Типи важковиховуваних дітей та загальна характеристика ваковихованностi. Зміст понять «психодіагностика», «психопрофілактика», «психоко

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ  ГОНЧАРА

ЦЕНТР ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ  ТА МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Спецiальна психологiя»

 

 

на теми: 1. Типи важковиховуваних дітей та загальна характеристика ваковихованностi.

             2. Зміст понять «психодіагностика», «психопрофілактика», «психокорекція».

             3. Висвітліть соціально-психологічні проблеми спеціальної психології

 

 

 

Слухачки VІ курсу групи ЦК-12с-1в

спеціальності «Корекційна освіта                          (за нозологіями)»                                                       Сердюк О.Ю.

 

Перевірив   Ст. викладач Алєксєєнко С.Д. 

 

 

 

 

 

                                                                

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ, 2013 р.

 

Оглавление

 

Вступ 3

Перелічіть  типи важковиховуваних дітей. Загальна характеристика важковиховуваності. 4

Зміст понять «психодіагностика», «психопрофілактика», «психокорекція». 10

Висвітліть  соціально-психологічні проблеми спеціальної  психології 17

Лiтература 20

 

 

Вступ

 

 

 

 

Людська культура похідна від людської свідомості , як і сама свідомість, вона є продуктом людської культури , існування якої виправдано лише в тій мірі, в якій вона здатна сприяти реалізації вищих людських потреб у свободі, творчості, самоактуалізації, сенсі, любові, спілкуванні, самоповазі, безпеки і ін.

Право на втілення цих потреб належить усім людям , незалежно від раси , національності , віку , статі або рівня фізичного  і психічного розвитку . Тільки в  цьому сенсі можна говорити про  загальну рівність всіх перед усіма. Саме так нам бачиться справжній  вияв гуманізму і милосердя. Система  спеціальної освіти , як і практична  робота спеціального психолога , є конкретне  втілення гуманістичного підходу в  розумінні природи людини.

З дитинства  знайомий кожному з нас античний афоризм « в здоровому тілі здоровий дух » передбачає , що у  хворому тілі здорового духу бути не може. Але дійсність на кожному  кроці спростовує категоричність цього  положення . І самими переконливими  аргументами тут є долі багатьох інвалідів , існування яких виправдано в тій же мірі , що і життя так  званих « нормальних» , здорових людей. « Все дійсне розумно ; все розумне  дійсно » ( Гегель). Можливо , найвищий сенс існування хворих в тому і полягає, щоб здорова людина , проявляючи до них милосердя і співчуття , тим самим духовно вдосконалювався , позбавляючись від забобонів , які  сам і створював , звично ділячи соціальний світ на «ми» (здорові ) і «вони » (інваліди ) . У зв'язку з цим хочеться згадати одну з найбільш цитованих  думок Л. С. Виготського про те , що рано чи пізно медицина переможе захворювання, що призводять до сліпоти , глухоти , розумової відсталості  і т. д. Але значно раніше суспільство  має подолати ці недуги соціально

 

Перелічіть  типи важковиховуваних дітей. Загальна характеристика важковиховуваності.

 

Термін "важковиховуваність" пройшов ряд перетворень. Ще у першій половині XIX ст. "важкими" вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами: сліпих, глухих, глухонімих тощо. Частіше використовували термін "важке дитинство", "морально-дефективний", "бездоглядність".

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам. Процес виховання являє собою складну взаємодію вихователів та вихованців, основану на взаєморозумінні та позитивних взаємостосунках. Послаблення виховного впливу здебільшого призводить до посилення негативних впливів оточуючого середовища.

У результаті знижується рівень вихованості дитини, виникає та закріплюється стан її невихованості, педагогічної занедбаності. Якщо взаємодія та позитивні взаємостосунки у системі "вихователь - вихованці" не відновлюється, педагогічна занедбаність може перерости у соціальну, тобто від непокори щодо педагога дитина переходить до порушення норм та вимог суспільства. Дитина, підліток, що не піддається, або важко піддається вихованню, стає важким у виховному відношенні, важковиховуваним.

Стосовно  учнів, що відстають у навчанні, постійно порушують дисципліну на уроках, на перервах, виявляють негативізм, конфліктують з однолітками та вчителями, скоюють негативні вчинки та правопорушення, В. О. Сухомлинський вжив поняття "важкий".

П. П. Блонський у книзі "Трудные школьники" пише, що поняття "важкий учень" можна вживати і в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. З об'єктивного погляду важкий учень - такий, з яким учителю обтяжливо займатися, який вимагає від учителя багато роботи. П. П. Блонський, аналізуючи типологію "важких", виділяє невстигаючих, дезорганізаторів, лінивих, одинаків у сім'ї, психічно нерозвинутих дітей (в основу типології закладені провідні причини важковиховуваності дитини).

В. М. М'ясищев доводив, що "трудність" - поняття умовне, не становить стійкої, невід'ємної якості особистості і виявляється у певних ситуаціях, викликаних зовнішніми обставинами і особистими особливостями дитини, причому особисті особливості в кожен даний момент визначаються усією історією попереднього розвитку дитини.

