Основні тенденції розвитку психодіагностики в Україні

 Психодіагностика - галузь психологічної науки, що розробляє методи виявлення і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених завданням обстеження.

 Психодіагностика в системі практичної роботи психолога має свої принципові особливості. У деяких дослідженнях вітчизняних та закордонних психологів відзначається необхідність розрізнення психодіагностики науково-дослідної та науково-практичної (Г. Вітцлак, 1986; Л. Виготський, 1983; К. Гуревич, 1982; І. Дубровіна, А. Прихожан, 1985; М. Обозов, 1984; Ю. Сиєрд, 1980; Й. ІІІванцара, 1978; Д. Ельконін, 1980 та ін.).

Історія ПД у колишньому СРСР і Україні

      У розвитку  психодіагностики в СРСР можна  виділити два періоди. Перший  варто віднести до початку 20-х - середини 30-х рр. Це роки масового  застосування тестів у народній  освіті, профвідборі й профорієнтації. Для тодішнього рівня розвитку  психодіагностики в СРСР характерним  є широке запозичення закордонних  тестів. Створювалися й власні  методики.

      У ці  роки в області психодіагностики  плідно працювали М.С. Бершнтейн, М.Я. Басов, П.П. Блонскій, С.Г. Геллерштейн, Н.Д. Левітов, Г.І. Россолімо, Ф.Е. Рибаков, А.М. Мандирка, М.Ю. Сиркін, І.П. Шпільрейн, А.М. Шуберт й ін.

Книга Григорія Івановича Россолімо «Психологічні профілі» (видана ще в дореволюційній Росії у 1908 р.) містила новаторський для того часу підхід, а саме, в ній був запропонований тест, що складався з 11 субтестів для діагностики структури особистості й загальних здатностей. Була  розроблена графічна форма відбиття результатів. «Профілі» одержали високу оцінку наукової громадськості, були переведені на кілька мов.

      Не менш  видатний психіатр і психолог  Ф.Е. Рибаков розробив тест для  визначення рівня розвитку просторової  уяви. «Фігури Рибакова» стали  швидко відомі у світі, за їхньою  подобою створювалися численні  тести, що використовуються й  у цей час, наприклад, тест інтелекту  Р.Мейлі.

      На Україні  публікують свої новаторські  дослідження А.М. Мандирка й М.Ю. Сиркін.

      Основна  увага в їхніх роботах приділяється  теоретичним аспектам прикладної  статистики в психологічному  тестуванні (Мандирка, 1931), а також критеріям точності тестових випробувань і сполученості одержуваних даних із соціальними факторами (Сиркін, 1929). Слід зазначити внесок Л.С. Виготського, а саме його роботу «Діагностика розвитку й педагогічна клініка важкого дитинства» (1936).У ній було розроблене вчення про психологічний

діагноз, його особливостях і етапах.

      Постановою  ЦК ВКП(б) в оригіналі: «О педологических извращениях в системе наркомпроссов» (1936), була накладена повна заборона на застосування безглуздих (як там відзначалося) тестів. Як пише з цього приводу Л.Ф.Бурлачук (цитування, с. 87-88): «Як видно, один з найбільш тяжких докорів на адресу тестів був в тому, що за їхньою допомогою все більшу і більшу кількість дітей відносили до розумово відсталих. Як же реально

було діло з інтелектуальним розвитком підростаючого покоління на той час? В діагностичних обстеженнях, проведених у 1920-ті роки булі отримані дані щодо існування національних і соціальних відмінностей в рівні інтелектуального розвитку дітей. Широко відомими стали дослідження інтелекту дітей в Узбекистані. Було з’ясовано, що рівень інтелекту узбецьких дітей, у

порівнянні з руськими та українськими учнями, значно нижчий. Причини інтелектуального відставання цих дітей вбачались в тяжких соціально-побутових умовах, особливостях фізіологічного розвитку. Не лише середньоазійські діти, але й діти слов’янського пролетаріату і селян виявилися такими, що мають низький інтелект. Відповідні обстеження кінця 1920-х років

показали, що IQ радянських учнів в середньому на 7% нижче, ніж американських школярів. При цьому IQ дітей службовців був більш високим, ніж у дітей робочих, а найбільш низький – у дітей селян. Соціальні розбіжності в інтелекті між дітьми робочих і службовців носили стійкий характер. Якщо к цьому додати дослідження дорослих, де у вихідців з робоче-селянського

середовища також відмічався невисокий IQ, і дані про те, що обдарована інтелігенція виявлялася родом із дворянства, духовенства і купецтва, тоді нескладно уявите собі ідеологічну реакцію класу-переможця на такі дослідження».

