МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
ВІННИЦЬКИЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
ІНСТИТУТ
УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНА
Кафедра психології
Реферат
на тему:
«Особливості підготовки та
проведення різних форм занять у ВНЗ»
Студентки 5
курсу
Групи ПС 51-13(М)
Волинець Яни
м.Вінниця - 2013
План:
1. Організаційні форми навчання у вузі.
2. Лекція.
3. Семінарські та практичні
заняття вищій школі.
4. Основи педагогічного
контролю у вищій школі .
Висновок.
Список використаної літератури.
1. Організаційні
форми навчання у вузі.
У процесі організації навчання у вищій
школі можна виділити наступні форми.
Очна форма навчання (іноді її називають
денний, але таке прив'язування навчання
до часу доби стає все менш виправданою). Навчання здійснюється, як правило, з
відривом від виробництва і основним акцентом
на аудиторні заняття в умовах безпосереднього
контакту учнів з викладачами і між собою. Переваги такого навчання полягають
у максимальному обсязі "навчально-виховують"
взаємодій всіх учасників освітнього
процесу, в можливості використовувати
всі види педагогічного контролю, в широкій
представленості групових методів навчання
і, нарешті, в можливості дати максимальний
обсяг змістовного матеріалу.
Заочна форма навчання - пряма протилежність
очною формою - обсяг безпосередніх контактів
учнів і викладачів різко знижений (домінують
самостійні формироботи), присутній в основному рубіжний
і випускний контроль, обсяг досліджуваного матеріалу
неминуче редукований. Специфіка заочного
навчання в тому, що для деяких видів освіти
(наприклад, медичного) вона практично
непридатна.
Очно-заочна (вечірня) форма - по всіх параметрах
займає проміжне положення між очною та
заочною формами.
Екстернат - повністю самостійна підготовка
з присутністю тільки випускного контролю.
До цього переліку можна додати "дистанційне
навчання" (діалог між викладачем і студентом здійснюється через електронну
пошту або Інтернет), а також документальне навчання (за листуванням) [141].
До організаційних форм навчання, які одночасно
є способами безперервного управління пізнавальною діяльністю студентів, відносять:
· Лекції,
· Семінари, просемінари, спецсемінари,
· Колоквіуми,
· Лабораторні роботи,
· Практикуми і спецпрактикуму,
· Самостійну роботу,
· Науково-дослідну роботу студентів,
· Виробничу,
· Педагогічну;
· Дипломну практики та ін
Серед перерахованих форм роботи у вузі
найважливіша роль відводиться лекції,
яка одночасно є найскладнішим видом роботи
і тому доручається найбільш кваліфікованим
і досвідченим викладачам (як правило,
професорам і доцентам).
2.
Лекція.
Слово "лекція" походить від латинського "lection" - читання. Лекція з'явилася в Стародавній
Греції, отримала свій подальший розвиток у Стародавньому Римі і в середні століття. Вузівська лекція - головна
ланка дидактичного циклу навчання. Її
мета - формування орієнтовної основи
для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.
У навчальному процесі складається
ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання
не може бути замінена ніякий інший
Лекція виконує наступні функції:
· Інформаційну (викладає необхідні відомості),
· Стимулюючу (пробуджує інтерес до теми),
· Виховує,
· Розвиваючу (дає оцінку явищам, розвиває мислення).
· Ориентирующую (в проблемі, у літературі),
· Роз'яснювала (спрямована передусім
на формування основних понять науки),
· Переконуючу (з акцентом на системі доказів).
Незамінна лекція і у функції систематизації
і структурування всього масиву знань
з даної дисципліни.
Можна виділити наступні види лекцій.
1. За загальним цілям: навчальні, агітаційні,
виховують, освітні, розвиваючі.
2. По науковому рівню: академічні та популярні.
3. За дидактичним завданням: вступні, поточні,
заключному-узагальнюючі, настановні,
оглядові, лекції-консультації, лекції-візуалізації
(з посиленим елементом наочності).
