Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Апреля 2014 в 22:16, реферат
Українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів. Особливе місце належить русалкам з українського фольклору. Перша згадка про русалок, як особливих міфічних істот, сягає ХVІІІ ст. у різні часи і з різних точок зору образ русалки вивчали такі етнографи як М. Попов, М. Чулков, О. Афанасьєв, С. Токарев та Л. Виноградова.
Образ русалки один із найпоширеніших і найскладніших образів народної демонології, який і досі приваблює своєю загадковістю дослідників.
Хоч людям і уявляється, що це буйна фантазія пращурів у створенні образу мавок та русалок, але це далеко не так. У віруваннях в русалок прихована глибока філософська думка.
Українська демонологія нараховує велику кількість жіночих персонажів. Особливе місце належить русалкам з українського фольклору. Перша згадка про русалок, як особливих міфічних істот, сягає ХVІІІ ст. у різні часи і з різних точок зору образ русалки вивчали такі етнографи як М. Попов, М. Чулков, О. Афанасьєв, С. Токарев та Л. Виноградова.
Образ русалки один із найпоширеніших і найскладніших образів народної демонології, який і досі приваблює своєю загадковістю дослідників.
Хоч людям і уявляється, що це буйна фантазія пращурів у створенні образу мавок та русалок, але це далеко не так. У віруваннях в русалок прихована глибока філософська думка.
Образи русалок і мавок за своїм значенням неоднорідні і становлять сукупність різних у генеалогічному плані уявлень. Найновіші дані, одержані у різних районах Полісся свідчать про те, що й досі в людській уяві збереглось чимало різних типів цих образів, повір’їв та обрядів, з ними пов’язаних.
Вивчаючи повір’я про русалок, необхідно відділити від них класичні
та романські оповіді про подібних жіночих істот – сирен: ці напівжінки-напівриби своїм співом зваблювали мореплавців у смертельно небезпечні місця. Проте сирени, білі, з золотистим волоссям та риб’ячим хвостом, нагадують русалок лише своїм дитячим віком [1, c.354].
За народними віруваннями ті дівчата, що померли неприродною смертю — утоплениці, вішальниці, мертвонароджені тощо — ставали русалками. Утоплениці-русалки навіки-вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що дивом збудовані з прозорого кришталю. У всіх мешканців Європи з давніх-давен були відомі русалки, щоправда, під різними іменами. Так, у Німеччині вони називались водяні німфи (wasser-nymphe) і дунайські діви; в Англії – морські дівчата (seamaid) і теж water-nymph; у литовців – дугни, вундани і вілії (від ріки Вілія). У скандинавських народів нараховується аж дев’ять різновидностей водяних дів: HimiЬglofa, Dufa, Hadda, Hefridg, Udur, HroЬn, Bylgia, Bara i Kolga; в Польщі – свитезянки, а в Сербії – віли, що живуть у горах, в скелях і на берегах рік та озер.[3,с.203]
Народ уявляв русалок надприродної краси дівчатами, із білим чи трохи синюватим кольором тіла, з розкішною розпущеною косою; бувають одягнені у білий, прозорий одяг, чи зовсім голі, інколи зрідка, одягнені в червоний одяг. За повір’ями, записаними в м.Овручі, русалки не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло (за деякими оповідями – блакитне, синє або темне), довге хвилясте волосся, зелене як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі і сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки – вінок з осоки, і тільки в старшої царівни, вінок із водяних лілей. Вони живуть і в лісі, і у воді, і на полях. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, потім беруться при місяці гратися, водити хороводи. Ті, що в лісі — гойдаються на вітах дерев, одягаються у квіти й зелені віти, співаючи пісень [2, c.126] .
Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно.
Русалки можуть перетворюватись на вивірок, щурів або жаб, що сідають на кладочках, де жінки перуть білизну. Вони поділяються на дві групи: русалки з іменем та без імені. Тих дітей, яким мати сама дає ім’я (хоч живому, хоч неживому), називають іменними, а тих, яким мати не дасть імені – безіменними [4, c.213].