     «Виступаючи  на І Загальносоюзному педологічному  з’їзді (1927), К.Н.Корнілов говорив: «Дозвольте  вас запитати, для чого використовують  тести? Якщо все це проводиться  на Заході, то інша справа все  ж радянська школа, тому що  в нашому житті ми зовсім  не цінуємо чинника інтелекту  так високо, як на Заході. Інтелектуально  обдарована людина у нас не  означає: придатна до життя».

«Психологічні тести стають непотрібними, більше того, шкідливими тоді, коли суспільством (або від його імені) знайдені якісь відмінні від наукових критерії, що визначають, наприклад, здатність його членів до тієї або іншої діяльності. В якості таких критеріїв може виступати приналежність до певного класу, партії, особистісна відданість лідеру, конфронтація з владою (або її відсутність) в минулому тощо» (кінець цитування).

       В 30-і  роки багато психологів, що займалися  психодіагностикою, безвісти зникли, багато хто були знищені: трагічним  прикладом може слугувати доля  І.Н.Шпильрейна, розстріляного в 1937 році. Його дослідження були присвячені вивченню професій, наукової організації праці, розробці методик відбору для Червоної армії. У ті часи тести не інакше як з епітетом «буржуазні»

не називалися. Знадобилося близько 40 років, щоб психодіагностичні дослідження були відновлені у своїх правах.

      Якісний, клінічний, індивідуальний підхід до аналізу  індивідуальних відмінностей людей  або обов'язкова наявність психофізіологічних  корелятів для доказу цих відмінностей, призводили до того, що психологія  відривалася від практики, де  в умовах ліміту часу, без спеціальних  лабораторних умов, цей складний  аналіз був нездійсненний.

      У період, що передував «дозволу на тести»  слід особливо зазначити внесок  Ленінградської психологічної школи. Завдяки ініціативі лідера ленінградських  психологів Б.Г.Ананьєва тести  починають відігравати активну  роль у психологічних дослідженнях. Під керівництвом Ананьєва був  початий і здійснений грандіозний  проект комплексного вивчення  людини, що потребував

залучення тестів інтелекту, особистісних опитувальників і багатьох інших маловідомих тодішнім психологам психодіагностичних інструментів. Слід зазначити також внесок Бехтеревського Ленінградського психоневрологічного інституту, де також були адаптовані найвідоміші закордонні методики й проведені за їхньою допомогою серйозні дослідження. Наприкінці 60-х рр. (час хрущовської відлиги) відбувається нова «легітимізація» тестів.

      Починається другий період розвитку вітчизняної психодіагностики, відзначений бурхливими дискусіями про місце її в системі психологічного знання, принципах і методах, про відношення до закордонного досвіду. На цьому етапі були видані вітчизняні монографії і підручники з психодіагностики: К.М. Гуревич (1969, 1970, 1980), В.М. Блейхер і Л.Ф. Бурлачук (1978), Л.Ф.Бурлачук (1979), О.Т. Соколова (1980), М.М. Кабанов, А.Є. Лічко й В.М. Смірнов (1983), Б.В.Кулагін (1984), В.М. Мельніков і Л.Т. Ямпольский (1985), О.О. Бодалев й В.В. Столін (1987) та інші.

      В 80-90-х роках  психодіагностика продовжує розвиватися - переводяться перші книги по  конструюванню тестів (А. Анатази, П. Клайн), з'являються нові підручники: О. Г. Шмельов, Л.Ф.Бурлачук, К.М.Гуревич, розробляються оригінальні методики: А.Є. Лічко, В.М.Мельников, Л.Т.Ямпольский, М.К.Акімова, В.В. Столін, О. Кроник та ін. У Санкт-Петербурзі відкрита

організація ИМАТОН, що займається професійний видавництвом тестів (замість кустарного), проведенням курсів і конференцій з психодіагностики, аналогічні організації відкриваються в Києві, Ярославлі, Москві та інших містах СНД.

