Етичні засади соціально-педагогічної роботи

 

 

                            Міністерство освіти і науки України

           

 

 

 

 

                                        Курсова робота на тему:

 

                  “ Етичні засади соціально-педагогічної роботи. ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Київ – 2014

                                        ЗМІСТ 

 

Вступ…………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ I. Теоретико-методичний аналіз етичних засад соціально педагогічної роботи.

1.1. Зміст та особливості соціально-педагогічної роботи………………….6

1.2. Етичні засади соціально-педагогічної роботи………………………..11

 

РОЗДІЛ II.  Етичний кодекс як основа соціального-педагогічної роботи.

2.1. Значення етичних норм у взаємодії суб’єктів соціально-педагогічної роботи………………………………………………………………………….18

2.2. Етика соціального педагога по відношенню до своїх клієнтів………..21

Загальні висновки ………………………………………………………..……27

Список використаної літератури…………………………………………….29

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

        Інтегрування України у світові економічні процеси зумовлює необхідність формування нового покоління спеціалістів, здатних дотримуватися вимог професійного етикету, що є загальноприйнятими у цивілізованому світі. Етикет – дуже вагома й важлива частина загальнолюдської культури і моралі що створювалася протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їх уявлень про добро, справедливість, людяність – у галузі моральної культури, про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність – у галузі матеріальної культури.

         Як зазначено в законі Україні  «Про освіту», «Національній доктрині  розвитку освіти України у 21 столітті», значення професійної етики в  регулювання різних видів трудової  діяльності пов’язано з прагненням постійно вдосконалювати норми поведінки відповідно до суспільних відносин, що постійно змінюються. Тому важливою складовою підготовки сучасного фахівця, особливо в соціальній сфері стає знання нормативної та професійної етики, адже розвинені вміння міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів, тактовність, етикет є складовими професійної компетентності та умовою формування інтелектуального та культурного потенціалу держави.

        Проблема  формування професійної етики  сучасного фахівця розглядалася  науковцями у різних аспектах, а саме : філософському (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Огнев’юк та ін.); психологічному ( Л.Виготський, І.Кон, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Моляко та ін.); аксіологічному (Г.Васянович, В.Писаренко, І. Писаренко, І. Синиця, В. Чернокозов та ін.).

        Шляхи  та способи формування професійної  етики представлені у дослідженнях  сучасних вітчизняних науковців (І.Бех, Л. Кондрашова, В. Семиченко, Л. Хоружа), які наголошують на необхідності  здійснення особистісно-орієнтованого  підходу, врахування ролі емоційних переживань, діалогічного спілкування.

        Виникнення  професійної етики пов’язано з поділом суспільної праці та виникненням різноманітних професій. Її метою є з’ясування рівня володіння етичними нормами, засадами, правилами працівником, які стають його особистісним утворенням, та ступінь їх використання у професійній діяльності. Професійна етика, що виникла як прояв повсякденної моральної свідомості, в подальшому розвивалася на основі узагальненої практики поведінки представників кожної професійної групи.

      У даний  час зростає значення професійної  етики в соціально-педагогічній діяльності, що пов’язано з прагненням постійно вдосконалювати професійні норми відповідно до суспільних відносин, які постійно змінюються. Таким чином, важливим завданням етики є підняття рівня морально-професійної підготовки сучасного фахівця, озброєння його знаннями, користуючись якими можуть бути більш ефективно вирішені протиріччя в його практичній діяльності, що є складовою його професійної компетентності.

    Водночас, актуальність проблеми, та посилений інтерес учених зумовили вибір даної теми дослідження.

 Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні етичних засад соціально-педагогічної роботи.

Об’єкт дослідження: етичні засади соціально-педагогічної роботи.

Предмет дослідження: етика суб'єкт-об'єктної взаємодії у соціально-педагогічній роботі.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Розкрити зміст соціально-педагогічної роботи та її особливості.
2. Охарактеризувати етичні засади соціально-педагогічної роботи.
3. Виявити механізми використання вихідних етичних положень у діяльності соціального педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. Теоретико-методичний аналіз етичних засад соціально педагогічної роботи.

1. Зміст та особливості соціально-педагогічної роботи.

        Соціально-педагогічна діяльність є різновидом професійної діяльності – спеціально організованої та регламентованої діяльності фахівців, яка спрямована на досягнення суспільно важливого результату. Тому її зміст і структура як виду професійної діяльності, з одного боку, повинна відповідати філософським та психологічним трактуванням діяльності, а з другого, виражати соціальний аспект цієї діяльності, що визначається соціальним замовленням, соціальними проблемами, соціокультурними особливостями середовища, та знаходить своє відображення у соціальній політиці держави.