Особливий аспект проблеми важких полягає в  тому, що не лише з ними важко, але  й і їм важко через невлаштованість  життя, непідготовленість до нього. А.С. Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться в поганій соціальній структурі, поганих умовах. А польський педагог Я. Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

Термін "важкий", "важковиховуваний", "учень з відхиленнями у поведінці" вживають найчастіше як синоніми, їх використовують, як правило, для характеристики учнів  з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

Відхилення  в поведінці людини - це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим  у суспільстві, членом якого вона є.

Виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінку хворої людини) та інших норм. Відхилення у поведінці неповнолітніх призводить до важковиховуваності.

Динаміка  розвитку відхилень у поведінці  педагогічно та соціально занедбані  підлітки; важковиховувані; підлітки-правопорушники; неповнолітні злочинці.

Педагогічно занедбані - це переважно фізично  та психічно здорові підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Специфічною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не зважаючи на вимоги оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набувають у них стійкого характеру.

Підлітки-правопорушники - це важковиховувані, педагогічно занедбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганства тощо), порушують адміністративні та інші норми, стоять на обліку в органах у справах неповнолітніх.

Неповнолітні  злочинці - важковиховувані, педагогічно  занедбані підлітки та юнаки, які  скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми і направляються  судом до виховно-трудових колоній.

Для педагогічної профілактики доцільно розрізняти проступок  у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, проявів грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичних  порушень дисципліни, норм моралі.

Правопорушення - дрібні крадіжки, хуліганство, порушення  адміністративних та правових норм.

Злочини - порушення норм кримінального  кодексу.

Особливо  важливо в умовах школи розмежовувати  порушення дисципліни з проступком. Тому важливо визначити не лише об'єкт, на який спрямоване порушення підлітка, а й почуття, які призвели до цього порушення. Докази провини повинні мати форму зловмисності, необережності, недбайливості. Педагог не може припускатися суто емоційної оцінки вчинку (а не моральної чи правової), повинен прагнути до об'єктивності.

Поняття девіантна поведінка походить від лат. - відхилення і позначає в психології та педагогіці поведінку, що відхиляється. Таким чином,девіантність - це характеристика поведінки, що знаходиться на межі між правовідповідальністю і кримінальністю (делінквентністю). Делінквент - від латинського слова - правопорушник, злочинець, заколотник. Безсумнівно, ця межа надзвичайно тонка і найчастіше визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість учинків підлітка з девіантною поведінкою такі, що він у будь-який момент може бути названий суспільством як делінквент.

Аналіз  психолого-педагогічної літератури не дозволяє знайти якого-небудь єдиного, загальновизнаного підходу до визначення підліткової девіантності. Тому немає і єдиного розуміння щодо діагностичних критеріїв, корекції поведінки й особистісного розвитку підлітків. Кожний з наявних підходів має свої підстави, власну логіку.

Найбільш  узагальненим виглядає поділ підлітків  з девіантною поведінкою на дві категорії. По-перше, це діти з так званими "соціалізованими формами" антигромадської поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм тих антигромадських груп (друзів, родичів), до яких вони належать. Свою антигромадську спрямованість ці підлітки не демонструють явно, розуміючи, що це спричинить негативні наслідки. Однак час від часу девіантна поведінка може проявлятися, будучи при цьому повною несподіванкою для оточуючих. Таким дітям властиві розвинений інтелект, достатньо розвинута рефлексивність і при цьому низький рівень моральної свідомості. їх вирізняє вміння маніпулювати оточуючими і почуття міри в цій діяльності.

По-друге, це діти з асоціальною, агресивною, антигромадською поведінкою. В них, як правило, погані відносини з однолітками  і зі своєю родиною. Підлітки, що відносяться до цієї категорії мають значні емоційні розлади, які виявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості і мстивості. Отже, це один з можливих підходів до диференціації важковиховуваних підлітків.

В.М. Воробйов, Н.Л. Коновалова розглядають типи важковиховуваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації. Перша форма названа ними "деприваційною". У цьому контексті поняття "депривація", на відміну від традиційного розуміння (позбавлення, ненадання відповідних умов), розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологічної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, батьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

Друга форма  дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адаптації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вдаються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

Третя форма "психопатична". У випадках таких  порушень,- проблеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаціях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, демонстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Н.Ю. Максимова  й Е.Л. Мілютіна побудували типологію  соціально неадаптованої поведінки підлітків залежно від різних детермінант дезадаптації:

1 тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через недостатню сформованість особистості, низький рівень розвитку моральних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

3 тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний невмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4 тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впливам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

Педагогу  з метою правильного обрання  стратегії корекційної робота необхідно орієнтуватися у формах відхилень у поведінці. На основі систематизації досліджень ми виділяємо такі типи важковиховуваних:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний  з переважною позитивною спрямованістю.

2. Байдуже-нестійкий,  або ж неврівноважено-ситуативний  з незначною негативною спрямованістю.

3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою  негативною спрямованістю.

4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною  спрямованістю.

Отже, за основу береться спрямованість особистості. 

Формування особистості першого типу відбувається в позитивному середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звичка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлення до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.