       Історія світової психодіагностики (і української, як її частини) продовжується і потребує залучення нових кваліфікованих і творчих фахівців, нових ідей та інструментів.

      Нові психодіагностичні методики і дослідження публікуються в журналах:

«Психологическая диагностика», «Практична психологія та соціальна робота», «Psychometrica», «Intelligence», «Journal of Personality Assessment» і т.п.

Психологічна наука в нашій країні нині вступає в якісно новий етап свого розвитку. Психологія стає і галуззю професійної практичної діяльності в промисловості, державному управлінні, спорті, культурі, системі охорони здоров'я, освіти тощо. У зв'язку з цим зростає значення психодіагностичних досліджень, орієнтованих на вивчення і виявлення вікових та індивідуальних психологічних властивостей особистості, тих особливостей, без врахування яких неможливе навчання та виховання, лікування хвороб та робота з людьми у соціальній сфері. Науково обґрунтоване визначення періодів, стадій і фаз психічного розвитку людини потрібне передусім для раціональної побудови такої системи виховання, праці, яка б забезпечувала повніше використання можливостей розвитку людини на кожному віковому етапі.

За минулі кілька років в області психодіагностики накопичилися проблеми, які останнім часом активно обговорюються психолого-педагогічним співтовариством. Більш того, деякі з цих проблем настільки загострилися, що їх обговорення вийшло за межі вузькопрофесійного кола, вони все частіше стають предметом розглядів на нормативно-правовому рівні. Зазвичай це відбувається, коли діагностика пов'язана з важкими переживаннями для дітей та їх батьків та в кінцевому підсумку стає джерелом грубого порушення їх прав.

Актуальним завданням в сучасних умовах є більш поглиблена психологічна освіта педагогів. Об'єктивність відомостей про індивідуальні особливості залежить від того, наскільки об'єктивними, науково обгрунтованими методами отримані ці відомості. Наукові, психологічні методи тестування піднімають на новий, більш високий і технологічний рівень не тільки врахування особливостей характеру дітей, а й контроль знань - як оперативний, так і атестаційний. На сьогодні всі вчителі-предметники повинні вміти самостійно використовувати методи тестування, зокрема, для об'єктивного контролю знань і вмінь учнів. Тому загальній культурі упорядкування та проведення тестів повинна приділятися значна увага.

Психологи позначають ситуацію у вітчизняній психодіагностиці, як кризову. Серед основних причин виділені:

а) мала кількість в Україні професійних психодиагностів, що займаються розробкою, адаптацією та стандартизацією тестів;

б) незначна кількість вітчизняних професійних психодіагностичних методик при невиправданому довірі до давно застарілим зарубіжним методикам;

в) низька психодіагностична і особливо психометричних культура психологів-користувачів тестів;

г) застаріле зміст програм навчання психодіагностику;

д) порочна практика видання у відкритій пресі і поширення методик будь-якому покупцеві.

Для подолання кризи запропоновані деякі організаційні заходи та змістовні дії, що вимагають активної діяльності всього психологічного спільноти.

Психодіагностика, на думку багатьох авторитетних вітчизняних психологів, переживає серйозну кризу. Багато хто з проблем психодіагностики носять системний характер, які треба вирішувати психології в цілому, щоб не втратити свого звання науки, оскільки, як відомо, наука виділяється як самостійна за наявності двох ознак: власного предмета дослідження і специфічних методів дослідження. Психодіагностика - це значною мірою і є методологія психології.

Перша і можливо найголовніша причина кризи - це майже повна відсутність у Україні професійних розробників психодіагностичних методик. Психологів, чиї наукові та практичні інтереси в основному сконцентровані на розробці нових підходів психологічного дослідження, створенні та стандартизації нових професійних психодіагностичних методик, а так само способів перевірки методик на надійність і валідність. Тих, хто присвятили своє наукове життя психодіагностики. Звичайно, до них не відносяться розробники однієї-двох методик, які призначені для власного дослідження якоїсь приватної проблеми. Тому одне із завдань подолання цієї причини кризи психодіагностики полягає у підготовці професійних психодиагностов.