4. За способом викладу матеріалу: бінарні
чи лекції-дискусії (діалог двох викладачів,
що захищають різні позиції), проблемні,
лекції-конференції [100]
В даний час поряд з прихильниками існують
противники лекційного викладу навчального
матеріалу. Думка «супротивників» лекцій, як
основної форми навчання у вузі:
· Лекція привчає до пасивного сприйняття
чужих думок, гальмує самостійне мислення.
Чим краще лекція, тим ця вірогідність
більше.
· Лекція відбиває смак до самостійних
занять.
· Лекції потрібні, якщо немає підручників або їх мало.
· Одні студенти встигають осмислити, інші -
тільки механічно записати слова лектора.
Проте досвід показує, що відмова від лекцій
знижує науковий рівень підготовки студентів,
порушує системність і рівномірність
роботи протягом семестру. Тому лекція
як і раніше продовжує залишатися провідною
формою організації навчального процесу
у ВНЗ. Зазначені вище недоліки значною
мірою можуть бути подолані правильною
методикою і раціональним побудовою матеріалу.
3.
Семінарські та практичні заняття
вищій школі.
Семінари. Лекція закладає основи
наукових знань в узагальненій формі,
а семінарські заняття спрямовані на розширення
і деталізацію цих знань, на вироблення
і закріплення навичок професійної діяльності.
Підготовка до практичних занять не може
обмежитися слуханням лекцій, а передбачає
попередню самостійну роботу студентів відповідно до методичними розробками
з кожної запланованої теми. Для перевірки
ступеня готовності до семінарських занять
здавна практикувалися просемінари, які
в сучасній вищій школі зустрічаються,
на жаль, все рідше.
Слово "семінар" походить від
латинського "seminarium" - розсадник і
пов'язано з функціями "посіву" знань, що передаються
від вчителя до учнів і "проростають"
у свідомості учнів, здатних до самостійних
суджень, до відтворення і поглибленню
отриманих знань.
У сучасній ВШ семінар є одним з основних
видів практичних занять з гуманітарних
і технічних наук. Він представляє собою засіб розвитку
у студентів культури наукового мислення.
Семінар призначений для поглибленого
вивчення дисципліни, оволодіння методологією
наукового пізнання. Головна мета семінарських
занять - забезпечити студентам можливість
оволодіти навичками і вміннями використання
теоретичного знання стосовно особливостей
досліджуваної галузі.
На даний момент склалися такі види семінарів:
· Просемінари-ознайомлення студентів
зі специфікою самостійної роботи, літературою, і методикою роботи над ними.
· Власне семінар:
а) розгорнута бесіда за заздалегідь відомим
планом;
б) невеликі доповіді студентів
Можна виділити кілька видів навчальних
семінарів.
Міждисциплінарні. На заняття виноситься
тема, яку необхідно розглянути в різних
аспектах: політичному, економічному,
науково-технічному, юридичному, моральному
та психологічному. На наго також можуть
бути запрошені фахівці відповідних професії
та педагоги даних дисциплін. Між студентами
розподіляються завдання для підготовки
повідомлень по темі. Метод міждисциплінарного
семінару дозволяє розширити кругозір
студентів, привчає до комплексної оцінки
проблем, бачити міжпредметні зв'язки.
Проблемний семінар. Перед вивченням розділу
курсу викладач пропонує обговорити проблеми,
пов'язані зі змістом даного розділу, теми. Напередодні студенти отримують завдання
відібрати, сформулювати і пояснити проблеми.
Під час семінару в умовах групової дискусії
проводиться обговорення проблем. Метод
проблемного семінару дозволяє виявити
рівень знань студентів в даній області
і сформувати стійкий інтерес до досліджуваного
розділу навчального курсу.
Тематичні. Цей вид семінару готується
і проводиться з метою акцентування уваги
студентів на який-небудь актуальній темі
або на найбільш важливих і суттєвих її
аспектах. Перед початком семінару студентам
дається завдання - виділити істотні сторони
теми, або ж викладач може це зробити сам
в тому випадку, коли студенти не можуть,
простежити їх зв'язок з практикою громадської
чи трудової діяльності. Тематичний семінар
поглиблює знання студентів, орієнтує
їх на активний пошук шляхів і способів
вирішення зачепленої проблеми.
