Сучасна світова релігія : Буддизм

Сучасна світова релігія : Буддизм

Говорячи про буддизм у сучасному світі, слід зазначити, що тенденції світового розвитку останніх десятиріч справили значний вплив на ідеологію буддизму. Крім того, наявна в світовій культурі тенденція до активного співіснування, взаємовпливів та інших інтеркультурних контактів змінила за останні десятиріччя «статус» буддизму, перетворивши його з феномену азійської культури в явище значною мірою наднаціональне. Наприклад, один із перших європейців, що звернув увагу на буддизм, німецький філософ Артур Шопенгауер, запозичив у буддизмі ідею нірвани, котру розумів як абсолютну безтурботність (без легковажного змісту слова). Починаючи з кінця XIX століття поширюється масова зацікавленість буддизмом серед західної інтелігенції. Неабияку роль у цьому процесі зіграли наша співвітчизниця О. Блаватська та англієць Олькотт, які заснували «Теософське товариство», відоме як «західна необуддійська містична секта».

 Доктрина буддизму  становить основу вчення Агні-Йоги, яка останнім часом знайшла чимало прихильників у Європі. Тут слід відзначити роль видатного російського художника М. К. Реріха та його дружини О. М. Реріх, котрі в широко відомому в наш час творі «Жива етика» (інша назва «Агні-Йога») спромоглися поєднати релігійно-філософські надбання Сходу, передусім буддизму, з європейською раціональною традицією мислення, переорієнтувавши ЇЇ на проблеми етичного характеру. Реріхи розглядають людське буття як неподільну єдність минулого, теперішнього й майбутнього в процесі духовної еволюції людини. На їх думку, основою людського буття є психічна енергія; але оволодіти нею можливо лише шляхом морального перетворення природи. Духовне вдосконалення людини найбільш ефективне не в монастирських стінах, а у вирі життя, співпраці з Космічною ієрархією (за поетичною термінологією Реріхів).

 Маркантною є доля дзен-буддизму. Дзен (тобто «медитація») — найвпливовіша буддійська школа в Японії, що увібрала елементи багатьох буддійських напрямків; вона приділяє велику увагу проблемам психотренінгу, для чого використовується практика дзен та коан. Головний принцип дзенського вчення викладено в афоризмові:»Усе в одному й одне в усьому». Дзен не визнає крайнього аскетизму, бо вважає, що людські бажання треба не пригнічувати й знищувати, а спрямовувати до сфер духовних.

 Дзен-буддизм в певній  мірі співзвучний даосизму. їх  об'єднує одне розуміння релігійного  життя, звільнення як процес внутрішнього  злиття людини зі світом, аж  до відмови від внутрішнього  «я». Головним принципом цього  процесу виступає не діяння, в  якому реалізується справжня природа людини.

 На протязі усієї  своєї історії дзен мав великий вплив на різноманітні сфери японського життя: етику, естетику, мистецтво, побут тощо. Простота, природність, гармонія стали не лише естетичними принципами мистецтва Японії, але й способом життя японців.

 У XX столітті, насамперед  завдяки зусиллям Д. Судзуки, дзен стає надбанням європейської культури. Відлуння дзен можна простежити в творчості Г. Гессе, Дж. Селінджера, живопису А. Матісса, в роботах психологів Карла Юнга та Еріха Фрома та інших. У 60-ті роки XX століття «дзенівський бум» охопив багато американських університетів, вплинув на рух бітників (форма протесту переважно молодих американських інтелектуалів проти облудних норм і цінностей суспільства).

 У самій Японії зараз  окрім храмового буддизму існують  новітні релігії, що являють собою  різні течії буддизму. Одна з  них, «Сока гаккая», відмовившись від традиційного для буддизму свідомого уникнення суспільної діяльності, перейшла до активних політичних дій. На цьому ґрунті створено «Партію справедливості». Таким чином, діапазон політичної активності японського буддизму в XX столітті досить широкий: від оголошення у 1938 році Будди патроном японської армії до активних антимілітаристських та демократичних рухів.