Друга причина кризи психодіагностика - це низька психодіагностична і особливо психометричних культура наших психологів-користувачів тестів. Основні проблеми, таким чином, висувається коло питань, пов'язаних з кваліфікацією і рівнем професіоналізму практичного психолога чи педагога, що займається діагностикою. Багато років на це все закривали очі. Так як не знали, як протистояти неякісної підготовки психологів на численних факультетах, де просто немає викладачів, здатних на необхідному рівні навчити студентів правильній техніці психодіагностики. Та й навчальний час, відведений стандартом підготовки психологів на предмет «Психодіагностика» явно недостатньо, не те щоб виробити необхідні компетенції, але навіть навчити правильно користуватися тестами. Це особливо помітно при захисті дипломів і дисертацій. Більшість їх авторів використовує різні методики, але майже ніхто не задається питанням, а яка їхня надійність і валідність, а чи отримані для них норми на репрезентативній вибірці? Історично склалося повна довіра і некритичність наших співвітчизників до друкованого слова породжує повну довіру до будь-якої надрукованій у книзі чи журналі методикою, особливо іноземної, причому в більшості своїй взятих з популярної літератури. У результаті всеїдність користувачів, про яку всі знають, призводить до тотального недовіри до результатів психологічних досліджень.

Один із засобів протистояти різнорівневої підготовки психологів та підвищення психодіагностичної культури - це впровадження процедур сертифікації, по-перше, психодіагностичних методик, по-друге, психодиагностов-користувачів, по-третє, послуг в області психодіагностики.      Сертифікація - це не тільки перевірка рівня компетенції у психодіагностиці, але, головне, що передує цій перевірці навчання, підвищення кваліфікації, в тому числі шляхом супервізії у досвідчених фахівців, які самі повинні пройти попередню атестацію в органах сертифікації РПО.

Сертифікація методів психодіагностики - це загальноприйнята практика перевірки якості методик, її відповідності прийнятим міжнародним стандартам (АПА, BPS). Крім того, право надавати послуги населенню в області психодіагностики давати тільки індивідуальним підприємцям і організаціям, співробітники яких пройшли сертифікацію РПО і проводять діагностику за сертифікованими методиками.

Другий засіб - перегляд Програми навчальних курсів Психодіагностики і Практикуму з психодіагностики, а потім розробка узгоджених Програм для перепідготовки психологів в області психодіагностики.

Третя проблема кризи психодіагностики - дуже тісно пов'язана з першою - це дуже мала кількість повноцінних вітчизняних психодіагностичних методик, які могли б на рівних конкурувати з відомими сучасними зарубіжними методиками.

Ще одна проблема, яка відноситься до використання зарубіжних психодіагностичних методик, це те, що ми окрім кількох тестів не знаємо про багатьох інших і тим більше про новітні розробки. Малої кількості вітчизняних фахових методик, перевірених за всіма параметрами і видаваним в спеціалізуються на цьому фірмам, штовхає авторів досліджень, дипломів і дисертацій на розробку власних «одноразових методик», які використовуються тільки даним автором в одному дослідженні. Відомо, щоб створити професійну психодіагностичну методику потрібні роки праці і частіше всього цілого колективу фахівців. Не від доброго життя вони взялися за цю роботу, а тому, що арсенал наших методик дуже бідний.

З ситуації, що склалася можливо кілька виходів:

1. Перший - вийти на контакти із закордонними видавництвами, отримати право на адаптацію та розповсюдження всіх необхідних методик, сертифікувати їх за нашими стандартами. Але це означає, що Україна буде повністю залежати від закордонних виробників і вітчизняна психодіагностика поступово припинить своє існування.

2. Другий - використовувати тільки вітчизняні методики, довівши їх рівень до необхідних вимог, поступово розробляти нові тести і поступово відмовитися від усіх зарубіжних тестів. Але це призведе до повної ізоляції  Україні від світової психодіагностики і в кінцевому результаті всієї психології. А крім того на такий подвиг у нас немає ні кадрів, ні грошей.

3. Третій - прийняти проміжний варіант і отримати права на адаптацію 20-30 зарубіжних тестів, у тому числі останніх версій популярних в Україні методик і провести їх якісну стандартизацію. Крім того, інтенсифікувати роботу над вітчизняними методиками з хорошими перспективами. Перевірити їх за всіма параметрами і сертифікувати.