Колись один з червневих тижнів у нас називали русалчиним. Існувало повір'я, що саме в ці дні русалки із білосніжних лілей стають "простоволосими дівами" і водять танки біля річок. В переддень Купала розкладають іменні русалки вогонь коло ріки і скачуть через нього, а безіменні вибігають з води, хапають попіл з іскрами, посипають голову, щоб росло волосся, і знов скачуть у воду. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці, щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку - це повинно було відлякувати русалок. Коли ж хтось змушений був ступити у воду, то мав обов'язково спершу кинути туди трохи полину [10].
Існує вірування, що гілка берези, яка зрослася з дубом, має чарівну силу в любовній магії. Водночас, біла береза у фольклорі - символ померлої дівчини: якщо вона росте одиноко, то вважають, що в ній живе душа Русалки. Отже, дуб - символ Перуна- чоловіка.Він має свою пару протилежної статі березу - символ Русалки, жінки. Не даремно березове гілля - обов'язковий культовий атрибут Русального тижня. Християнські св’ященники часто скаржилися на жінок, які вивішують на берези жертовні сорочки й рушники, приносять у жертву березам "пироги, каші і яєшні" кланяються березі й співають їй пісні [5, 325].
На користь Русалки як Богині говорить і той факт, що подекуди виготовлялося її культове зображення: солом'яна лялька в жіночому вбранні (засвідчене в Олевському районі). Російська Русалка (жінка, яка тримає цей образ в центрі хороводу) танцює, виконуючи рухи, подібні до тих, які імітує й українська Перегеня, намагаючись розсмішити всіх учасників обрядодійства. Такий хоровод іде до самого поля, де розриває солом'яну ляльку й розкидає солому з неї по полю, кажучи: "Проводили Русалок". В Україні на Русальному тижні виконують обряд "Водіння Куста", “Водіння коня” [7, с.123].
Русалка — Богиня рослинної сили і водної стихії; русалок є 27 (тридев'ять сестріниць) і кожна з них має своє ім'я, пов'язане з назвою рослини чи якоюсь дією її в природі (напр., Полудниця, М'ятниця, Пшениця, Жалиця, Краса та ін.).
Серед русалок народ розрізняє три види: польові, водяні та лісові.
Знання про русалок живе в Україні з давніх часів. Так, на початку ХХ століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Полісся імена декількох сестріниць: Сенява, Сана, Овсяниця, Житниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вербиця. Пізніше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен: Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперниця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Полудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою. Так, у македонців три Вили (Русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є Русалка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джерел) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан є Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскоталками, а в росіян - Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах[6, с.98]
До русалок на Русі -Україні було подвійне ставлення: в одних місцевостях ставилися з великими симпатіями, з любов'ю і вважали русалок добрими, але скривдженими надприродними силами. У тих місцевостях вважали русалок за опікунок нив, лісів чи вод. У других місцевостях — навпаки: вважали русалок “нечистю”, якій треба догоджувати, яку треба задобрювати, щоб не робила лиха.
Учені пояснюють як виникло вірування у русалок. У дохристиянські часи не було цвинтарів і люди хоронили своїх мертвих у лісі, на полі, на роздоріжжі, чи опускали у воду. Пізніше, з приходом християнства, стали ховати мертвих на певних визначених місцях — на кладовищах (чи цвинтарях). Самогубців же ховати на кладовищі церква суворо заборонила. Тому померлих неприродною смертю, по-старому ховали на роздоріжжях, у лісах, на полях, на горах. У народі було вірування, що самогубець, чи нехрещені померлі діти — є грішники, а душі їхні небо не приймає, тому ті душі неприкаяні блукають вічно по горах, долинах, водах та лісах [8,c.38].
На Ємільчинщині, в с. Адамове стверджують, що можна врятувати русалку іще тим, коли роздати за нехрещену чи загиблу дитину 40 хрестиків [12].
За віруванням можна було полегшити важке блукання русалки: Матері ,діти яких стали русалками, у Зелений Четвер збирають малих дітей, годують їх, дають подарунки — то тим русалкам малим полегшувалось блукання.
У Cередньому Поліссі на Зелені свята в лісі на кущах, біля водоймищ, в’яжуть
і сьогодні кольорові стрічки, з яких русалки плетуть собі одяг [7, c.212].
В Русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що
його парою русалки будуть ситі. Вважалось, що не слід кидати лушпиння з яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки і робитимуть шкоду людям; не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок. В русалчин тиждень ніхто не відважується купатись у річці. У четвер (цей день ще називають Русалчин Великдень) ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок. Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для русалок – “щоб жито родило” [11].
Найстрашніший, найнебезпечніший день на Русальному тижні— це був Зелений четвер. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході-русалки справляли Великдень. Це в розумінні найкращий величний і найдовший для них день. Лише у четвер їх душі були вільними.
Пили вони пахощі квітів. Їли вони меди з квітів, росою вмивались. Але у цей день їм можна було їсти й ті страви, які вони їли до того, як русалками стали. Лише у цей день русалки відчували себе людьми; у цей день у них з'являлося чуття людське й бажання людські: любов, кохання, веселощі, славлення природи, сонця й світу. Нікого й нічого вони у цей день не боялися, лише одного хреста... І коли русалці впадав у вічі хрест, хоч би десь і далеко на полі чи на церкві, вона одразу кам'яніла [9, c.79].
Напередодні Трійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду, випадають несподівано і питають: “Полин чи петрушка?”. Як дістануть відповідь “полин”, утікають, як “петрушка”- залоскочуть дівчину й затягнуть у воду. Якщо помре на Троїцькі свята маленька дитина, то мати плаче і каже : ”Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими; тебе
будуть там щипати, лоскотати” [ 2, с.139].
Здавна існував алегоричний похорон русалки. Молодь робила із зеленого віття “могилу”, до могили несли алегоричну фігуру русалки з жалібними співами, потім із русальними піснями, танцями, музикою. Після низки ритуалів, клали русалку в домовину й запалювали. Навколо палаючої русалки справляли грища [1, c.56].
Отже, підводячи підсумки, зазначимо, що образ русалки відігравав і відіграє важливу роль у духовній культурі населення Полісся.Образ русалки у сучасній демонологічній традиції поліщуків об’єднує щонайменше десяток відмінних за характеристиками персонажів.Крім безпосередньої назви всі вони поєднані винятково однією ознакою –«безпірності».Відтак ,залишаючи відкритим основне питання –щодо генезису первинних, прототипових уявлень про, русалок усе ж припускаємо наявність такого прототипу ,основою для формування якого стало пошанування померлих (можливо, ритуально значущою смертю) «без пори» людей.
1. Зеленин Д.К. Избранные труды. Очерки русской мифологии: Умершие неестественною смертью и русалки /Дмитрий Константинович Зеленин.-М.:Индрик, 1995. - 432 с.
2. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу / Олекса Воропай. - Київ, 1991. - 159 с.
3. Гнатюк В.М. Знадоби до української демонології / В. М. Гнатюк. – Львів, 1903.- 212 с.
4. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – Т. 1. / Упоряд. В. В. Яременко. – К.: Либідь, 1993. – С. 213-215.
5.Володимир Галайчук .Демонологічні уявлення
населення Середнього Полісся про русалок.-Львів,2008.-
С. 320 - 381.
6.Кутельмах К.Русалки в повір’ях поліщуків.С- 107.
7.Давидюк В.Первісна міфологія українського фольклору.Вид.2-ге,доп. і перероб.Луцьк,2005.
8.Виноградова Л.Н.Полесская народная
демонология на фоне общеславянских
данных // Восточнославянский этнолингвистический
сборник.Исследования и материалы.Москва
,2001. - C.10 - 49.
9.Барвинок Г.Русалка / Г.Барвинок // Киевская старина.- 1889. - №7. - С.64 - 109.
Польові записи
10. Записано с. Зайчики від Чижа М. М., 1939 р.н., пенсіонера.
11. Записано в с. Ратки Хмельницької обл. від Сухович А.К.,1938 р.н., пенсіонерки.
12. Записано в с.Адамове Житомирської обл. від Костриці А., 1943 р.н.,пенсіонера.
Информация о работе Образ русалки через призму вірувань жителів Полісся