Орієнтаційні. Предметом цих семінарів
стають нові аспекти відомих тим або способів
вирішення вже поставлених і вивчених
проблем, опубліковані офіційноматеріали, укази, директиви і т.п. Наприклад,
закон про освіту Республіки Казахстан, студентам пропонується висловити
свої міркування, свою думку, свою точку
зору з даної теми, можливі варіанти виконання
цього закону. Метод орієнтованих семінарів
допомагає підготувати до активного і
продуктивного вивчення нового матеріалу,
аспекту або проблеми.
Системні. Проводяться для глибшого знайомства
з різними проблемами, до яких має пряме
або непряме відношення досліджуваної
теми. Наприклад: «Система управління
і виховання трудової і соціальної активності».
Метод системних семінарів розсовує межі знань студентів, не дозволяє
замкнутися у вузькому колі теми або навчального
курсу, допомагає виявити причинно-наслідкові
зв'язки явищ, викликає інтерес до вивчення
різних сторін суспільно-економічного
життя.
Спецсемінарах і спецпрактикуму проводяться
зазвичай на старших курсах у рамках більш
вузької спеціалізації і припускають
оволодіння спеціальними засобами професійної
діяльності в обраній для спеціалізації
галузі науки чи практики.
Відносини "викладач - студенти";
· Управління групою.
Практичні заняття. Процес навчання у вищій школі передбачає практичні
заняття (ПЗ). Вони призначені для поглибленого
вивчення дисципліни. Їх форми різноманітні.
Це родове поняття: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські
заняття, практикуми.
Практичні заняття відіграють важливу
роль у виробленні у студентів навичок
застосування отриманих знань для вирішення
практичних задач спільно з викладачем.
На молодших курсах практичні заняття
проводяться через 2-3 лекції і логічно
продовжують роботу, розпочату на лекції.
Структура практичних занять:
· Вступ викладача;
· Відповіді на питання студентів по неясного матеріалу;
· Практична частина як планова;
· Заключне слово викладача.
Найважливішою стороною будь-якої форми
практичних занять є вправи. Основа у вправі
- приклад, який розбирається з позицій
теорії, розвинутої в лекції. Як правило,
основна увага приділяється формуванню конкретних
умінь, навичок, що і визначає зміст діяльності
студентів - вирішення завдань, графічні
роботи, уточнення категорій і понять
науки, що є передумовою правильного мислення
й мови. Проводячи вправи зі студентами,
слід спеціально звертати увагу на формування
здатності до осмислення і розуміння.
Мета занять повинна бути зрозуміла не
тільки викладачеві, але і слухачам. Слід
організовувати ПЗ так, щоб студенти постійно
відчували наростання складності виконуваних
завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного успіху
в навчанні, були зайняті напруженою творчою
роботою, пошуками правильних і точних
рішень. Велике значення мають індивідуальний
підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Навчають, повинні
отримати можливість розкрити і проявити
свої здібності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці
завдань і плану занять викладач повинен
враховувати рівень підготовки та інтереси
кожного студента групи, виступаючи в
ролі консультанта і не пригнічуючи самостійності
та ініціативи студентів.
При проведенні ПЗ слід враховувати роль
повторення. Але воно має бути не нудним,
одноманітним. Повторення для закріплення
знань слід проводитивариантно, під новим кутом зору, що далеко
не завжди враховується в практиці вузівського
навчання.
Лабораторні роботи інтегрують теоретико-методологічні
знання та практичні вміння і навички
студентів в єдиному процесі діяльності
навчально-дослідного характеру. Експеримент
в його сучасній формі відіграє все більшу
роль у підготовці інженерів, які повинні мати навички дослідницької роботи
з перших кроків своєї професійної діяльності.
"Лабораторія" походить від латинського
слова "labor" - праця, робота, труднощі. Його сенс
з далеких часів пов'язаний із застосуванням
розумових і фізичних зусиль для вирішення
виниклих наукових і життєвих завдань.
