Мовні засоби полеміки

Міністерство  освіти і науки

Криворізький  коледж

Національного авіаційного університету

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «РИТОРИКА»

на  тему: «Мовні засоби полеміки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

курсант 4006 групи

Білоусова Віра Львівна

 

Перевірив викладач:

_____________________

_____________________

 

 

 

 

Кривий ріг

2013 

ПЛАН

Вступ ……………………………………………………………… 1

1. Полеміка як форма ораторського мистецтва:

сутність, принципи, прийоми …………………………………… 2

2. Характеристика запитань і відповідей у полеміці ………….. 6

3. Види полемічних «хитрощів» у полеміці.

Шляхи їх нейтралізації …………………………………………... 13

Висновок …………………………………………………………. 16

Список  використаних джерел ………………………………… 17

 

 

ВСТУП

 

Полеміка (гр. polemos – війна, спір; polemikos – войовничий, ворожий) –  дискусія (усна або письмова) на спірну тему; різновид суперечки, в межах якої основні зусилля сторін спрямовані на утвердження своєї позиції відносно предмету, що обговорюється. На відміну від дискусії, у полеміці присутнє змагання, боротьба, певний ступінь войовничості та ворожості, що обумовлюється метою, яку визначили учасники полеміки. Якщо для дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки та зіставлення аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині. У дискусії протилежні сторони називаються опонентами, у полеміці – супротивниками, суперниками, конкурентами. У дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду; у полеміці – утвердження власного погляду, перемоги своєї позиції. Дискусія ведеться за певними правилами і за згодою її учасників. Тема дискусії формулюється заздалегідь або на початку дискусії. Учасники її почергово висловлюють свої положення, думки, спростування, в результаті чого дискусія набуває логічного, зв’язного характеру. Мовні засоби дискутування мають бути прийнятними для всіх учасників дискусії, толерантними. Використання не передбачуваних засобів засуджують і це може призвести до закінчення дискусії без висновків. В полеміці не дотримуються таких правил. У ній перемагає ініціатива суперників, ситуативність спілкування, не передбачувані і раптово знайдені «під руку» засоби не завжди переконливої, але наполегливої і напористої аргументації.

 

1. Полеміка як форма ораторського мистецтва:

сутність, принципи, прийоми

 

Теорія і методика красномовства  розглядає методи ораторської діяльності, що являють собою основний спосіб зв’язку між оратором і аудиторією, завдяки якому передається і  засвоюється інформація, здійснюється вплив на слухачів.

Полеміка посідає  важливе місце серед методів і прийомів спілкування з аудиторією, як одна з ефективних форм впливу на слухачів, найважливіший засіб їх переконання.

Уміння організовувати полеміку, скеровувати її, потребує від оратора великої майстерності, глибоких знань. Гостра полемічна бесіда — найскладніша форма зближення з аудиторією.

Термін «полеміка» походить від давньогрецького слова  «полемікос» — войовничий, ворожий. У енциклопедичному словнику зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а публічне обговорення, при якому є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою захистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

Полеміка відрізняється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Мета полеміки інша — потрібно здобути перемогу над опонентом, обстояти і затвердити власну позицію. Полеміка — це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументованими, переконливими і безперечними науковими доказами. Метою полеміки є – досягнення істини чи її перевірка.

Щоб полеміка була корисною і продуктивною її слід вести оволодівши деякими принципами. Один із принципів ведення полеміки — це чесність і принциповість її ведення. Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета спору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки.

У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх. Важливе значення має принцип використання емоцій у полеміці.

Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей і суперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій. Воно потребує опанування діалектичною і формальною логікою, наявності високої культури мислення. якщо оратор глибоко і до кінця переконаний в істинності своєї позиції, належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково уявляється їм правильною, привабливою; висвітлити, внаслідок яких лавірувань опонент зміг зробити свою позицію зовні переконливою і логічною.

У дискусії з  малопідготовленою аудиторією, доречно  застосувати метод індукції, спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істинність.

Для підготовленої  аудиторії доцільніше використовувати  метод дедукції.

Аналогія дозволяє доступно пояснити, доказати надто складні положення, вона активізує увагу слухачів і підвищує переконливість мови.

Важливим принципом  ведення полеміки є також уміле  використання гумору, іронії, сарказму, сатири. Висміювання опонента —  прийнятний захід у ході полемічної бесіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог.

У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні  вживатися в поєднанні, в сукупності з усіма іншими заходами розкриття  і критики позиції опонента.

У ході полеміки в цілому та у використанні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удаватися тактовно, не торкаючись гідності особистості.

Перелічені  принципи є обов’язковими під  час ведення будь-якої полеміки, але це не означає, що ними вичерпуються всі поради і твердження. Щоразу полеміка вимагає своїх особливих засобів, своєї методики ведення.

У процесі полеміки використовуються різні прийоми. Дуже добре, якщо сторона, яка стоїть на правильних позиціях, зможе передбачити можливі  заперечення сторони протилежної  і навіть відкрито висловити це передбачення: « нам скажуть…», « тут нам можуть, мабуть, заперечити…» і т. ін.

Дозволеним  у полеміці є прийоми доведення аргументів опонента до абсурду. Буцімто становлячись на його місце, мовби договорюючи за нього, можна показати, до якої безвиході за логікою приведуть його безпідставні судження.

Можна використовувати  прийом «відтягнути заперечення». Він  означає, що заперечення можна, хоча і небажано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгубленість, безпам’ятність) в даний момент немає сил одразу заперечити і необхідний деякий час, щоб зібратися з думками. Зрозуміло, бажано бити одразу по головних і сильних аргументах противника. Але якщо проти них не знайшлося миттєвих вагомих заперечень, потрібно спочатку спростовувати другорядні доводи, а потім, зібравши сили, спрямувати удар на головні.

