглибити можливості її сприймання, збагнути багатогранність процесу взаємодії людей, розвивати емоційну чутливість, виявяти творчість у повсякденних турботах.

У психологічній літературі усталеним  є виділення емоційного компоненту як важливої складової взаємодій  між членами сім’ї. До структури емоційного комфорту входить батьківська чутливість (відповідно чутливість дитини), емоційне ставлення до дитини (до батьків) та поведінкові особливості емоційної взаємодії батьків та дітей.

Аналіз звертань по психологічну допомогу незалежно від декларованого  батьківського запиту – неуважність, шкільна дезадаптація, конфліктні міжособистісні стосунки, неконтактність, агресія тощо – переконує нас у наявності значних прогалин саме у становленні тої чи іншої складової емоційного компоненту комунікації у сім’ї. Практика консультування все частіше вийвляє зменшення тривалості і значне збіднення змісту комунікації у сім’ї, зникнення спільних форм діяльності дітей та батьків або спільного дозвілля. Тривогу викликає і типовий досить розповсюджений «портрет» дитини, з якою приходять батьки на консультацію до психолога.

Формалізація та збіднення контактів  з батьками в поєднанні з підвищеною вимогливістю щодо поведінкових «станлартів» виражається у низькому рівні  самоусвідомлення дитини чи підлітка, невмінні описати свої особистісні  якості, означити свої переживання  та емоції, а також існуванні серйозних смислових