У лабораторних роботах здійснюється інтеграція теоретико-методологічних
знань з практичними вміннями і навичками
студентів в умовах тієї чи іншою мірою
близькості до реальної професійної діяльності.
Особливу роль тут відіграє спільна групова
робота. Максимальний ступінь наближення
до майбутньої професійної діяльності
досягається при проходженні виробничої
практики на конкретних робочих постах.
4.
Основи педагогічного контролю у вищій
школі.
Контроль стимулює навчання і впливає
на поведінку студентів. Як показала практика,
спроби зменшити контроль у навчальному
процесі призводять до зниження якості
навчання. Впроваджувані в даний час інтенсивні методи навчання ведуть неминуче до нових пошуків
у сфері підвищення якості та ефективності
педагогічного контролю і появі його нових
форм, наприклад, таких як рейтинг. У російській
вищій школі виділяють основні принципи
організації контролю:
Професійна спрямованість контролю обумовлюється
цільової підготовкою спеціаліста. Студенти
повинні знати зміст (що будуть контролювати),
кошти (як буде здійснюватися контроль), терміни і тривалість контролю.
Виховує характер контролю. Даний принцип
проявляється в тому, що активізує творче
свідоме ставлення студентів до навчання,
стимулює зростання пізнавальних потреб,
інтересів, організовує навчальну діяльність
та виховну роботу. Будь-який контроль,
принижують особистість студента, не може застосовуватися
у вузі.
Систематичність. Систематичний контроль
впорядковує процес навчання, стимулює мотивацію, дає можливість
одержати достатню кількість оцінок, За
яким можна більш об'єктивно судити про
підсумки навчання.
Всебічність. Коло питань, які підлягають
оцінюванню, повинен бути настільки широкий,
щоб можна було б охопити всі теми і розділи.
Система перевірки знань і умінь студентів
- органічна частина навчального процесу,
і її функції виходять далеко за межі власне
контролю. В області контролю можна виділити
наступні функції:
1. Діагностує (зворотний зв'язок і облік
результатів).
2. Навчальна, керуюча (формування навичок
і вмінь, коректування, профілактично-попереджувальна,
вдосконалення).
3. Розвиваюча (розвиток пам'яті, уваги,
логічного мислення, мотивації, інтересу
до предмета, творчості).
4. Виховує (Дисциплінуюча, виховує працьовитість і т.п.).
У навчально-виховному процесі всі функції
тісно взаємопов'язані і переплетені,
але є і форми контролю, коли одна, провідна функція превалює над іншими. Так, на
семінарі в основному проявляється навчальна
функція: висловлюються різні судження,
задаються навідні запитання, обговорюються
помилки, але разом з тим семінар виконує
діагностичну та виховує функції.
Заліки, іспити, колоквіуми, тестування
виконують переважно діагностичну функцію
контролю.
При застосуванні програмованого контролю
проявляється його навчальна і контролююча
функції.
Розрізняють основні види контролю:
Попередній (поетапний) контроль необхідний
для отримання відомостей про вихідний
рівні пізнавальної діяльності студентів,
а також перед вивченням окремих тем дисципліни.
Результати контролю повинні використовуватися
для адаптації навчального процесу до
особливостей даного контингенту студентів.
Поточний контроль призначений для управління
засвоєнням знань і умінь студентів.
Підсумковий - для підведення підсумків
та визначення якості сформованості комплексних
умінь.
Заключний контроль - держіспити, захист дипломної роботи або
дипломного проекту, присвоєння кваліфікації
Державною екзаменаційною комісією.
Під час усного опитування контролюються
не тільки знання, але тренується усна мова, розвивається педагогічне спілкування. Письмові роботи дозволяють
документально встановити рівень знання матеріалу, але
вимагають великих витрат часу для викладача.
Іспити створюють додаткове навантаження
на психіку студента. Курсові та дипломні
роботи сприяють формуванню творчої особистості
майбутнього фахівця. Вміле поєднання
різних видів контролю - показник рівня
постановки навчального процесу у вузі
і один з важливих показників педагогічної кваліфікації викладача.