Класовий аналіз суспільства

                 Класовий аналіз суспільства

Дослідженнями, пов'язаними з великим комплексом проблем, шо відносяться до соціальної структури суспільства, соціальних груп соціальних відносин в ній, покликана займатися така соціологічна теорія, як теорія соціальної структури (або соціологія соціальної структури).

В даний час існують дві найвпливовіші теорії соціальної структури суспільства, розроблені К. Марксом і М. Вебером. Ідеї цих дослідників стали великим внеском в подальший її розвиток.

Згідно ідей Карла Маркса, класи — це великі групи людей, які мають пряме відношення до засобів виробництва, за допомогою яких вони забезпечують своє життя. Задовго до появи промисловості, засоби виробництва безпосередньо складалися із землі і інструменту (знарядь праці).

В до індустріальному суспільстві існувало два класи: аристократи і дворяни; рабовласники, які мали землю і рабів; класи, які активно використовували у виробництві землю, але не володіли нею — раби і вільні селяни.

В індустріальному суспільстві з'являються два нові класи: ті, хто володіють засобами виробництва — промисловці або капіталісти і ті, хто продає свою працю — робітничий клас або, за Марксом, пролетаріат.

Маркс показав, шо відносини між ними будуються на експлуатації. У феодальному суспільстві експлуатація приймає форму прямої залежності одних людей від інших. В капіталістичному суспільстві джерела експлуатації менш очевидні. Маркс надає велику увагу опису їхньої природи, розкриваючи сутність нерівності, яка існує при капіталізмі.

Окрім двох основних класів — того, хто володіє засобами виробництва, і того, хто ними не володіє, Маркс іноді називає селянство третім, — проміжним класом. Цей клас залишився від попереднього типу виробництва.

Маркс приділяє увагу розшаруванню всередині класів. Прикладами цього розшарування є:

а) конфлікти всередині вищого класу між банкірами-фінансистами і промисловцями-капіталістами;

б) різниця інтересів між представниками малого бізнесу і володарями крупних корпорацій (обидві ці групи належать до класу капіталістів, хоча політика, яку проводять крупні бізнесмени, не завжди відповідає інтересам малого бізнесу);

в) всередині робочого класу існують відмінності в умовах життя більшості робітників і тих, хто довгий час не мав роботи і т.д.

Марксова концепція класів в своїй основі зводилася до об'єктивної структурної економічної нерівності в суспільстві.

Погляди Макса Вебера формувалися під впливом теорії К. Маркса, але в підході до розгляду теорії класів їхні погляди розходяться. Хоча Вебер погоджувався з Марксом в тому, що основою розподілу суспільства на класи є об'єктивні економічні умови, він розглядає набагато більше економічних чинників, які впливають на формування класів. Згідно Веберу, розподіл на класи існує не тільки за рахунок оволодіння людиною власністю або здійснення повного або часткового контролю за засобами виробництва, але і за рахунок економічних відмінностей* які не мають прямого відношення до власності. Такі, наприклад, навички і кваліфікація, які визначають тип діяльності працівника. Кваліфікація, наявність диплому, уміння і навички працівника також є підставами розподілу суспільства на класи.

Макс Вебер розглядає також дві інших підстави системи стратифікації. Це — статус людини і його партійну приналежність. Статус розкриває відмінність між соціальними групами або індивідами за їхнім соціальним престижем у суспільстві. Відмінності людей за статусом відрізняються від відмінностей по їх приналежності до того або іншого класу. Привілейовані групи за своїм статусом включають людей, які посідають престижне місце в соціальній структурі.

Володіння власністю веде, звичайно, до більш високого соціального статусу людини, проте тут існують чимало виключень. Якщо приналежність людини до класу залежить від об'єктивних чинників, то статус людини залежить від суб'єктивних. До них відносяться: рівень і тип освіти, кваліфікація, специфічний стиль життя індивіда або групи і т.д.

Приналежність до тієї або іншої статусної групи обумовлюється також ухваленням відповідних цінностей і вірувань, дотриманням звичаїв і правил поведінки, що підкреслюють відмінність даної спільноти від інших. Класові ж відмінності залежать від економічних чинників: володіння власністю і заробітку.

Важливим аспектом влади, на думку Макса Вебера, виступають в сучасному суспільстві партії. Вони впливають на соціальну стратифікацію незалежно від класів і статусу людини.

Партія представляє собою групу індивідів, яка має спільні цілі і інтереси і веде сумісну діяльність.

З цього питання спостерігаються розбіжності в поглядах К. Маркса і М. Вебера. Маркс намагається пояснити як відмінності в статусі людини, так і його партійну приналежність з точки зору класу, до якого він належить.