 У сучасному  буддизмі існують впливові міжнародні  організації, серед яких найбільш  відома — «Всесвітнє товариство  буддистів», регіональні центри  якої знаходяться в Англії, США  та інших країнах. Релігійна статистика  свідчить про те, що на початку XXI століття кожна 18 людина планети  — буддист. В наш час буддійські  організації відіграють важливу  соціальну роль, підтверджуючи ту  істину, що буддійське відношення  до світу, людини, до всього живого  прийнятне для усіх епох і  культур.

Середній шлях Будди: "чотири великих істини"

Шлях до просвітління, який пропонував людям Гаутама, називається середнім шляхом, тобто щоб досягти стану нірвани, людина, з одного боку, не повинен катувати себе суворим аскетизмом, як це пропонувалося релігійною системою джайнізму, а з іншого - на відміну від індуїзму і так само, як це проповідував джайнізм, в змозі робити це в межах одного людського життя, звільнившись від ланцюга перевтілень. Проте середній шлях буддизму по-своєму нелегкий. Щоб досягти звільнення, людина не повинна насолоджуватися розкішшю, як це було в житті самого Гаутами, до того як він залишив сім'ю. Найкраще триматися середнього рівня життя. Просвітлення можна досягти через прийняття вчення Будди і практичне дотримання його порад.

 Чотири  великі істини 

1. Страждання. Перша велика істина проголошує, що життя повне страждань і  болю, які проявляються в народженні, у перенесенні всякого роду  мук, у хворобі, старості і смерті. Відсутність того, чим ми хотіли  б мати, і присутність того, від  чого ми хотіли б позбутися, теж є джерелом болю.

2. Причина  страждань. Друга велика істина  говорить, що причина страждань  і болю полягає в бажанні  насолоджуватися і в прагненні  до задоволення чуттєвих спонукань.

3. Позбавлення  від страждань. Третя велика істина  вчить, що для звільнення від  страждань людина повинна позбавити  себе від усякого роду прагнень  і відмовитися від усіх своїх  бажань.

4. Шлях, що  веде до звільнення. І, нарешті, четверта  велика істина для досягнення  звільнення пропонує шлях, що  складається з восьми ступенів, який передбачає послідовне виконання  суворо визначених вимог.

Вчення про душу

Відповідно до традиції, щобере початок у  літературі Абхидхамми, те , що прийнято вважати особистістю, складається з:

а) "чистої свідомості" (читта або виджняна)

б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта)

в) "почуттєвого" в абстракції від свідомості (рупа)

г) сил , що сплітають , формуючої попередньої категорії в

конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана)

У буддійських текстах вказується на те, що  Будда  не відразу говорив, ніби душі немає. Вона не існує як якась самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, із тим щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.

Проте буддизм не заперечує і не заперечуватиме індивідуальної "свідомості", що "несе в собі" весь духовний світ людини, трансформується в  процесі  особистих перероджень і повинно прагнути до заспокоєння в нірвані.

Згідно з вченням про дхарми "потік свідомого життя" індивідуума в кінцевому рахунку є породженням "світової душі", непізнаваного надбуття.

В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від початкових поглядів на душу, як на потік, "безперервність” постійно мінливих індивідуальностей.

Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Типитаки; це слово позначає на мові пали "три сосуди" (точніше три кошики). Типитаку було кодифіковано близько III ст. Тексти Типитаки розділено на три частини - питаки: Виная-питака, Суттапитака й Абхидхармапитака. Виная-питака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Типитаки складає Сутта-Нипата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому "кошику" – Абхидхармапитака - містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. У буддизмі  існують декілька напрямків, що називаються махаяною- "широкою колісницею", хинаяною-"вузькою колісницею"(або тхеравадою - "щирим навчанням") і варджаяною - "діамантовою колісницею ".