В полеміці можна  використовувати прийом «заковтування  гачка», суть якого полягає в наведенні  доводів на користь противника (з  якими той згодний), а потім  — несподівана демонстрація їх неспроможності.

Доцільно також застосовувати полемічні прийоми «зіставлення суб’єктивних прагнень опонента з об’єктивним значенням його позиції». Даний прийом роз’яснює тому, хто помиляється, істинний, в деякій мірі прихований від нього смисл його позиції.

 

 

2. Характеристика запитань і відповідей у полеміці

 

Щоб розраховувати  на успіх у полеміці, потрібно мати чітке уявлення про логічну структуру  і види запитань та відповідей, про  специфіку їх застосування в спорі.

Спочатку слід охарактеризувати різні види запитань.

У соціальній (виробничій і повсякденній) практиці за допомогою  запитань відтворюється основна функція в комунікативному процесі — пізнавальна. Вона реалізується у вигляді правильної відповіді. Якщо у відповіді на запитання міститься істинне знання, то воно збільшує обсяг інформації, яка одержується, і, в свою чергу, може бути базисом для нових, більш глибоких запитань.

Всі запитання  щодо їх логічної структури і ролі можна віднести до двох видів. Перший — це запитання, що уточнюють, або  закриті запитання, які спрямовані на з’ясування істинності чи хибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань є наявність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що...?»

Оскільки в  запитанні цього виду вже міститься  судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні».

Вони ведуть до створення напруженої атмосфери  в бесіді, оскільки різко звужують «простір для маневру» у співбесідника. Такі питання можна застосувати  у відповідальності з чітко визначеною метою. Ці питання спрямовують думки співбесідника в одному, встановленому нами напрямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення.

Закриті питання  мають значний вплив і добре  заміняють всі констатації і  ствердження. В цьому плані найбільш вражаючими є так звані двійні закриті запитання, наприклад: «Чи слід робити це зараз, чи перенесемо це на потім?» Така форма питання пропонує співбесіднику і третю можливість — довгу відстрочку.

У постановці подібних питань криється небезпека, що у співбесідника  складається враження, мовби його допитують, центр навантаження бесіди зміщується в ваш бік, а співбесідник не має можливості висловлювати розширену думку.

Закриті питання  рекомендується задавати не тоді, коли вам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випадках, коли треба прискорити отримання згоди чи підтвердження раніше досягнутої домовленості (наприклад: «Чи згодні Ви, що …?».

Другий вид  — запитання, що заповнюють прогалини  знань, або відкриті запитання. Вони спрямовані на з’ясування нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як і т. ін.

На ці питання  неможливо відповісти «так» чи «ні», вони потребують пояснення. Вони містять  слова «що», «хто», «як», «скільки», «чому». Приклади таких запитань:

«яка Ваша думка  по даному питанню ?»;

«яким чином  Ви прийшли до такого висновку?»;

«Чому Ви вважаєте, що …?».

За допомогою такого типу запитань ми вступаємо в різновид діалога — монолога і, таким чином, мета передачі інформації реалізується більш вільно, не як в закритих питаннях, оскільки ми дали нашому співбесіднику можливість маневрування і підготували до розширеного виступу.

У цій ситуації ми втрачаємо  ініціативу, а також послідовність  розвитку теми, бо бесіда може повернути в русло інтересів і проблем співбесідника. Небезпека полягає також у тому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.

Щодо складу розрізняють  запитання складні і прості. За допомогою складних запитань, що уточнюють, з’ясовується істинність чи хибність кількох суджень одночасно. У полеміці бажано користуватися для чіткості простими запитаннями, які з’ясовують істинність кожного судження окремо.

Оскільки будь-яке запитання  спирається на знання, що вже набуті, то залежно від правильного чи неправильного використання цього початкового базису слід відрізняти коректні запитання від некоректних.

Дзеркальне питання. Воно полягає в повторенні з запитальною інтонацією частини ствердження, що тільки що було виголошено співбесідником, щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити свою розповідь.

Дзеркальне питання дозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменний  сенс, не вступаючи в протиріччя зі співбесідником. Це дає кращі результати, ніж круговорот питань «чому?», які зазвичай викликають захисні реакції, пошуки надуманої причинності, чередування обвинувачень і самовиправдовувань і в результаті призводять до конфлікту.

Риторичні запитання. Це питання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. Їх мета — активізувати аудиторію, вказати на невирішені проблеми чи забезпечити підтримку вашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.

Важливо формулювати питання  таким чином, щоб вони звучали  стисло і були зрозумілі присутнім. А притаманне великій аудиторії мовчання і буде означати схвалення вашої точки зору.

Переломні питання. Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж піднімають цілий комплекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і змістовно відповідає на такі питання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити слабкі місця його позиції. Наприклад: «як Ви уявляєте собі …?» , «як Ви вважаєте, чи потрібно радикально міняти… ?», «як насправді у Вас справа з …?».

Подібні питання задаються  в тих випадках, коли ви вже отримали досить інформації з однієї проблеми і хочете переключитися на іншу або ж коли ви відчули опір співбесідника і намагаєтеся обійти важкі місця. Небезпека в цих ситуаціях полягає в порушенні рівноваги між ними і вашими співбесідниками. При наполегливому використанні таких питань співбесідник може підвести їх до закритих відповідей «так» чи «ні». Це суттєво знизить ваші шанси на отримання інформації.