        Відомий український теоретик у галузі соціальної педагогіки А.Й. Капська зазначає, що “ соціально-педагогічна діяльність полягає у наданні допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової морально-правової, психолого-педагогічної підтримки. Вона є засобом реалізації соціальної політики ”. Виходячи з цього визначення, А.Й. Капська визначає мету соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у сприянні людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі – вивільнення та розвиток ресурсів людини, її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін. [14 с. 52]

       Як професійну допомогу у вирішенні особистих проблем людини трактують соціально-педагогічну діяльність й інші вчені. Так І.Д. Звєрєва зазначає що коли застосовують поняття “ соціально-педагогічна діяльність ”, то мають на увазі педагогічну діяльність за умови дефіцитів, які впливають на спосіб життя дитини, дорослого, їхню поведінку. Та виокремлює що, “ головне у соціально-педагогічній діяльності – це створення для особистості приймаючого та підтримуючого середовища, «оздоровлення» її соціальних стосунків, «запуск» механізмів самоорганізації, саморозвитку, самозабезпечення на будь якому рівні – від індивідуально-особистісного до групового” [6. с 186].

           Інший науковець Т.Ф. Алєксєєнко також вважає головним у соціально-педагогічній діяльності допомогу особистості. На її думку, так діяльність можна визначити як “ допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, виховані, освіті, професійному самовизначенні. Її мета полягає у сприянні в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей, створенні умов для психологічного комфорту і безпеки як дорослого так і дитини, задоволенні потреб і забезпеченні прав особистості, попередженні негативних явищ у сім’ї, школі, іншому найближчому соціальному оточенні ”. [1 с. 15]

          Заслуговує особливої уваги підхід вчених, які вважають, що соціально-педагогічна діяльність полягає у вирішенні завдань соціального виховання. Так, В.О. Сластьонін підкреслює, що “ призначення соціально-педагогічної діяльності полягає у підвищенні ефективності процесу соціалізації, виховання, розвитку дітей, підлітків, молоді ”.

       В.М. Шакурова вважає, що “ соціально-педагогічна діяльність спрямована на вирішення завдань соціального виховання (турбота суспільства про молодше покоління, умови які створюються суспільством, державними та приватними структурами для фізичного, психічного, соціального розвитку людини) та соціально-педагогічного захисту ” [16 c. 42].

       Соціально-педагогічна діяльність згідно з трактуванням відомого російського теоретика соціальної педагогіки В.Г. Бочарова є явищем унікальним за своєю природою : її основу складають загальнолюдські, а значить і соціальні цінності (бо саме в зближенні особистісної та соціальної значимості цих цінностей полягає сутність стратегії соціальної політики).

        Базуючись на теоретичних підходах Т.Ф. Алєксєєнко, Т.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської, соціально-педагогічною можна вважати діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

      Мета соціально педагогічної діяльності полягає у створенні сприятливих соціокультурних умов соціалізації особистості та визначається соціальною політикою держави і конкретизується низкою завдань.

           Серед пріоритетних завдань соціально-педагогічної діяльності можна виокремити :

• зміцнення та активізацію адаптаційного потенціалу особистості;
• збереження та покращення фізичного, психічного та соціального здоров’я особистості.
• створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей та самореалізації особистості.
• надання соціальної, психологічної, педагогічної підтримки та допомоги особистості.
• попередження та локалізацію негативних впливів на особистість факторів соціального середовища [2 с. 47-50]

 

    Зміст і технології, що використовуються в соціально-педагогічній діяльності, значною мірою залежать від особливостей суб’єкта й об’єкта, а також напрямів цієї діяльності. Серед таких напрямів, перш за все можна виокремити соціальну профілактику, соціальну реабілітацію, соціально-культурну анімацію, соціальне обслуговування.

Далі розглянемо окремо, кожну з спеціальних технологій соціальної роботи :

- соціальна діагностика виявлення  і вивчення причинно-наслідкових  зв'язків розвитку соціальної  проблеми;

- соціальна адаптація - підтримка людей у процесі їх соціалізації чи пристосуванні до нових соціальних умов;

- соціальна профілактика - попередження  виникнення основних причин відхилень  негативного характеру;

- соціальний контроль - нормативне  регулювання;

- соціальний патронаж - захист прав і свобод особистості, її майна;

- соціальна реабілітація - відновлення  здатності людини до життєдіяльності  у соціумі;

- соціальна терапія - корекція соціальних  відносин чи соціальних дій;

- соціальне консультування - допомога  шляхом застосування інформаційної дії; соціальне страхування; соціальне опікунство та ін. [15 c. 14]

Поряд з поняттям “соціально-педагогічна діяльність” науковцями широко використовується поняття “соціально-педагогічна робота”. Безперечно, вони близькі за змістом, але не тотожні, оскільки поняття “робота” і “діяльність” не можуть тлумачитись однозначно.

     Отже поняття “соціально-педагогічна робота” можна визначити як різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється в певній соціальній інституції та яка спрямована на точно визначений об’єкт впливу.

Звичайно не можна розглядати явище соціально-педагогічної діяльності не виявивши його функцій. Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступні функції.

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта. [17 c. 23]

  Спираючись на визначення принципів виховання класичної педагогіки та принципів соціальної роботи, вітчизняними науковцями сформульовані принципи соціально-педагогічної діяльності у вигляді системи, до складу якої належать чотири групи принципів: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні та специфічні.

   І група — соціально-політичні принципи. Вони містять основні вимоги, що обумовлюють залежність змісту соціально-педагогічної діяльності від соціальної політики держави щодо дітей та молоді: принцип законності та прав людини, принцип державного підходу до завдань, що реалізуються в соціальнопедагогічній діяльності.