Четверта причина кризи - це мала кількість якісних вітчизняних підручників з сучасної психодіагностики. До цих пір рука у вітчизняних авторів піднімалася в основному до навчальних посібників. Та й тих було не багато. Думаю, зі мною погодяться і їх автори та читачі. Зміст посібників повторюють один одного, пропонований для вивчення матеріал, залишається десь на рівні 70-80-х років минулого століття. У них немає сучасного змісту, відповідного сформованим міжнародним реаліям. Тести, які описуються в навчальних посібниках, давно застаріли і їх пропаганда в процесі навчання посилює проблему.

Вихід з цієї ситуації можливий тільки шляхом підготовки підручника з «Сучасній психодіагностику», написати який під силу лише великому колективу авторів із залученням зарубіжних тестологів, оскільки деякі розділи тестології і психометрики нам просто невідомі.

П'ята причина кризи - це практика видання у відкритій пресі і поширення фірмами-виробниками психодіагностичних методик склалася у нас в країні. Методики при бажанні у нас може купити кожен, незалежно від освіти та наявності компетенцій по роботі з ними. Більше того, методики повністю і текст, і ключі, і інтерпретатор друкуються у відкритій пресі й стають доступні всім.

Інша група проблем стосується забезпечення прав особистості індивідів, що піддаються діагностуванню (забезпечення таємниці особистості, конфіденційність і повідомлення результатів діагностування). Тобто, якщо діагностика проводиться з метою експертизи, психолог не має права використовувати діагностичні результати в інтересах установи, якщо клієнт не дасть своєї згоди на це. Але згода має бути усвідомленим, отриманими за умови, що діагностується обізнаний про мету і способи вживання діагностичних результатів.

Перспективи розвитку психодіагностики. Психологічна діагностика, як і всі інші наукові дисципліни, розвивається. Розвиток це полягає в тому, що під впливом цілої низки внутрішніх і зовнішніх чинників в ній відбуваються певні прогресивні зміни. До числа зовнішніх факторів, що впливають на розвиток цієї дисципліни, перш за все відносяться запити, які звернені до неї з боку суспільства. Потрібно відзначити, що в даний час запити суспільства до психологічної діагностики помітно зростають.

Так, в галузі освіти домінуюче значення набуває диференційоване навчання, природною базою якого визнаються індивідуальні психологічні особливості учнів. У визначенні цих особливостей вирішальна роль, безсумнівно, належить психологічній діагностиці.

Ще більш велика її роль в області професійної праці. Науково-технічний прогрес виражається зокрема в тому, що безперервно з'являються нові професії та спеціальності, для багатьох з них потрібні люди, що володіють деякими спеціальними психологічними особливостями. Тільки такі люди зможуть в порівняно короткий термін домогтися потрібної продуктивності. І в професійному навчанні її роль велика.

Та й у самій психології постійно виникає потреба в методиках, які могли б дати психологічну характеристику людей, що знаходяться в різних ситуаціях; тут справа йде не тільки про експериментальні, але й про життєві ситуаціях. При підготовці потрібних методик навряд чи можна нехтувати величезним досвідом, накопиченим психологічної діагностикою.

Звернемося до внутрішніх чинників розвитку нашої дисципліни. У дослідницькій та практичній роботі виникає потреба у введенні в діагностику нових понять, причому деякі з них виникають у зв'язку з розвитком суміжних наукових дисциплін. Для психологічної діагностики найближчій суміжної дисципліною повинна бути названа сучасна генетика. Фактори, про які вище йшла мова, не вичерпують всіх умов, що впливають на розвиток психологічної діагностики. Ці фактори знаходяться в постійній взаємодії. Частіше за все зовнішні фактори сприяють посиленню дії внутрішніх чинників, але й зворотне відношення також інколи трапляється.

Психологічна діагностика зазнала в своєму більш ніж віковому шляху чимало змін. Окремі етапи її розвитку спадкоємно пов'язані між собою. У її перспективи потрібно представити новий етап її розвитку, і він також спадкоємно пов'язаний з її історією. Звичайно, передбачити всі зміни і у всіх їх деталях неможливо. Будь-яка наукова дисципліна, а вже тим більше психологічна діагностика, розвивається під прямим і непрямим впливом цілої низки факторів. Неможливо передбачити, яке значення кожен з них набуває в майбутньому. Тому можна виділити три ймовірні напрямки таких змін.