Вебер же вважає, що партії можуть включати людей з різних класів суспільства, тобто вони можуть бути засновані, наприклад, на релігійних, націоналістичних та інших ідеалах.

Погляди М. Вебера на теорію стратифікації виявляються надзвичайно важливими в методологічному плані, оскільки вони показують, що крім класових відмінностей, вплив на життя і діяльність людей мають інші види соціальних відмінностей.

З певною часткою модифікацій ідеї К. Маркса і М. Вебера використовуються в соціології і сьогодні. У кожного з них є свої послідовники. їхні ідеї мають як певні точки зіткнення, так і відмінності.

Американський соціолог Е. Райт, розвиваючи положення Маркса, звертається також і до теорії Вебера. З точки зору Е. Райта, в сучасному капіталістичному виробництві існують наступні види контролю над економічними ресурсами, що і дає можливість визначати класи: контроль над грошовим капіталом; контроль над фізичними засобами виробництва (землею, заводами і т.д.); контроль над владою праці.

Е. Райт вважає, що до класу капіталістів відносяться люди, що здійснюють контроль над всією системою виробництва. Робочий же клас, не здійснює ніякого контролю. Між цими двома класами існує проміжний клас, представники якого здатні впливати лише на деякі аспекти виробництва, але позбавлені права здійснювати контроль над іншими сферами виробничої діяльності. Наприклад, спосіб життя службовців або професіоналів-управлінців подібний способу життя людей, що займаються фізичною працею. В той же час, вони здійснюють значно більший контроль над засобами виробництва і процесом праці, в порівнянні з робітничим класом. Це клас, представники якого не є ані капіталістами, ані працівниками фізичної праці, хоча мають спільні риси, як з тими, так і з іншими.

Погляди відомого британського соціолога Ф. Паркіна більш близькі до поглядів М. Вебера, ніж К Маркса. Він погоджується, що власність на засоби виробництва є основною ознакою класової структури суспільства. Разом з тим, Паркін вважає, що власність виступає лише однією з форм соціальної перешкоди, яку він визначає як процес, в результаті якого окремі соціальні групи намагаються отримати тотальний контроль над засобами виробництва, обмежуючи доступ до них. Окрім власності, соціальна перешкода включає відмінності в статусі людини, а також етнічні, мовні, релігійні відмінності.

Клас — поняття, яке вживається в соціології в декількох знаменнях:

для позначення соціальних страт, складових особливої, "відкритої" системи соціальної стратифікації, характерної для індустріального суспільства. Для неї, на відміну від "закритих" кастової і станової систем стратифікації, характерний переважно досяжний статус, "відкриті" соціальні межі і високий рівень соціальної мобільності;

як самий загальний термін в теоріях соціальної стратифікації для позначення певного положення в системі ієрархічних відмінностей (виший, нижчий і середній класи);

як теоретичне (аналітичне) поняття, шо лежить в основі класових теорій суспільства. В класичній і сучасній соціології є дві найвпливовіші класові теорії — марксистська і веберівська.

В марксизмі клас використовується як саме загальне поняття, що характеризує місце індивідів і соціальних груп в суспільній системі, перш за все в системі суспільного виробництва. Основним критерієм виділення класів вважається власність на засоби виробництва.

Всі класові системи характеризуються наявністю двох основних класів — експлуататорського і експлуатованого. Відносини між ними носять антагоністичний характер. Класова боротьба виступає вирішальним чинником соціальних змін.

Основними класами капіталістичного суспільства є буржуазія і пролетаріат. Маркс виділяв поняття "клас в собі" — це клас, члени якого ще не усвідомили своїх загальних класових інтересів, і "клас для себе" — клас, що виробив класову самосвідомість.

Таким чином, в марксизмі класи — це не просто описові поняття, але реальні соціальні спільноти і реальні соціальні сили, здатні змінити суспільство. Марксистська традиція класового аналізу і в даний час залишається однією з найвпливовіших.

Веберівська теорія класу альтернативна марксистській. Вебер розглядав класи як соціальні групи, що виділяються в економічній ієрархічній структурі, тобто як і у Маркса, класи у Вебера — це "економічні класи". Проте ставлення до власності у веберівській концепції стає приватним критерієм, головна роль відводиться відмінностям в ринкових позиціях.

В сучасній соціології існує тенденція до переоцінки центрального значення класів. Класи і класовий тип соціальної стратифікації розглядаються як ті, що мають обмежене історичне зна- чення — тільки в сучасному індустріальному суспільстві, передусім капіталістичному, розділення на класи складає головну основу соціальної організації і центральне джерело динаміки суспільства.

Постіндустріальне суспільство часто визначають як "посткласове", підкреслюючи ту обставину, що класи перестають визначати характерний для нього тип соціальної стратифікації, а високий рівень соціальної мобільності знижує вплив класової приналежності на індивідуальну кар'єру. Проте не дивлячись на заклики деяких теоретиків покінчити з класами, обидві версії класового аналізу продовжують існувати і розвиватися.

Приналежність до класу породжує відмінності в життєвих шансах на ринку товарів і ринку праці. Класом, за Вебером, є категорія людей, що розділяють схожі "можливості життя", перш за все перспективи соціальної мобільності, можливості висунення на більш високі статуси.

Однією з підстав ринкової позиції є капітал, іншим — кваліфікація і освіта. Відповідно цьому Вебер виділяв чотири "економічні класи" — клас власників; клас інтелектуалів, адміністраторів і менеджерів; дрібнобуржуазний клас дрібних бізнесменів і власників; робочий клас. Згідно Веберу, класовий конфлікт може виникати між будь-якими з цих груп, а не тільки між робітниками і капіта- лістами. Крім економічних чинників Вебер виділяв і інші чинники, шо ведуть до соціальної нерівності. Зокрема, як найважливіші він відзначав владу і престиж. Тому крім "економічних класів" і класової структури можливе існування в суспільстві інших ієрархічних структур (політичної, соціокультурної і т.п.) і соціальних груп, що виділяються в цих ієрархічних структурах.

Існує тісний взаємозв'язок між життєвими можливостями і соціальним класом. Люди розподіляються на групи відповідно до того соціального положення, яке вони займають в суспільстві.

Існують певні речі, які деякі люди не можуть робити тільки тому, що їм це не дозволено через їхнє соціальне положення; іншим людям, напроти, це може бути посильним, оскільки вони займають більш вигідне положення в суспільній ієрархії.

Соціальна нерівність зумовлює різні життєві можливості. Соціальна нерівність — це структурований і систематичний феномен, який впливає на людей з різних соціальних класів протягом всього життя. Соціальна стратифікація як закріплена в суспільстві нерівність обумовлює життєві можливості людей.

Отже, життєві можливості — це певні сприятливі можливості, які індивіди мають (або яких вони не мають) для участі в певній суспільній діяльності, для досягнення певної мети і реалізації своїх інтересів і потреб. Наприклад, деякі люди народжуються в дуже забезпечених сім'ях і тому мають можливість учитися в самих кращих приватних школах. Інші діти з такими ж само інтелектуальними здібностями, які народилися в бідних сім'ях, не мають можливості учитися в таких школах, оскільки їхні батьки не в змозі сплачувати за навчання.

Інтелектуальні здібності перших розвиваються повною мірою, тоді як здібності останніх, можливо, не будуть мати розвитку через низький рівень якості навчання тих шкіл, в яких вони навчаються. Дитина із забезпеченої сім'ї має, таким чином, більші можливості, ніж дитина з бідної сім'ї, хоча вони і мають однакові природні дані. Вони починають життя з різними життєвими шансами тільки тому, що їхні сім'ї займають різні позиції в соціальній структурі суспільства. Отже, різні життєві можливості деякі дослідники схильні розглядати як наслідок соціальної стратифікації.

Соціальний клас складають люди, які мають приблизно однакові умови життя, життєві шанси і можливості. Американський соціолог Л. Уорнер приводить, наприклад, наступні ознаки класу: рід занять, джерело і розмір прибутку, район мешкання, тип життя.

Існують різні моделі класового розподілу суспільства. Найбільш часто використовують трьох або дев'ятикласні моделі. Трьохкласна модель ділить суспільство на вищий, середній і нижчий класи.

На думку більшості соціологів, середній клас має найскладнішу структуру, оскільки об'єднує і бізнесменів, і людей найманої праці (інтелігенцію, управлінців і т.д.), це може бути три чверті всього населення. Зростання середнього класу найбільш часто пов'язують з розвитком освіти. При цьому, традиційно зростання середнього класу розглядається як джерело стабільності і розквіту суспільства. В дев'ятикласній моделі кожний основний клас, у свою чергу, ділиться на три підкласи: вищий, середній і нижчий. Трьохкласна модель суспільства більш яскраво, ніж дев'ятикласна, показує соціальну нерівність між людьми, яка заснована на різних життєвих можливостях; в той же час, дев'ятикласна модель має перевагу у виявленні нюансів в положенні, яке займають люди певного соціального класу. Наприклад, в США відмінність в прибутках людини, яка відноситься до нижчого підкласу середнього класу, і людини, яка входить у виший підклас того ж самого класу, може складати 50 тисяч доларів на рік.