У першому напрямку потрібно розглянути зміни, пов'язані з науковим розумінням генетичної природи відповідей-реакцій, які даються піддослідними, що проходять діагностичне тестування. Від правильного розуміння цієї природи залежить ступінь відповідності цих відповідей-реакцій дійсності.

Другий напрямок змін виражає тенденцію наблизитися до повного визначення тієї найважливішої сторони людського мислення, яка знаходить своє вираження у здатності вирішить задачі, нерідко мають велике життєве значення для індивіда.

Третій напрямок по суті слід визнати головним: у ньому справа йде про зміст психологічних тестів, а за тими відповідями, які дають випробовувані, які виконують ці тести, виводиться висновок про особливості психіки кожної з них.

Весь сенс майбутнього і неминучого розвитку психологічної діагностики полягає в тому, щоб, з одного боку, підвищити достовірність тих висновків, які формуються на підставі застосовуваних в психодіагностики методичних засобів, а з іншого боку - більш глибоко розуміти особливості психіки, в тому числі тих індивідів, для яких система випробувань, що склалася в нашій дисципліні в останні роки, сприймається як чужа, фактично позбавляє їх можливості проявити властивий їм інтелектуальний потенціал.

Отже, було розглянуто три можливі напрямки змін психологічної діагностики. У першому йшлося про те, що в самий процес діагнозу належить ввести деякі поняття генетики. Це цілком природно, адже всі властивості психіки мають спадкове походження, тому їх прояви потрібно розглядати як фенотипічні освіти. У другому напрямку було порушено одне з центральних понять диференційної психології та діагностики - поняття інтелекту. Інтелект - це функція людського мислення, і була висунута гіпотеза визначити його саме як таку функцію. Нарешті, третій напрямок присвячено змісту психологічних тестів, за результатами виконання яких в даний час виводиться судження про інтелектуальний потенціал кожного конкретного випробуваного.

Навряд чи всі ті зміни, які можуть відбутися у психологічній діагностиці, вичерпуються тільки цими напрямками. Вони тісно пов'язані між собою, крім того, як уже згадувалося, вони випливають з аналізу, якому була піддана наша дисципліна. Але не можна забувати про те, що її розвиток органічно пов'язане з розвитком інших наук, і в цьому розвитку можуть міститися якісь важливі нові моменти, які нададуть свій вплив і на психологічну діагностику. Головне - не боятися змін, що ведуть до вдосконалення роботи, до більш повного виявлення особливостей індивідуальної психіки.

Тенденція до індивідуалізації діагностики, яка намітилася останнім часом, полягає в тому, що робляться спроби розробляти методики, що відповідають специфічним проблемам клієнтів, соціальних інститутів, підприємств, організацій. Діагностика розвитку - це діагностика процесу розвитку, тобто змін, що відбуваються з індивідом протягом життя. Така діагностика, за висловом Л. С. Виготського, є багатовимірною, що дозволяє встановити багатошаровість, неоднорідність розвитку особистості: розкрити його внутрішню динаміку, зрозуміти глибокі зв'язки і співвідношення окремих компонентів психіки. Доповнивши виявлені симптоми і синдроми властивостей аналізом їх взаємозалежностей і законів їх динамічного зчеплення, можна, нарешті, вирішити проблему індивідуального прогнозу.

Висловлені зауваження свідчать, що діагностика розвитку - складна і окрема наукова задача, яка повинна будуватися на загальному вченні про закони і динаміці розвитку. Розвитком керують закони як природного, так і соціокультурного походження, та їх взаємодія. У відповідності зі сформульованими у вітчизняній психології принципами розвитку та діяльності розробляються методики на здатність до навчання, що дозволяють дати оцінку «зони найближчого розвитку» дитини.

Рекомендована та використана література:

1. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование. - СПб.: Питер, 2003.
2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов. - СПб.: Питер, 2006.
3. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. - СПб.: Питер, 1999.
4. Общая психодиагностика / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. СПб.: Изд-во «Речь», 2004.